Рішення № 139320363, 26.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 Справа № 914/3708/23(914/1125/26)

Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)

про стягнення 80 673,76 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати

в межах провадження у справі № 914/3708/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Статусінвестгруп», м. Вінниця

про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Львів

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.04.2026, справу № 914/3708/23(914/1125/26) передано судді Чорній Л.З. в провадженні якої перебуває справа № 914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.03.2024 серед іншого відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Босака О.Є., попереднє засідання суду призначено на 08.05.2024.

Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України у встановленому законодавством порядку.

10.04.2026 ОСОБА_1 подано позовну заяву до відповідача ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 80 673,76 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Господарським судом Львівської області 14.04.2026 винесено ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви. На виконання ухвали суду позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (далі ГПК України), з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 80 673,76 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/3708/23 про банкрутство ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Засідання призначено на 10.06.2026.

У судове засідання 10.06.2026 сторони не з`явилися.

В судове засідання від 12.08.2026 з`явився позивач та його представник, які просили розгляд справи відкласти з метою подання письмових заперечень на додаткові пояснення відповідача від 12.08.2026, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 26.08.2026.

У судове засідання 26.08.2026 сторони не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У судовому засіданні 26.08.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція сторін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що по 30.08.2024 він перебував у трудових відносинах із Філією «Яворівською ДЕД» ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Відповідно до Наказу Філії «Яворівської ДЕД» №76 ВК від 27 серпня 2024 року про припинення трудового договору із 30 серпня 2024 позивача звільнено з роботи за ст. 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін). У наказі вказано, що бухгалтерії доручено провести остаточний розрахунок 30 серпня 2024.

Однак, відповідач тривалий час не проводив повного розрахунку по заробітній платі з позивачем, у зв`язку з чим перший звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.02.2026 у справі № 914/3708/23(465/7189/24) вирішено стягнути з ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_1 138 913, 55 грн заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Позивач в додаткових поясненнях від 27.07.2026 зазначає і те, що датою фактичного виконання вищенаведеного рішення суду у виконавчому провадженні № 80635546 є 14.05.2026.

Відповідачем через систему «Електронний суд» 10.06.2026 подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечив щодо її задоволення у повному обсязі, зазначаючи про те, що заявлений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 80 673,76 грн заявлений поза встановленим строком.

Серед іншого у відзиві відповідач просив врахувати значний розмір середнього заробітку порівняно з розміром заборгованості, а також перебування підприємства у процедурі банкрутства та скрутний фінансовий стан, відтак просив суд застосувати принцип співмірності та зменшити розмір середнього заробітку на 25% від розрахункової суми, що дозволить забезпечити баланс інтересів всіх сторін та виконання рішення суду у межах наявних фінансових можливостей підприємства-боржника.

Обставини справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Згідно з наказом Філії «Яворівської ДЕД» №76 ВК від 27.08.2024 про припинення трудового договору із 30.08.2024, наявним в матеріалах справи, позивача звільнено з посади головного інженера Філії «Яворівська ДЕД» ДП «Львівський облавтодор» за ст. 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.02.2026 у справі № 914/3708/23(465/7189/24), яке набрало законної сили 10.03.2026, встановлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з Філією «Яворівською ДЕД» ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» по 30.08.2024.

Частинами 1 та 2 ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні та немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/3708/23(465/7189/24) має преюдиційне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Наведеним рішенням встановлено також факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати заробітної плати в розмірі 138 913,55 грн та підлягала стягненню на користь ОСОБА_1 .

У відповідь на адвокатський запит від 10.07.2026 Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомив адвоката позивача Шатову Ю.В. про те, що датою фактичного виконання рішення Господарського суду Львівської області від 04.02.2026 у справі № 914/3708/23(465/7189/24) у виконавчому провадженні №80635546 є 14.05.2026, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна постанова про закінчення наведеного виконавчого провадження.

Матеріали справи містять Повідомлення про нараховані, але невиплачені суми заробітної плати працівника Філії «Яворівська ДЕД» ДП «Львівський облавтодор» ОСОБА_1 , яка включає суми заробітної плати та надбавок ОСОБА_1 за період 09.2023 - 07.2024.

Оцінка суду.

Згідно з ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Згідно з ст. ст. 21, 43 Конституції України, ст. ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 94 КЗпП та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Водночас, невиплата з вини роботодавця заробітної плати є триваючим правопорушенням, яке припиняється фактичним погашенням заборгованості з оплати праці добровільно чи під впливом певних обставин (на вимогу третіх осіб). У будь-якому разі, за наявності боргу з оплати праці роботодавець повинен розрахуватися із працівником, який звільняється, в останній день існування між сторонами трудових правовідносин чи на вимогу працівника, який був відсутнім на роботі у день свого звільнення не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги про розрахунок.

Як уже зазначалося, ОСОБА_1 звільнено з роботи 30.08.2024, а остаточний розрахунок із ним проведено лише 14.05.2026.

Матеріалами справи підтверджується, що в день звільнення заробітна плата не була виплачена, а відтак відповідач зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, який на час ухвалення рішення позивачу не виплачений, іншого суду не доведено.

Середній заробіток працівника, відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абз. 3 п. 2 р. II Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із абз. 1, 3 п. 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з Порядком, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно відомостей з Повідомлення про нараховані, але невиплачені суми заробітної плати працівника Філії «Яворівська ДЕД» ДП «Львівський облавтодор», що видана відповідачем, заробітна плата за липень 2024 року склала 13 964,55 грн, за червень 2024 13 282,50 грн.

- (13 964,55 + 13 282,50) / 2 = 13 623,53 грн в місяць / на 21,5 робочі дні = 633,65 грн заробітна плата за робочий день.

- з 02.09.2024 по 03.03.2025 затримка в розрахунку з позивачем. В даний період кількість робочих днів затримки в розрахунку становить - 131 дні = 83 008,15 грн.

Здійснивши вищевикладений перерахунок відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд звертається до засади диспозитивності, що закріплена у ч. 1-2 ст. 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти (Постанова Верховного Суду від 01.10.2025 у справі № 910/18257/23). Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.09.2025 у справі № 910/794/25).

Враховуючи наведе, суд не вправі самостійно виходити за межі позовних вимог та здійснювати перерахунок середнього заробітку позивача за шість місяців в сторону їх збільшення. Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позову в сумі 80 673,76 грн.

Згідно з ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

З урахуванням розміру заборгованості, тривалості порушення права позивача на своєчасний розрахунок при звільненні, поведінки сторін, а також установленого законом обмеження періоду відповідальності шістьма місяцями, суд не вбачає підстав для зменшення визначеного відповідно до Порядку № 100 розміру середнього заробітку.

Протягом тривалого строку права позивача були порушені затримкою розрахунку при звільненні і відповідно до положень ст. 117 КЗпП України він має право на стягнення середнього заробітку.

12.08.2026 в системі «Електронний суд» відповідач сформував пояснення, в яких посилається на те, що позивачем у даній справі пропущено строк на звернення до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не обгрунтовано підстав незвернення з такими вимогами в межах трох місяців з дня його звільнення або дня видачі йому довідки про заборгованість зі сплати заробітної плати.

22.08.2026 представник позивача сформував в системі «Електронний суд додаткові пояснення, в яких зазначає, що остаточний розрахунок із позивачем фактично проведено лише 14 травня 2026 року, що підтверджується відповіддю Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові за вихідним № 56792 від 17.07.2026 року та постановою державного виконавця від 14 травня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 80635546. Саме ця обставина має визначальне значення для встановлення моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду з вимогою за статтею 117 КЗпП України. Станом на дату звільнення позивач не міг достовірно знати, коли саме роботодавець фактично виконає свій обов`язок та здійснить остаточний розрахунок, а відтак не міг визначити і фактичну тривалість затримки, яка є істотною складовою вимоги за статтею 117 КЗпП України.

Беручи до уваги заперечення відповідача суд погоджується з тим, що трудове законодавство містить певні обмеження щодо строків звернення працівників, у тому числі й колишніх, до суду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що «ст. 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду)».

В Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами ст. 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України, постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 240/19150/20, від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22).

Остаточний розрахунок при звільненні із ОСОБА_1 проведено 14.05.2026, відтак відповідно до наведених вище положень ст. 233 КЗпП України позивач мав звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у тримісячний строк, тобто до 14.08.2026.

Станом на день звернення позивача до суду (10.04.2026) належні йому при звільненні суми не були виплачені, відтак порушення прав працівника мало триваючий характер. Враховуючи, що за змістом ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду обчислюється саме з дня фактичного розрахунку (який відбувся пізніше: 14.05.2026), позивач реалізував своє право на судовий захист своєчасно, не пропустивши встановленого законом строку. Отже, доводи відповідача в цій частині суд визнає необґрунтованими.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір у розмірі 3 328,00 грн, відповідно до норм ст. 129 ГПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 13, 74, 76-79, 86, 236-241 ГПК України, ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 80 673,76 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 328,00 грн судового збору.

4. Накази видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст ухвали складений 28.08.2026.

Суддя Чорній Л.З.