Ухвала суду № 139330526, 31.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

про забезпечення позову

31 серпня 2026 року Справа № 915/1268/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.,

розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙЛ» вих. № 02-59/7199 від 27.08.2026 (вх. № 12862/26 від 27.08.2026) про забезпечення позову у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙЛ» (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 71, офіс 320, ЄДРПОУ 44026583)

до відповідача: Акціонерного товариства «ОДЕСНАФТОПРОДУКТ» (код ЄДРПОУ 03482749; 65039, Одеська область, м. Одеса, пров. 2-й Артилерійський, буд. 6)

про стягнення коштів

встановив:

У провадженні Господарського суду Миколаївської області (суддя Адаховська В.С.) перебуває справа №915/615/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙЛ» (ЄДРПОУ 44026583).

Постановою суду від 05.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙЛ» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Комлика Іллю Сергійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 130 від 04.02.2013).

З системи «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що 24.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙЛ» до Акціонерного товариства «ОДЕСНАФТОПРОДУКТ» про стягнення грошових коштів у розмірі 23 919 858,43 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ) господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.08.2026 справі присвоєно номер 915/1268/26 та відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, п.п.3.3.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області справу розподілено головуючому судді у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙЛ» судді Адаховській В.С.

27.08.2026 до суду за вх. № 12862/26 надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙЛ» № 02-59/7199 від 27.08.2026 про забезпечення позову до Акціонерного товариства «ОДЕСНАФТОПРОДУКТ» про стягнення грошових коштів шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Акціонерному товариству «ОДЕ?СНА?ФТО?ПРО?ДУКТ» та знаходяться (обліковуються) на його рахунках у всіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України, що будуть виявлені виконавцем в процесі виконання ухвали, в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 23 919 858,43 грн.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.08.2026 зазначена заява розподілена судді Адаховській В.С., якій розподілено справу №915/615/24 про стягнення грошових коштів.

За розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області № 39 від 27.08.2026 у зв`язку із відпусткою головуючої судді Адаховської В.С. призначено повторний розподіл заяви, поданої в порядку ст. 136-140 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2026 заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙЛ» про забезпечення позову розподілено судді Давченко Т.М.

Дослідивши указану заяву на предмет відповідності вимогам ст. 139 ГПК України, суд дійшов висновку, що заява відповідає зазначеним приписам законодавства щодо форми та змісту.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙЛ» про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Господарським процесуальним законодавством передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред?явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ст. 136 ГПК України).

Позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов?язання (п.п. 2, 4 ч. 1 ст.137 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім?я (прізвище, ім?я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв?язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення. Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв?язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв?язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Одночасно з цим, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи щодо забезпечення позову обов?язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв?язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

У разі звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанови Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов?язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

В ході вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов?язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред??явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання судового рішення.

Особа, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою; обов?язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов?язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов?язання після пред?явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов?язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, в тому числі:

- наявності зв?язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв?язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, предметом спору у даному випадку є стягнення грошових коштів у сумі 23919858,43 грн, які за твердженням позивача є безпідставно збереженими відповідачем коштами, що у добровільному порядку відповідачем не повернуті ТОВ «БРАЙЛ».

Позивач зазначає, що згідно фінансової звітності діяльність АТ «ОДЕ?СНА?ФТО?ПРО?ДУКТ» починаючи з 2023 року є збитковою, у той же час, АТ «ОДЕ?СНА?ФТО?ПРО?ДУКТ» з 2023 року має стабільно більше зобов`язань, ніж активів.

Крім цього, заявник повідомляє, що станом на момент подання заяви у Єдиному реєстрі боржників міститься інформація про більше ніж 30 виконавчих проваджень, де АТ «ОДЕ?СНА?ФТО?ПРО?ДУКТ» є боржником, 13 з яких є провадженнями про стягнення заборгованості.

Суд звертає увагу, що офіційна інформація щодо діяльності та фінансового стану відповідача (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки відповідача та проведені за ними операції) може бути обмеженою для позивача.

Зазначені обставини на переконання заявника підтверджують обґрунтоване припущення, що з урахуванням предмета спору, невжиття таких заходів забезпечення може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів.

З викладених обставин, господарський суд вважає доведеним наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти, які належать відповідачу на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Водночас, судом взято до уваги беззаперечну можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, та нерухомим майном, належним йому на праві власності, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення в частині стягнення боргу, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Аналогічний висновок викладено також в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23.

Заявлений позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми позовних вимог на загальну суму 23919858,43 грн, відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Варто зауважити, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки відповідні грошові кошти залишаються у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ними.

Виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Слід зазначити про відсутність підстав, які можуть свідчити, що вжиття заходів забезпечення позову може перешкоджати господарській діяльності відповідача.

Таким чином, врахувавши предмет спору у даній справі, встановивши зв`язок між конкретними заходами до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, взявши до уваги те, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, суд дійшов висновку, що заява позивача підлягає задоволенню у визначений ним спосіб, оскільки невжиття запропонованих ним заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Одночасно, суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний забезпечувальний характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.

Додатково суд зауважує, що обидві сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів або заміну заходів забезпечення позову у разі необхідності запобіганню збитків.

Окрім зазначеного, за приписами ч.1 ст.141 ГПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Наразі суд не вбачає необхідності зустрічного забезпечення, оскільки судом не встановлено, що внаслідок забезпечення позову майбутньому відповідачу будуть завдані збитки, та законом не встановлено обов`язку суду вимагати від особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, відповідна вимога лише може висуватися судом з урахуванням обставин справи, але не визначається як неодмінна умова забезпечення позову.

Керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 136, 137, 145, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Задовольнити заяву позивача від 27.08.2026 про забезпечення позову.

2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 915/1268/26, а саме накласти арешт на грошові кошти, що належать Акціонерному товариству «ОДЕ?СНА?ФТО?ПРО?ДУКТ» (код ЄДРПОУ 03482749, адреса: 65039, Одеська область, м. Одеса , провул. 2-й Артилерійський, буд. 6) та знаходяться (обліковуються) на його рахунках у всіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України, що будуть виявлені виконавцем в процесі виконання ухвали, в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 23 919 858,43 грн.

3. Ухвала є обов?язковою до виконання та набирає законної сили з 31.08.2026.

4. Дана ухвала є виконавчим документом та дійсна для пред`явлення до примусового виконання протягом трьох років.

Стягувачем за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙЛ» (код ЄДРПОУ 44026583; 54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 71, офіс 320,).

Боржником за даною ухвалою є Акціонерне товариство «ОДЕ?СНА?ФТО?ПРО?ДУКТ» (код ЄДРПОУ 03482749; 65039, Одеська область, м. Одеса, провул. 2-й Артилерійський, буд. 6).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала оформлена у відповідності до ст.234 ГПК України та підписана суддею 31.08.2026.

Суддя Т.М.Давченко