Рішення № 139328165, 31.08.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2960/26

381/3638/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куліковських А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

У червні 2026 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 31170,00 грн та судових витрат у розмірі 2662,40 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 17.12.2025 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 17.12.2025-100002449.

В подальшому було укладено додаткову угоду про збільшення суми кредиту.

Позивач зазначає, що кредитор виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 06 липня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Водночас, відповідач ухвалу судді від 06 липня 2026 року про відкриття провадження не отримав, оскільки надіслана судом на його адресу реєстрації кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Позивачу копія ухвали судді про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи доставлена до його електронного кабінету. Від позивача будь-яких клопотань, заяв до суду не надходило. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розглядати справу за його відсутності за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.

13 липня 2026 року представник відповідача адвокат Санцевич В.В. через систему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір заявленої заборгованості та правомірність нарахування її складових.

Зазначила, що наданий позивачем розрахунок є одностороннім документом і не містить детальної інформації щодо порядку нарахування заборгованості та врахування здійсненого відповідачем платежу. Водночас позивач не надав суду детальний розрахунок

Також вказала на недоведення позивачем правомірності нарахування комісій за надання кредиту та за обслуговування кредитної заборгованості, а також процентів, відповідно до статті 625 ЦК України. Вказала, що позивач не надав докази надання будь-яких додаткових послуг, а також їх обсяг, зміст та вартість.

Крім того, заперечила факт укладення відповідачем кредитного договору в електронній формі, зазначаючи про відсутність належних доказів його підписання за допомогою електронного підпису, який відповідав би вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», договірним умовам, а також письмова згода сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів або ж докази того, що вказаний при ідентифікації номер телефону належить позичальнику.

Також відповідач заперечує факт підписання заявки про укладення кредитного договору. Позивач не надав належні та допустимі докази перерахування грошових коштів за кредитним договором саме на картковий рахунок ОСОБА_1 , докази направлення відповідачу та отримання ним одноразового ідентифікатора.

У зв`язку з цим вказала, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними, просить відмовити у задоволенні позову.

13.07.2026 представник відповідача подала до суду клопотання про витребування доказів.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 15 липня 2026 року відмовив відповідачу у задоволенні вказаного клопотання з підстав ненадання доказів щодо вжитих відповідачем заходів для отримання цих доказів самостійно та щодо причин неможливості самостійного отримання цих доказів.

20 липня 2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що позивач надав належні, допустимі та достатні докази на підтвердження укладення кредитного договору та перерахування відповідачу кредитних коштів. Вказав, що платіжна операція здійснювалася відповідно до договору про надання послуг еквайрингу, а наданий позивачем документ містить необхідні відомості про платіжну операцію та є належним доказом видачі кредиту.

Зазначив, що позивач не є банківською установою, не відкриває та не обслуговує рахунки фізичних осіб, а тому не має доступу до банківських виписок відповідача та повних реквізитів його платіжної картки, оскільки відповідна інформація є банківською таємницею. При цьому відповідач самостійно зазначив у заявці номер електронного платіжного засобу, на який мали бути перераховані кредитні кошти, а позивач не має права зберігати повний номер такого платіжного засобу.

Також представник позивача послався на положення законодавства у сфері платіжних послуг, правила здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів, положення щодо системи BankID та зазначив, що відповідач пройшов ідентифікацію через систему BankID, унаслідок чого його особу було належним чином встановлено.

Вказав, що відповідач не надав доказів, які б спростовували факт отримання кредитних коштів або правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, а також не заявляв претензій щодо невиконання позивачем обов`язку з надання кредиту протягом строку дії договору.

Крім того, представник позивача заперечував доводи відповідача щодо незаконності процентної ставки, посилаючись на положення Закону України «Про споживче кредитування» та зазначаючи, що передбачена договором денна процентна ставка відповідала законодавству на момент укладення договору. Зазначив, що нарахування процентів здійснювалося лише в межах строку кредитування, а заявлена до стягнення заборгованість відповідає умовам договору.

Посилаючись на статті 3, 13 ЦК України, статті 44, 81 ЦПК України, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, представник позивача також вказав на суперечливість процесуальної поведінки відповідача, який одночасно заперечує факт укладення договору та отримання коштів, але оспорює розмір процентів, комісій та неустойки.

У зв`язку з викладеним представник позивача просив позовні вимоги задовольнити, а розгляд справи здійснювати без його участі.

27 липня 2026 року представник відповідача адвокат Санцевич В.В. через систему «Електронний суд» подала заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначила, що наведені позивачем правові висновки не спростовують основні доводи відзиву, оскільки відповідач не заперечував можливість укладення кредитного договору в електронній формі як таку. Предметом спору у цій справі є не правова допустимість використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а наявність належних, допустимих та достатніх доказів, які підтверджують, що саме відповідач здійснив усі юридично значимі дії, необхідні для укладення спірного договору, а також що саме йому були фактично перераховані кредитні кошти. Отже, позивач фактично підмінив предмет доказування, намагаючись довести обставини, які відповідачем не заперечувалися, залишивши без належної відповіді ключові доводи відзиву щодо недостатності доказової бази. Просить відмовити у задоволенні позову відмовити.

Також, 27 липня 2026 року представник відповідача адвокат Санцевич В.В. через систему «Електронний суд» подала клопотання про зобов`язання позивача надати для огляду суду оригінали електронних доказів.

Ухвалою суду від 27 липня 2026 року клопотання представника відповідача залишено без розгляду у зв`язку з тим, що заявлені вимоги є тотожними раніше поданому клопотанню про витребування доказів, у задоволенні якого судом вже було відмовлено, а нових підстав чи обставин представником відповідача не наведено.

29 липня 2026 року представник відповідача адвокат Санцевич В.В. через систему «Електронний суд» подала додаткові письмові пояснення, у яких зазначила про те, що саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги, а кожна сторона несе ризик наслідків невчинення процесуальних дій. Тому саме позивач повинен був надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які беззаперечно підтверджують факт укладення договору саме відповідачем; факт належного підписання електронного договору; факт отримання відповідачем кредитних коштів; правильність та законність розрахунку заявленої до стягнення заборгованості. На думку відповідача, подані матеріали не підтверджують зазначені обставини у тому обсязі, який вимагається цивільним процесуальним законодавством.

Представник відповідача зазначає, що позивач не усунув сумніви щодо достовірності електронних доказів. Позов ґрунтується на електронному договорі та інших документах, які, за твердженням позивача, були сформовані в електронній інформаційній системі. Водночас до матеріалів справи долучені лише паперові копії таких документів. Відповідач звертав увагу суду на необхідність перевірки електронних доказів у порядку, передбаченому статтею 100 ЦПК України, однак відповідне клопотання залишено судом без розгляду. Сам факт подання паперової копії електронного документа не усуває обов`язку суду перевірити її належність, допустимість, достовірність та достатність у сукупності з іншими доказами. Також вказує, що позивач не надав належного підтвердження правильності розрахунку заборгованості.

Вважає, що залишення судом без розгляду клопотання щодо подання оригіналів електронних доказів не звільняє позивача від покладеного на нього законом обов`язку довести свої вимоги належними та допустимими доказами. Відповідач вважає, що процесуальний ризик ненадання або недостатності доказів повинен покладатися саме на позивача як сторону, яка звернулася до суду з відповідним позовом. За відсутності належних і достатніх доказів суд не має правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки заявлені позовні вимоги не можуть вважатися доведеними.

30 липня 2026 року представник відповідача адвокат Санцевич В.В. через систему «Електронний суд» подала додаткові письмові пояснення, в яких зазначила, що позивач не виконав процесуального обов`язку щодо доказування заявлених вимог, не усунув сумнівів щодо достовірності поданих електронних доказів та не підтвердив належними доказами правильність розрахунку заборгованості. Також представник відповідача наголосила на необхідності оцінки доказів у їх сукупності та послалася на практику Верховного Суду щодо доказування факту укладення електронного кредитного договору, отримання кредитних коштів і правомірності нарахування заборгованості, у зв`язку з чим просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

30 липня 2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що позивач надав належні, допустимі та достатні докази укладення кредитного договору, ідентифікації відповідача та перерахування йому кредитних коштів. Вказав, що номер електронного платіжного засобу відповідач зазначив самостійно під час оформлення заявки, а відсутність у матеріалах справи повного номера картки зумовлена вимогами законодавства щодо захисту реквізитів платіжних інструментів.

Посилався на проведення ідентифікації відповідача через систему BankID НБУ та зазначив, що відомості щодо рахунку відповідача перебувають у банку-емітента і становлять банківську таємницю, у зв`язку з чим позивач не має можливості надати банківську виписку. Вважав поданий ним розрахунок заборгованості належним доказом її розміру, зазначивши, що відповідач не надав власний розрахунок чи інші докази на його спростування.

Також позивач обґрунтовував правомірність нарахування процентів та комісії умовами кредитного договору і положеннями Закону України «Про споживче кредитування», посилався на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, зокрема щодо оцінки доказів, принципу змагальності та добросовісності учасників процесу.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 24 серпня 2026 року залишив без руху позовну заяву та надав позивачу строк для усунення недоліків.

25 серпня 2026 року представник позивача на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху подав заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що судовий збір за подання позовної заяви сплачено у встановленому законом розмірі, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00113408 від червня 2026 року на суму 2662,40 грн. З метою усунення зазначеного судом недоліку повторно подав копію платіжної інструкції та просив долучити її до матеріалів справи, вважати недоліки позовної заяви усуненими.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки суд призначив справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому для її розгляду судове засідання не проводиться.

Дослідивши наявні у справі докази та з`ясувавши обставини справи, суд встановив таке.

17.12.2025 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 17.12.2025-100002449.

Сума кредиту 4000,00 грн, строк, на який надається кредит 168 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 02.06.2026 року.

Процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку користування.

Процентна ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту становить 5% від суми кредиту та дорівнює 200,00 грн.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 200,00 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодів.

Денна процентна ставка становить 0,8%.

Згідно з п. 4.1. договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та зворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача №4323-35XX-XXXX-2523.

Відповідно п. 17 договору, сторони домовились, що Позичальник, який прострочив виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором, зокрема, зобов`язання зі сплати Кредиту/його частини та/або Процентів/їх частини та/або Комісії(їй)/ її(їх) частини (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором) у терміни/строки, що передбачені договором, на вимогу Кредитодавця зобов`язаний сплатити Кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000% річних від суми заборгованості за весь час прострочення відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України (по тексту даного договору «проценти річних»). Кредитодавець має право нараховувати вказані проценти річних, починаючи з першого дня прострочення виконання зобов`язання (в тому числі, якщо прострочення виконання виникло до закінчення строку, на який надається кредит) за кожен день прострочення його виконання. Базою нарахування вказаних процентів є сума простроченого грошового зобов`язання, зокрема, сума прострочених кредиту/його частини та/або процентів/їх частини та/або комісії(їй)/ її(їх) частини (якщо комісія (ії) встановлена(і) договором). Проценти річних не нараховуються на прострочені раніше нараховані проценти річних. При цьому сторони домовились, що у випадку, якщо розмір процентів річних, нарахованих за один день прострочення, перевищує 60,00 грн, за даним договором застосовується спеціальна договірна умова по зменшенню процентів річних за відповідний день, а саме розмір річних, які нараховуються за відповідний день, становить 60,00 грн. Також сторони домовились, що проценти річних не нараховуються, якщо сума простроченого грошового зобов`язання є меншою, ніж 100,00 грн. Сторони домовились, що кредитодавець має право вільно здійснювати своє право на застосування та отримання процентів річних, зазначених в даному пункті, як щодо повних сум процентів річних, так і щодо їх частин, як застосовуючи їх (повністю або частково), так і не застосовуючи, що є лише реалізацією кредитодавцем його права і не є зміною умов договору. Сукупна сума процентів річних та інших платежів, що підлягають сплаті позичальником за порушення виконання його зобов`язань (якщо такі встановлені договором) на підставі даного договору, не може перевищувати максимальне обмеження цієї суми, встановленої законом.

06.01.2026 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір про збільшення суми кредиту. За цим додатковим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальнику 2-й транш у розмірі 7000,00 грн; дата надання/видачі кредиту (2-го траншу) 06.01.2026. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту (2-го траншу): перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4323-35XX-XXXX-2523.

Відповідно до п. 1.1 додаткового договору, сума кредиту з дати укладення даного додаткового договору становить 11000,00 грн, яка складається з усіх траншів (частин суми кредиту), зазначених в договорі (1-й транш) та в укладених сторонами додаткових договорах (чергові транші).

Строк, на який надається кредит (а саме 2-й транш) - 148 днів з дати його надання.

Комісія за надання 2-го траншу 5% від суми 2-го траншу, що дорівнює 350,00 грн.

Комісія за обслуговування з дати укладення даного додаткового договору встановлюється у розмірі 550,00 грн, починаючи з комісії за обслуговування, яка сплачується у тому черговому періоді (у черговому періоді №2), у якому надається транш. Кількість і порядкові номери чергових періодів, у яких сплачується комісія за обслуговування, не змінюються даним додатковим договором, комісія за обслуговування сплачується у чергові періоди № 2-4. Грошова сума у розмірі різниці між комісією за обслуговування у черговому періоді (у черговому періоді №2) , у якому надається транш, встановленою до та з дати укладення даного додаткового договору, становить 350,00 грн, нараховується та обліковується в день укладення даного додаткового договору та сплачується у складі відповідного чергового платежу згідно графіку платежів, встановленого даним додатковим договором.

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав договір, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», листи цього Товариства про здійснення транзакції в системі iPay.ua, а також знімок екрана BankID.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Розрахунок заборгованості за кредитним договором», відповідно до відомостей якого заборгованість відповідача за кредитним договором складає 31170,00 грн, з яких 11000,00 грн основний борг, 12670,00 грн проценти, 5500,00 грн проценти за ст. 625 ЦК України, 350,00 грн комісія за надання кредиту, 1650,00 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.

Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості суд зазначає таке.

З матеріалів справи суд встановив, що між сторонами існують кредитні правовідносини.

Спір у цій справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем обов`язків з повернення коштів у кредитних правовідносинах.

Виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних відносин.

Матеріали справи не містять доказів спростування презумпції дійсності укладеного кредитного договору.

Також суд встановив, що цей договір укладений його сторонами відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Договір містить електронний підпис (аналог власноручного підпису) відповідача, а саме: одноразовий ідентифікатор, як це передбачено умовами договору.

Отже, цей договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, укладення цього договору відповідало внутрішній волі відповідача.

Відповідач як сторона договору мав можливість надати докази на її спростування, проте, заперечуючи проти його змісту, не вчинив таку дію.

Крім цього, факт існування договірних відносин між сторонами підтверджується здійсненням відповідачкою шести платежів на виконання умов цього договору.

Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення із рухом справи, забезпечивши дотримання принципів гласності та відкритості судового процесу, а також надав сторонам строк для подачі заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.

Отже, відповідач мав процесуальну можливість, але не скористався своїм правом і не надав належні та достатні доказ и на спростування доводів позову. Водночас у поданому відзиві на позов та додаткових поясненнях заперечив проти вимог та доводів позивача, обмежившись лише повідомленням суду власних суджень.

При цьому, відповідач не спростував доводи позивача щодо належності йому номеру телефону, який зазначений у реквізитах договору як фінансовий номер позичальника; не спростував належність йому банківського рахунку (картки), на який перераховані кредитні кошти; не спростував факт зарахування на цю картку коштів, які надані на виконання вказаного договору кредиту.

Суд враховує, що позивач заперечив проти наявності його електронного підпису на договорі кредиту, проте не заперечував проти існування у нього кредитних зобов`язань, чим, на думку суду, фактично продемонстрував непослідовну та суперечливу поведінку.

Суд наголошує, що за повної відсутності будь-яких доказів з боку відповідача, його заперечення проти позовних вимог мають виключно декларативний характер та не спрямовані на спростування конкретних фактичних обставин, на доведення яких позивач надав належні і достатні докази.

Крім цього, заперечуючи проти отримання кредитних коштів, відповідач не надав до суду виписку з банківського рахунку.

Водночас процесуальний закон передбачає застосування принципу «affirmanti incumbit probatio» який означає, що «хто стверджує, той і доводить».

Реалізація принципів рівності та змагальності сторін передбачає не лише наявність процесуальних прав, а й обов`язок сторін добросовісно ними користуватися, у тому числі шляхом належного доказового підтвердження своїх вимог і заперечень.

З огляду на це суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, які він виклав у відзиві на позов та поясненнях.

Водночас позивач подав до суду належні та достатні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав лист від ТОВ «Універсальні платіжні рішення», який містить інформацію про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта, номер картки, номер транзакції в системі iPay.ua, призначення платежу: Видача за договором кредиту з відповідними реквізитами та договір про надання послуг з переказу коштів, укладений між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та первісним кредитором.

Суд враховує, що договори небанківських фінансових установ, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитних коштів на банківський рахунок споживача з використанням реквізитів електронного платіжного засобу, відповідно до пункту 10 Постанови Правління НБУ № 113 від 03 листопада 2021 року «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику» повинні містити номер електронного платіжного засобу споживача у відповідному форматі.

Аналогічні вимоги щодо заборони копіювання та зберігання повного номера платіжного інструменту містяться у пункті 64 Постанови Правління НБУ № 164 від 29 липня 2022 року.

Отже, кредитор діяв відповідно до вимог регулятора і відсутність повного номера картки у наданих документах не свідчить про їх неналежність.

Суд вважає надані позивачем докази належними та достатніми для висновку про виконання кредитором свого обов`язку за кредитним договором, що укладений з відповідачем, та перерахування коштів на рахунок відповідача.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду розрахунок заборгованості за кредитним договором,

Суд враховує, що первісний кредитор у цих правовідносинах не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, не може надати первинні банківські документи, а тому наданий суду позивачем розрахунок є належним та достатнім доказом наявності заборгованості та її розміру.

Вказані докази у їх сукупності та взаємному зв`язку дають суду в сукупності з іншими доказами дозволяють ідентифікувати конкретну операцію, її суму, дату, отримувача за реквізитами платіжного засобу та призначення платежу.

З огляду на вказане суд висновує, що позивач довів ці обставини.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає таке.

Стосовно тіла кредиту.

Стосовно тіла кредиту, то з огляду на встановлені обставини справи суд вважає наявними правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі, що вказаний у позові.

Стосовно розміру процентів суд встановив, що вони нараховані позивачем у межах строку кредитування та відповідно до погодженої сторонами договору процентної ставки.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості по комісії за надання кредиту суд зазначає таке.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Укладаючи кредитний договір сторони погодили сплату комісії, пов`язаної з наданням кредиту.

Отже, комісія за надання кредиту з врахуванням приписів Закону України «Про споживче кредитування» відноситься до платежів, передбачених договорами про споживчий кредит та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Як встановлено судом раніше, комісія пов`язана з наданням кредиту становить 5% від суми кредиту та за першим траншем дорівнює 200,00 грн, за другим траншем становить 350,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідачем 30.12.2025 сплачено комісія в сумі 200,00 грн.

Отже, до стягнення підлягає лише сума комісія за надання другого траншу в сумі 350,00 грн.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості по комісії за обслуговування кредитної заборгованості суд зазначає таке.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набранням чинності Законом України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

У цій справі суд встановив, що позивач та відповідач уклали договір, яким передбачили можливість сплати споживачем комісійної винагороди за обслуговування кредиту, проте договір не містить відомостей щодо погодженого сторонами порядку нарахування та видів послуг, за які така комісія підлягає нарахуванню.

До таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем під час укладення кредитного договору.

З огляду на це умови договору щодо встановлення плати(комісії) за обслуговування кредиту (за розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

У зв`язку з цим суд вважає, що нарахована сума комісії за обслуговування кредитної заборгованості не підлягає стягненню з позичальника.

Стосовно вимог позову про стягнення з відповідача процентів за ст. 625 ЦК України суд зазначає таке.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан продовжено, він триває і наразі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

За змістом вказаного пункту, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині вимог про стягнення з відповідача процентів за ст. 625 ЦК України.

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 24020,00 грн (тіло кредиту 11000,00 грн + проценти 12670,00 грн + комісія за надання другого траншу кредиту 350,00 грн).

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

За умови доведення як факту отримання відповідачем коштів, так і користування ними, саме на останньому лежить процесуальний обов`язок спростувати наявність решти заборгованості за тілом кредиту.

За наслідком розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що позивач довів факт отримання відповідачем коштів та користування ними, а відповідач не виконав обов`язку спростування цих обставин, не надав суду докази відсутності у нього заборгованості за отриманим кредитом та доказів її погашення.

Отже, відповідач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Враховуючи викладене та встановивши порушення відповідачем умов кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2050,05 грн (77% задоволених позовних вимог).

Вимоги про стягнення поштових витрат задоволенню не підлягають, оскільки не відносяться до витрат по справі у розумінні ЦПК України.

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Задовольнити частково позов.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 17.12.2025-100002449 від 17.12.2025 у розмірі 24020 (двадцять чотири тисячі двадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Споживчий Центр» судовий збір в розмірі 2050 (дві тисячі п`ятдесят) гривень 05 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 31.08.2026.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК