Рішення № 139325860, 25.08.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3482/26

Провадження № 2/345/2574/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.08.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Сирка Й.Й.,

з участю секретаря судового засідання Слободян Т.Я.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

11.06.2026 ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, мотивуючи свої вимоги тим, що 07.06.2025 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, відповідачем цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором) підписано після попереднього заповнення необхідних відомостей та проходження ідентифікації за допомогою мобільного застосунку кредитний договір із ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів » та отримано на свій рахунок грошові кошти в сумі 9 000,00 грн. Під час ідентифікації позичальника ним пройдено однозначне встановлення особи. Кредитні кошти за договором № 71823622 від 07.06.2025 надано строком на 30 календарних днів. Кінцева дата повернення кредиту 06.07.2025 з можливістю продовження (пролонгації) строку кредитування відповідно до умов договору. На підставі укладеної між сторонами додаткової угоди від 05.07.2025 до кредитного договору строк кредитування продовжено на 29 днів, останній день якого припадає на 04.08.2025. Цією ж додатковою угодою змінено розмір процентної ставки за користування кредитними коштами на весь продовжений строк. Проте відповідачем не виконані кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України, внаслідок чого утворилася заборгованість в загальній сумі 13 965,48 грн., яка є документально підтвердженою та складається з різних платежів, що включають борг за основною сумою (тілом) кредиту 5 679,00 грн., нарахованими процентами 2 655,00 грн., нарахованими процентами за понадстрокове користування кредитом 4 281,48 грн. та одноразовою комісією за надання кредиту-1350,00 грн. 14.08.2025 між сторонами укладено додаткову угоду, за умовами якої відповідач взяла на себе зобов`язання у чітко визначені строки та в установлених розмірах погасити заборгованість за кредитним договором перед Товариством, проте не дотрималася відповідної угоди. В добровільному порядку відповідач не погашає вказану суму заборгованості, тому позивач як новий кредитор у зобов`язанні після набуття права вимоги просить позов задовольнити.

Крім того, 19.07.2025 між ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 7424946, який підписано позичальником у аналогічний до зазначеного вище спосіб цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором). Відповідачем отримано на свій банківський рахунок строком на 30 днів кредитні грошові кошти в сумі 3 800,00 грн. зі сплатою процентів за фіксованою ставкою. Умови зазначеного договору відповідачем також не виконані, внаслідок чого утворилася заборгованість на загальну суму 11 970,00 грн, яка включає борг за основною сумою (тілом) кредиту, нарахованими процентами, комісією за та неустойкою (пенею). Придбавши за плату в первісного кредитора право вимоги за цим кредитним договором у встановленому порядку на підставі укладеного договору факторингу, Товариство просить суд ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості в повному обсязі.

Проте викладаючи прохальну частину позовної заяви Товариство просить ухвалити рішення про стягнення з відповідача за вищенаведеними договорами сумарно 61 543,00 грн., попередньо вказавши про допущену ОСОБА_1 заборгованість в сумі 13 965,48 грн. та 11 970,00 грн відповідно.

Товариством зазначено у позовній заяві про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача у разі постановлення судом ухвали про розгляд відповідної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У надіслані до суду заяві ОСОБА_1 щодо підставності заявлених Товариством вимог про стягнення заборгованості за кредитними договорами відповідач зазначила, що не може бути присутньою в суді та просить розглядати справу без її участі. Позовні вимоги узагальнено визнає неповністю, просить суд перевірити на підставі поданих Товариством доказів правильність розрахунків позивача щодо визначення сум заборгованості.

Сторона позивача в судове засідання явку повноважного представника не забезпечила, заяв про відкладення розгляду справи не подавала.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що позов необхідно задоволити частково з таких підстав.

Відповідно до ст.12-13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В свою чергу, положеннями ст.525-527 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3 ст. 207 ЦК України визначено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» № 674-VIII від 03.09.2015, ч.12 ст.11 якого встановлює, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 01.11.2021 у справі № 234/8084/20.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач уклала кредитний договір № 71823622 від 07.06.2025 із ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» шляхом використання одноразового електронного ідентифікатора, відображеного в цифровій послідовності (42403)

Грошові кошти в сумі 9 000,00 грн. перераховані на банківську платіжну картку відповідача (маска картки № НОМЕР_1 ), що підтверджується довідкою ТОВ ФК «ФІНЕКСПРЕС» КД-000158894 від 23.04.2026.

Істотні умови кредитного договору: строк кредитування 30 календарних днів, останній день якого припадає на 06.07.2025; повернення кредиту (основної суми та нарахованих процентів) відбувається шляхом внесення одного платежу згідно з Графіком, що виступає Додатком № 1 до відповідного кредитного договору; при цьому умовами договору передбачено сплату позичальником одноразової комісії за надання кредиту (пп.2.2.4. договору) в розмірі 15% від суми кредиту, що становить 1 350,00 грн.; нарахування процентів позичальнику здійснюється протягом всього строку кредитування - 0,500 % в сумі 1 350,00 грн., термін оплати 06.07.2025. (пп.2.2.3. п. 2.3.).

Проценти за понадстрокове користування кредитом (його частиною) - 4,00 %/день (пп.2.2.4. п. 2.4.)

05.07.2025 між первісним кредитором і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду 15295144, за умовами якої сторонами погоджено продовження строку кредитування на 29 календарних днів. Водночас, на весь період продовженого строку кредитування розмір процентної ставки за користування кредитними кошами збільшено до 1,000% (п. 1-2 додаткової годи).

Згідно з додатком № 1 до кредитного договору, зміст якого умовами додаткової угоди викладено в новій редакції, позичальник ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання двома платежами до 04.08.2025 повернути 9 000,00 грн. тіла кредиту, 2 655,00 грн. процентів та 1 350,00 грн. комісії за надання кредиту.

Надалі, 14.08.2025 та 24.09.2025 сторони підписували додаткові угоди, умовами яких визначені строки та розміри повернення позичальником кредитних коштів з процентами та комісією, проте щоразу ОСОБА_1 ігнорувала вищевказані угоди.

У п.9.3.9. кредитного договору позичальник зобов`язаний у випадку виникнення понадстрокового користування кредитом (його частиною) за договором сплачувати в повному обсязі нараховані проценти за понадстрокове користування кредитом або пеню, та нести відповідальність, передбачену договором.

Згідно з п. 10.7.1. договору, якщо сума кредиту, що надається позичальнику за договором, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення договору, користування кредитом понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування кредитом (його частиною) в

розмірі, визначеному п. 2.2. договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень.

Відповідно до розрахунку первісного кредитора у період з 07.06.2025 до 06.07.2025 включно позичальнику нараховано щоденно проценти в розмірі 45,00 грн., що вказує на застосування денної процентної ставки за користування кредитними коштами в розмірі 0,500%.

У період з 07.07.2025 до 04.08.2025 первісним кредитором нараховано позичальнику проценти за ставкою, що визначена укладеною між сторонами додатковою угодою від 05.07.2025, тобто 1,000%/день.

З 05.08.2025 до 14.08.2025 первісний кредитор нараховував позичальнику проценти за понадстрокове користування кредитними коштами в сумі 360,00 грн/день або 4,00% від суми наданого кредиту.

Із розрахунку випливає, що 15.08.2025 позичальником частково повернуто суму кредиту в розмірі 3 321,00 грн., зменшивши таким чином розмір боргу за відповідним платежем до 5 679,00 грн.

18.03.2026 між первісним кредитором і Товариством укладено договір факторингу №18/03/26 з реєстром боржників та актом приймання-передачі цього реєстру. Як випливає із витягу з реєстру боржників № 2 від 18.03.2026, вимоги первісного кредитора до відповідача у цій справі відступлені на користь Товариства за плату (порядковий номер ОСОБА_1 1934, загальна сума відступленого боргу 13 965,48 грн. включає основу суму кредиту в розмірі 5 679,00 грн., 2 655,00 грн. несплачених процентів, 4 281,48 грн. процентів за понадстрокове користування кредитними коштами та 1 350,00 грн. нарахованої одноразової комісії).

Вирішуючи питання щодо можливості задоволення позовних вимог Товариства до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07.06.2025 №71823622, суд виходить із таких мотивів.

Як передбачено ст. 598-599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), про що зазначає ст. 610 ЦК України.

Відповідно до приписів ч.5 ст.8 у чинній з 24.12.2023 редакції Закону України Про споживче кредитування від 15.11.2016 № 1734-VIII (далі - Закон № 1734) максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Згідно з положеннями ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 1911.2024 № 4059-ІХ з 1 січня відповідного бюджетного року законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати за один місяць становив 8 000,00 грн. та залишався незмінним упродовж відповідного року.

У цій справі суд вважає, що первісний кредитор ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до відступлення своїх вимог на користь Товариства не мав підстав здійснювати нарахування процентів поза межами строку кредитування, який чітко встановлений умовами договору тривалістю 30 днів.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 в справі №444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Припис абз.2 ч.2 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, а регулятивна норма ч.1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

У ч.3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто ч.3 ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд. У такому разі, проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень ст. 625 ЦК України.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначений правовий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 в справі № 910/4518/16, який є обов`язковим до застосування.

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, в т.ч. графіком платежів та умовами договору, а не завуальованими, неоднозначними умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко визначеним у договорі строком кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України своєму рішенні (справа №1-12/2013) від 11.07.2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відсутність позову про визнання недійсними умов кредитного договору як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

З огляду викладене, суд не може погодитися із необхідністю стягнення з ОСОБА_1 процентів за понадстрокове користування кредитом за умовами кредитного договору від 07.06.2025, який позичальником дійсно не виконувався належним чином.

Умова кредитного договору про сплату процентів за понадстрокове користування кредитом розміщена в Розділі 10 «Відповідальність сторін, порядок вирішення спорів» та визначена імперативно як наслідок прострочення виконання позичальником своїх грошових зобов`язань.

Відповідно до п.18 «Перехідних та прикінцевих положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У періоді нарахування відповідачу у справі процентів за понадстрокове користування кредитними коштами діяв воєнний стан, уперше введений з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану», який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану № 2102-ІХ від 24.02.2022», який неодноразово продовжувався й триває до сьогодні.

Тлумачення зазначеної вище норми матеріального закону свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

Ця особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, який є обов`язковим для застосування.

Отже, у задоволенні позовних вимог Товариства про стягнення 4 281,48 грн. процентів за понадстрокове користування кредитними коштами необхідно відмовити.

Судом також установлено, що між ОСОБА_1 і ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» укладено 19.07.2025 договір позики № 7424946 (з фіксованою диференційованою ставкою), за умовами якого відповідач отримала у користування 3 800,00 грн. на споживчі потреби, які мала повернути разом з нарахованими процентами в межах 30 календарних днів. Дата остаточного погашення заборгованості 17.08.2025. Денна процентна ставка за кредитом фіксована 0,01%. Договір позики підписано позичальником одноразовим електронним підписом (ідентифікатором) A04Du5. Факт перерахування грошових коштів позичальнику підтверджується довідкою ТОВ «Європейська платіжна система» КД-000032161 від 11.02.2026.

Відповідно до 2.4. договору за отримання позики позичальник сплачує одноразову комісію в розмірі 14,71% від суми наданої позики, що становить 558,98 грн.

Згідно з п. 18 договору, у разі невиконання позичальником умов цього договору (неповернення у встановлені умовами договору строки суми позики), у випадку коли сума позики, зазначена в п. 2 договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами позики понад встановлений договором строк позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2 Договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства. Розмір пені 5%/день від суми неповернутої позики, що передбачено п.2.4. договору.

Графік платежів за кредитним договором (Додаток № 1) передбачає здійснення позичальником 1-го платежу до закінчення останнього дня строку наданої позики, який включає повернення основної суми (тіла) наданих коштів, процентів та одноразової комісії.

Вирішуючи спір щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 10.10.2025 суд зазначає, що одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Щодо вимог про стягнення комісії за надання позики, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону № 1734 загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст. 8 Закону № 1734 до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, нормами Закону № 1734 безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі в тому числі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі вищенаведених положень Закону № 1734 Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону №1734 та підтверджують правомірність дій кредитодавця щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) вказано, зокрема, що відповідно до ч.2 ст.8 Закону № 1734 до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України № 1734 безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості).

Суд, з огляду на вказані положення законодавства України, чинного на час укладення договору позики між сторонами від 19.07.2025 та його зміст, що безпосередньо досліджений, вважає законним право кредитора встановлювати, зокрема, комісію за надання позики, як передбачено умовами договору № 7424946.

Із розрахунку первісного кредитора вбачається, що позичальник ОСОБА_1 будь-яких платежів на користь цього та зміненого кредитора не здійснювала, допустивши виникнення заборгованості за укладеним договором позики.

Суд вкотре нагадує у цьому рішенні про особливості застосування приписів п.18 «Перехідних та прикінцевих положень» ЦК України під час дії правового режиму воєнного стану, який безперервно триває на всій території України з 05 год 30 хв. 24.02.2022 до теперішнього дня. Проте замість того, щоб списати нараховані позичальнику неустойки в сумі 7 600,00 грн., первісний кредитор, а згодом і Товариство як новий кредитор протиправно вимагають їх стягнення з відповідача.

Сукупно з відповідача за усіма вищенаведеними договорами необхідно стягнути на користь Товариства 14 054,00 грн заборгованості (викладені у позові прохальну частину про стягнення 61 543,00 грн. суд розцінює як технічну описку, адже попередньо кожна з вимог щодо стягнення з позичальника боргу Товариством обмежена сумами 13 965,48 грн та 11 970,00 грн відповідно).

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у рачі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог у цій справі, з відповідача на користь Товариства підлягають до стягнення витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 442,48 грн. або 54,18 % від ціни заявленого позову.

Керуючись ст.263-265,268,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014, IBAN НОМЕР_2 в АТ «ТАСкомбанк») заборгованість в загальному розмірі 14 054,00 грн., а саме:

- за кредитним договором № 71823622 від 07.06.2025 у розмірі 9 684,00 грн., з яких 5679,00 грн. боргу за основною сумою (тілом) кредиту, 2 655,00 грн. нарахованих, але несплачених процентів та 1 350,00 грн. комісії за надання кредиту;

- за кредитним договором № 7424946 від 19.07.2025 у розмірі 4 370,00 грн., з яких 3800,00 грн. боргу за основною сумою (тілом) кредиту, 11,02 грн. за нарахованими процентами та 558,98 грн. несплаченої комісії за надання кредитних коштів.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в розмірі 1 442,48 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складено та підписано 28.08.2026.

Суддя