Рішення № 139330368, 31.08.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р. Справа № 911/1681/26

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТЗК №1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Східенергоприлад

про стягнення 67243,79 грн,

без виклику учасників справи

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЗК №1» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області через підсистему «Електронний суд» із позовною заявою від 04.06.2026 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Східенергоприлад» (далі - відповідач) про стягнення 67243,79 грн, з яких: 58480,60 грн основного боргу, 6076,40 грн пені, 2079,76 грн інфляційних втрат і 607,03 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати придбаного товару та послуг із перевезення товару.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.06.2026 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи); сторонам встановлено строки для вчинення процесуальних дій у справі.

Згідно з ч.ч. 1, 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до п. 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 (з наступними змінами та доповненнями, далі Положення), особам, які зареєстрували Електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі ЄСІТС), суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з абз. 1 п. 24 Положення підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.

Відповідно до п. 42 Положення засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі.

В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

Суд з`ясував, що відповідач має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, у зв`язку з чим ухвала Господарського суду Київської області від 08.06.2026 у справі № 911/1681/26 надіслана до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Східенергоприлад», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, згідно з якою вказана ухвала суду доставлена до електронного кабінету відповідача 08.06.2026 о 16:13.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Східенергоприлад» повідомлене про розгляд справи належним чином - 08.06.2026.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з абз. 1 ч. 2 ст. 178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Східенергоприлад» не скористалось правом подання відзиву на позовну заяву, тому господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач, 20.01.2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Східенергоприлад» було замовлено у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЗК №1» товар пісок у кількості 40,88 т. на загальну суму 24 528,00 грн.

У подальшому позивачем було здійснено поставку товару (піску) за адресою: Харківська область, Берестинський район, с. Берестовенька на загальну суму 33 952,60 грн.

На підтвердження вказаних доводів, позивачем надані суду:

- видаткова накладна № 195 від 20.01.2026 на поставку товару (піску) в сумі 24 528,00 грн та рахунок на оплату № 195 від 20.01.2026;

- акт надання послуг № 292 від 02.02.2026 на доставку товару на суму 16824,50 грн та рахунок на оплату № 292 від 02.02.2026;

- акт надання послуг № 293 від 04.02.2026 на доставку товару на суму 17 128,10 грн та рахунок на оплату послуг № 293 від 04.02.2026.

На виконання вимог податкового законодавства позивачем були сформовані та зареєстровані податкові накладні у Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Разом з тим, звертаючись до суду із позовом, позивач твердить, що вартість отриманого товару та наданих послуг з його доставки, відповідачем не оплачена. Зважаючи на факт порушенням господарських зобов`язань із виконання усного договору, позивач і звернувся з даним позовом про стягнення суми в розмірі 58480,06 грн.

Поряд з наявною заборгованістю позивачем також нараховані 6076, 40 грн пені, 2079, 76 грн інфляційних втрат та 607,03 грн 3% річних.

Як зазначалось вище, відповідач не скористався своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на позов, до того ж, доказів оплати отриманого товару не надав, будь-яких інших пояснень, які б спростовували викладені позивачем обставини суду також не надіслав, у зв`язку з чим розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами, поданими позивачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Одним з основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною першою статті 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини першої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до частин першої, другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 грудня 2018 року у справі № 912/1883/17 вказав, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

Згідно зазначених позивачем обставин та поданих доказів вбачається, що 20.01.2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЗК №1» (постачальник) було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Східенергоприлад» (покупець) було отримано товар пісок в загальній кількості 40,88 т на суму 24528,00 грн, що підтверджується складеною та засвідченою електронними печатками підприємств видатковою накладною № 195.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Вищевказана видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки містять інформацію про господарську операцію, підставу та про осіб, які її вчинили.

На зазначену видаткову накладну було виставлено рахунок на оплату № 195 від 20.01.2026, який також був отриманий відповідачем, про що свідчить електронна печатка підприємства відповідача із накладанням електронного підпису директора Абрамова В`ячеслава Анатолійовича.

В подальшому, між сторонами були складені акти за № 292 від 02.02.2026 та № 293 від 04.02.2026 про те, що позивачем була здійснена доставка піску за адресою: Харківська область, Берестинський район, с. Берестовенька на суму 16824,50 грн та 17128,10 грн відповідно, про що додатково були виставлені рахунки на оплату № 292 від 02.02.2026 та № 293 від 04.02.2026 відповідно.

Акти наданих послуг підписані першими особами підприємств із накладанням електронного цифрового підпису та печатки.

Підставою для складання видаткової накладної № 195 від 20.01.2026, а також актів № 292 від 02.02.2026 та № 293 від 04.02.2026 значиться Договір постачання № 19/01/2026 від 19.01.2026.

Судом було досліджено подані позивачем докази та встановлено, що первинні документи (накладна та акти) підтверджують факт поставки позивачем піску за адресою: Харківська область, Берестинський район, с. Берестовенька (з однієї сторони) та його отримання директором відповідача (з іншої сторони), що, в свою чергу, породжує між сторонами виникнення господарських правовідносин з укладення договору поставки у спрощений спосіб.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Змістом зобов`язань сторін за договором є поставка товару та його доставка ТОВ «ТЗК №1» - з однієї сторони, та оплата вартості товару та послуг ТОВ «Східенергоприлад» - з іншої сторони.

Відповідно до частини 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

На виконання вищезазначених умов Договору, постачальником було виконано:

- поставку товару за видатковою накладною від 20.01.2026 та його передачу покупцеві - в день оформлення накладної 20.01.2026;

- здійснення доставки товару (піску) за актом від 02.02.2026 та його отримання покупцем згідно дати проставленої відповідачем 02.02.2026;

- здійснення доставки товару (піску) за актом від 04.02.2026 та його отримання покупцем згідно дати проставленої відповідачем 04.02.2026;

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 693 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту прийняття.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі 925/1332/13 (3-78гс14).

Як встановлено судом, у накладній та актах не було зазначено строку здійснення розрахунків, відтак зазначене свідчить про те, що обов`язок оплати товару по накладній № 195 від 20.01.2026 на суму 24 528, 00 грн; акту № 292 від 02.02.2026 на суму 16824,50 грн; акту № 293 від 04.02.2026 на суму 17128,10 грн, складених на виконання договору поставки, настав відразу після його отримання.

Зважаючи, що в строк виконання зобов`язань з оплати товару (з моменту його отримання та доставки) відповідач не розрахувався, боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання починаючи з наступного дня, що слідує за розрахунковим, за накладною від 20.01.2026 з 21.01.2026; за актом від 02.02.2026 з 03.02.2026; за актом від 04.02.2026 з 05.02.2026.

За таких обставин, суд визнає факт поставки товару за адресою, вказаною відповідачем, а також відсутність проведеної оплати в повному обсязі - доведеним та обґрунтованим, оскільки надані позивачем документи є беззаперечними доказами укладення правочину в спрощений спосіб та обов`язку відповідача здійснити оплату товару.

Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий та неоплачений товар, а також послуги з доставки піску склали загальну суму боргу 58480,60 грн, яка підлягає задоволенню.

Посилаючись на норми цивільного законодавства, зокрема, в частині порушення господарського зобов`язання та строків оплати, позивач заявив до стягнення 6 076,40 грн пені за загальний період з 21.01.2026 по 04.06.2026.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

За приписами частин першої, другої статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 та статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, розмір якої обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказав, що згідно з приписами законодавства неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 зазначила про те, що за змістом статей 549, 550, 551 Цивільного кодексу України розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін виникли на підставі укладеного договору поставки в спрощений спосіб, тобто усного договору, відтак підстави для стягнення пені відсутні.

Саме лише посилання позивача на положення статті 549 Цивільного кодексу України не є достатньою правовою підставою для стягнення пені, оскільки зазначені норми не встановлюють безпосередньо обов`язку відповідача сплачувати пеню у спірних правовідносинах без відповідної умови договору. При цьому встановлена законом максимальна межа пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ не означає автоматичного встановлення такого розміру пені, а лише визначає граничний розмір договірної пені, який може бути погоджений сторонами.

Отже, з огляду на відсутність між сторонами письмового договору та погодженої сторонами умови про відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 6076,40 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 607,03 грн та інфляційних втрат в розмірі 2079,76 грн. Розрахунок здійснений з 21.01.2026 по 04.06.2026 від накладної та актів окремо.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 31 січня 2018 року в справі № 915/14/17).

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі № 757/12160/17-ц, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку за допомогою системи «Ліга:Закон» і періодів їх проведення та встановив:

- за накладною від 20.01.2026 на суму 24528,00 грн розмір 3% річних за період з 21.01.2026 -04.06.2026 складає 272,16 грн; інфляційні втрати (з лютого 2026 по травень 2026) 1249,07 грн;

- за актом від 02.02.2026 на суму 16 824, 50 грн та актом від 04.02.2026 на суму 17128,10 грн (загалом 38696,83 грн) позивач взяв за початок здійснення розрахунку 05.02.2026 по 04.06.2026. Таким чином, 3 % річних за вказаний період складають 334,87 грн; інфляційні втрати (з березня 2026 по травень 2026) 1375, 73 грн.

З урахуванням зазначених сум в сукупності 3% річних становлять 607,03 грн; інфляційні втрати 2624,80 грн.

У зв`язку з тим, що у суду відсутнє право збільшувати період нарахування та виходити за межі позовних вимог, інфляційні втрати підлягають задоволенню повністю в сумі, заявленій позивачем 2079, 76 грн. Розрахунок 3% річних є арифметично вірний та правильний, відтак з відповідача підлягає до стягнення 607,03 грн 3% річних.

За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Східенергоприлад» 58480,60 грн основного боргу, 2079,76 грн інфляційних втрат і 607,03 грн 3% річних. В частині стягнення 6076,40 грн пені суд відмовляє.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позовна заява була подана через підсистему "Електронний суд", заявник мав сплатити судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Разом з тим, згідно поданої платіжної інструкції № 4641 від 21.05.2026 позивачем сплачено судовий збір 3328,00 грн без врахування коефіцієнту 0,8 для пониження ставки судового збору.

Судовий збір в розмірі 665,60 грн (3328,00-2662,40) може бути повернуто на користь позивача з Державного бюджету України згідно ухвали суду за відповідним клопотанням позивача відповідно до вимог ст.7 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом частково, судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у справі по сплаті судового збору, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, становлять 2421,81 грн.

Таким чином, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог відшкодуванню витрат позивача по оплаті судового збору з відповідача підлягає сума 2421,81 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Східенергоприлад» (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, пр. Мазепи Івана, будинок 8, код 36348655) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЗК №1» (84314, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Тихого Олекси, буд. 10, код ЄДРПОУ 43852659) 58480 (п`ятдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят) грн 60 коп. основного боргу, 2079 (дві тисячі сімдесят дев`ять) грн 76 коп. інфляційних втрат, 607 (шістсот сім) грн 03 коп. 3% річних, 2 421(дві тисячі чотириста двадцять одну) грн 81 коп. судового збору.

3. Відмовити в решті заявлених позовних вимог.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Щоткін