Рішення № 139329519, 31.08.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" серпня 2026 р. Cправа № 902/835/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНКРОН" (вул. Героїв Нацгвардії, буд. 87б, м. Вінниця, 21001)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" (вул. Стеценка, буд. 57, м. Вінниця, 21009)

про стягнення 283 908,60 грн

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № б/н від 23.06.2026 (вх. № 922/26 від 23.06.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНКРОН" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 283 908,60 грн, з яких: 178 417,44 грн - основний борг; 62 919,11 грн - пеня; 20 583,36 грн - штраф; 15 831,74 грн - інфляційні втрати; 6 156,95 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки товару № 11/05-23 від 12.05.2023 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

У зв`язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 25.06.2026, постановив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНКРОН" № б/н від 23.06.2026 (вх. № 922/26 від 23.06.2026) залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

Заявою № б/н від 26.06.2026, яка надійшла до суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 26.06.2026 (вх. № 01-30/6501/26), позивач усунув недоліки позовної заяви.

Судом за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/835/26 за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання), про що 29.06.2026 була постановлена відповідна ухвала. Зазначеною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Вказана ухвала вручена відповідачу 29.06.2026, що підтверджується довідкою, сформованою в КП "ДСС" про доставку електронного листа, згідно із якою документ був доставлений до електронного кабінету відповідача у зазначену дату.

У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.

За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" бере до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом установлено таке.

12.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНКРОН" (позивач, за Договором - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" (відповідач, за Договором - Покупець) було укладено Договір поставки товару № 11/05-23, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю, а Покупець - прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Згідно із п. 1.2 Договору Постачальник зобов`язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, зі строком поставки, визначених у погоджених Постачальником Заявках - замовленнях Покупця (далі - Заявках). Остаточне погодження Сторонами кількості, номенклатури, асортименту, та ціни Товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках - фактурах, видаткових, товарно-транспортних та податкових накладних, що є невід`ємними частинами даного Договору.

Під Товаром в даному Договорі розуміється: кришки СКО 1-82, консерви рибні ТМ "Даринка", згідно асортименту погодженого Сторонами в рахунках - фактурах видаткових та податкових накладних (п. 1.3 Договору).

У пункті 1.4 Договору сторони погодили, що видаткові накладні, оформлені на виконання умов цього Договору, мають юридичну силу специфікацій в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України та є невід`ємними частинами цього Договору.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що право власності на Товар до Покупця переходить в момент фактичного отримання Товару уповноваженим представником Покупця, що посвідчується його підписом у відповідній видатковій чи/або товарно-транспортній накладній.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна на Товар, що поставляється на умовах цього Договору і його вартість формуються в національній валюті України - гривні та визначаються Сторонами в рахунках-фактурах, виписаних на кожну окрему поставку Товару.

Остаточна загальна вартість цього Договору визначається як вартість всіх поставок Товару, згідно видаткових накладних, виписаних на кожну окрему партію Товару, оформлених та підписаних Сторонами на виконання умов цього Договору, які є невід`ємною частиною цього Договору (п. 3.3 Договору).

Пунктами 3.4-3.6 Договору Сторони погодили порядок та умови здійснення оплати за Товар.

Зокрема, відповідно до пункту 3.4 Договору оплата за Товар, що поставляється на умовах даного Договору здійснюється Покупцем на умовах 100% попередньої оплати.

Згідно із пунктом 3.5 Договору оплата за Товар, що поставляється на умовах даного Договору здійснюється: шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, який зазначається в відповідному рахунку-фактурі. В призначенні платежу Покупець зобов`язаний вказати підставу оплати, номер і дату рахунку на підставі якого проводиться оплата.

У пункті 3.6 Договору визначено, що датою оплати (отримання грошей Постачальником) вважається дата зарахування грошових коштів на банківський поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 7.1 Договору за невиконання чи неналежне виконання умов даного Договору, винна Сторона несе відповідальність передбачену даним Договором та чинним законодавством України.

Згідно із п. 7.3 Договору у разі прострочення Покупцем оплати за Товар на вимогу Постачальника Покупець сплачує:

- суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення заборгованості;

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що починає нараховуватись з наступного календарного дня після настання кінцевої дати оплати, а також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних від простроченої суми на протязі всього часу прострочення;

- штраф у розмірі 10% від суми заборгованості у випадку порушення виконання грошового зобов`язання на термін більш як 20 (двадцять) календарних днів.

Договір набуває чинності з дати його належного підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2023 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Якщо жодна із Сторін до закінчення терміну дії Договору письмово не заявить про намір розірвати Договір, то дія Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (п. 9.1 Договору).

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

14.07.2023 сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою за взаємною згодою внесено зміни до пункту 3.4 Договору.

Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди № 1 пункт 3.4 Договору викладено у новій редакції, згідно із якою оплата за Товар, що поставляється на умовах Договору, здійснюється Покупцем на умовах відстрочення платежу строком до 35 календарних днів з дати поставки Товару.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки товару № 11/05-23 від 12.05.2023 позивачем упродовж 2023-2025 років здійснено поставку Товару на користь відповідача на загальну суму 1 519 664,64 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, наявними в матеріалах справи.

Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін. Матеріали справи не містять доказів наявності претензій щодо якості чи кількості поставленого товару, у зв`язку з чим товар вважається прийнятим відповідачем без зауважень, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором у повному обсязі.

За поставлений Товар відповідачем здійснено часткову оплату в розмірі 1 341 247,20 грн.

Таким чином, несплаченою залишилася сума 178 417,44 грн, яка, за розрахунком позивача, становить прострочену основну заборгованість відповідача за Товар, поставлений за видатковими накладними № 6 від 21.01.2025, № 16 від 05.02.2025 та № 55 від 21.05.2025.

Оскільки відповідачем остаточного розрахунку за поставлений Товар не проведено, позивач просить стягнути з нього суму основної заборгованості у судовому порядку.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем, з посиланням на умови Договору та норми чинного законодавства, заявлено до стягнення пеню в розмірі 62 919,11 грн, штраф у розмірі 20 583,36 грн, інфляційні втрати в розмірі 15 831,74 грн та 3 % річних у розмірі 6 156,95 грн.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки товару № 11/05-23 від 12.05.2023.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 Цивільного кодексу України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, ним в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 178 417,44 грн.

В силу приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що поставляється на умовах даного Договору здійснюється Покупцем на умовах 100% попередньої оплати.

Водночас 14.07.2023 між Сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою за взаємною згодою внесено зміни до пункту 3.4 Договору. Відповідно до пункту 1 зазначеної Додаткової угоди пункт 3.4 Договору викладено у новій редакції, згідно із якою оплата за Товар, що поставляється на умовах Договору, здійснюється Покупцем на умовах відстрочення платежу строком до 35 календарних днів з дати поставки Товару.

Таким чином, з урахуванням положень пункту 3.4 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 14.07.2023 відповідач був зобов`язаний здійснити оплату поставленого Товару протягом 35 календарних днів з дати його поставки, яка підтверджується відповідними видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками Сторін.

Відтак, після спливу встановленого Договором 35-денного строку та за відсутності повної оплати вартості поставленого Товару відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, що узгоджується з положеннями частини першої статті 692 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, враховуючи умови Договору, приписи чинного законодавства України та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 178 417,44 грн основного боргу є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, не спростовані відповідачем у встановленому законом порядку, а тому підлягають задоволенню.

Водночас суд враховує позицію, викладену у постанові КГС ВС від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Поряд із вимогою про стягнення основної заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого Товару, позивачем також заявлено вимоги про стягнення передбачених Договором та законом нарахувань, а саме: 62 919,11 грн пені, 20 583,36 грн штрафу, 15 831,74 грн інфляційних втрат та 6 156,95 грн 3 % річних.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 62 919,11 грн пені та 20 583,36 грн штрафу, суд зважає на таке.

Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Пунктом 7.3 Договору Сторони погодили відповідальність Покупця у разі порушення ним строків оплати за поставлений Товар.

Так, у разі прострочення Покупцем оплати за Товар на вимогу Постачальника Покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що починає нараховуватись з наступного календарного дня після настання кінцевої дати оплати, а також штраф у розмірі 10% від суми заборгованості у випадку порушення виконання грошового зобов`язання на термін більш як 20 (двадцять) календарних днів.

Здійснивши перевірку розрахунку пені та штрафу, суд дійшов висновку, що такі нарахування відповідають умовам пункту 7.3 Договору та здійснені з урахуванням фактичного періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Розрахунок є арифметично правильним та узгоджується з наявними у матеріалах справи доказами. Відповідач доказів на спростування наведеного розрахунку або власного контррозрахунку суду не надав.

За наведених обставин суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 62 919,11 грн та штрафу у розмірі 20 583,36 грн, а тому вони підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Розглядаючи заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 15 831,74 грн та 3 % річних у розмірі 6 156,95 грн, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Здійснивши перевірку та перерахунок сум інфляційних втрат і трьох відсотків річних із використанням сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН", суд дійшов висновку, що розрахунок, наданий позивачем, є арифметично правильним, відповідає розрахунку суду та не виходить за його межі.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 15 831,74 грн та трьох відсотків річних у розмірі 6 156,95 грн є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.

Отже, оцінивши подані докази на підставі внутрішнього переконання, що ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, а також враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги є належним чином обґрунтованими та такими, що мають правові підстави, у зв`язку з чим підлягають до задоволення, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3 406,90 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договору про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім того, на такий договір поширюється дія загальних норм та принципів договірного права, включаючи, але не обмежуючись визначені главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Указані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Указане передбачено як положеннями цивільного права, так і нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічну правову позицію наведено в постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19.

Судом установлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено ордер на надання правничої допомоги серії АА № 1726317 від 19.06.2026, виданий на ім`я адвоката Боднара Олега Володимировича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/1726, видане 30.10.2018, акт приймання-передачі наданих послуг від 19.06.2026 до Договору про надання правничої допомоги № 1 від 12.05.2025, рахунок за правничу допомогу від 19.06.2026 та платіжну інструкцію № 2081 від 22.06.2026 на суму 15 000,00 грн.

Зі змісту акта приймання-передачі наданих послуг від 19.06.2026 убачається, що послуги адвоката Боднара Олега Володимировича надані на виконання Договору про надання правничої допомоги № 1 від 12.05.2025. Аналогічно, у рахунку за правничу допомогу від 19.06.2026 як підставу для його виставлення зазначено Договір про надання правничої допомоги № 1 від 12.05.2025.

Водночас Договір про надання правничої допомоги № 1 від 12.05.2025 до матеріалів справи не долучено. Натомість у матеріалах справи наявний Договір про надання правничої допомоги № 2 від 12.05.2025, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНСМАК", код ЄДРПОУ 44815309, та адвокатом Боднарем Олегом Володимировичем.

При цьому у документах, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, замовником зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНКРОН", код ЄДРПОУ 32055032.

Отже, Договір про надання правничої допомоги № 2 від 12.05.2025 укладено з іншою юридичною особою та він не може підтверджувати виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНКРОН" обов`язку з оплати послуг, зазначених в акті приймання-передачі наданих послуг та рахунку від 19.06.2026.

Таким чином, подані позивачем документи містять розбіжності щодо договору, на підставі якого надавалися послуги з професійної правничої допомоги, а відсутність у матеріалах справи Договору про надання правничої допомоги № 1 від 12.05.2025 унеможливлює встановлення осіб, між якими його укладено, а також перевірку погоджених сторонами умов щодо розміру, порядку обчислення та оплати адвокатського гонорару.

Сам по собі акт приймання-передачі наданих послуг від 19.06.2026 та рахунок за правничу допомогу від 19.06.2026, за відсутності договору, на який у них міститься посилання, не дають можливості встановити погоджений сторонами розмір та порядок оплати професійної правничої допомоги.

Аналогічну правову позицію наведено в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20.

Відтак, надані позивачем докази у своїй сукупності не дають можливості достовірно встановити договірну підставу виникнення витрат на професійну правничу допомогу, погоджений сторонами розмір гонорару та обов`язок саме позивача сплатити відповідну суму адвокату.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними та достатніми доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому до відшкодування розмірі 15 000,00 грн, у зв`язку з чим правові підстави для їх стягнення з іншої сторони відсутні.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" (вул. Стеценка, буд. 57, м. Вінниця, 21009; код ЄДРПОУ 44796564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНКРОН" (вул. Героїв Нацгвардії, буд. 87б, м. Вінниця, 21001; код ЄДРПОУ 32055032; р/р НОМЕР_1 у ТВБВ № 10001/0189 ФВОУ АТ "Ощадбанк", МФО 302076) 178 417 грн 44 коп основного боргу; 62 919 грн 11 коп пені; 20 583 грн 36 коп штрафу; 15 831 грн 74 коп інфляційних втрат; 6 156 грн 95 коп 3% річних та 3 406 грн 90 коп витрат зі сплати судового збору.

Примірник повного судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 31 серпня 2026 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи