Рішення № 139335616, 31.08.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р. справа № 300/1137/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (надалі, також позивачка, ОСОБА_2 ), в інтересах якої діє адвокат Бойчук Мирослав Йосипович (надалі, також представник позивачки), звернулася в суд з позовом до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (надалі, також відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дії Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами;

зобов`язати Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького належним чином розглянути рапорт ОСОБА_1 та звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із встановленням матері позивача інвалідності ІІ групи із визначенням необхідності постійного стороннього догляду позивач звернувся до відповідача із рапортом щодо звільнення його з військової служби. Однак за результатами розгляду такого рапорту визначеного законом рішення прийнято відповідачем не було. Зважаючи на те, що ним підтверджено наявність підстав для звільнення з військової служби, просить позов задовольнити (а.с. 1-22).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 даний позов залишено без руху. Визначено позивачці десятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви ОСОБА_2 про надання згоди чи відмову в наданні згоди на заміну її іншою особою належним позивачем за даною позовною заявою ОСОБА_1 ; відомості про ОСОБА_1 для можливості залучення останнього до участі в даній справі як позивача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача (а.с. 24-26).

12.03.2026 до відділу документального забезпечення канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивачки надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. До даної заяви було долучено заяву позивачки про згоду на її заміну іншим позивачем ОСОБА_1 (а.с. 28-32).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду відомостей про ОСОБА_1 для можливості залучення останнього до участі в даній справі як позивача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача (а.с. 33-34).

01.04.2026 до відділу документального забезпечення канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено копії документів ОСОБА_1 (а.с. 36-43).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 44-46). Замінено первісну позивачку належним позивачем.

10.04.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач вказує, що станом на дату звернення до суду позивач не перебував у особовому складі Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, у зв`язку з чим відповідачем не може бути виконано позовні вимоги щодо звільнення позивача з військової служби. Зважаючи на це, вважає себе неналежним відповідачем у справі. Щодо суті позовних вимог, відповідач зауважив, що матеріалами особової справи позивача підтверджується наявність у матері позивача інших членів сім`ї другого ступеня споріднення. Оскільки звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати догляд за особою з інвалідності І чи ІІ групи можливе тільки за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, то підстав для задоволення вимог рапорту позивача та його звільнення з військової служби не було. У зв`язку з цим, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 48-60).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 залучено НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (надалі, також відповідач 2, НОМЕР_2 прикордонний загін ДПСУ) до участі в даній справі (а.с. 62-65).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 витребувано у відповідача 2 документи, які підтверджують зарахування позивача до списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (а.с. 67-70).

06.08.2026 до відділу документального забезпечення канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, яким до матеріалів справи долучено докази його зарахування до особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (а.с. 75-77).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 78), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, що підтверджується копією листа ІНФОРМАЦІЯ_2 № 08.01/1476-26-вих від 05.02.2026 та копією листа НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 08/22002/26-Вн від 20.03.2026 (а.с. 17, 76).

15.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до начальника курсу базової загальновійськової підготовки відділу спеціальної підготовки відповідача 1 із рапортом про звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю позивача ОСОБА_2 , якій встановлено інвалідність ІІ групи із необхідністю постійного стороннього догляду, що не заперечується відповідачем (а.с. 10).

До вказаного рапорту позивачем долучено копії документів, які підтверджують наявність обставин, викладених в рапорті, зокрема копію паспортів громадянина України, документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платників податків та витягів про реєстрацію місця проживання позивача та його матері, копію свідоцтва про народження позивача, копію свідоцтва про смерть батька позивача, а також копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (а.с. 3-9).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком є ОСОБА_3 , матір`ю ОСОБА_2 (а.с. 6).

За змістом свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер в м. Івано-Франківськ 06.05.2019, про що 07.05.2019 зроблено актовий запис № 856 (а.с. 7).

Відповідно до відомостей витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 254/25/9822/В від 03.12.2025, ОСОБА_2 встановлена ІІ (друга) група інвалідності. Дата з якої встановлено інвалідність 14.11.2025. Рішення про визначення потреби у постійному сторонньому догляді так (а.с. 8-9).

30.12.2025 ОСОБА_1 повторно звернувся до начальника курсу базової загальновійськової підготовки відділу спеціальної підготовки відповідача 1 із рапортом про звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю позивача ОСОБА_2 , якій встановлено інвалідність ІІ групи із необхідністю постійного стороннього догляду та просив повідомити про результати розгляду його рапорту від 15.12.2025 (а.с. 11).

У відповідь на даний рапорт позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслала позивачу лист № 08.01/233-26-Вих від 08.01.2026, в якому зазначила, що в наданих позивачем документах відсутні документи, які підтверджують відсутність членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір`ю позивача (а.с. 55). До даного листа долучено копію листа-бесіди в якому зазначена аналогічна інформація (а.с. 56).

29.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до начальника курсу базової загальновійськової підготовки відділу спеціальної підготовки відповідача 1 із рапортом про звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю позивача ОСОБА_2 , якій встановлено інвалідність ІІ групи із необхідністю постійного стороннього догляду (а.с. 14-15).

До вказаного рапорту позивачем додатково долучено копію акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 17.01.2026 (а.с. 12-13).

За змістом даного акту, ОСОБА_1 проживає разом із ОСОБА_2 , інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які мають можливість здійснювати догляд за ОСОБА_2 комісією встановлено не було. Факт необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 підтверджено (а.с. 12-13).

30.01.2026 представник позивача звернувся із адвокатським запитом про надання інформації щодо стану розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби (а.с. 16).

Наказом ректора Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького № 179-ОС від 03.02.2026, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та знято з всіх видів забезпечення з 04.02.2026 (а.с. 53).

У відповідь на адвокатський запит представника позивача Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького надіслала представнику позивача лист № 08.01/1476-26-Вих від 05.02.2026 про те, що ОСОБА_1 виключений із списків особового складу та направлений для проходження військової служби до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (а.с. 17).

06.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до керівництва Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького в якому просив надати відповідь на рапорт позивача від 29.01.2026 (а.с. 18).

У відповідь на даний рапорт позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслала позивачу лист № 08/1835-26-Вих від 13.02.2026, в якому зазначила, що в наданих позивачем документах відсутні документи, які підтверджують відсутність членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір`ю позивача (а.с. 19-20).

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби протиправними, з метою зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 65 Конституції України, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі, також Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан та загальна мобілізація продовжувалися. Станом на дату розгляду справи воєнний стан та загальна мобілізація в Україні триває.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Так, підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I чи II групи, за умови що така особа є членом сім`ї військовослужбовця першого ступеня споріднення та відсутності інших членів сім`ї, які здійснюють постійний догляд.

Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як визначено пунктами 2, 6 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (надалі, також Положення № 1115/2009), громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі військова служба) в добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Пунктом 270 Положення № 1115/2009 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою-шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", здійснюється: начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.

Пунктом 288 Положення № 1115/2009 встановлено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення. Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами.

Конкретний перелік документів, які необхідно надати військовослужбовцю Держприкордонслужби для звільнення з військової служби не визначений, ані Положенням № 1115/2009, ані статтею 26 Закону № 2232-XII, втім визначені обставини, які мають бути підтверджені для звільнення.

Суд зазначає, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною, як необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків військовослужбовець має довести такі факти:

наявність в одного із своїх батьків статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;

відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, відсутні інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином, лише за умови підтвердження таких взаємопов`язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Повертаючись до матеріалів справи, суд зауважує наступне.

15.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до начальника курсу базової загальновійськової підготовки відділу спеціальної підготовки відповідача 1 із рапортом про звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю позивача ОСОБА_2 , якій встановлено інвалідність ІІ групи із необхідністю постійного стороннього догляду.

До вказаного рапорту позивачем долучено копії документів, які підтверджують наявність обставин, викладених в рапорті, зокрема копію паспортів громадянина України, документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платників податків та витягів про реєстрацію місця проживання позивача та його матері, копію свідоцтва про народження позивача, копію свідоцтва про смерть батька позивача, а також копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

29.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до начальника курсу базової загальновійськової підготовки відділу спеціальної підготовки відповідача 1 із рапортом про звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю позивача ОСОБА_2 , якій встановлено інвалідність ІІ групи із необхідністю постійного стороннього догляду. До вказаного рапорту позивачем додатково долучено копію акту перевірки сімейного стану військовослужбовця.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком є ОСОБА_3 , матір`ю ОСОБА_2 .

За змістом свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер в м. Івано-Франківськ 06.05.2019, про що 07.05.2019 зроблено актовий запис № 856.

Відповідно до відомостей витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 254/25/9822/В від 03.12.2025, ОСОБА_2 встановлена ІІ (друга) група інвалідності. Дата з якої встановлено інвалідність 14.11.2025. Рішення про визначення потреби у постійному сторонньому догляді так.

За змістом акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 17.01.2026, ОСОБА_1 проживає разом із ОСОБА_2 , інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які мають можливість здійснювати догляд за ОСОБА_2 комісією встановлено не було. Факт необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 підтверджено.

Таким чином, позивачем підтверджено наявність родинних зв`язків між ним та його матір`ю та підтверджено факт необхідності здійснення за його матір`ю постійного догляду.

Водночас, відмова відповідача вмотивована тим, що з наданих документів неможливо встановити факт наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які мають можливість здійснювати догляд за ОСОБА_2 . З приводу даних аргументів відповідача суд зауважує наступне.

Як уже зазначено судом вище, абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю ІI групи. При цьому, така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).

У постанові Верховного Суду від 27.02.2025 року по справі № 380/16966/24 була звернута увага на застосування поняття "відсутність" члена сім`ї першого ступеня споріднення при звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, особою з інвалідністю І групи.

Верховний Суд вказав: "В контексті Закону № 2232-ХІІ поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові, обов`язки не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби. У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд".

Надалі зазначену правову позицію було підтверджено та розвинуто Верховним Судом у постанові від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25, відповідно до якої суди зобов`язані досліджувати реальний стан речей, враховуючи сукупність обставин: де проживає потенційний доглядач, чи має він фізичну та матеріальну можливість здійснювати догляд, чи наявні у нього малолітні діти або інші об`єктивні обставини, що унеможливлюють виконання функцій доглядача. Зазначений підхід є загальнообов`язковим при тлумаченні абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII.

Суд зауважує, відомостями акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 17.01.2026, інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які мають можливість здійснювати догляд за ОСОБА_2 комісією встановлено не було.

Також, доказів наявності членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які мають можливість здійснювати догляд за ОСОБА_2 відповідачем суду не надано та матеріали справи таких доказів не містять.

За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність у матері позивача статусу особи з інвалідністю II групи та необхідності здійснення за нею постійного догляду, суд доходить висновку, що доводи, викладені відповідачем у листах № 08/1835-26-Вих від 13.02.2026 та № 08.01/233-26-Вих від 08.01.2026, є безпідставними та не відповідають змісту норми підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, тоді як позивачем надано докази у підтвердження свого права на звільнення з військової служби через вказані сімейні обставини.

Суд звертає увагу, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд робить висновок про те, що відповідачем було розглянуто подані позивачем документи, однак прийнято рішення, викладене в оскаржуваному листі, яким фактично відмовлено позивачу в звільненні з військової служби.

Дана відмова визнається судом протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача 1 звільнити позивача з військової служби, суд зауважує наступне.

Наказом ректора Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького № 179-ОС від 03.02.2026, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та знято з всіх видів забезпечення з 04.02.2026.

Таким чином, позивач не перебуває у правовідносинах із відповідачем 1, у зв`язку з чим суд не може зобов`язати відповідача 1 звільнити позивача з військової служби.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі №390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі №686/24003/18 тощо.

Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.

Суд зауважує, що рапорти позивача про звільнення з військової служби подавалися відповідачу 1 в період проходження позивачем військової служби у відповідача 1.

Варто зазначити, що у випадку належного розгляду рапорта позивача про звільнення з військової служби відповідачем 1, правовідносини позивача та відповідача 2 ніколи б не виникли, оскільки відповідач 1 мав обов`язок в такому випадку звільнити позивача з військової служби.

Суд бере до уваги, що відповідачем 2 не вчинялося жодних протиправних дій та не видавалося жодних неправомірних актів. Однак, перебування позивача на військовій службі у відповідача 2 незважаючи на протиправні дії відповідача 1 щодо неправомірної відмови у звільненні з військової служби суперечитимуть принципам ефективного захисту порушеного права та належного їх захисту судом.

Оскільки матеріали справи не містять доказів про відсутність у відповідача 1 можливості прийняти обґрунтоване та передбачене законом рішення, беручи до уваги переведення позивача по військовій службі до іншого суб`єкта владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача 2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю позивача ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного догляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Щодо судових витрат, суд зазначає, що позивач є військовослужбовцем, який звернувся до суду із заявою, що стосується виконання військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, у зв`язку з чим є звільненим від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку із встановленням його матері ОСОБА_2 , інвалідності ІІ групи із визначенням необхідності здійснювати постійний догляд за нею.

Зобов`язати НОМЕР_6 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 ) з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку із встановленням його матері ОСОБА_2 , інвалідності ІІ групи із визначенням необхідності здійснювати постійний догляд за нею.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію цього рішення надіслати учасникам справи через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 );

відповідач 1 Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , вул. Шевченка, буд. 46, м. Хмельницький, 29000);

відповідач 2 НОМЕР_6 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ).

Суддя Главач І.А.