Рішення № 139322533, 24.08.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/15329/25

Провадження № 2/727/1746/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Терещенко О.Є.

при секретарі Довженко А.Д.

за участю:

представника позивача Пилипчука С.В.

представника відповідача Явіца В.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом То-вариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

встановив:

ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 15 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УК-РАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, було укладено договір №3344 300 про надання споживчого кредиту, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 10 000,00 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування кре-дитом за зниженою ставкою 1,62 % на день або за стандартною ставкою 1,90 % на день залежно від виконання позичальником умов договору.

Позивач зазначає, що кредитодавець свої зобов`язання виконав у повному обсязі, перерахувавши суму кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , натомість позичальник узятих на себе зобов`язань не виконала, у зв`язку з чим утвори-лася заборгованість.

26 серпня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова ком-панія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 2608 2021, а 23 травня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з по-вернення боргів» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» договір факторингу № 23/ 05/24, за якими до позивача, як стверджується, перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором.

Станом на день формування позовної заяви заборгованість, за розрахунком по-зивача, становить 32 800,00 грн., з яких 10 000,00 грн. заборгованість за тілом кре-диту та 22 800,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами станом на дату відступлення права вимоги. З моменту набуття права вимоги позивач жодних нараху-вань не здійснював.

З урахуванням наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача 32 800,00 грн. заборгованості за договором № 3344300 від 15.12.2020, 2 422,40 грн. судового збору та 13 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 09 грудня 2025 року цивільну справу передано за підсудністю до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року справу передано за підсудністю до Шахтарського міського суду Дніпропетровської області.

16 січня 2026 року позивачем подано клопотання про витребування доказів від АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК».

Ухвалою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Чер-нівців за фактичним місцем проживання відповідача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 24 квітня 2026 року справу прийнято до провадження та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

15 квітня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий пред-ставником відповідача адвокатом Явіцем В.Й., який діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі доручення Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правни-чої допомоги від 31.03.2026 № 017/04.5/3578. Строк на подання відзиву відповідачу поновлено, відзив прийнято судом до розгляду.

Позивачем подано відповідь на відзив та письмові пояснення у справі, які долу-чено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 20 травня 2026 року за клопотанням позивача витребувано від Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» відомості про власника та повний номер платіжної картки № НОМЕР_1 , докази зарахування на цю картку кредитних коштів у сумі 10 000,00 грн., а також інші відомості щодо відкриття такої картки на ім`я відповідача.

08 червня 2026 року до суду надійшла відповідь АТ «Райффайзен Банк» від 04.06.2026 № 81-15-9/9516, згідно з якою банківської картки № НОМЕР_1 та рахунків на ім`я ОСОБА_1 не знайдено; для надання інфор-мації про власника картки банк просив надати її повний номер.

24 червня 2026 року позивачем подано клопотання про поновлення строку на по-дання клопотання про витребування доказів та про витребування у ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» повного номера платіжної картки, на яку 15.12.2020 бу-ло перераховано 10 000,00 грн..

Протокольною ухвалою суду від 20 серпня 2026 року в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів та про витребування доказів відмовлено з підстав пропуску встановленого статтею 83 ЦПК України строку на подання доказів і клопотань про їх витребування без поважних причин.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач у позовній заяві просив розглядати справу за відсутності його представника. З урахуванням наведеного та положень частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуваль-ного технічного засобу не здійснювалося.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги визнав част-ково та зазначив, що строк кредитування за договором становить 30 днів, і саме в ме-жах цього строку кредитодавець мав право нараховувати передбачені договором про-центи. Доказів досягнення між сторонами домовленості про пролонгацію строку кре-дитування (зокрема доказів направлення позичальнику текстового повідомлення про погодження нового строку повернення кредиту в порядку пункту 4.4 договору) мате-ріали справи не містять, а здійснені відповідачем у період з 23.01.2021 по 25.01.2021 платежі на загальну суму 7 790,00 грн. були вчинені вже після спливу строку креди-тування і не можуть свідчити про її волевиявлення на продовження цього строку.

З посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18) та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, представник відповідача вказував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом при-пиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, а тому вимоги про стягнення процентів поза межами цього періоду задоволенню не підлягають.

За розрахунком відповідача, у межах 30-денного строку кредитування сума про-центів становить 5 700,00 грн. (190,00 грн. х 30 днів), а сплачено нею 7 790,00 грн., унаслідок чого переплата в сумі 2 090,00 грн. підлягає зарахуванню в рахунок пога-шення тіла кредиту, а обґрунтованим є розмір заборгованості 7 910,00 грн..

Крім того, представник відповідача просив зменшити розмір витрат на профе-сійну правничу допомогу позивача до 1 000,00 грн., посилаючись на неспівмірність заявленої суми зі складністю справи, типовим характером підготовленого процесуаль-ного документа та усталеністю судової практики у цій категорії спорів, а також просив поновити строк на подання відзиву у зв`язку зі зверненням до уповноваженої установи з надання безоплатної правничої допомоги.

У відповіді на відзив та письмових поясненнях позивач наполягав на обґрунтова-ності нарахувань, зазначаючи, що внесені відповідачем 23.01.2021 25.01.2021 платежі на суму 7 790,00 грн. дорівнювали сумі нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, а тому, з огляду на пункт 4.3 договору, були розцінені кредитодавцем як оферта позичальника щодо продовження строку користування кредитом; про неба-жання пролонгувати договір позичальник кредитодавця не повідомила у визначений договором спосіб. Відтак, за твердженням позивача, у період з 26.01.2021 по 25.02. 2021 відбулося продовження строку кредиту, а подальші нарахування здійснювалися в межах 90 днів прострочення відповідно до пункту 3.1 договору, що в сукупності і ста-новить 32 800,00 грн.. Витрати на професійну правничу допомогу позивач вважав співмірними та документально підтвердженими.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встанов-леному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх проце-суальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі до-казів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодек-сом випадках.

За правилами статей 7681 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; достовірними є докази, на підставі яких можна вста-новити дійсні обставини справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім пе-реконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосеред-ньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду зазда-легідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чи-ном відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного за-конодавства. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінан-сова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) пози-чальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язу-ється повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встанов-лено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одер-жання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено догово-ром або законом.

Отже, до предмета доказування в цій справі входять, зокрема: факт укладення кредитного договору та узгодження його істотних умов; факт фактичного надання (пе-рерахування) кредитодавцем кредитних коштів саме відповідачу; факт переходу до по-зивача права вимоги за цим договором в обсязі, що існував на момент переходу прав; наявність та розмір заборгованості, а також обґрунтованість здійснених нарахувань умовами договору і законом. Обов`язок доведення цих обставин у силу статті 81 ЦПК України покладається на позивача.

Щодо факту укладення кредитного договору.

Судом установлено, що матеріали справи містять копію договору № 3344300 про надання споживчого кредиту від 15.12.2020, укладеного між ТОВ «АВЕНТУС УК-РАЇНА» та ОСОБА_1 , а також паспорт споживчого кредиту від 15.12.2020, під-писані з боку споживача електронним підписом одноразовим ідентифікатором A833 333 (15.12.2020 11:22:20).

За умовами пункту 1.3 договору сума кредиту становить 10 000,00 грн.; пунктом 1.4 визначено строк кредиту 30 днів; пунктами 1.5.1, 1.5.2 передбачено знижену про-центну ставку 1,62 % на день та стандартну процентну ставку 1,90 % на день. Розділом 4 договору врегульовано порядок пролонгації строку кредиту.

Факт укладення договору в такій формі та на таких умовах відповідач у відзиві не заперечувала. Разом з тим сам по собі факт укладення кредитного договору не пород-жує у позичальника обов`язку з повернення кредиту та сплати процентів; такий обо-в`язок виникає лише за умови фактичного отримання позичальником кредитних кош-тів, оскільки саме отримання коштів є тією обставиною, з якою закон і договір пов`я-зують виникнення грошового зобов`язання позичальника.

Щодо факту надання (отримання) кредитних коштів.

На підтвердження факту виконання кредитодавцем свого обов`язку з надання кредиту позивач послався на квитанцію до платіжної інструкції № 18611-1327-1470 42759 від 15.12.2020 (термінал № 1327, easypay), згідно з якою платником ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» через надавача платіжних послуг ТОВ «ФК «КОНТРАКТО-ВИЙ ДІМ» здійснено переказ 10 000,00 грн. з призначенням платежу «кредитні кошти від ТОВ АВЕНТУС Україна. Видача кредиту № 3344300 ОСОБА_1 », отримувач ОСОБА_1 , номер картки НОМЕР_1 , а також на роз-рахунок заборгованості, складений ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

Оцінюючи ці докази за правилами статті 89 ЦПК України, суд виходить з на-ступного.

По-перше, зазначена квитанція сформована самим надавачем платіжних послуг платника і відображає лише волевиявлення платника щодо ініціювання переказу на реквізити картки, номер якої наведено в замаскованому (частковому) вигляді. Такий документ не містить відомостей про зарахування коштів на рахунок отримувача та не дозволяє ідентифікувати ані власника картки, ані емітента платіжного інструмента. Ім`я отримувача, зазначене платником при ініціюванні переказу, само по собі не є підтвердженням належності картки саме цій особі, оскільки при переказі на реквізити платіжної картки таке зіставлення надавачем платіжних послуг не здійснюється.

По-друге, з метою перевірки цієї обставини суд ухвалою від 20 травня 2026 року витребував від АТ «Райффайзен Банк» відомості про власника картки № НОМЕР_1 , докази зарахування на неї 15.12.2020 суми 10 000,00 грн. та виписку за цією карткою. Згідно з відповіддю АТ «Райффайзен Банк» від 04.06.2026 № 81-15-9/9516 банківської картки № НОМЕР_1 та рахунків на ім`я ОСОБА_1 не знайдено. Отже, витребувані судом докази не лише не підтвердили доводів позивача, а й поставили під сумнів обставину зарахування кре-дитних коштів на рахунок відповідача.

По-третє, позивач у клопотанні про витребування доказів від 24.06.2026 сам ви-знав, що повний номер картки відсутній як у нього, так і в первісного кредитора, і що до бази даних кредитодавця від платіжного сервісу потрапляє лише частина номера картки та згенерований платіжним сервісом токен. Тобто позивач, набуваючи право вимоги за кредитним договором на підставі оплатних правочинів, не пересвідчився у наявності в нього доказів, які підтверджують саму підставу виникнення гро-шового зобов`язання, та звернувся до суду за захистом права, факт виникнення якого він об`єктивно позбавлений можливості довести наявними в нього документами.

По-четверте, розрахунок заборгованості, складений кредитором (новим кредито-ром) в односторонньому порядку, є документом, що відображає позицію відповідної сторони щодо обсягу вимог, а не первинним обліковим документом, який фіксує гос-подарську операцію з видачі кредитних коштів. Такий розрахунок сам по собі не під-тверджує ані факту перерахування коштів позичальнику, ані отримання їх останнім.

Інших доказів на підтвердження факту перерахування та зарахування кредитних коштів відповідачу (виписки з рахунку кредитодавця, платіжної інструкції з відміткою банку про виконання, довідки надавача платіжних послуг про зарахування коштів на рахунок конкретної особи тощо) позивачем суду не надано, хоча відповідно до частини третьої статті 83 ЦПК України позивач зобов`язаний подати всі наявні у нього докази разом з позовною заявою.

При цьому суд зазначає, що клопотання про витребування додаткових доказів у ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» подано позивачем 24.06.2026, тобто зі значним пропуском строку, встановленого статтею 83 ЦПК України, за відсутності поважних причин такого пропуску, оскільки необхідність підтвердження факту видачі кредиту існувала вже на стадії пред`явлення позову і не могла бути невідомою професійному учаснику ринку фінансових послуг; у задоволенні цього клопотання протокольною ух-валою суду від 20 серпня 2026 року відмовлено. Наведене узгоджується з приписами статей 12, 13 та частини сьомої статті 81 ЦПК України, за якими суд не може збирати докази з власної ініціативи та не наділений повноваженням усувати недоліки доказової бази сторони, яка не виявила належної процесуальної дбайливості.

Щодо визнання відповідачем частини позовних вимог.

Суд ураховує, що представник відповідача у відзиві частково визнав позовні ви-моги в частині 7 910,00 грн. та не заперечував факту укладення договору і здійснення в січні 2021 року платежів на суму 7 790,00 грн..

Водночас відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрун-тованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

У цій справі такий обґрунтований сумнів у суду виник, оскільки витребувані су-дом у порядку статті 84 ЦПК України докази відповідь АТ «Райффайзен Банк» від 04.06.2026 спростовують належність відповідачу платіжної картки, на яку, за тверд-женням позивача, було перераховано кредитні кошти. За таких обставин суд не може вважати обставину отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 10 000,00 грн. встановленою лише на підставі часткового визнання позову, тим більше що це ви-знання не є визнанням позову в розумінні статті 206 ЦПК України, а розмір вимог від-повідачем оспорювався.

Крім того, часткове визнання відповідачем позовних вимог не звільняє позивача від обов`язку довести належними, допустимими та достовірними доказами як підставу виникнення зобов`язання, так і його розмір, а суд, ухвалюючи рішення, не вправі ґрун-тувати свої висновки на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Щодо розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Незалежно від наведеного вище, суд вважає недоведеним і розмір заявлених до стягнення вимог.

Так, за розрахунком позивача сума 32 800,00 грн. складається з тіла кредиту 10 000,00 грн. та процентів 22 800,00 грн., нарахованих фактично за 161 день (30 днів первісного строку кредитування, 11 днів прострочення, 30 днів «пролонгованого» строку та 90 днів прострочення) за ставкою 190,00 грн. на день, за вирахуванням спла-чених 7 790,00 грн..

Пунктом 4.1 договору передбачено, що строк кредиту може бути продовжено, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пунктами 4.24.5 договору. Згідно з пунктом 4.4 договору товариство має право, але не обов`язок, акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідом-лення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти. Отже, за умовами са-мого договору пролонгація вважається такою, що відбулася, лише за наявності акцепту кредитодавця у визначеній договором формі.

Жодних доказів направлення відповідачу такого текстового повідомлення про погодження нового строку повернення кредиту, як і будь-яких інших доказів досяг-нення сторонами домовленості про пролонгацію, матеріали справи не містять. За таких обставин твердження позивача про продовження строку кредитування на період з 26.01.2021 по 25.02.2021 ґрунтується виключно на його власному тлумаченні дій по-зичальника і належними доказами не підтверджене.

Суд також ураховує усталені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року (провад-ження № 14-318цс18), підтверджені постановою від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, відповідно до яких припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторо-нами строку кредитування; право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кре-дитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора за-безпечені частиною другою статті 625 ЦК України.

Оскільки строк кредитування за договором № 3344300 від 15.12.2020 становив 30 днів, а доказів його продовження в порядку розділу 4 договору не надано, нарахування процентів за ставкою 1,90 % на день за межами цього строку (у тому числі за 90 днів прострочення) є таким, що не відповідає наведеним правовим висновкам, а відтак роз-рахунок позивача не може бути покладений в основу судового рішення.

Суд ураховує й те, що спірні правовідносини є споживчими за своєю правовою природою, а споживач є «слабкою» стороною таких відносин, у зв`язку з чим за від-сутності належних та допустимих доказів сумніви і припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача (аналогічний підхід викладено у постанові Верхов-ного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22). Неясні або двозначні по-ложення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (принцип contra proferentem, застосування якого роз`яснено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20).

Щодо переходу до позивача права вимоги.

На підтвердження набуття права вимоги позивачем надано витяг з договору фак-торингу № 26082021 від 26.08.2021, акт приймання-передачі реєстру боржників від 26.08.2021, витяг з реєстру боржників, договір факторингу № 23/05/24 від 23.05.2024 з додатковою угодою № 1 від 20.12.2024, акти приймання-передачі та витяги з реєстру боржників.

Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність факту виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед первісним кредитором, питання обсягу відступленого права вимоги не має самостійного правового значення для вирішення спору: до нового кредитора за правилами статті 514 ЦК України переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а від-так відступлення права вимоги не може створити для нового кредитора більшого об-сягу прав, ніж мав первісний кредитор, і не заміняє собою доказів існування самого зобов`язання.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання прин-ципу правової визначеності, а сторони мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас принцип змагальності передбачає, що саме сторона, яка зверта-ється за судовим захистом, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, у тому числі щодо подання доказів (стаття 43 ЦПК України).

Оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що пози-вачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами обставини, які входять до предмета доказування, а саме: факту фактичного надання відповідачу кре-дитних коштів у розмірі 10 000,00 грн. за договором № 3344300 від 15.12.2020, а також обґрунтованості нарахування заявлених до стягнення процентів у розмірі 22 800,00 грн.

Оскільки судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а недоведеність обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, є самостійною підста-вою для відмови в задоволенні позову, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» у повному обсязі.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір по-кладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на пози-вача.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн. відшкодуванню за рахунок відповідача не підля-гають і покладаються на позивача, у зв`язку з чим клопотання представника відпові-дача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивача окре-мому вирішенню не підлягає.

Відповідач про наявність у неї судових витрат, які підлягають розподілу, не заяв-ляла; правнича допомога надавалася їй за рахунок держави в порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правничу допомогу».

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 82, 89, 141, 258, 259, 263265, 268, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за до-говором відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеля-ційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну ча-стину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного су-дового рішення.

Повний текст рішення суду складено 31 серпня 2026 року.

Суддя: О.Є.Терещенко