Рішення № 139320217, 28.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.08.2026Справа № 910/3021/26

За позовом Дочірнього підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Ліфт-3»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «ДІМ 9000»

про стягнення 192 218, 23 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Ліфт-3» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «ДІМ 9000» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 192 218, 23 грн, з яких: 190 375, 32 грн основний борг, 166, 91 грн 3% річних та 1 676, 00 грн пеня.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 625, 629, 642, 901, 903 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №518/23 на технічне обслуговування ліфтів від 01.08.2023, в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

31.03.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/3021/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

30.04.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та недоведеність. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що протягом дії договору №518/23 від 01.08.2023 ліфтове обладнання, яке перебувало на технічному обслуговуванні позивача, систематично виходило з ладу, працювало з перебоями або протягом певних проміжків часу взагалі не функціонувало, що, на думку відповідача, свідчить про неналежне виконання позивачем взятих на себе договірних зобов`язань та недосягнення мети технічного обслуговування - підтримання ліфтів у належному технічному і працездатному стані. Відповідач наголосив, що саме по собі складання позивачем актів надання послуг не є безумовним доказом їх фактичного надання у повному обсязі та належної якості, а передбачене п. 4.2. договору положення щодо наслідків неповернення підписаного акта або ненадання мотивованої відмови не позбавляє замовника права доводити фактичне неналежне виконання виконавцем своїх зобов`язань. У зв`язку з цим, відповідач вважає, що відсутність його підпису на актах за спірний період зумовлена саме наявністю зауважень до якості наданих послуг та не може розцінюватися як їх безумовне прийняття. Крім того, відповідач посилається на положення статей 526, 538, 903 Цивільного кодексу України та зазначає, що його обов`язок з оплати є зустрічним стосовно обов`язку позивача належним чином здійснювати технічне обслуговування ліфтів. За твердженням відповідача, неналежне виконання позивачем свого обов`язку надавало замовнику право зупинити зустрічне виконання та утриматися від оплати вартості послуг, а тому несплата заявлених до стягнення сум не є порушенням грошового зобов`язання. Відповідач також заперечив проти стягнення платежу в розмірі 63 458, 44 грн, заявленого позивачем у зв`язку з достроковим припиненням договору, посилаючись на те, що припинення договірних відносин було спричинене неналежним виконанням позивачем своїх обов`язків, а тому положення п. 8.3. договору, на його думку, не можуть бути застосовані без урахування відповідних обставин. На підтвердження своїх заперечень відповідач долучив витяг із внутрішньої автоматизованої системи управління зверненнями споживачів, який містить відомості про звернення мешканців та працівників щодо непрацездатності окремих ліфтів, їх застрягання, тремтіння під час руху, несправностей дверей, освітлення та засобів зв`язку, а також проблем, пов`язаних із роботою ліфтів під час відключень електроенергії та від генераторів.

06.05.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечив проти наведених відповідачем доводів та зазначив, що наданий відповідачем витяг із внутрішньої автоматизованої системи управління зверненнями споживачів сам по собі не підтверджує неналежного виконання договору, оскільки відповідачем не надано доказів того, що зареєстровані у такій системі заявки своєчасно передавалися позивачу відповідно до п. 3.1.11. договору, яким саме на замовника покладено обов`язок здійснювати цілодобовий контроль за роботою ліфтів, реєструвати заявки на усунення несправностей та своєчасно передавати їх виконавцю. За твердженням позивача, відповідач не надав відомостей про порядок формування та ведення долученої внутрішньої таблиці, осіб, уповноважених вносити до неї інформацію, можливість її подальшого коригування, а також доказів того, що відображені у ній звернення були доведені до відома позивача. Також позивач звертає увагу, що за спірний період (грудень 2025 року та січень 2026 року) у наданій відповідачем таблиці зафіксовано 18 заявок щодо 30 ліфтів, які перебували на технічному обслуговуванні, при цьому значна частина таких заявок має статус «Виконана». Окремі звернення стосувалися роботи ліфтів під час відключень електроенергії та їх роботи від генераторів, до встановлення і підключення яких позивач, за його твердженням, залучений не був.

Позивач також посилається на п. 4.2. договору, відповідно до якого замовник у разі наявності зауважень щодо виконаних робіт повинен у встановлений строк надати виконавцю мотивовану письмову відмову від їх прийняття. При цьому, як зазначає позивач, протягом усього строку дії договору відповідачем не направлялося ані мотивованої письмової відмови від прийняття послуг, ані претензій щодо їх неналежної якості або фактичного ненадання. Крім того, позивач вказує, що договір діяв між сторонами протягом тривалого часу, до нього неодноразово вносилися зміни щодо збільшення кількості ліфтів, які передавались позивачу на технічне обслуговування, що, на думку позивача, не узгоджується з твердженнями відповідача про систематично неналежне виконання ним робіт.

16.07.2026 від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, з урахуванням якої позивач просить суд стягнути з відповідача 128 759, 79 грн, з яких: 126 916, 88 грн основний борг, 166, 91 грн 3% річних та 1 676, 00 грн пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 заяву позивача про зменшення позовних вимог залишено без розгляду, з підстав зазначених в ухвалі.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об?єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з?ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об?єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2023 між позивачем (надалі - виконавець) та відповідачем (надалі - замовник) було укладено договір №518/23 на технічне обслуговування ліфтів (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по організації та виконанню робіт з технічного обслуговування ліфтів (далі - ТО ліфтів), на об`єктах замовника відповідно до додатку №1, який є невід`ємною частиною договору. Замовник, у свою чергу, приймає та оплачує виконані виконавцем роботи.

Згідно з п. 1.2. договору, час виконання ТО ліфтів з 8.00 до 17.00 години (відповідно до графіку роботи виконавця), за винятком вихідних та святкових днів. Непланові зупинки ліфтів, що виникають протягом неробочого часу та у вихідні і святкові дні усуваються ліфтовою аварійною службою (надалі - ЛАС).

Пунктом 2.1. договору визначено, що щомісячна вартість робіт з ТО ліфтів за договором складає 33 491, 93 грн, крім того ПДВ 20 % - 6 698,39 грн, разом 40 190, 32 грн.

Індивідуальний розрахунок вартості технічного обслуговування ліфтів наведено у додатку №1, який є невід`ємною частиною договору. Вартість робіт може бути змінена в сторону її збільшення або зменшення у випадках:

2.1.1. Запровадження нових законодавчих і нормативних актів, які впливають на вартість технічного обслуговування і ремонту ліфтів, необхідності урахування інфляційних факторів, внесенні змін в обсяг і склад робіт.

2.1.2. Зміни мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму.

2.1.3. Зміни ставок відрахувань до державного бюджету та обов`язкові фонди.

Відповідно до п.2.2. договору, розрахунки за виконані роботи здійснюються замовником щомісячно, у національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів, вказаних в п. 2.1. даного договору, на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 25 числа місяця, що є наступним після періоду, в якому виконано відповідні роботи.

Поточні надходження коштів від замовника зараховуються в рахунок погашення заборгованості за період, який вказаний в призначенні платежу. Якщо кошти надійшли і призначення платежу є незрозумілим, або не містить посилання на місяць та рік, за який сплачується, то кошти зараховуються в рахунок погашення заборгованості за найбільш раннім строком виникнення (п.2.4. договору).

Згідно з п.2.6. договору, зміна вартості робіт оформлюється сторонами додатковою угодою до цього договору з доданням додатку №1 в новій редакції.

Відповідно до п.3.1. договору, замовник зобов`язаний:

3.1.1. Своєчасно оплачувати роботи та послуги виконавця.

3.1.2. Наказом призначити особу, відповідальну за організацію експлуатації ліфтів. Ця особа повинна мати відповідну кваліфікацію і пройти атестацію в установленому порядку.

3.1.3. Забезпечувати якісне і надійне електропостачання ліфтового обладнання.

3.1.4. Забезпечити експлуатацію ліфтів у відповідності до їх призначення і вантажопідйомності.

3.1.5. Вживати заходи із запобігання попадання вологи в машинні (блочні) приміщення (далі - МП, БП), шахти, приямки ліфтів.

3.1.6. Своєчасно проводити будівельні та ремонтні роботи посадочних площадок, машинних і блочних приміщень ліфтів. Зазначені роботи виконувати по узгодженню з виконавцем.

3.1.7. Постійно забезпечувати нормативну освітленість посадочних площадок ліфтів, підходів до них, а також температурний режим в машинних (блочних) приміщеннях ліфтів від +5° до +40°С.

3.1.8. Проводити роз`яснювальну роботу серед пасажирів про Правила користування ліфтами, дбайливе ставлення до ліфтового обладнання.

3.1.9. Забезпечити зберігання ліфтового обладнання.

3.1.10. Забезпечувати відвідання персоналом замовника машинних і блочних приміщень тільки з відома відповідальних осіб виконавця.

3.1.11. Проводити цілодобовий контроль за роботою ліфтів з реєстрацією заявок на усунення несправностей ліфтів та своєчасну передачу цих заявок виконавцю для усунення несправностей.

3.1.12. Організовувати експертне обстеження ліфтів, строк експлуатації яких перевищує 25 років.

3.1.13. За наявності пропускної системи на об`єкті замовника забезпечити обслуговуючий і технічний персонал виконавця відповідними документами за поданням останнього.

3.1.14. Виконувати в установлені терміни приписи органів Держпраці та спеціалізованої організації щодо порушень Правил будови і безпечної експлуатації ліфтів.

3.1.15. Припинити експлуатацію ліфтів у випадках, передбачених пунктом 9.7.15. ПББЕЛ та п. 3.2.11. даного Договору.

3.1.16. За запитом виконавця надавати йому необхідну технічну документацію на ліфти (паспорти, технічні описи, інструкції по експлуатації, електричні схеми), пристосування, що входять до складу поставки ліфту заводом-виробником.

3.1.17. З дати підписання договору та до початку технічного обслуговування надати виконавцю доступ для проведення технічного обстеження ліфтів, для визначення їх технічного стану.

Згідно з п.3.2. договору, виконавець зобов`язаний:

3.2.1. Забезпечити безперебійну та безпечну роботу ліфтів відповідно до Положення.

3.2.2. Своєчасно виконувати комплекс робіт з ТО ліфтів навченим і атестованим персоналом.

3.2.3. Проводити технічний огляд ліфтів, брати участь у перевірках, які проводяться органами Держпраці України.

3.2.4. Вносити в паспорти ліфтів записи, що стосуються обов`язків виконавця.

3.2.5. Сприяти замовнику в оформленні актів технічного стану ліфтів для їх заміни.

3.2.6. Сприяти виявленню осіб, які порушують Правила експлуатації, допускають навмисне псування ліфтового обладнання, інформувати замовника для прийняття заходів по усуненню виявлених порушень.

3.2.7. Здійснювати контроль за виконанням замовником обов`язків, згідно вимог ПББЕЛ і договору.

3.2.8. Зупинити роботу ліфтів, з обов`язковим письмовим попередженням замовника, у разі виявлення грубих порушень пасажирами правил експлуатації та невиконання замовником своїх обов`язків, а також незадовільного технічного стану ліфту, який не гарантує безпечного перевезення пасажирів.

3.2.9. Здійснювати вивільнення пасажирів з кабін ліфтів, що аварійно зупинилися, цілодобово. Реагування аварійної служби при застряганні пасажирів - протягом 60 хвилин з моменту отримання заявки (ДСТУ EN81-28:2009, додаток В).

3.2.10. Проводити ремонтно-відновлювальні роботи на ліфтах у разі їх навмисного псування, розкрадання обладнання за окремими договорами, укладеними з замовником в термін, передбачений збірником ВБН Д.2.8-204.02-2004, що затверджений наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 01.03.2004 №42.

3.2.11. Письмово попереджати замовника про необхідність припинення експлуатації ліфтів, які не гарантують безпечного перевезення пасажирів і експлуатації обладнання при:

а) недодержанні вимог та грубих порушеннях пасажирами Правил експлуатації ліфтів (перевезення негабаритних і пожежно-небезпечних вантажів, будівельних матеріалів, тощо);

б) проникненні сторонніх осіб у шахту, МП, БП;

в) відсутності недостатніх знань обслуговуючого персоналу замовника і порушенні ним посадових інструкцій;

г) відсутності ліфтерів, операторів, де вони передбачені умовами експлуатації;

д) наявності перешкод у підходах до МП і БП ліфтів;

є) несправності електричної мережі і захисних пристроїв до головного ввідного пристрою в МП і БП ліфта;

ж) протіканні покрівлі, підвищеної вологості та порушенні температурного режиму у шахтах, МП ліфтів;

з) відсутності освітлення на посадочних площадках, в МП, БП та підходах до них;

и) виявленні технічних несправностей та відхилень від вимог ПББЕЛ на ліфтах.

Пунктом 4.1. договору визначено, що в останній день поточного місяця виконавець надає замовнику акти здачі-приймання виконаних робіт з зазначенням їх вартості.

Відповідно до п.4.2. договору, замовник підписує акти здачі-приймання виконаних робіт, засвідчує підпис печаткою і, у разі відсутності зауважень щодо виконаних робіт, протягом п`яти робочих днів повертає примірник акту здачі-приймання виконаних робіт виконавцю, або в цей же термін надає виконавцю мотивовану письмову відмову від прийняття послуг. У випадку неповернення виконавцю підписаного акту здачі-приймання виконаних робіт або письмової відмови, роботи вважаються виконаними якісно та у повному обсязі і підлягають оплаті замовником.

Згідно з п.5.6. договору, замовник несе відповідальність за несвоєчасні розрахунки з виконавцем за виконані роботи на ліфтах і сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку від суми заборгованості за кожний прострочений день.

Відповідно до п.8.1. договору, він набуває чинності з 01.08.2023 і діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що якщо за два місяці до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, до тих пір, поки одна із сторін не повідомить іншу сторону про його розірвання.

Згідно з п.8.3. договору, дострокове розірвання договору можливе:

8.3.1. За згодою сторін, але не менше двох місяців після письмового попередження;

8.3.2. За бажанням замовника у визначену ним бажану дату, але при умові повної сплати всієї існуючої заборгованості.

8.4. У випадку розірвання договору замовник зобов`язується виплатити всю суму боргу за технічне обслуговування і ремонт ліфтів в термін не більше одного місяця після письмового попередження про розірвання договору.

Відповідно до п.9.1. договору, усі зміни та доповнення до договору, а також його дострокове розірвання є чинними в разі підписання сторонами додаткових угод, які є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно з п.9.13. договору, цей договір, заявки, специфікації, первинні бухгалтерські документи, додатки, додаткові угоди та інші документи за договором можуть складатися в електронній формі та підписуватися сторонами електронними цифровими підписами (ЕЦП) або кваліфікованими електронними підписами (КЕП) в будь-якому з таких сервісів: «Вчасно» (vchasno.com.ua), M.E.Doc та інші. Електронні документи вважаються одержаними адресатом з моменту надсилання, якщо відправник не отримає автоматичне повідомлення про те, що електронний документ не надіслано.

Додатком № 1 до договору сторони первісно погодили перелік із 19 ліфтів, а також індивідуальну вартість технічного обслуговування кожного з них. Загальна щомісячна вартість робіт відповідно до пункту 2.1 договору та Додатка № 1 становила 33 491,93 грн без ПДВ, ПДВ -6 698,39 грн, усього - 40 190,32 грн з ПДВ.

При цьому визначена додатком № 1 вартість технічного обслуговування окремого ліфта становила переважно 1 762,73 - 1 762,74 грн без ПДВ.

Відповідно до п.8.1. договору, він набуває чинності з 01.08.2023 і діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що якщо за два місяці до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, до тих пір, поки одна із сторін не повідомить іншу сторону про його розірвання.

З огляду на відсутність доказів направлення будь-якою зі сторін у встановлений договором строк повідомлення про його припинення суд дійшов висновку, що дія договору була продовжена на наступний період, у зв`язку із чим надання позивачем послуг у 2025- 2026 роках здійснювалося в межах договірних правовідносин сторін.

Матеріали справи містять листи Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «ДІМ 9000», адресовані позивачу, щодо включення додаткового ліфтового обладнання до переліку технічного обслуговування.

Так, одним із зазначених листів (а.с.24) відповідач просив з 17.10.2025 включити до переліку ліфтів, що перебувають на технічному обслуговуванні, ліфт D2NB-6425 вантажопідйомністю 1000 кг, реєстраційний №47079, розташований за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 15-Д.

Іншим листом (а.с.25) відповідач просив з 17.10.2025 включити до технічного обслуговування ліфт D2NB-6426 вантажопідйомністю 630 кг, реєстраційний №47080, розташований за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 15-Д.

У матеріалах справи містяться додаткові угоди №12 та №13 до договору, які не підписані з боку відповідача та якими передбачалося змінити перелік ліфтового обладнання, що підлягало технічному обслуговуванню, та відповідну щомісячну вартість робіт, а саме:

- додатковою угодою №12 до договору було визначено перелік 28 ліфтів, що перебували на технічному обслуговуванні позивача, а також встановлено загальну місячну вартість робіт у розмірі 59 227, 87 грн;

- додатковою угодою №13 до договору передбачено викладення додатку №1 до договору у новій редакції, у зв`язку з необхідністю виконання робіт з технічного обслуговування ліфтів на об`єктах замовника. Пунктом 2.1. додаткової угоди №13 визначено щомісячну вартість робіт з технічного обслуговування у сумі 52 882, 03 грн без ПДВ, ПДВ - 10 576,41 грн, а всього - 63 458,44 грн. Відповідно до додатку №1 до додаткової угоди №13 до переліку обладнання, що підлягало технічному обслуговуванню, включено 30 ліфтів, у тому числі ліфти D2NB-6425, реєстраційний №47079, та D2NB-6426, реєстраційний №47080.

Надані позивачем примірники додаткових угод №12 та №13 містять підписи представника позивача, тоді як у графах, передбачених для підпису замовника, підписи представника відповідача відсутні.

Так, 31.10.2025 позивачем складено акт надання виробничих послуг №2313 за технічне обслуговування 29 ліфтів у жовтні 2025 року (а.с.30) на суму 59 159,64 грн, який підписаний представниками обох сторін без зауважень.

Вартість робіт за жовтень 2025 року оплачена відповідачем на підставі платіжної інструкції кредитового переказу коштів №5580 від 27.11.2025 (а.с.29), відповідно до якої на рахунок позивача перераховано 59 159,64 грн із зазначенням у призначенні платежу оплати за технічне обслуговування ліфтів.

30.11.2025 позивачем складено акт надання виробничих послуг №2635 за технічне обслуговування 30 ліфтів у листопаді 2025 року (а.с.33) на суму 61 554, 68 грн, який підписаний представниками обох сторін без зауважень.

Оплата вартості робіт за листопад 2025 року здійснена відповідачем згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №6163 від 24.12.2025 (а.с.32), відповідно до якої на рахунок позивача перераховано 61 554, 68 грн із призначенням платежу за технічне обслуговування ліфтів.

31.12.2025 позивачем складено акт надання виробничих послуг №2775 за технічне обслуговування 30 ліфтів у грудні 2025 року (а.с.35) на суму 63 458,44 грн, у тому числі ПДВ - 10 576,41 грн.

Вказаний акт підписаний та скріплений печаткою позивача, водночас у графі, відведеній для підпису замовника, підпис представника відповідача відсутній.

19.01.2026 відповідач звернувся до позивача з листом вих. №М05-01-2026/1 (а.с.37), у якому повідомив про відсутність господарської необхідності в подальшому отримувати послуги за договором та запропонував припинити його дію з 31.01.2026, а також підготувати відповідну додаткову угоду.

30.01.2026 сторонами підписано додаткову угоду №14 (а.с.38) про припинення дії договору №518/23 від 01.08.2023.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди №14 від 30.01.2026 сторони, керуючись ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України та п. 9.1. договору, домовилися припинити (розірвати) дію договору №518/23 з 31.01.2026.

Пунктом 2 додаткової угоди №14 від 30.01.2026 визначено, що вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами та є невід`ємною частиною договору. Пунктом 3 цієї угоди передбачено, що інші умови договору, які не врегульовані додатковою угодою №14, залишаються без змін.

Додаткова угода №14 від 30.01.2026 підписана з обох сторін без зауважень та заперечень.

За результатами виконання робіт у січні 2026 року позивачем складено акт надання виробничих послуг №178 від 31.01.2026, яким визначено вартість технічного обслуговування 30 ліфтів у загальному розмірі 63 458,44 грн, у тому числі ПДВ - 10 576,41 грн.

Вказаний акт підписаний та скріплений печаткою позивача, водночас у графі, відведеній для підпису замовника, підпис представника відповідача відсутній.

Як зазначає позивач, вартість робіт з технічного обслуговування ліфтів, відображених у актах №2775 від 31.12.2025 та №178 від 31.01.2026 за період з грудня 2025 року по січень 2026 року, у загальному розмірі 126 916,88 грн, по 63 458,44 грн за кожний відповідний місяць, відповідачем не оплачена.

У зв`язку з несплатою вартості робіт за грудень 2025 року та січень 2026 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з відповідача суму грошових коштів у розмірі 192 218, 23 грн, з яких: 126 916,88 грн основного боргу за технічне обслуговування ліфтів за грудень 2025 року та січень 2026 року, 63 458,44 грн платежу, заявленого позивачем на підставі пункту 8.3.2. договору у зв`язку з його достроковим припиненням, 1 676,00 грн пені та 166, 91 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, суд зазначає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду, до якого, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, застосовуються також положення глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Статтею 844 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до п.1.1. договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язок з організації та виконання робіт з технічного обслуговування ліфтів на об`єктах замовника відповідно до додатку №1, а замовник, у свою чергу, зобов`язується приймати та оплачувати виконані роботи.

Отже, укладенням договору між сторонами виникли взаємні зобов`язання: у позивача - щодо виконання передбаченого договором комплексу робіт з технічного обслуговування ліфтового обладнання, у відповідача - щодо прийняття результатів таких робіт та сплати їх вартості у порядку і строки, визначені договором.

Пунктом 4.1. договору визначено, що в останній день поточного місяця виконавець надає замовнику акти здачі-приймання виконаних робіт з зазначенням їх вартості.

Відповідно до п.4.2. договору, замовник підписує акти здачі-приймання виконаних робіт, засвідчує підпис печаткою і, у разі відсутності зауважень щодо виконаних робіт, протягом п`яти робочих днів повертає примірник акту здачі-приймання виконаних робіт виконавцю, або в цей же термін надає виконавцю мотивовану письмову відмову від прийняття послуг. У випадку неповернення виконавцю підписаного акту здачі-приймання виконаних робіт або письмової відмови, роботи вважаються виконаними якісно та у повному обсязі і підлягають оплаті замовником.

Отже, сторони погодили не лише обов`язок замовника з оплати виконаних робіт, а й певний порядок оформлення їх результатів та заявлення заперечень щодо обсягу чи якості виконання.

Як встановлено судом, додатком № 1 до договору сторони первісно погодили перелік із 19 ліфтів, а також індивідуальну вартість технічного обслуговування кожного з них.

Матеріалами справи підтверджується, що після укладення договору кількість ліфтів, які фактично передавалися відповідачем на технічне обслуговування позивачу, збільшилась порівняно із первісно погодженими в додатку № 1 дев`ятнадцятьма об`єктами.

Зокрема, відповідач звернувся до позивача з листом щодо включення до переліку об`єктів технічного обслуговування додаткових ліфтів.

Надалі позивачем складено акт надання виробничих послуг № 2313 від 31.10.2025, відповідно до якого технічне обслуговування здійснювалося вже щодо 29 окремо визначених ліфтів із зазначенням у акті їх адрес, реєстраційних або заводських номерів та вартості технічного обслуговування кожного об`єкта.

Загальна вартість послуг за вказаним актом становила 59 159,64 грн з ПДВ.

Зазначені послуги відповідачем оплачені.

Наступного місяця позивачем складено акт надання виробничих послуг № 2635 від 30.11.2025, який містить уже 30 окремих позицій технічного обслуговування ліфтів.

При цьому щодо тридцятого ліфта позивачем у відповідному розрахунковому періоді визначено не повну місячну вартість технічного обслуговування, а часткову суму - 176,27 грн без ПДВ, що узгоджується з його включенням до обслуговування протягом відповідного розрахункового періоду.

Загальна вартість послуг за актом № 2635 становила 61 554,68 грн з ПДВ.

Вказаний акт також був оплачений відповідачем.

Отже, збільшення кількості об`єктів технічного обслуговування у правовідносинах сторін не було одноразовою односторонньою дією позивача. Навпаки, матеріали справи свідчать про послідовне надання позивачем послуг щодо збільшеної кількості ліфтів та їх фактичне прийняття і оплату відповідачем.

Суд ураховує, що акти № 2313 та № 2635 не містять лише загальної суми до сплати, а індивідуалізують кожний ліфт, щодо якого надавалися послуги, із зазначенням відповідної адреси, реєстраційного або заводського номера та вартості обслуговування.

Відтак, здійснюючи оплату зазначених актів, відповідач був обізнаний як із фактичною кількістю ліфтів, щодо яких позивачем надавалися послуги, так і з вартістю обслуговування кожного окремого об`єкта.

За таких обставин оплата відповідачем спочатку послуг щодо 29 ліфтів, а надалі - акта, який містив 30 окремо визначених об`єктів технічного обслуговування, є юридично значущою поведінкою відповідача та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами при встановленні фактичного змісту правовідносин сторін.

Крім того, подальша поведінка сторін узгоджується із фактичним збільшенням обсягу технічного обслуговування.

Зокрема, за жовтень 2025 року сторонами підписано акт надання виробничих послуг №2313 від 31.10.2025, а вартість відповідних робіт у сумі 59 159, 64 грн оплачена відповідачем згідно з платіжною інструкцією №5580 від 27.11.2025.

За результатами виконання робіт у листопаді 2025 року сторонами без зауважень підписано та скріплено печатками акт надання виробничих послуг №2635 від 30.11.2025 на суму 61 554,68 грн, яку відповідач сплатив позивачу відповідно до платіжної інструкції №6163 від 24.12.2025.

Отже, після письмового звернення про включення додаткового ліфтового обладнання відповідач продовжував приймати виконані позивачем роботи, підписував первинні документи та здійснював оплату їх вартості.

При цьому, доказів того, що відповідач відкликав свої листи щодо включення з 17.10.2025 двох додаткових ліфтів, вимагав припинити їх технічне обслуговування або заперечував проти включення зазначеного обладнання до переліку ліфтів, які обслуговувалися позивачем, суду не надано.

Суд також ураховує зміст заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Так, відповідач не заперечує ані кількість ліфтового обладнання, що перебувало на технічному обслуговуванні позивача у спірний період, ані визначену в редакції додатку №1 до додаткової угоди №13 щомісячну вартість технічного обслуговування такого обладнання у розмірі 63 458,44 грн. Відзив не містить доводів про те, що будь-який із зазначених у цьому додатку 30 ліфтів був включений до переліку обслуговування без волі замовника, що відповідне обладнання фактично не передавалося позивачу на технічне обслуговування або що застосована позивачем місячна вартість робіт не відповідає погодженій сторонами вартості обслуговування такого переліку обладнання.

Судом також установлено, що позивач направляв відповідачу додаткові угоди № 12 та № 13, якими пропонувалося документально відобразити збільшення кількості об`єктів технічного обслуговування та, як наслідок, загальної щомісячної вартості послуг.

Вказані додаткові угоди відповідачем не підписані.

Відповідно до статей 651, 654 Цивільного кодексу України зміна договору здійснюється за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, а зміна договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором, законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, самі по собі непідписані додаткові угоди № 12 та № 13 не можуть розглядатися судом як належно оформлені двосторонні правочини про внесення змін до договору.

Разом із тим, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що відсутність його підпису на вказаних додаткових угодах виключає можливість урахування фактичного збільшення обсягу послуг у подальших правовідносинах сторін.

Згідно зі статтями 202, 205 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину може виявлятися не лише шляхом підписання одного документа, а й через його поведінку, якщо із такої поведінки випливає воля особи на настання відповідних правових наслідків. У разі якщо договір укладається у письмовій формі, його зміст може бути зафіксований у кількох документах, у тому числі тих, якими обмінялися сторони.

Статті 641, 642 Цивільного кодексу України також передбачають можливість прийняття пропозиції шляхом вчинення особою відповідної дії, якщо така дія свідчить про її волю прийняти запропоноване виконання.

У даній справі суд не ототожнює здійснену відповідачем оплату з підписанням додаткових угод № 12 та № 13 та не вважає такі додаткові угоди укладеними виключно з підстав подальшої поведінки сторін.

Натомість оплата відповідачем актів № 2313 та № 2635 оцінюється судом як доказ фактичного погодження та прийняття відповідачем послуг у збільшеному обсязі.

З огляду на наведене, суд оцінює непідписання відповідачем додаткових угод №12 та №13 з урахуванням інших установлених у справі обставин, а саме письмових звернень відповідача щодо включення додаткових ліфтів до технічного обслуговування, подальшого виконання сторонами договору після 17.10.2025, підписання актів за жовтень та листопад 2025 року та здійснення відповідачем оплати вартості відповідних робіт.

Судом також установлено, що збільшення загальної вартості послуг не було наслідком одностороннього збільшення позивачем вартості технічного обслуговування окремого ліфта.

Вартість обслуговування відповідних ліфтів у актах № 2313 та № 2635 становила переважно ті самі 1 762,73-1 762,74 грн без ПДВ за один об`єкт, які визначені в Додатку № 1 до договору.

Таким чином, збільшення загальної місячної вартості послуг було зумовлене насамперед збільшенням кількості об`єктів технічного обслуговування, а не встановленням позивачем нового тарифу на послуги.

Ця обставина також підтверджується тим, що відповідач здійснив оплату рахунків, розрахованих виходячи зі збільшеної кількості ліфтів та відповідної вартості їх обслуговування.

Отже, суд відхиляє доводи відповідача про одностороннє збільшення позивачем ціни договору, оскільки фактичні обставини справи свідчать про збільшення загальної вартості послуг унаслідок збільшення погодженого сторонами обсягу обслуговування при збереженні застосованої сторонами вартості обслуговування окремих ліфтів.

На продовження сформованої між сторонами моделі виконання договору, за результатами виконання робіт у грудні 2025 року позивачем складено акт надання виробничих послуг №2775 від 31.12.2025 на суму 63 458,44 грн, а за січень 2026 року - акт №178 від 31.01.2026 на суму 63 458,44 грн.

Вказані акти підписані позивачем, однак підписів представника відповідача не містять.

Разом із тим, судом установлено, що вказані акти були направлені відповідачу в електронній формі з використанням платформи електронного документообігу, про що на примірниках актів міститься відмітка «Документ доставлений контрагенту».

Такий спосіб обміну документами відповідає умовам п.9.13. договору, яким сторони погодили можливість складення первинних бухгалтерських документів в електронній формі та їх направлення з використанням відповідних сервісів електронного документообігу, при цьому електронний документ вважається одержаним адресатом з моменту його надсилання, якщо відправник не отримав автоматичного повідомлення про те, що документ не надіслано.

Отже, акти №2775 від 31.12.2025 та №178 від 31.01.2026 були доведені до відома відповідача у погоджений сторонами спосіб.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що замовник зобов`язаний підписати акт здачі-приймання виконаних робіт та протягом п`яти робочих днів повернути його виконавцю або у цей самий строк надати мотивовану письмову відмову від прийняття робіт. У разі неповернення підписаного акта або ненадання мотивованої письмової відмови роботи відповідно до умов договору вважаються виконаними якісно та у повному обсязі і підлягають оплаті.

Водночас доказів направлення позивачу мотивованої письмової відмови від прийняття робіт за грудень 2025 року та січень 2026 року із зазначенням конкретних невиконаних робіт, їх недоліків, обсягу чи вартості відповідачем не надано.

Заперечуючи проти стягнення вартості зазначених робіт, відповідач посилається на неналежне виконання позивачем договірних зобов`язань, зазначаючи про систематичні несправності ліфтового обладнання та відсутність у зв`язку із цим підстав для оплати робіт у заявленому позивачем розмірі. На підтвердження таких доводів відповідачем подано витяг із внутрішньої автоматизованої системи управління зверненнями споживачів щодо несправностей ліфтів.

Оцінюючи наведені заперечення, суд виходить із того, що зі змісту п.1.1. та п.1.3. договору вбачається, що на позивача покладено обов`язок з організації та виконання робіт з технічного обслуговування ліфтів відповідно до умов договору та вимог нормативних документів, а не у гарантуванні безперервної роботи ліфтів за будь-яких обставин протягом усього строку дії договору.

Умовами договору також окремо врегульовано виконання робіт, які не належать до поточного технічного обслуговування. Так, п. 2.5. договору передбачено, що додаткові роботи, не передбачені договором, виконуються за погодженням сторін на підставі окремого договору, а п.2.7. визначено окремий порядок виконання незапланованих відновлювальних робіт, зокрема у випадках порушення правил користування ліфтами, псування обладнання, порушення енергопостачання та необхідності заміни зношених складових частин.

Відтак сам по собі факт виникнення несправності ліфта не є достатнім доказом невиконання або неналежного виконання позивачем передбаченого договором комплексу робіт з його технічного обслуговування.

При цьому п. 3.1.11. договору саме на замовника покладено обов`язок проводити цілодобовий контроль за роботою ліфтів із реєстрацією заявок на усунення несправностей та своєчасно передавати такі заявки виконавцю.

Наявність запису у внутрішній системі відповідача підтверджує факт реєстрації відповідного звернення, однак сама по собі не підтверджує факту та часу передачі такої заявки позивачу, часу її отримання останнім, порушення ним строку реагування, а також причини виникнення відповідної несправності.

Відповідачем не надано доказів того, коли та яким способом кожна із зазначених у витягу заявок була передана позивачу, коли вона була ним отримана та який конкретно строк реагування було порушено.

Крім того, наданий відповідачем витяг не містить технічних висновків щодо причин виникнення несправностей, відомостей про конкретні регламентні роботи, які не були виконані позивачем, доказів причинного зв`язку між діями або бездіяльністю позивача та виникненням несправностей, відомостей про тривалість простою кожного конкретного ліфта, а також вартості робіт, які, за твердженнями відповідача, фактично не були виконані.

При цьому сторони безпосередньо погодили порядок фіксації випадків неналежної роботи ліфтового обладнання з вини виконавця.

Так, відповідно до п. 4.4. договору дні простою ліфтів через технічні несправності з вини виконавця тривалістю понад одну добу відображаються в актах здачі-приймання виконаних робіт та не оплачуються замовником. Пунктом 5.3. договору передбачено відповідальність виконавця за незаплановані зупинки ліфтів, що сталися з його вини, а п. 5.4. встановлено, що кожна незапланована зупинка ліфта повинна бути засвідчена письмовим актом.

Однак відповідачем не надано жодного письмового акта, яким було б зафіксовано незаплановану зупинку конкретного ліфта саме з вини позивача у грудні 2025 року або січні 2026 року. Не надано також актів, у яких відповідно до п. 4.4. договору були б відображені дні простою ліфтів понад одну добу з вини виконавця як такі, що не підлягають оплаті.

Так само відповідачем не подано технічних висновків, дефектних актів чи інших документів, які б дозволяли встановити причини відповідних несправностей та пов`язати їх виникнення саме з невиконанням або неналежним виконанням позивачем передбачених договором робіт.

Натомість із поданого самим відповідачем витягу вбачається, що значній частині зареєстрованих звернень у грудні 2025 року та січні 2026 року присвоєно статус «Виконана», а щодо окремої заявки від 26.01.2026 зазначено статус «Виконується».

Крім того, частина відображених у витягу звернень пов`язана з відключенням електроенергії, перемиканням живлення та роботою ліфтів від генераторів. Водночас п. 3.1.3. договору саме на замовника покладено обов`язок забезпечувати якісне та надійне електропостачання ліфтового обладнання, у зв`язку з чим віднесення таких несправностей до наслідків неналежного технічного обслуговування без установлення їх технічної причини є необґрунтованим.

Суд також ураховує, що відповідач не заперечує ані щодо кількості ліфтів, зазначених у спірних актах, ані щодо щомісячної вартості їх технічного обслуговування у розмірі 63 458, 44 грн. Відповідач не наводить іншого переліку ліфтового обладнання, яке перебувало на технічному обслуговуванні позивача у спірний період, не зазначає іншої вартості такого обслуговування та не надає власного розрахунку вартості фактично невиконаних робіт.

При цьому, повністю утримавшись від сплати вартості технічного обслуговування за грудень 2025 року та січень 2026 року, відповідач не визначив, які конкретно роботи, щодо яких саме із 30 ліфтів та в якому обсязі не були виконані, не визначив їх вартості та не обґрунтував, чому наведені ним несправності є підставою для несплати всієї місячної вартості робіт.

Суд бере до уваги й поведінку сторін у період, що безпосередньо передував виникненню спірної заборгованості.

Так, аналогічні звернення щодо несправностей ліфтового обладнання реєструвалися відповідачем також у жовтні та листопаді 2025 року. Водночас акти за відповідні періоди відповідач підписав, а вартість виконаних робіт оплатив.

Крім того, саме відповідач до початку спірного періоду письмово звертався до позивача щодо включення з 17.10.2025 до технічного обслуговування двох додаткових ліфтів. Доказів відкликання таких звернень, виключення будь-якого з 30 ліфтів із технічного обслуговування, передачі їх іншому виконавцю або припинення позивачем виконання робіт до 31.01.2026 суду не надано.

Суд також ураховує обставини припинення сторонами договірних відносин.

Так, 19.01.2026 відповідач звернувся до позивача з пропозицією припинити дію договору з 31.01.2026, зазначивши як підставу такого рішення відсутність господарської необхідності у подальшому отриманні послуг. Посилань на неналежну якість технічного обслуговування, систематичне невиконання позивачем договору або тривалі простої ліфтів з вини виконавця зазначений лист не містить.

30.01.2026 сторонами підписано додаткову угоду №14, якою за взаємною домовленістю припинено дію договору саме з 31.01.2026. При укладенні цієї угоди відповідач також не зафіксував претензій щодо неналежного виконання позивачем робіт.

Отже, до 30.01.2026 договір залишався чинним, а доказів припинення технічного обслуговування ліфтів до зазначеної дати суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що самі по собі записи про несправності ліфтів у внутрішній системі відповідача, за відсутності передбачених договором письмових актів про незаплановані зупинки з вини виконавця, технічних висновків щодо причин несправностей, доказів тривалості простоїв та визначення конкретного обсягу і вартості невиконаних робіт, не спростовують факту виконання позивачем робіт, відображених в актах №2775 від 31.12.2025 та №178 від 31.01.2026.

Щодо посилання відповідача на статтю 538 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Так, посилаючись на положення статті 538 Цивільного кодексу України, відповідач вказує, що неналежне виконання позивачем своїх договірних зобов`язань надавало йому право утриматися від здійснення зустрічного виконання у вигляді оплати вартості робіт.

Відповідно до ч.1 ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

Згідно з ч.3 ст. 538 Цивільного кодексу України, у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Отже, право сторони на зупинення зустрічного виконання пов`язується з наявністю встановленого факту невиконання або неналежного виконання контрагентом відповідного зустрічного обов`язку, а не лише із заявленням стороною заперечень щодо якості такого виконання.

Як установлено судом вище, відповідачем належними та вірогідними доказами не підтверджено невиконання позивачем робіт з технічного обслуговування ліфтів у грудні 2025 року та січні 2026 року.

Поданий відповідачем витяг із внутрішньої системи обліку звернень не дає можливості встановити, які конкретно передбачені договором роботи позивачем не виконані, щодо яких саме ліфтів, у якому обсязі та з яких причин, а також не містить відомостей про вартість таких робіт.

Більше того, відповідач, посилаючись на неналежне виконання позивачем договору, повністю утримався від оплати робіт за грудень 2025 року та січень 2026 року в сумі 126 916,88 грн, однак не обґрунтував, яким чином характер та обсяг заявлених ним недоліків співвідносяться з відмовою від оплати всього обсягу виконаних робіт щодо 30 ліфтів.

Відповідачем не надано також передбачених п. 4.4. та п. 5.4. договору актів, якими було б зафіксовано простої або незаплановані зупинки конкретних ліфтів саме з вини позивача та визначено обсяг робіт, що не підлягає оплаті.

Крім того, акти №2775 від 31.12.2025 та №178 від 31.01.2026 були направлені відповідачу у погоджений сторонами спосіб, однак мотивованої письмової відмови від їх прийняття в порядку п. 4.2. договору відповідачем не надано.

Відтак установлені у справі обставини не підтверджують наявності передбачених ч.3 ст. 538 Цивільного кодексу України підстав для зупинення відповідачем виконання свого грошового зобов`язання у повному обсязі.

Крім того, ч.4 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Оскільки судом установлено виконання позивачем робіт з технічного обслуговування ліфтів у грудні 2025 року та січні 2026 року, доводи відповідача з посиланням на статтю 538 Цивільного кодексу України не спростовують його обов`язку з оплати вартості таких робіт.

Враховуючи наведене у сукупності, зокрема, направлення відповідачу актів №2775 та №178 у погоджений договором спосіб, ненадання ним мотивованої письмової відмови від їх прийняття, відсутність заперечень щодо кількості 30 ліфтів та щомісячної вартості їх обслуговування у розмірі 63 458,44 грн, попереднє прийняття та оплату аналогічних робіт, а також недоведеність конкретного обсягу робіт, які позивачем не були виконані, суд доходить висновку про підтвердження виконання позивачем робіт у грудні 2025 року та січні 2026 року загальною вартістю 126 916,88 грн.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що розрахунки за виконані роботи здійснюються замовником щомісячно шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця не пізніше 25 числа місяця, наступного за періодом, у якому виконано відповідні роботи.

Враховуючи положення пункту 2.2 договору, відповідач мав здійснити оплату вартості робіт, виконаних у грудні 2025 року до 25.01.2026 включно, а вартості робіт, виконаних у січні 2026 року до 25.02.2026 включно.

Однак, вартість робіт за грудень 2025 року та січень 2026 року у загальному розмірі 126 916, 88 грн відповідачем не оплачена, доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а згідно з частиною першою статті 612 цього Кодексу боржник є таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідач допустив порушення прийнятого на себе грошового зобов`язання з оплати виконаних позивачем робіт, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення 126 916,88 грн основної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 63 458,44 грн у зв`язку з достроковим припиненням договору, суд зазначає наступне.

Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 63 458,44 грн, яку останній визначає як суму, належну до сплати у зв`язку з достроковим припиненням договору, посилаючись на положення п. 8.3.2. договору. У розрахунку позовних вимог зазначена сума визначена у розмірі місячної вартості технічного обслуговування ліфтів.

Оцінюючи обґрунтованість зазначеної вимоги, суд виходить із такого.

Пунктом 8.3. договору врегульовано порядок дострокового припинення договору.

Зокрема, відповідно до п. 8.3.2. договір може бути достроково припинений за бажанням замовника у визначену ним бажану дату, але за умови повної сплати всієї існуючої заборгованості.

Зі змісту наведеної умови договору вбачається, що сторони пов`язали можливість дострокового припинення договору за ініціативою замовника з необхідністю погашення існуючої на момент такого припинення заборгованості.

Водночас п. 8.3.2. договору не передбачає обов`язку замовника у разі дострокового припинення договору сплатити виконавцю додатковий платіж у розмірі місячної вартості технічного обслуговування ліфтів, так само як не визначає такий платіж як штраф, компенсацію, відступне або інший окремий вид грошового зобов`язання.

Не встановлено такої умови і п. 8.4. договору, відповідно до якого у випадку його розірвання замовник зобов`язаний виплатити всю суму боргу за технічне обслуговування і ремонт ліфтів у встановлений договором строк. Таким чином, і наведений пункт пов`язує припинення договірних відносин із погашенням фактично існуючої заборгованості за виконані роботи, а не з виникненням у замовника додаткового обов`язку сплатити ще одну місячну вартість технічного обслуговування.

Отже, запропоноване позивачем тлумачення п. 8.3.2. договору фактично призводить до встановлення додаткового майнового обов`язку відповідача, який безпосередньо змістом договору не передбачений.

Суд також ураховує фактичні обставини припинення договірних відносин.

Так, листом від 19.01.2026 відповідач запропонував припинити дію договору з 31.01.2026 у зв`язку з відсутністю господарської необхідності у подальшому отриманні відповідних послуг та просив підготувати додаткову угоду про його припинення.

30.01.2026 сторонами підписано додаткову угоду №14, якою вони, керуючись частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України та п. 9.1. договору, за взаємною домовленістю припинили дію договору з 31.01.2026. При цьому додаткова угода №14 не містить положень про обов`язок відповідача у зв`язку з припиненням договору сплатити позивачу додатково 63 458,44 грн або іншу суму понад існуючу заборгованість за фактично виконані роботи.

Відтак припинення договору було оформлено сторонами шляхом укладення окремої двосторонньої додаткової угоди, умови якої не передбачають виникнення у відповідача додаткового грошового зобов`язання у розмірі місячної вартості технічного обслуговування.

При цьому встановлена судом заборгованість відповідача за фактично виконані у грудні 2025 року та січні 2026 року роботи в загальному розмірі 126 916, 88 грн є саме тією заборгованістю за виконані роботи, обов`язок погашення якої відповідає змісту пунктів 8.3.2. та 8.4. договору. Нарахування понад неї ще 63 458, 44 грн у зв`язку із самим фактом дострокового припинення договору умовами останнього не передбачено.

За таких обставин суд дійшов висновку, що положення п. 8.3.2. договору не встановлюють самостійної підстави для стягнення з відповідача додаткової суми у розмірі місячної вартості технічного обслуговування ліфтів, а тому позовна вимога про стягнення 63 458,44 грн у зв`язку з достроковим припиненням договору є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 166, 91 грн 3% річних за загальний період з 26.01.2026 по 25.02.2026.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем у розмірі 166, 91 грн за загальний період з 26.01.2026 по 25.02.2026, суд також встановив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем безпідставно здійснено нарахування 3% річних на заборгованість за січень 2026 року за 25.02.2026, тоді як строк виконання відповідного грошового зобов`язання спливав саме цього дня, а прострочення настало лише з 26.02.2026.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3 % річних на суму заборгованості за грудень 2025 року в розмірі 63 458, 44 грн за період з 26.01.2026 по 25.02.2026, при цьому обмежившись періодом та сумою, визначеними позивачем, встановив, що розмір 3 % річних за вказаний період складає 161, 69 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі, визначеному судом.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 1 676, 00 грн пені за загальний період з 26.01.2026 по 25.02.2026.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.5.6. договору, замовник несе відповідальність за несвоєчасні розрахунки з виконавцем за виконані роботи на ліфтах і сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку від суми заборгованості за кожний прострочений день.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем у розмірі 1 676, 00 грн за загальний період з 26.01.2026 по 25.02.2026, суд встановив, що він є арифметично невірним у частині нарахування пені на заборгованість за січень 2026 року, оскільки відповідно до п. 2.2. договору строк оплати робіт, виконаних у січні 2026 року, встановлений до 25.02.2026 включно, а тому прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання виникло лише з 26.02.2026. Відтак нарахування позивачем пені в сумі 52,16 грн на заборгованість за січень 2026 року за 25.02.2026 є безпідставним.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені на суму заборгованості за грудень 2025 року в розмірі 63 458,44 грн за період з 26.01.2026 по 25.02.2026 та обмежившись періодом і сумою, визначеними позивачем, встановив, що розмір пені за вказаний період становить 1 623, 84 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню саме у визначеному судом розмірі.

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи доведеність факту виконання позивачем робіт з технічного обслуговування ліфтів у грудні 2025 року та січні 2026 року, наявність у відповідача обов`язку з їх оплати, порушення строків виконання відповідного грошового зобов`язання, а також часткову обґрунтованість здійснених позивачем нарахувань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення 126 916, 88 грн основного боргу, 1 623, 84 грн пені та 161, 69 грн 3 % річних.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Отже, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 126 916, 88 грн основного боргу, 1 623, 84 грн пені та 161, 69 грн 3 % річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «ДІМ 9000» (04071, місто Київ, вулиця Нижній Вал (Подільський район), будинок 17/8, поверх 2, ідентифікаційний код 44162623) на користь Дочірнього підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Ліфт-3» (03115, місто Київ, вулиця Михайла Котельникова, будинок 23, ідентифікаційний код 05432796) 126 916 (сто двадцять шість тисяч дев`ятсот шістнадцять) грн 88 коп. основного боргу, 1 623 (одну тисячу шістсот двадцять три) грн 84 коп. пені, 161 (сто шістдесят одну) грн 69 коп. 3 % річних та 2 228 (дві тисячі двісті двадцять вісім) грн 31 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань