Рішення № 139320622, 26.08.2026, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83

e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2026 р. Справа № 924/608/26

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Крупської В.В., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Промінь-Агро", с. Зяньківці Хмельницького району Хмельницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілана НВП", м. Хмільник Вінницької області

про стягнення 1 725 100,43 грн.,

представники сторін: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача 1 382 487,44 грн. основної заборгованості, 76 169,77 грн. інфляційних втрат, 246 207,03 грн. пені та 20 236,19 грн. трьох процентів річних. Вимоги мотивує невиконанням ТОВ "Ілана НВП" своїх зобов`язань зі сплати суборендних платежів згідно договорів суборенди землі від 24.04.2024 від 20.09.2024.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 01.07.2026. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 01.07.2026 відкладено підготовче засідання на 11.08.2026. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.08.2026.

Повноважний представник позивача в судове засідання не з`явився, у заяві від 26.08.2026 просить здійснювати розгляд справи без участі представника ПП "Промінь-Агро" та задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач не скористався правом участі свого представника в судовому засіданні, відзиву на позов не надав, жодних клопотань від нього не надходило.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвали суду у даній справі надіслані відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та доставлені йому, про що судом отримано відповідне повідомлення. Відтак, в силу п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України відповідач повідомлений належним чином.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

24.04.2024 між Приватним підприємством "Промінь-Агро" (орендар) та ТОВ "Ілана НВП" (суборендар) укладено договір суборенди землі №1, за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для вирощування сільськогосподарських культур, які знаходяться на території Деражнянського району Хмельницької області.

У п. 2 договору погоджено кадастрові номери, площу, розмір переданих в суборенду 37 земельних ділянок.

За змістом п. 2. договору він укладений на 2 роки, але в будь-якому разі строк цього договору закінчується після завершення збирання врожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні (висаджені) під час дії даного договору (з урахуванням ротації сільськогосподарських культур).

У п. 8 договору передбачено, о орендна плата вноситься суборендарем у сумі 1217397,60 грн. щорічно.

Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року оренди (п. 9 договору).

Згідно п. 12. договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності після підписання сторонами (п. 42 договору).

20.08.2024 між сторонами у справі укладено договір суборенди землі №2 аналогічного до договору суборенди землі №1 змісту щодо суборенди чотирьох земельних ділянок та сплатою суборендної плати в розмірі 73846,12 грн. щорічно.

Договори суборенди земельних ділянок №1 та №2 підписані сторонами та скріплені їхніми печатками.

Право суборенди земельних ділянок зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На виконання умов договору від 24.04.2024 відповідачем сплачено позивачу 500000,00 грн. платіжною інструкцією №370 від 14.05.2024 та 700000,00 грн. платіжною інструкцією №713 від 09.08.2024.

ПП "Промінь-Агро" звернувся до ТОВ "Ілана НВП" із претензією від 13.04.2026 щодо сплати заборгованості за договорами суборенди землі в розмірі 1382487,44 грн., втрат від інфляції, пені та 3 % річних.

Проте, у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог позивача в добровільному порядку, останній звернувся з даним позовом до суду.

Позиція суду.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи слідує, що 24.04.2024 та 20.09.2024 між сторонами у справі укладено договори суборенди землі №1 та №2, за мовами яких орендар надає, а Суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для вирощування сільськогосподарських культур, які знаходяться на території Деражнянського району Хмельницької області.

Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договорів суборенди, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вони є договорами піднайму.

Статтею 774 Цивільного кодексу визначено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом пунктів 8 договорів, відповідач взяв на себе зобов`язання сплачувати позивачу щорічно до 31 грудня кожного року 1291243,72 грн. суборендних платежів.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Проте, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договорів суборенди, відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання та сплатив лише 1200000,00 грн. суборендних платежів у 2024 році на підставі договору від 24.04.2024.

Доказів сплати 17397,6 грн. суборендних платежів у 2024 році та 1217397,60 грн. у 2025 році згідно договору від 24.04.2024 та 73846,12 грн. суборендних платежів у 2024 році, 73846,12 грн. суборендних платежів у 2025 році згідно договору від 20.08.2024 матеріали справи не містять та учасниками справи не надано, тому позовна вимога про стягнення 1 382 487,44 грн. заборгованості із сплати суборендних платежів є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути 3% річних та втрати від інфляції згідно поданого ним розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних нарахувань передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди (постанова Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З аналізу постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 в контексті застосування частини другої статті 625 ЦК України вбачається наступне:

(1) величина приросту індексу споживчих цін має заокруглюватися до десяткового числа після коми;

(2) при обчисленні інфляційних збитків за наступний період до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.

Судом при здійсненні перерахунку 3% річних та втрат від інфляції в ІПС "Законодавство" встановлено правомірність нарахувань позивача. При цьому, ним також враховано вищевикладені висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.

Таким чином, 76 169,77 грн. інфляційних втрат та 20 236,19 грн. 3% річних підлягають стягненню з відповідача.

Позивачем також заявлено до стягнення 246 207,03 грн. пені.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У пунктів 12 договорів сторони погодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на те, що зобов`язання зі сплати суборендних платежів є грошовим та виникло між суб`єктами господарювання, підлягає застосуванню обмеження, передбачене Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відтак судом здійснено перерахунок в ІПС "Законодавство" пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та встановлено, що загальна сума пені складає 203 937,82 грн. з розрахунку: за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 на суму 91243,72 грн. = 27850,58 грн.; за період з 01.01.2026 по 03.06.2026 на суму 1382487,44 грн. = 176087,24 грн. Вказане має наслідком відмову в стягненні 42269,21 грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 382 487,44 грн. основного боргу, 76 169,77 грн. інфляційних втрат, 203 937,82грн. пені, 20 236,19 грн. 3% річних. У стягненні 42 269,21 грн. пені суд відмовляє.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства обмеженою відповідальністю «ІЛАНА НВП» (ідентифікаційний код 42150883; 22000, Вінницька обл., Хмільницький р-н, місто Хмільник, вул.Привокзальна, будинок 75А) на користь Приватного підприємства «ПРОМІНЬ-АГРО» (ідентифікаційний код 44177315; 32250, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Зяньківці, вул. Миру, 34) 1 382 487,44 грн. основного боргу, 76 169,77 грн. інфляційних втрат, 203 937,82 грн. пені, 20 236,19 грн. 3% річних, 20 205,97 грн. сплаченого судового збору.

Видати наказ.

У стягненні 42 269,21 грн. пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28.08.2026

Суддя М.В. Музика

Віддрук. у 1 прим.: 1 - до справи, сторонам в ел. кабінет