Рішення № 139325372, 01.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 309/3330/25

Провадження № 2/204/1109/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Жеребцової В.Д.

розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року до суду за підсудністю надійшла позовна заява, у якій позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 493,86 доларів США та судові витрати по справі у розмірі 16 607 грн. 60 коп.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 02.04.2008 року АТ КБ «ПривтБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № DNU0АЕ00007571. Згідно договору АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 24 828,86 доларів США на термін до 01.04.2013 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. 17.06.2013 року було укладено додаткову угоду до кредитного договору № DNU0АЕ00007571. Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати, відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Позивач зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Відповідач не надав своєчасно грошові кошти банку в рахунок погашення кредитної заборгованості та порушив взяті на себе зобов`язання. У зв`язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором, станом на 28.08.2025 року відповідач має заборгованість у розмірі 33493,86 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у сумі 19638,16 доларів США, заборгованість по відсоткам у сумі 2537,71 доларів США. заборгованість по комісії у сумі 499,28 доларів США, пеня у розмірі 10818,71 доларів США. Тому позивач вимушений звернутись до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 18 листопада 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 18 листопада 2025 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

1 грудня 2025 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому заперечував щодо позовних вимог в повному обсязі, просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у позові в повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідно до умов кредитного договору та укладеної додаткової угоди від 17.06.2013 року, останній день платежу був встановлений 08.06.2017 року. Таким чином, трирічний строк позовної давності розпочався 09.06.2017 року і закінчився 09.06.2020 року. Також зазначає, що додані до позовної заяви копії кредитного договору від 02.04.2008 року та додаткової угоди від 17.03.2017 року, поганої якості і не дають можливість встановити їх повний зміст та переконатись у існуванні підписів сторін договору. Текст умов зазначених документів нерозбірливий, тому відповідач зазначає що дані документи викликають у нього сумніви щодо їх достовірності. Зазначає, що не давав згоди позивачу на збільшення строків позовної давності до 50 років. В той же час, відповідач не має оригіналів зазначених договорів, оскільки після підписання відповідачем двох примірників кредитного договору, обидва примірники залишились у позивача для їх підписання керівником і до теперішнього часу відповідачу передані не були. Крім того, позивач не надав належного доказу, що підтверджує отримання відповідачем певної суми за кредитним договором. Розрахунок заборгованості не є документом, що підтверджує отримання відповідачем певної суми за кредитним договором і не може вважатись підставою для виникнення боргових зобов`язань. На підставі чого, відповідач заперечує проти позову в повному обсязі на підставі пропуску позивачем строку позовної давності.

19 грудня 2025 року, від представника позивача надійшла відповідь на відзив. В якій представник позивача виклав наступні заперечення. Стосовно наданих банком доказів укладення кредитного договору, банком надані такі докази, які підтверджують факт укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов`язань: розрахунком заборгованості, курсом валют, випискою; копією кредитного договору та додаткової угоди; копією документу, що посвідчує особу відповідача. Також зазначив, що посилання відповідача на отримання неякісних копій документів та позовної заяви нічим не обґрунтовані, оскільки останній має право ознайомитись із матеріалами справи в суді. Таким чином, на сьогоднішній день не існує жодних перешкод для реалізації права відповідача на ознайомлення з матеріалами справи. Позивач зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. На підтвердження чого надає виписку по рахунку щодо видачі кредитних коштів по кредитному договору. Також зауважує, що до позовної заяви було долучено виписку 29099059232227. Виписка з банківського рахунку - це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про операції, скоєних за рахунком. Виписка дає клієнтові достовірну інформацію про стан рахунку і рух грошових коштів, а саме отримання і списання сум, а також утримання банком комісії за день. З матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено відсутність заборгованості та відповідно виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі. Щодо строків позовної давності зауважує, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 259 ЦК України). Відповідно до п. 7 Додаткової угоди № 1 до кредитного договору строк позовної давності за кредитним договором був збільшений до 50 років. Згідно умов договору строк виконання зобов`язань спливає 01.04.2013 року. Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 16.09.2025 року, тобто до спливу строку позовної давності. У зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду.

Вирішуючи дані позовні вимоги суд виходить з наступного.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що 02.04.2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір № DNU0АЕ00007571. Відповідно до укладеного кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 18797,25 доларів США на термін до 01.04.2013 року, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

ОСОБА_1 з умовами договору ознайомлений, грошові кошти за договором фактично отримав, що підтверджується його підписом у договорі.

Також сторонами був узгоджений графік погашення кредиту (додаток №1 до кредитно-заставного договору № DNU0АЕ00007571 від 04.04.2008 року), що підтверджується підписом відповідача.

17.06.2013 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № DNU0АЕ00007571 від 04.04.2008 року. Відповідно до якої сторони дійшли згоди внести наступні зміні до кредитного договору.

Пунктом 1 визначено, що суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту зменшити на 24065,42 доларів США, а саме відсотки в розмірі 0 доларів США, комісія у розмірі 0 доларів США, пеня у розмірі 24065,42 доларів США.

Пунктом 2 встановлено, що згідно зі ст. ст. 212, 651 ЦКУ у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту ( Додаток 1 до цієї додаткової угоди) понад 31 день, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 24065,42 доларів США.

Пунктом 3 визначено, Викласти пункти 17.1 Договору в наступній редакції: п.17.01.01. загальний розмір кредиту 18787,25; п. 17.01.02 валюта кредиту USD; 17.01.05. дата погашення кредиту 08.06.2017 року; 17.01.06 процентна ставка у розмірі 12,12% річних.

Пунктом 7 додаткової угоди від 17.06.2013 року зазначено, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалість 50 (п`ятдесят) років.

ОСОБА_1 з умовами додаткової угоди № 1 від 17.06.2013 року ознайомлений, що підтверджується його підписом.

Також сторонами був узгоджений графік погашення кредиту (додаток 1 до додаткової угоди №1), що підтверджується підписом відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Згідно ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Для цілей цього Декрету надалі під термінами: «валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України; «іноземна валюта»: розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах; «валютні операції»: операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; «резиденти»: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; «нерезиденти»: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

Статтею 2 цього Декрету визначено, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Також перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Одночасно, правову позицію про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Що стосується посилань відповідача про строки позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 Додаткової угоди № 1 від 17.06.2013 року, терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договором встановлюється сторонами тривалістю 50 років.

Частиною 2 ст. 627 ЦК України визначено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Отже, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Метою отримання ОСОБА_1 кредиту за кредитним договором № DNU0АЕ00007571 від 04.04.2008 року, була купівля автомобіля, тобто вказаний кредит є споживчим кредитом.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на час укладення Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNU0АЕ00007571 від 04.04.2008 року, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Тлумачення наведеного положення закону дає підстави для висновку, що несправедливими можуть бути визнані умови договору, які мають наслідком саме дисбаланс договірних прав та обов`язків його сторін на шкоду позивача.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Сплив позовної давності не припиняє існування прав, проте позбавляє судового захисту такого права.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На переконання суду, збільшення додатковою угодою строку позовної давності до 50 років по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів, тобто тільки по вимогам кредитодавця, є очевидно несправедливим, оскільки можливість захистити своє порушено право протягом 50 років з моменту його порушення стосуються лише прав кредитодавця, однак не передбачає збільшення такого строку щодо жодних можливих вимог позичальника.

Викладене має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, оскільки можливість збільшення строку позовної давності за вимогами позичальника взагалі відсутня.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що визначений Додатковою угодою термін позовної давності тривалістю 50 років по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договором, більш, ніж у шістнадцять разів перевищує встановлений законодавством загальний термін позовної давності (тривалістю три роки), що саме по собі суперечить навіть цілям, з метою яких впроваджений інститут позовної давності.

Суд виходить з того, що договірне збільшення позовної давності повинно відповідати ознакам розумності та пропорційності, а метою збільшення такого строку повинен виступати захист прав та інтересів обох сторін, особливо тієї, яка у кредитних правовідносинах вважається найменш захищеною, тобто сторона позичальника.

Однак, збільшення строку позовної давності до 50-ти років виключно для вимог кредитодавця істотно порушує права позичальника, який таким правом не наділяється, а тому очевидним є висновком про те, що така умова не може вважатися справедливою, а тому є нікчемною.

При цьому, згідно статті 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність згідно ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з цим, згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України було установлено карантин з 12 березня 2020 року.

В подальшому, відповідними постановами Кабінету Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, карантин було продовжено.

Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений на всій території України лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року № 651).

Отже, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувались на весь строк дії карантину, тобто у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Крім того, Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

В подальшому, Законом 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було викладено в такій редакції: у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» було виключено з ЦК України лише на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 4 вересня 2025 року.

Отже, строк, визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувався на строк дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року і до 3 вересня 2025 року.

Враховуючи наведені положення Законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні 17 вересня 2025 року до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , строк позовної давності не пропущено.

Як вбачається з кредитно-заставного договору № DNU0АЕ00007571 від 04.04.2008 року, загальний розмір кредиту становить 18797,25 доларів США. У додатковій угоді від 17.06.2013 року № 1 до кредитного договору, загальний розмір кредиту також зазначений у розмірі 18797,25 доларів США. Проте, у позовній заяві позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту у розмірі 19638,16 доларів США. Будь-якого обґрунтування або розрахунків з яких би вбачалось на яких підставах сума тіла кредиту збільшилась, позивачем не заначено. Додаткових угод з яких вбачалось би, що відповідачу надавалась більша сума кредиту ніж 18797,25 доларів США, суду не надано.

Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», не довів відсутність заборгованості.

Оцінюючі всі докази, досліджені судом у їх сукупності під час розгляду справи у судовому засіданні, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитно-заставним договором у розмірі 21 334,96 доларів США, яка складається з: 18797,25 доларів США - заборгованість з тілом кредиту; 2537,71 доларів США - заборгованість по відсоткам.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 499,28 доларів США, то суд зазначає наступне.

Оскільки, судом встановлено, що позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У розумінні положень чинного законодавства України, послуга, яку надає банк споживачу, - надання грошових коштів.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв`язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За таких обставин, вимоги про стягнення комісії за користування кредитом, тобто сплату на користь кредитодавця комісії за надання кредиту є нікчемними, а тому, суд вважає за необхідне в частині позовних вимог про стягнення комісії, відмовити.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, суд вважає в цій частині позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 10818,71 доларів США.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, у разі укладення договору, кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Пунктом 2 Додаткової угоди № 1 від 17.06.2013 до кредитного договору № DNU0АЕ00007571 від 04.04.2008 року визначено, що у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту ( Додаток 1 до цієї додаткової угоди) понад 31 день, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 24 065,42 долл. США.

Тобто заявлена у позовній заява сума пені/штрафу не узгоджується умовами договору.

Крім того, в позовній заяві відсутнє обґрунтування саме такої нарахованої суми пені, періоду нарахування, ставку пені, алгоритм розрахунку. Наданий позивачем розрахунок не містить відомостей щодо періоду нарахування пені, розмірі простроченого зобов`язання за кожен період, застосованої ставки та порядку обчислення.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування пені.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, саме на позивача покладається обов`язок доведення підстав розміру заявлених вимог. Оскільки належних та обґрунтованих доказів на підтвердження розміру пені суду не надано, вимоги про її стягнення є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за подачу позову у розмірі 16 607 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 253, 256, 257, 267, 524-526, 530, 533, 626-629, 633, 1046-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 18 797,25 доларів США, заборгованість по відсоткам у розмірі 2 537,71 доларів США, а всього суму у розмірі 21 334, 96 доларів США (що за курсом НБУ станом на дату винесення рішення складає суму у розмірі 955 629 грн. 13 коп. (44,7917 грн. за 1 долар США)).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 16 607 грн. 60 коп.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Чечелівський районний суд міста Дніпра шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Дубіжанська