Рішення № 139329470, 25.08.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. Cправа № 902/709/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, за участю секретаря судового засідання Ткачука В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Світчай", 81146, Львівська обл., Львівський р-н, село Підберізці, вул. Енергетична, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 30051782

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Трейд Плюс", 21009, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Стеценка, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 44796564

про стягнення 169 492,48 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Качмар А.І. згідно ордеру

від відповідача - не з`явився

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 28.05.2026 року надійшла позовна заява №б/н від 27.05.2026 (вх. № 780/26 від 28.05.2026) Приватного підприємства "Світчай" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Трейд Плюс" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 2446 від 26 березня 2024 року у розмірі 169 492,48 гривень, з яких: 124 969,29 гривень основного боргу, 32 949,56 гривень пені, 3 227,76 гривень 3% річних та 8 345,87 гривень інфляційних втрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 02.06.2026 суд постановив позовну заяву №б/н від 27.05.2026 (вх. № 780/26 від 28.05.2026) Приватного підприємства "Світчай" залишити без руху зі встановленням позивачу строку та способу усунення недоліків позовної заяви.

04.06.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків №б/н від 04.06.2026 (вх. № 01-30/5758/26 від 04.06.2026) з додатками.

Ухвалою від 09.06.2026 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/709/26 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 02 липня 2026 року о 09:30 год.

У судовому засіданні 02.07.2026 року судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи №902/709/26 по суті на 11:00 год. 06.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 06.08.2026 відкладено судове засідання з розгляду справи № 902/709/26 по суті на 18.08.26 о 09:30 год., зобов`язано учасників справи подати усі наявні у них докази, що стосуються предмету спору у даній справі, в порядку та строки, встановлені судом, не приховувати докази, запропоновано позивачу надати суду письмові пояснення щодо детального розрахунку заявлених позовних вимог із урахуванням дати виникнення спірної заборгованості, зменшення суми заборгованості із наданням суду доказів здійснення часткових розрахунків / повернення товару, рахунків на оплату товару за спірним договором (у разі виставлення таких рахунків відповідачу).

У судовому засіданні 18.08.2026 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи №902/709/26 по суті до 14:30 год. 25.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином ухвалою суду від 18.08.2026, яка надіслана відповідачу до електронного кабінету у системі ЄСІТС.

Згідно довідки про доставку електронного листа документ у електронному вигляді (ухвала від 18.05.2026) доставлена до електронних кабінетів відповідача 18.08.2026.

Положеннями пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

За приписами частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Приймаючи до уваги, що сторони було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення у справі та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення учасники справи не з`явилися, у зв`язку з чим вступну та резолютивну частини рішення долучено до матеріалів справи без проголошення.

Суть спору:

Приватне підприємство "Світчай" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Трейд Плюс" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 2446 від 26 березня 2024 року у розмірі 169 492,48 гривень, з яких: 124 969,29 гривень основного боргу, 32 949,56 гривень пені, 3 227,76 гривень 3% річних та 8 345,87 гривень інфляційних втрат.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки № 2446 від 26.03.2024 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

26.03.2024 року між Приватним підприємством "Світчай" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа Трейд Плюс" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 2446 (далі - договір) (т. 1 а.с. 5, 5 зворот).

Згідно з пунктом 1.1. договору постачальник зобов`язується поставляти покупцю товар в асортименті і кількості відповідно до замовлення, а покупець зобов`язується приймати товар відповідно до видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору та своєчасно здійснювати оплату на умовах, визначених цим договором.

За умовами пункту 1.2. договору передача товару постачальником у власність покупцю оформляється видатковими накладними і настає з моменту їх підписання представниками сторін.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. договору ціни на товар встановлюються постачальником, зазначаються ним у накладних на товар та можуть бути змінені в будь-який час на не завершенні поставки. Загальна вартість договору визначається із суми вартості товару фактично поставленого за всіма видатковими накладними, разом узятими за період дії договору.

За змістом пункту 2.3. договору покупець зобов`язується провести оплату за поставлений постачальником товар не пізніше ніж через 60 календарних днів з моменту отримання товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Датою оплати товару вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно пункту 3.1. договору постачальник зобов`язаний передати товар у власність покупцю вільним від будь-яких прав і претензій третьої сторони, а також в кількості й асортименті згідно замовлення покупця. Доставка товару здійснюється силами, засобами і за рахунок постачальника безпосередньо на торгові точки покупця, що визначені у відповідному замовленні на товар. Сторони домовилися, що доставка замовленої продукції може також здійснюватися самовивозом товару покупцем зі складу постачальника, про що покупець зазначає у відповідному замовленні на товар (постачальник в такому випадку не відшкодовує транспортні витрати).

Договір набуває чинності в момент підписання повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2025 року (пункт 4.1. договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками сторін.

На виконання умов договору поставки згідно видаткової накладної № Мр-0000794 від 11.03.2025 на суму 20 445,98 гривень, товарно-транспортної накладної № РМр-0000794 від 11.03.2025, видаткової накладної № Мр-0001285 від 18.03.2025 на суму 31 639,20 гривень, товарно-транспортної накладної № РМр-0001285 від 18.03.2025, видаткової накладної № Ма0002124 від 27.05.2025 на суму 50 568,48 гривень, товарно-транспортної накладної № РМа0002124 від 27.05.2025, видаткової накладної № Ин-0000097 від 03.06.2025 на суму 18 157,82 гривень, товарно-транспортної накладної № РИн-0000097 від 03.06.2025, видаткової накладної № Ин-0000895 від 10.06.2025 на суму 20 685,89 гривень, товарно-транспортної накладної № РИн-0000895 від 10.06.2025 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар в асортименті зазначеному у видаткових накладних на загальну суму 141 497,37 гривень (т. 1 а.с. 6-11).

Як убачається із платіжних інструкцій, акту звірки взаємних розрахунків відповідачем з урахуванням раніше здійснених поставок товару та здійснених оплат, зарахованих позивачем в оплату раніше поставленого товару та товару поставленого за видатковими накладними № Мр-0000794 від 11.03.2025, № Мр0001285 від 18.03.2025, № Ма0002124 від 27.05.2025, № Ин-0000097 від 03.06.2025, № Ин-0000895 від 10.06.2025 здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару (т. 1 а.с. 12 (зв. ст.12), 72-79 (зв. ст.79).

Заборгованість за поставлений товар за видатковими накладними № Мр-0000794 від 11.03.2025, № Мр0001285 від 18.03.2025, № Ма0002124 від 27.05.2025, № Ин-0000097 від 03.06.2025, № Ин-0000895 від 10.06.2025 складає 124 969,29 гривень.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 2446 від 26 березня 2024 року у розмірі 169 492,48 гривень, з яких: 124 969,29 гривень основного боргу, 32 949,56 гривень пені, 3 227,76 гривень 3% річних та 8 345,87 гривень інфляційних втрат.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).

Згідно з пунктом 2.3. договору покупець зобов`язується провести оплату за поставлений Постачальником товар не пізніше ніж через 60 календарних днів з моменту отримання товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Датою оплати товару вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Судом установлено, що на підставі видаткової накладної № Мр-0000794 від 11.03.2025 на суму 20 445,98 гривень, товарно-транспортної накладної № РМр-0000794 від 11.03.2025, видаткової накладної № Мр-0001285 від 18.03.2025 на суму 31 639,20 гривень, товарно-транспортної накладної № РМр-0001285 від 18.03.2025, видаткової накладної № Ма0002124 від 27.05.2025 на суму 50 568,48 гривень, товарно-транспортної накладної № РМа0002124 від 27.05.2025, видаткової накладної № Ин-0000097 від 03.06.2025 на суму 18 157,82 гривень, товарно-транспортної накладної № РИн-0000097 від 03.06.2025, видаткової накладної № Ин-0000895 від 10.06.2025 на суму 20 685,89 гривень, товарно-транспортної накладної № РИн-0000895 від 10.06.2025 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар в асортименті зазначеному у видаткових накладних на загальну суму 141 497,37 гривень.

Видаткові накладні спільно підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача без зауважень та заперечень.

Відповідач щодо наведених обставин не заперечив та їх не спростував.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 559 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач зобов`язання з оплати поставленого товару виконав частково у сумі 16 528,08 гривень.

Таким чином, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, унаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Cудом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 124 969,29 гривень.

Доказів сплати відповідачем вказаної суми боргу на користь позивача матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 124 969,29 гривень основного боргу є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 32 949,56 гривень пені, 3 227,76 гривень 3% річних та 8 345,87 гривень інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Положеннями пункту 3.6. договору сторони погодили, що при несвоєчасній або неповній оплаті товару, згідно умов п. 2.3, покупець зобов`язується сплатити на користь постачальника пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний прострочений день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Як убачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення по кожній видатковій накладній. Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 32 949,56 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем не враховано, що обов`язок з оплати товару за накладними від 11.03.2025, від 18.03.2025, від 27.05.2025, від 03.06.2025 та від 10.06.2025 в силу вимог статей 253-255 ЦК України настав відповідно 13.05.2025, 20.05.2025, 29.07.2025, 05.08.2025 та 12.08.2025.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 902/669/18) (пункт 83).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій постанові, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором (пункти 91-93).

За умовами пункту 3.6. договору поставки сторонами не погоджено більш тривалий, ніж визначений частиною 6 статті 232 ГК України строк нарахування штрафних санкцій, тому у спірних правовідносинах перебіг строку нарахування пені починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.

Нарахування пені здійснено позивачем поза межами визначеного частиною 6 статті 232 ГК України шестимісячного строку.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням дати виникнення прострочення з оплати товару, наявної заборгованості за видатковими накладними від 11.03.2025, від 18.03.2025, від 27.05.2025, від 03.06.2025 та від 10.06.2025, помісячно у межах визначеного частиною 6 статті 232 ГК України шестимісячного строку, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені становить 19 624,17 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 19 624,17 гривень, у задоволенні решти вимог про стягнення пені в сумі 13 325,39 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат судом враховано таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 3% річних та інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат та 3% річних здійсненого позивачем, розрахунок інфляційних втрат здійснено за період визначений позивачем за видатковими накладними від 11.03.2025, від 18.03.2025, від 27.05.2025, від 03.06.2025 та від 10.06.2025. Сума нарахованих позивачем інфляційних втрат становить 8345,87 гривень та 3% річних - 3227,76 гривень.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з урахуванням дати виникнення прострочення з оплати товару, визначеного позивачем періоду нарахування та наявної заборгованості за видатковими накладними від 11.03.2025, від 18.03.2025, від 27.05.2025, від 03.06.2025 та від 10.06.2025 суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат складає 9 595,69 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі 8 345,87 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних з урахуванням дати виникнення прострочення з оплати товару, визначеного позивачем періоду нарахування та наявної заборгованості за видатковими накладними від 11.03.2025, від 18.03.2025, від 27.05.2025, від 03.06.2025 та від 10.06.2025, суд дійшов висновку, що сума нарахованих 3% річних становить 3 207,86 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково в сумі 3 207,86 гривень, у задоволенні решти вимог про стягнення 3% річних в сумі 19,90 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 124 969,29 гривень основного боргу, 19 624,17 гривень пені, 3 207,86 гривень 3% річних та 8 345,87 гривень інфляційних втрат, у задоволенні решти вимог про стягнення 13 325,39 гривень пені та 19,90 гривень 3% річних слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 1304 від 04.06.2026 сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 452,87 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 209,53 гривень покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Трейд Плюс" (21009, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Стеценка, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 44796564) на користь Приватного підприємства "Світчай" (81146, Львівська обл., Львівський р-н, село Підберізці, вул. Енергетична, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 30051782; поточний рахунок № НОМЕР_1 , міжнародний банківський номер рахунку (IBAN) № НОМЕР_2 в UАН в АТ «Укрсиббанк») 124 969,29 гривень основного боргу, 19 624,17 гривень пені, 3 207,86 гривень 3% річних, 8 345,87 гривень інфляційних втрат та 2 452,87 гривень судових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 13 325,39 гривень пені та 19,90 гривень 3% річних - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 209,53 гривень покласти на позивача.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повне рішення складено 31 серпня 2026 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.