Ухвала суду № 139320707, 27.08.2026, Господарський суд Чернігівської області

У Х В А Л А

27 серпня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/846/26

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позову

особи, які можуть отримати статус учасника справи:

ОСОБА_1

АДРЕСА_1 ;

РНОКПП НОМЕР_1

ОСОБА_2 ,

АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

ОСОБА_3 ,

АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

АДРЕСА_3 ;

код ЄДРПОУ 04412202,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Чернігівської області із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення шляхом заборони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також будь-яким особам, які діють за їх дорученням, в їх інтересах або за їх згодою, до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати рух великогабаритних та/або великовагових транспортних засобів земельною ділянкою з кадастровим номером 7425586000:02:000:0580, якщо такий рух здійснюється вздовж земельних ділянок з кадастровими номерами 7425586000:02:000:0481, 7425586000:06:000:5008, 7425586000:02:000:0569 та 7425586000:02:000:0550.

В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на те, що є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 7425586000:02:000:0481, 7425586000:06:000:5008 та 7425586000:02:000:0569, а також землекористувачем земельної ділянки 7425586000:02:000:0550, на яких розташовані належні йому об`єкти нерухомого майна, у яких здійснюється господарська діяльність (магазин, кафе). ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користуються земельною ділянкою з кадастровим номером 7425586000:02:000:0580 на підставі договору земельного сервітуту та систематично здійснюють рух великогабаритного та великовагового транспорту по зазначеній земельній ділянці, яка безпосередньо межує із земельними ділянками заявника та розташованими на них капітальними будівлями. Рух великогабаритного транспорту створює значне вібраційне навантаження, підвищує ризик пошкодження фундаментів, несучих конструкцій, інженерних мереж, елементів благоустрою та іншого нерухомого майна заявника, перешкоджає нормальному здійсненню господарської діяльності заявника, створює небезпеку для відвідувачів його закладів та працівників. Заявник зазначає, що існує реальна небезпека того, що до моменту ухвалення рішення суду рух великогабаритного транспорту буде продовжуватися, що може призвести до пошкодження нерухомого майна позивача, виникнення необхідності проведення дороговартісних ремонтних робіт та ускладнить або зробить неможливим ефективний захист порушених прав позивача. Тимчасова заборона використання спірного маршруту до вирішення справи по суті не позбавляє відповідачів можливості здійснювати господарську діяльність чи користуватися належним їм майном, а лише зобов`язує їх використовувати інший доступний шлях пересування.

Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд встановив наступне.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до приписів ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, з метою забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, своєю чергою, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у Постановах від 23.05.2018 у справі №910/2341/17, від 15.08.2018 у справі №922/4587/13 та від 08.10.2018 у справі №925/402/18, від 02.08.2019 у справі 915/538/19, від 25.05.2020 у справі № 910/15637/19.

Відповідно до ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Втім, позивачем в обґрунтування поданої заяви не доведено суду, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання чи призвести до невиконання рішення суду, оскільки припущення, викладені у заяві, не містять переконливої та підтвердженого доказами наявності підстав для забезпечення позову.

Також, відповідно до частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Як зазначено вище, в заяві про забезпечення позову заявник просить вжити заходи забезпечення шляхом заборони здійснювати рух великогабаритних та/або великовагових транспортних засобів земельною ділянкою, якою користуються відповідачі на підставі договору земельного сервітуту, якщо такий рух здійснюється вздовж земельних ділянок, власником та землекористувачем яких є позивач.

У той же час, заявником зазначено, що до Господарського суду Чернігівської області буде подано позов ОСОБА_1 про припинення дій, які створюють загрозу пошкодження майна, та заборону здійснювати рух великогабаритного транспорту,

Суд вважає, що заявлені заходи забезпечення позову за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, що унеможливлює вжиття заходів забезпечення позову, оскільки здійснення таких заходів забезпечення позову практично призведе до задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не буде вирішено по суті.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд відмовляє в задоволені заяви про забезпечення позову.

Крім того, суд звертає увагу заявника на таке.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Враховуючи, що позов може буде подано ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про припинення дій, які створюють загрозу пошкодження майна та заборону здійснювати рух великогабаритного транспорту, суд приходить до висновку, що може мати місце спір про захист прав фізичної особи, порушених, за твердженнями позивача, фізичними особами, при цьому між позивачем та відповідачами відсутні господарські правовідносини, як і спір про право, який виник з таких правовідносин.

У статті 20 Господарського процесуального кодексу України відсутні імперативні норми щодо виключної належності зазначеного заявником спору, учасниками якого є фізичні особи, за предметом цих правовідносин до господарської юрисдикції.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її підписання в порядку ст.256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/

Суддя В.В. Моцьор