Рішення № 139329547, 31.08.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 серпня 2026 року Справа № 903/623/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М. розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Приватної агрофірми "Дністер"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Перевезення-Логістика-Сервіс"

про стягнення 207 775,35 грн.

Встановив: Приватна агрофірма "Дністер" звернулась до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перевезення-Логістика-Сервіс" про стягнення 207 775,35 грн. заборгованості в т.ч. 175 000,00 грн. - основної заборгованості, 20 568,50 - грн. пені, 2056,85 грн. 3% річних та 10 150,00 грн. інфляційних втрат.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки №21 від 08.02.2024 в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по оплаті товарно-матеріальних цінностей та нарахування у зв`язку з цим пені, сум трьох відсотків річних та збитків від інфляції.

Ухвалою суду від 29.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача через систему Електронний суд подав:

1)заяву про зменшення позовних вимог за вх.№ 01-87/4539/26 від 31.07.2026 відповідно до якої просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перевезення Логістика-Сервіс» 60 000,00 гривень боргу, 2 056,85 гривень 3 % річних, 10 150,00 гривень інфляційних втрат, 20 568,50 гривень пені, 20 000,00 гривень витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, 3 328,00 гривень судового збору, у зв`язку з частковою оплатою відповідачем основного боргу.

2)заяву за вх..№01-87/5011/26 від 27.08.2026 якою долучив платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 3328 грн.

Щодо заяви про зменшення позовних вимог суд зазначає наступне.

У заяві про зменшення позовних вимог позивач зазначає, що після подання позивачем позову по даній справі відповідач в період з 24.06.2026 по 17.07.2026 в добровільному порядку сплатив на користь позивача 115 000,00 гривень боргу, а саме :

- 24.06.2026 у розмірі 25 000,00 грн;

- 29.06.2026 у розмірі 20 000,00 грн;

- 30.06.2026 у розмірі 10 000,00 грн;

- 01.07.2026 у розмірі 10 000,00 грн;

- 02.07.2026р. у розмірі 10 000,00 грн;

- 08.07.2026р. у розмірі 10 000,00 грн;

- 10.07.2026р. у розмірі 10 000,00 грн;

- 17.07.2026р. у розмірі 20 000,00 грн, в підтвердження долучив платіжні інструкції (а.с.94-98).

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Проаналізувавши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог суд дійшов до висновку про те, що вказана заява подана з дотриманням положень ст. 46 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду.

Враховуючи вищи викладене, ціна позову становить в сумі 92 775,35 грн. в т.ч.: 60 000,00 грн основного боргу, 2 056,85 грн - 3 % річних, 10 150,00 грн - інфляційних втрат, 20 568,50 грн - пені з якої і вирішується даний спір.

Позивач через систему «Електронний суд» подав заяву за вх..№01-87/4980/26 від 26.08.2026 про закриття провадження у частині стягнення суми основного боргу 60 000 грн., та відмовився у стягненні 2056,85 грн. - 3% річних і 20 568,50 грн. пені, у зв`язку з чим просить суд закрити в цих частинах позову провадження.

Відповідач про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду від 29.06.2026 р., однак правом на подання відзиву на позов не скористався.

Відповідно до ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

З матеріалів справи слідує, що 08.02.2024 між Приватною агрофірмою «Дністер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перевезення-Логістика-Сервіс» укладено договір поставки №21 (а.с.7-9).

Відповідно до п.1.1 договору сторонами визначено, що постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договору, прийняти та оплатити товар . Найменування, кількість та асортимент товару вказані у видаткових накладних постачальника або у специфікаціях , що додаються до договору.

Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що ціни на товар, що поставляються за цим договором, вказані у відповідних специфікаціях, або можуть визначатися у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно п.п 3.1 договору визначено, що поставка товару автотранспортом або залізничним транспортом постачальника на умовах DDP, або ж самовивозом покупця. Місце поставки вказується у відповідних специфікаціях або видаткових накладних. Строк поставки кожної партії товару погоджується сторонами в усній формі, або ж при потребі у відповідних специфікація до цього договору.

Відповідно до п.п. 4.1 договору покупець здійснює оплату відповідної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах та у порядку, визначених у відповідній специфікації чи рахунку фактурі та видатковій накладній до цього договору.

Згідно п.п 7.2. договору між сторонами встановлено, що у в випадку порушення строків оплати товару, встановлених даним договором та специфікацією поставки, покупець сплачує постачальнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру неоплаченої вартості товару за кожний день прострочення.

Відповідно до п.п 10.2. договору визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до 31.12.2024, але у будь-якому разі до повного виконання ними своїх зобов`язань.

Даний договір поставки №21 від 08.02.2024 підписаний уповноваженими сторонами і скріплений печатками юридичних осіб, в судовому порядку не оспорений, а відтак є дійсним та підлягає до виконання його сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу врегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Предметом даного судового розгляду є стягнення заборгованості за поставлений товар на умовах договору №21 від 08.02.2024 на підставі видаткових накладних.

На виконання своїх зобов`язань за договором поставки позивач в період з 08.02.2024 по 06.04.2024 поставив відповідачу товар (пісок сіяний, пісок агломератний, пісок) на загальну суму 553 461,60 грн, що підтверджується видатковими накладними. (а.с. 10-62)

Відповідно до ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Судом встановлено, що відповідач оплатив за поставлений товар частково на загальну суму 493 461,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 63-80 і а.с. 94-98).

Отже, судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що станом на подачу позову до суду у відповідача виник борг в сумі 175 000,00 грн.

Після подання позивачем позову до суду відповідач в період з 24.06.2026 по 17.07.2026 в добровільному порядку сплатив на користь позивача 115 000,00 грн основного боргу, а саме :

- 24.06.2026 у розмірі 25 000,00 грн;

- 29.06.2026 у розмірі 20 000,00 грн;

- 30.06.2026 у розмірі 10 000,00 грн;

- 01.07.2026 у розмірі 10 000,00 грн;

- 02.07.2026р. у розмірі 10 000,00 грн;

- 08.07.2026р. у розмірі 10 000,00 грн;

- 10.07.2026р. у розмірі 10 000,00 грн;

- 17.07.2026р. у розмірі 20 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями (а.с.94-98).

Відповідно до заяви позивача про зменшення позовних вимог, яка є прийнята судом позивач просить суд стягнути суму основного боргу в сумі 60 000 грн.

Разом з тим, в процесі розгляду справи відповідачем погашено основний борг за договором поставки в розмірі 60 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №4572 від 29.07.2026, №4590 від 31.07.2026,№4607 від 04.08.2026, 4678 від 19.08.2026.

Позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про закриття провадження у частині стягнення суми основного боргу 60 000 грн., та відмовився у стягненні 2056,85 грн. - 3% річних і 20 568,50 грн. пені, у зв`язку з чим просить суд закрити в цих частинах позову провадження.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Згідно ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що відповідач сплатив основний борг у розмірі 60 000 грн, що підтверджується відповідними доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Разом з тим, суд дійшов висновку про прийняття заяви позивача про відмову від частини позовних вимог, а саме у стягненні 2056,85 грн. - 3% річних і 20 568,50 грн. - пені та закриття провадження у даних частинах по справі №903/623/26 на підставі п. 4 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат в сумі 10 150 грн за період 29.01.2026 по 20.06.2026, судом враховано наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, три проценти річних від суми заборгованості, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що він є арифметично правильним, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню повністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Водночас, відповідно до приписів ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 16.11.2022 у справі № 916/228/22.

Оскільки позов був поданий через підсистему Електронний суд, тому позивач повинен був сплатити 2662,40грн., але сплатила 3328,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією за №9023 від 27.08.2026 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, суд дійшов висновку, що надмірно сплачений судовий збір у розмірі 665,60 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

З врахуванням викладеного, внаслідок закриття провадження в частині позовних вимог у справі №903/623/26 у зв`язку з відмовою позивача від позову, суд вважає за необхідне повернути позивачу з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перевезення-Логістика-Сервіс" (43005, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шопена,22 код ЄДРПОУ 44512695) на користь Приватної агрофірми "Дністер" (Львівська обл., Стрийський р-н., м. Миколаїв, вул. В.Великого, 4, код ЄДРПОУ 03762064) 10 150,00 грн - інфляційних втрат та витрат по сплаті судового збору в розмірі 1331,20 грн.

3. Провадження у справі на суму 82 625,35 грн. закрити.

4. Повернути Приватній агрофірмі "Дністер" (Львівська обл., Стрийський р-н., м. Миколаїв, вул. В.Великого, 4, код ЄДРПОУ 03762064) з державного бюджету судовий збір у розмірі 1996,80 грн. в т.ч. : 665,60 грн - надмірно сплачений судовий збір, та 1331,20 грн - у зв`язку з відмовою позивача від позову, що плачений згідно платіжної інструкції №9023 від 27.08.2026 на суму 3328,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Дем`як В.М. з 13.08.2026, повний текст рішення складено 31.08.2026.

Суддя В. М. Дем`як