Рішення № 139334405, 28.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 рокуСправа №160/22451/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

04 серпня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 047050010798 від 09.07.2025 р. про відмову в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, періоду навчання, заробітної плати для обчислення пенсії, з перерахунком розміру пенсії в порядку передбаченому ст. 27. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплатити компенсацію втрати частини доходу з 07.09.2020 р. та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.07.2025 р. повідомлено, що на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 р. №160/2913/24 Головним управлінням повторно розглянуто заяву від 23.08.2023 р. ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийнято рішення від 09.07.2025 р. №047050010798 про відмову в призначенні пенсії. В рішенні про відмову у призначенні пенсії від 21.05.2025 р. зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 1 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування 60 років. Вік заявниці 67 років 9 місяців 12 днів. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 1 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, становить 15 років. Страховий стаж особи становить 0 років 0 місяців 0 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: - не зарахований період навчання з 01.09.1972 по 09.06.1977 по диплому, оскільки надана копія диплому; - не зараховані періоди роботи по трудовій книжці без номера від 21.10.1974, оскільки виправлення прізвища зроблене з порушенням Інструкції ведення трудових книжок, а саме не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб. Свідоцтво про шлюб не надано. Позивачка вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №047050010798 від 09.07.2025 щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , оскільки працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. Разом з тим, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 р. вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду: - документу про сплату судового збору (квитанції установи банку або відділення зв`язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення) у розмірі 968,96 грн.; або належним чином завіреної копії документу, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору.

13 серпня 2025 року від представника позивача надійшло клопотання про усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 р. звільнено позивача по справі № 160/22451/25 від сплати судового збору. Прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, цією ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином посвідчені копії пенсійної справи позивача.

Відповідачем отримано копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 р., однак у строки встановлені ухвалою суду відзиву на позовну заяву надано не було.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , громадянка України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 09.06.2020 р.

Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області листом від 04.01.2021 р. №0400-010303-8/121 повідомило про відмову у призначені пенсії, оскільки копія паспорту для виїзду за кордон, посвідчена нотаріально, паспорт громадянина України, яким можливо підтвердити вік в оригіналі не надано.

Не погоджуючись із відмовою у призначені пенсії, позивачка звернулась до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 р. у справі №160/23782/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області від 04.01.2021 р. №0400-010303-8/121 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 в частині його обґрунтування щодо неподання документу про проживання в Україні;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

23 серпня 2023 року представник позивача звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії.

08 липня 2024 року представник позивача звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив виплачувати пенсію в АТ «Ощадбанк» відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.

Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області листом від 08.08.2024 р. №44509-30770/А-01/8-0400/24 повідомило, що на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області як отримувач пенсійних виплат ОСОБА_1 не перебуває.

09 серпня 2024 року представник позивача звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив повідомити стан виконання рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 р. у справі №160/23782/21.

Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області листом від 06.09.2024 р. №49784-35290/А-01/8-0400/24 повідомило, що заява ОСОБА_1 від 07.09.2020 р. про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" була розглянута та прийнято рішення про відмову від 04.01.2021 за №0400-010303-8/121, оскільки не надано документи, що засвідчують особу, місце її постійного проживання та вік, передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 р. по справі №160/23782/21 визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській від 04.01.2021 за №0400-010303-8/121 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 в частині його обгрунтування щодо неподання документу про проживання в Україні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Враховуючи викладене, зазначене судове рішення не містить зобов?язань до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Не погоджуючись із відмовою у призначені пенсії, позивачка звернулась до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 р. у справі №160/2913/24 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 р. у справі №160/2913/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 р. в адміністративній справі №160/2913/24 - скасовано та ухвалено нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.08.2023 р.;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.08.2023 р. відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 р. №22-1 та із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 р. №25-рп/2009 та прийняти рішення;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

29 червня 2025 року представник позивача звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив:

1. Повідомити стан виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року по справі № 160/2913/24.

2. Надіслати довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію ОСОБА_1 за період з 07.09.2020 року по червень 2025 року.

3. Надіслати виписку з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з 07.09.2020 року по червень 2025 року з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії з врахуванням всіх законодавчих актів та постанов КМУ щодо перерахунку пенсій.

4. Виплатити компенсацію втрати частини доходу за невиплату пенсії з 07.09.2020 року по дату фактичної виплати пенсії на банківський рахунок.

5. Пенсію виплачувати в АТ "Ощадбанк" відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам. ( ОСОБА_3 ).

Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області листом від 14.07.2025 р. №0400-010406-8/133826 повідомило, що на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 р. № 160/2913/24 Головним управлінням повторно розглянуто заяву від 23 серпня 2023 року ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийнято рішення від 09.07.2025 р. № 047050010798 про відмову в призначенні пенсії.

В обгрунтування рішення зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 1 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування 60 років. Вік заявниці 67 років 9 місяців 12 днів. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 1 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, становить 15 років. Страховий стаж особи становить 0 років 0 місяців 0 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: - не зарахований період навчання з 01.09.1972 по 09.06.1977 по диплому, оскільки надана копія диплому; - не зараховані періоди роботи по трудовій книжці без номера від 21.10.1974, оскільки виправлення прізвища зроблене з порушенням Інструкції ведення трудових книжок, а саме не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб. Свідоцтво про шлюб не надано.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії, а також не призначення пенсії за віком, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, періоду навчання, заробітної плати для обчислення пенсії, з перерахунком розміру пенсії в порядку передбаченому ст. 27. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1. Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення, продовження пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4); заява про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном (додаток 9) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

Заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника, який працював на (в) підприємстві, установі, організації, може бути подана через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи, організації (пункт 1.3. Порядку № 22-1).

Відповідно до частини 2 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 визнано не конституційними положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України Рішення.

Зокрема, в пункті 3 резолютивної частини Рішення звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

З часу ухвалення, Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 ПФУ жодних нормативних актів які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають за межами України ПФУ не приймає, та напроти застосовує схеми, спрямовані на позбавлення соціального забезпечення зазначеній категорії громадян.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.

Щодо неврахування відповідачем періодів трудової діяльності та навчання, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду поданих документів відповідачем визначено вік позивачки таким, що перевищує встановлений пунктом 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійний вік, а саме 60 років, та зазначено, що на час звернення її вік становив 67 років 9 місяців 12 днів.

Водночас, відповідач визначив страховий стаж позивачки як 0 років 0 місяців 0 днів, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.

При цьому до страхового стажу відповідачем не було зараховано періоди трудової діяльності, зазначені у трудовій книжці позивачки, посилаючись на те, що трудова книжка без номера від 21.10.1974 містить виправлення прізвища, виконане з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, оскільки не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб, а також не надано самого свідоцтва про шлюб.

Крім того, відповідачем не зараховано період навчання позивачки з 01.09.1972 по 09.06.1977, посилаючись на те, що надана копія диплома.

Суд вважає такі висновки відповідача необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на пенсійне забезпечення є конституційною гарантією соціального захисту особи, а тому реалізація такого права не може ставитися у залежність виключно від формального дотримання вимог щодо оформлення документів, якщо наявні докази у своїй сукупності дають можливість достовірно встановити відповідні обставини.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Разом з тим частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Таким чином, оскільки спірні періоди трудової діяльності та навчання позивачки припадають на час до 01 січня 2004 року, їх зарахування до страхового стажу повинно здійснюватися за правилами законодавства, яке регулювало порядок обчислення стажу за відповідні періоди.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується, зокрема, робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності та господарювання.

Крім того, пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII прямо передбачено зарахування до стажу роботи періоду навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах, на курсах підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, а також інших визначених законом періодів навчання.

Отже, законодавець прямо визначив навчання у вищому навчальному закладі як період, який за відповідних умов підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на пенсію.

При цьому статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічне правило міститься у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Інші документи застосовуються у випадках відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Таким чином, сама наявність у позивачки трудової книжки має істотне правове значення для вирішення питання щодо її стажу.

У даній справі відповідач фактично не заперечує існування трудової книжки позивачки та не ставить під сумнів її належність саме позивачці. Водночас спірні записи були виключені відповідачем із розрахунку стажу виключно з формальної підстави.

Однак така підстава сама по собі не може бути визнана достатньою для повного неврахування трудової діяльності позивачки.

Особливої уваги потребує те, що трудова книжка позивачки була заповнена 21 жовтня 1974 року, тобто є документом, оформленим у відповідний період та за правилами ведення трудових книжок, які діяли на той час.

На час оформлення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162. Вказана Інструкція визначала трудову книжку основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Водночас Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, набрала чинності лише у 1993 році та замінила відповідну Інструкцію, яка діяла раніше.

Отже, застосування відповідачем вимог Інструкції №58 для оцінки правильності оформлення записів, здійснених у трудовій книжці, виданій у 1974 році, без встановлення того, коли саме був внесений спірний запис та які правила були чинними на момент його внесення, не може вважатися достатнім та належним обґрунтуванням відмови у зарахуванні всього періоду трудової діяльності.

Зміст трудової книжки підлягає оцінці в цілому, а не шляхом автоматичного виключення усіх періодів трудової діяльності.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на неприпустимість такого формального підходу.

Так, у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації її конституційного права на соціальний захист. У цій же справі Верховний Суд звернув увагу на обов`язок органу Пенсійного фонду належним чином перевіряти документи та, за наявності сумнівів, вживати заходів для отримання додаткових відомостей, а не обмежувати право особи лише через формальні недоліки документа.

Аналогічний правовий підхід Верховний Суд застосував у постанові від 20.01.2021 у справі №588/647/17, зазначивши, що відхилення трудової книжки як доказу через формальні розбіжності фактично зводиться до надмірного формалізму.

Отже, орган Пенсійного фонду, вирішуючи питання про право особи на пенсію, повинен встановлювати фактичну наявність стажу, а не лише перевіряти відповідність кожного реквізиту документа формальним вимогам.

При цьому недоліки в оформленні трудової книжки, допущені роботодавцем або іншою відповідальною особою, не можуть автоматично покладатися на працівника та мати наслідком позбавлення його права на пенсійне забезпечення.

У даній справі відповідач не навів жодного доказу того, що записи про трудову діяльність позивачки є підробленими, внесені щодо іншої особи, містять недостовірні відомості про періоди роботи або що позивачка фактично не працювала на зазначених у трудовій книжці підприємствах.

Навпаки, сам факт існування трудової книжки, її оформлення у 1974 році, наявність у ній послідовних записів про трудову діяльність, а також можливість ідентифікувати особу позивачки дають підстави для висновку про те, що відповідач без достатніх правових підстав виключив зазначені періоди зі страхового стажу.

Суд встановив, згідно записів на титульній сторінці трудової книжки від 21.10.1974 р. прізвища її власниці ОСОБА_4 . Біля титульної сторінки містяться записи про зміну прізвища з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », які відбулись на підставі свідоцтв про шлюб серії НОМЕР_2 .

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 10.07.1976 р. позивач 10.08.1976 уклала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».

Посилання відповідача на те, що при зміні прізвища не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб, також не є достатньою підставою для неврахування всіх наступних записів трудової книжки.

Положення пункту 2.13 Інструкції №58 передбачають порядок зміни записів про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження на підставі відповідних документів, у тому числі свідоцтва про шлюб, із посиланням на його номер та дату.

Однак зазначені вимоги регулюють порядок ведення трудової книжки роботодавцем та не встановлюють, що порушення роботодавцем порядку оформлення такого запису автоматично позбавляє працівника права на зарахування фактично відпрацьованого періоду до пенсійного стажу.

Тобто відповідальність за неналежне оформлення кадрового документа не може бути фактично перенесена на працівника, який не здійснював відповідного запису та не мав можливості контролювати дотримання роботодавцем правил ведення трудової документації.

Зазначений висновок узгоджується із судовою практикою, відповідно до якої неналежне ведення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист.

Таким чином, за відсутності доказів недостовірності записів у трудовій книжці та за наявності можливості встановити тотожність особи позивачки, формальна невідповідність оформлення запису про зміну прізвища, яке виконане з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, оскільки не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб, а також не надано самого свідоцтва про шлюб, не може бути підставою для неврахування періодів роботи, які безпосередньо зазначені у трудовій книжці.

Окремо суд оцінює висновок відповідача про неврахування періоду навчання позивачки з 01.09.1972 по 09.06.1977.

Як уже зазначалося, частина четверта статті 24 Закону №1058-IV передбачає зарахування до страхового стажу періодів, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, відповідно до законодавства, що діяло раніше.

Статтею 56 Закону №1788-XII прямо передбачено, що до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах.

Отже, законодавчо визначено право особи на врахування відповідного періоду навчання при обчисленні стажу.

У матеріалах справи наявна трудова книжка позивачки від 21.10.1974 р., у якій містяться записи щодо її навчання з 01.09.1972 р. в Ленінградському інституті текстильної та легкої промисловості імені С.М. Кірова, а також запис про її відрахування з інституту 01.07.1977 р.

Таким чином, з наявного у суду документа можливо встановити як початок навчання позивачки - 01.09.1972 р., так і дату припинення навчання - 01.07.1977 р.

Водночас відповідач у своєму рішенні визначив період навчання позивачки до 09.06.1977 р., посилаючись на диплом, однак сам диплом або його копія у матеріалах даної судової справи відсутні.

За таких обставин суд не може покласти в основу встановлення кінцевої дати навчання відомості з документа, який не наданий суду та безпосередньо судом не досліджувався.

Натомість наявний у матеріалах справи запис трудової книжки про відрахування позивачки з інституту 01.07.1977 р. є безпосереднім письмовим доказом, який підтверджує припинення навчання саме з цієї дати.

При цьому відповідач не надав суду доказів того, що запис про відрахування позивачки 01.07.1977 р. є недостовірним, внесений помилково або не відповідає дійсним обставинам.

Разом з тим суд враховує, що за чинним Порядком №637 період навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, виданими на підставі архівних даних та такими, що містять відомості про періоди навчання.

При цьому офіційні роз`яснення Пенсійного фонду України також виходять із того, що при вирішенні питання про зарахування періодів навчання до страхового стажу до 01.01.2004 значення мають документи, які підтверджують відповідні періоди навчання, у тому числі записи у трудовій книжці за наявності в них необхідних відомостей.

Отже, відповідач не міг обмежитися виключно посиланням на те, що ним було отримано копію диплома, та автоматично виключити період навчання із розрахунку стажу, не надавши належної оцінки наявному запису трудової книжки та не навівши мотивів, з яких такий запис не може підтверджувати відповідний період.

Особливо це стосується ситуації, коли відповідач сам визначив у своєму рішенні конкретний період навчання позивачки з 01.09.1972 по 09.06.1977, тобто фактично виходив із того, що факт навчання позивачки у цей період встановлений, а спір стосується лише документального підтвердження такого періоду.

Таким чином, предметом спору фактично є не сам факт навчання позивачки, а належність та достатність документа, яким цей факт підтверджується.

Суд вважає, що за таких обставин відповідач мав оцінити всі наявні документи у їх сукупності та надати належне обґрунтування того, чому записи трудової книжки не можуть бути враховані, а не обмежуватися формальним посиланням на вид документа.

З огляду на те, що в матеріалах справи наявний запис про навчання позивачки з 01.09.1972 та запис про її відрахування з інституту 01.07.1977, суд вважає доведеним період навчання позивачки саме з 01.09.1972 по 01.07.1977.

Отже, суд приходить до висновку, що неврахування відповідачем періодів трудової діяльності позивачки, зазначених у трудовій книжці від 21.10.1974 р., з мотивів неналежного оформлення запису про зміну прізвища без зазначення дати видачі свідоцтва про шлюб, без встановлення недостовірності таких записів, є проявом надмірного формалізму та не відповідає положенням статей 46 Конституції України, 24 Закону №1058-IV, статей 56, 62 Закону №1788-XII та положенням Порядку №637.

Так само необґрунтованим є неврахування періоду навчання позивачки, оскільки факт її навчання підтверджується наявними у матеріалах справи записами трудової книжки, а законодавство прямо передбачає зарахування періоду навчання у вищому навчальному закладі до стажу роботи.

При цьому суд виходить із того, що доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується період навчання позивачки з 01.09.1972 по 01.07.1977.

Таким чином, спірні періоди трудової діяльності, зазначені у трудовій книжці позивачки, та період навчання з 01.09.1972 по 01.07.1977 підлягають врахуванню при визначенні її страхового стажу.

Неврахування зазначених періодів призвело до безпідставного визначення страхового стажу позивачки у розмірі 0 років 0 місяців 0 днів та, як наслідок, до відмови у призначенні пенсії за віком.

За таких обставин оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, оскільки прийняте без належного встановлення всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про пенсійне забезпечення позивачки, та без належної оцінки документів, які підтверджують її трудову діяльність і навчання.

Враховуючи, що позивачка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, а після зарахування спірних періодів її страховий стаж підлягає визначенню з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, суд вважає, що порушене право позивачки підлягає відновленню шляхом скасування протиправного рішення відповідача та зобов`язання останнього врахувати спірні періоди при визначенні права позивачки на пенсію за віком.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Як слідує з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На час розгляду справи позивачеві пенсія ще не призначена і остаточний правильний обрахунок стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, пенсійним органом не проведено, відтак, останнім і не зроблено остаточного висновку про наявність/відсутність у позивача достатнього страхового стажу для призначення такої пенсії.

При цьому, призначення пенсії, в тому числі і обрахування стажу, необхідного для її призначення, за законом віднесено до компетенції відповідних управлінь Пенсійного фонду України. Суд не має права перебирати на себе функції органів пенсійного фонду щодо призначення пенсії, якщо відсутні підстави стверджувати, що у цьому випадку для прийняття рішення про призначення пенсії виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У даному випадку прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень відповідача діяти на власний розсуд, бо останньому слід на виконання цього судового рішення здійснити новий обрахунок страхового стажу позивача, і після остаточного обрахунку страхового стажу позивачу визначитися із тим, чи достатньо такого стажу для призначення позивачеві пенсії за віком на умовах відповідно до ст.26 Закону №1058-IV.

Саме при повторному розгляді заяви відповідач має здійснити належне визначення страхового стажу позивачки, перевірити всі подані документи, визначити наявність передбачених законом підстав для призначення пенсії та, за наявності відповідного права, здійснити її обчислення відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому повторний розгляд заяви не означає можливості для відповідача повторно відмовити позивачці з підстав, які вже були предметом судової оцінки та визнані судом необґрунтованими.

Водночас вимоги позивачки про безпосереднє призначення пенсії як непрацюючому пенсіонеру, визначення її розміру з урахуванням заробітної плати, проведення перерахунку відповідно до статей 27, 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплату компенсації втрати частини доходів з 07.09.2020 року та виплату пенсії на визначений позивачкою банківський рахунок на даній стадії є передчасними.

Такі вимоги є похідними від питання про призначення пенсії, яке після скасування протиправного рішення відповідача підлягає повторному вирішенню останнім з урахуванням висновків суду.

Оскільки на час розгляду справи пенсія позивачці відповідачем не призначена, судом не встановлено остаточного розміру її страхового стажу, заробітної плати, яка має бути врахована при обчисленні пенсії, конкретного розміру пенсійної виплати, а також наявності та розміру заборгованості, яка могла б бути підставою для нарахування компенсації втрати частини доходів.

За таких обставин суд не має можливості наперед визначити розмір пенсії, здійснити її перерахунок за статтями 27, 42 Закону №1058-IV або встановити наявність підстав для компенсації втрати частини доходів.

Так само вимога щодо виплати пенсії на конкретний банківський рахунок є похідною від факту призначення пенсії та виникнення у позивачки права на її отримання, а тому не може бути задоволена до вирішення відповідачем питання про призначення пенсії.

Отже, суд приходить до висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивачки є визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком із урахуванням висновків суду щодо зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності, зазначених у трудовій книжці, та періоду навчання з 01.09.1972 по 01.07.1977.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №047050010798 від 09.07.2025 р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) від 23.08.2023 р. про призначення пенсії за віком із урахуванням висновків суду щодо зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності, зазначених у трудовій книжці від 21.10.1974 р., та періоду навчання з 01.09.1972 р. по 01.07.1977 р.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко