Рішення № 139322779, 28.08.2026, Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/1009/26

Провадження № 2/732/608/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі: головуючої судді - Бойко А. О., у присутності секретаря судового засідання - Пінчук С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Городня цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, код ЄДРПОУ 43541163) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків - НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» через свого представника Куксу Карину Олександрівну звернулося до Городнянського районного суду Чернігівської області із позовом до ОСОБА_1 , в якому представник позивача просила стягнути з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 198113 від 30.08.2025 у розмірі 20690,67 грн, яка складається з: 13039,13 грн - заборгованості за тілом кредиту, 6951,54 грн - заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом, 700,00 грн - заборгованості за комісією. Також представник позивача просила стягнути з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 30 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (боржник) укладено кредитний договір №198113, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти на умовах, визначених у кредитному договорі. Вказаний кредитний договір укладений дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі. Приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтвердив, що йому у доступній та зрозумілій формі була надана вся передбачена ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». У кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розмірі й типу процентної ставки. Первісний кредитор на виконання умов договору кредиту надав відповідачу грошові кошти, у передбаченому договором розмірі, а відповідач, відповідно, зобов`язувався повернути кредит разом з іншими платежами згідно з умовами договору. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконує належним чином, в зв`язку із чим виникла заборгованість, яка становить 23490,67 грн, з яких: 13039,13 грн - заборгованість по тілу кредиту, 6951,54 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, 700,00 грн - заборгованість по комісії, 2800,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 20690,67 грн.

Позивач набув право вимоги стягнення заборгованості за цим кредитним договором в результаті відступлення кредитором свого права вимоги до боржника. 10 жовтня 2025 року між первісним кредитором та позивачем було укладено договір факторингу №10102025, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №198113 від 30.08.2025. Відповідач не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Городнянського районного суду Чернігівської області Бойко А. О. від 25 червня 2026 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а. с. 138), уповноважений представник в судове засідання не з`явився. У прохальній частині позову наявне клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення (а. с. 10).

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином за адресою реєстрації його місця проживання згідно із відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 2923780 від 23.06.2026: АДРЕСА_2 (а. с. 133). Згідно із відмітками поштового відділення зв`язку поштове відправлення з судовою повісткою про виклик в судове засідання не отримано адресатом, наявні відмітки, що адресат відсутній за вказаною адресою (а. 139).

У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правової позиції ВП ВС, викладеною у постановах від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, КЦС ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.

Від відповідача відзиву на позов не надійшло, про поважні причини неявки суд не повідомлений. Заяв чи клопотань також не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не подав відзив і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_1 в розумінні ст. 130 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, не подав відзиву на позов, позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, суд приходить до висновку щодо можливості проведення заочного розгляду справи та ухвалення у справі заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлена відповідна ухвала від 28.08.2026.

Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки справа слухалась за відсутності всіх учасників справи, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Судом встановлено, що 30 серпня 2025 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №198113, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 94acccdf, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача (а. с. 42-48).

Відповідно до п.2.1. договору (індивідуальна частина) кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п.2.6 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.2.2.1 договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.2.6 договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 2.2.1. договору (індивідуальна частина) сума (загальний розмір) кредиту становить 16667,00 грн надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 7948,83 грн для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №189514 від 26.06.2025, укладеним з кредитодавцем, у розмірі 5051,43 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_2 , у національній валюті; у розмірі 3666,74 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відповідно п.2.3. договору (індивідуальна частина) проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 350 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначеного в п.2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Пунктом 2.4. договору передбачено знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 грн. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 грн. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Комісія за надання кредиту складає 3666,74 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 22,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено (п.2.5. договору ( індивідуальна частина)).

Згідно із п 2.6. договору (індивідуальна частина) загальний строк кредитування за цим договором складає 126 днів з 30.08.2025 (дата надання кредиту) по 03.01.2026.

Відповідно п.2.6.1. договору (індивідуальна частина) строк на який надається кредит встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на два тижні. Конкретні дати вказані в графіку платежів.

Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 16743,03 грн (п.2.7. договору (індивідуальна частина).

Денна процентна ставка складає 16743,03 грн/16667 грн/126*100% =0,7973% (п.2.7.1 договору (індивідуальна частина).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка (загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) складає 13601,87 %

річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом) складає 33410,03 грн (п.2.8., 2.9.1. договору (індивідуальна частина).

Згідно із пунктом 4.12.1. договору (публічна частина), позичальник зобов`язався сплатити кредитодавцю суму кредиту, проценти за користування кредитом, комісію за надання кредиту та комісію за управління та обслуговування кредиту в порядку та в строки визначені договором, а також на вимогу кредитодавця сплатити штраф та/або пеню та/або інші платежі нараховані позичальнику у випадку виникнення прострочення виконання зобов`язань по договору.

Пунктом 2.10 договору (індивідуальна частина) якщо позичальник не сплатив/не повністю сплатив періодичний платіж в день настання дати його належної сплати, визначеної графіком платежів, а також протягом 5 календарних днів після настання дати платежу, то на 6-й день від дати неналежної сплати позичальник, якщо тільки він не звільнений від обов`язку сплачувати неустойку, згідно чинного законодавства, зобов`язаний сплатити на користь кредитодавця штраф у розмірі 400,00 грн, а в подальшому починаючи з 7-го дня пеню в розмірі, що становить 40,00 грн за кожний календарний день прострочення та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня та не може бути більшою за 15% суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) нарахована за порушення зобов`язань позичальником не може перевищувати 50% від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором, а у випадку якщо загальний розмір кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати сукупна сума неустойки не може перевищувати розміру подвійної суми одержаної позичальником за цим договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом.

Також відповідач був ознайомлений із паспортом споживчого кредиту, який містить аналогічні умови договору та який був ним підписаний із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором: 16088ее7 (а. с. 64-67).

Відповідно до довідки №1669/09-04 від 09.04.2026, виданої ТОВ «ФК «Кредіплюс», 30.08.2025 ОСОБА_1 на номер карти № НОМЕР_2 , були перераховані грошові кошти в сумі 5051,43 грн, призначення платежу: видача кредиту №198113 від 30.08.2025 (а. с. 90-91).

Крім того, згідно із інформацією АТ КБ «Приватбанк» наданої на ухвалу суду, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) емітовано картку № НОМЕР_3 . У банку за ОСОБА_1 закріплений фінансовий номер телефону НОМЕР_4 був/є фінансовим та знаходився/знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 30.08.2025 на картку № НОМЕР_3 зараховані кошти у сумі 5051,43 грн. Деталі операції - CASH2CARD A2C EASYCASH, vul.Mezhygirska, 82А (а. с. 141, 142-143).

Отже, ТОВ «ФК «Кредіплюс» виконало взяті на себе зобов`язання відповідно до умов договору шляхом надання відповідачу грошових коштів у визначеному розмірі.

Відповідач, всупереч умовам кредитного договору №198113 від 30.08.2025, взяті на себе зобов`язання виконував неналежним чином, допустивши порушення умов кредитного договору у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка згідно картки обліку виконання договору, наданої ТОВ «ФК «Кредіплюс», становить 23490,67 грн, з яких: 13039,13 грн - заборгованість по тілу кредиту, 6951,54 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, 700,00 грн - заборгованість по комісії, 2800,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) (а. с. 17-19).

З розрахунку заборгованості убачається, що відповідачем були здійснені оплати в рахунок погашення заборгованості на загальну суму 9743,62 грн, що свідчить про його дії, спрямовані на виконання умов договору, а отже, і на визнання ним факту укладення кредитного договору.

Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 127/23910/14-ц (постанова від 23 грудня 2020 року), у які вказано про те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

10 жовтня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 10102025 (а. с. 106-110), відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступило на користь ТОВ «Юніт Капітал» права грошової вимоги до позичальників, у тому числі, і до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №198113 від 30.08.2025.

Відповідно до витягу з Додатку №1 до договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 Реєстру прав вимоги №6 від 04.03.2025 ТОВ «Юніт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №198113 від 30.08.2025 в сумі 23490,67 грн, з яких: 13039,13 грн - заборгованість по тілу кредиту, 6951,54 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, 700,00 грн - заборгованість по комісії, 2800,00 грн - заборгованість по штрафах/пені (а. с. 12).

З виписки з особового рахунку, наданої ТОВ «Юніт Капітал», слідує, що заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №198113 від 30.08.2025 становить 23490,67 грн, з яких: 13039,13 грн - прострочене тіло; 6951,54 грн - прострочені відсотки; 700,00 грн - заборгованість по комісії; 2800,00 грн - штрафні санкції (а. с. 21). Однак, вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 20690,67 грн.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті наведеного 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (статті 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із статтями 513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 статті 1078 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).

Згідно із ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь іншої сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду, позивачем надані належні, достатні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Доказів розірвання або визнання недійсним кредитного договору №198113 від 30.08.2025 (на підставі якого виникли зобов`язання у відповідача перед первісним кредитором щодо сплати кредиту) та/або договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 (на підставі якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором) в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначений договір є обов`язковим для виконання сторонами, що також не оспорювалось жодною із сторін в ході розгляду справи.

У свою чергу, відповідачем будь-яких належних та допустимих доказів на спростування доводів та вимог позивача суду не надано.

Враховуючи, що відповідачем порушені взяті зобов`язання щодо порядку та строків оплати за кредитним договором №198113 від 30.08.2025, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13039,13 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 6951,54 грн.

Однак, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача суми нарахованої комісії 700,00 грн, оскільки аналіз змісту договору про споживчий кредит №198113 від 30.08.2025 свідчить, що в ньому не зазначений перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надається відповідачу, та за які банком встановлена комісія, відсутні докази наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому положення договору про споживчий кредит щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за надання кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України 15 листопада 2016 року №1734-VIII «Про споживче кредитування»

Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №43601 від 17.06.2026, керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, де вказано, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з огляду на те, що позов задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивача, підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2572,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з наступного.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, підлягають доказуванню та можуть підтверджуватися сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Представником позивача надано суду на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу договір про надання правничої допомоги №20/01/26-02, укладений 20.01.2026 між АБ «ТИМОШЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» та ТОВ «Юніт Капітал» (а. с. 22-25), додаткову угоду №25771557076 від 20.04.2026 до договору №20/01/26-02 (а. с. 26), свідоцтво про право на зайняття Тимошенко О.О. адвокатською діяльністю серії №4267/10 (а. с. 28), Акт прийому-передачі наданих послуг від 05.05.2026, який є невід`ємною частиною до договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02, згідно якого вартість наданих послуг складає 7000,00 грн (а. с. 27).

За частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт, наданих послуг; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та/або значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною шостою цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Разом із тим відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Верховний Суд неодноразово висновував, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 Верховний Суд зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права змінювати розмір гонорару та втручатися у правовідносини адвоката і його клієнта. Водночас суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати фактично понесені або мають бути понесені, чи була їх сума обґрунтованою, необхідною та розумною щодо іншої сторони спору.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 звернула увагу, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має оцінювати їх реальність, необхідність, розумність і пропорційність до предмета спору та з урахуванням конкретних обставин справи може обмежити розмір відшкодування судових витрат з огляду на розумну потребу таких витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, відповідно до яких у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, керуючись критеріями, визначеними частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу або присудити такі витрати частково.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24 також наголошено на необхідності розмежування втручання у договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення розміру гонорару і вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами спору. Суд при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу має оцінювати, зокрема, їх реальність, необхідність, розумність, пропорційність, співвідношення із складністю справи, ціною позову, значенням справи для сторони, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на виконання відповідних робіт.

Отже, суд не змінює розмір гонорару, погоджений між адвокатом та клієнтом, і не втручається у їхні договірні правовідносини. Водночас, при вирішенні питання про те, яка саме сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає покладенню на відповідача як на сторону, не на користь якої ухвалюється рішення, суд зобов`язаний оцінити ці витрати на предмет їх реальності, необхідності, розумності та пропорційності до предмета спору.

У цій справі відповідач не подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Разом із тим, суд вирішує не питання зміни розміру гонорару адвоката, визначеного договором між позивачем та адвокатом, а питання розподілу судових витрат між сторонами відповідно до статті 141 ЦПК України.

Оцінюючи розумність, необхідність та пропорційність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що ця справа є малозначною справою незначної складності, розгляд якої проводився у порядку спрощеного позовного провадження. Спір належить до категорії типових спорів про стягнення заборгованості за договором споживчого

кредиту, щодо яких існує стала судова практика. Матеріали справи не містять значної кількості доказів, що потребували б тривалого збирання, опрацювання чи складного правового аналізу. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів на спростування заявлених вимог не надала, активної процесуальної позиції у справі не займала, що не зумовлювало необхідності підготовки додаткових процесуальних документів, заперечень, пояснень чи участі представника позивача у складній доказовій полеміці.

Суд також враховує, що фактично надана правнича допомога у цій справі стосувалася аналізу матеріалів, складання позовної заяви, формування додатків та подання позову. При цьому правовий аналіз обставин справи та надання правових рекомендацій у значній мірі охоплюється роботою зі складання позовної заяви, а формування додатків та подання позову мають переважно технічний характер і не потребують значних витрат професійного часу адвоката у справі такої категорії.

За таких обставин наявність у матеріалах справи доказів на підтвердження заявлення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн не є безумовною підставою для покладення всієї цієї суми на відповідача. Суд вважає, що покладення на відповідача всієї заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу не відповідало б критеріям розумності, необхідності та пропорційності до предмета спору, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та ціни позову.

З урахуванням конкретних обставин справи, її незначної складності, типового характеру спору, обсягу виконаної адвокатом роботи, розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, відсутності відзиву відповідача та необхідності підготовки додаткових процесуальних документів, часткового задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими, проте заявлені витрати в розмірі 7000,00 грн є явно неспівмірними, і є доцільним стягнути з відповідачки на користь позивача 5000,00 грн, зменшивши заявлену суму до стягнення.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись статтями 516, 517, 536, 549, 1048-1050, 1052, 1054 ЦК України, статтями 13, 43, 82, 89, 128, 130, 131, 133, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №198133 від 30 серпня 2025 року у розмірі 19990,67 грн, яка складається із суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13039,13 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 6951,54 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 2572,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Направити ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням, копію заочного рішення протягом двох днів з дня його проголошення і роз`яснити, що він має право протягом тридцяти днів з дня його проголошення, подати до суду заяву про перегляд заочного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення складене та підписане 28.08.2026.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, код ЄДРПОУ 43541163).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків - НОМЕР_1 ).

Суддя А. О. Бойко