Рішення № 139320178, 07.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2026Справа № 910/1847/26 (910/7213/26)За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Гефест"

до 1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2

про визнання недійсним правочину

в межах справи № 910/1847/26

За заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

Суддя Мандичев Д.В.

Секретар судового засідання Улахли О.М.

Представники сторін:

від позивача - Остащенко О.М.,

від відповідача-1 - Рог А.С.,

від відповідача-2 - Чугунов М.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/1847/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Гефест" до ) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору позики від 24.01.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на укладення спірного договору з порушеннями законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 24.07.2026.

06.07.2026 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача-1.

24.07.2026 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-1 про відкладення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 відкладено судове засідання на 07.08.2026.

У судовому засіданні, призначеному на 07.08.2026, представник позивача просив поданий позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів-1,-2 у задоволенні позову просили відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2007 між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний Договір № 49.32/98/07-НВз на купівлю нерухомості у розмірі 999 999 грн 00 коп.

Відповідно до умов Кредитного Договору забезпечення виконання зобов`язань за цим договором є іпотека: трьох земельних ділянок, загальною площею 0,30 га. за кадастровими номерами 3223186800:07:020:0107, 3223186800:07:020:0108, 3223186800:07:020:0109, які знаходяться за адресою: територія Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, с/т «Захист».

Також, 13.12.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 49.32/98/П1/07-НВз, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язується солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 49.32/98/07-НВз від 13.12.2007 року.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2011 в справі № 2-88/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором № 49.32/98/07-НВз від 13.12.2007 року в сумі 1 148 032 грн.53 коп., 1700,00 грн. у відшкодування судового збору та 120,00 грн. у відшкодуванні витрат з інформаційно-технічного розгляду справи.

26.06.2013 у зв`язку з укладанням договору купівлі-продажу прав вимоги за зобов`язаннями між ПАТ « Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» замінено кредитора у зобов`язанні.

24.05.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія Гефест» укладено договір купівлі-продажу майнових прав №1436/К, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» передав у власність ТОВ « Фінансова компанія «Гефест» права вимоги за договорами кредитів, в т.ч. за договором № 49.32/98/07-НВз від 13.12.2007 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2020 замінено стягувача у виконавчому провадженні на ТОВ «ФК Гефест», що здійснюється на підставі виконавчого листа №2-88/11.

10.04.2023 приватним виконавцем Корольовим М.А. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 після повернення виконавчого листа за заявою ТОВ «ФК Гефест» у виконавчому провадженні №26396076.

24.04.2023 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 здійснено опис та арешт квартири ОСОБА_1 у АДРЕСА_2 .

15.06.2023 проведено оцінку вищевказаної квартири.

10.10.2023 ОСОБА_2 звернувся до приватного виконавця Корольова М.А. із заявою про зняття арешту та скасування торгів у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , через наявність затвердженої мирової угоди, за якою за ОСОБА_2 визнано право власності на вищевказану квартиру.

Поряд із цим, 24.01.2006 між ОСОБА_1 , як позичальником, та ОСОБА_2 , як позикодавцем, укладено Договір позики зі змінами, внесеними додатковими угодами № 1- 6.

У пункті 1.1 договору вказано, що позичальник приймає у позикодавця грошову суму в гривнях еквівалентну 150 000,00 євро за курсом НБУ на день фактичної передачі грошових коштів. Позичальник зобов`язується забезпечити своєчасне повернення грошової суми в терміни, передбачені цим договором, за курсом НБУ на день фактичного повернення грошових коштів.

За умовами додаткової угоди № 6 до договору внесені зміни до пункту 2.1 договору, за якими договір набуває чинності в момент передачі грошей і підписання сторонами і діє до 24.01.2026.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.06.2023 у справі № 759/9553/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором позики від 24.01.2006 затверджено мирову угоду між сторонами.

Постановою Київського апеляційного суду від 20.12.2023 ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28.06.2023 у справі № 759/9553/23 скасовано.

У подальшому, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.03.2024 у справі № 759/9553/23 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики залишено без розгляду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

За приписами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як слідує з визначених позивачем підстав позову, останній просив визнати недійсним укладений між відповідачами Договір позики від 24.01.2006 у зв`язку з тим, що останній є фіктивним, зокрема, через сумніви щодо фінансової можливості надання ОСОБА_2 в позику 150 000,00 євро, відсутності підтвердження фактичної передачі грошових коштів, різні редакції договору позики.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Зокрема, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, зокрема сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Разом із цим, позивачем не доведено, що оспорюваний договір позики від 24.01.2006 є фіктивним та дійсні наміри відповідачів не відповідали меті та предмету такого договору позики.

Як наголошував позивач, спірний договір позики направлений на штучне збільшення кредиторів та розміру кредиторських вимог у справі про банкрутство, усунення реального кредитора - позивача, права якого ґрунтуються на рішенні суду, від процесу прийняття рішень у справі про банкрутство ОСОБА_1 .

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

У статті 42 Кодекс України з процедур банкрутства передбачено, що в межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з визначених у статті підстав.

Водночас, із наданої позивачем до матеріалів справи копії оспорюваного договору позики слідує, що останній датований 24.01.2006, та інших доказів на підтвердження укладення договору в інший період, зокрема що передував трирічному строку до відкриття провадження у даній справі про неплатоспроможність, до суду не надано.

Судом ураховано, що врегулювання спеціальними нормами статті 42 КУзПБ в правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора, не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Однак, позивачем наявність основних ознак фіктивності Договору позики від 24.01.2006, а саме: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину, у межах даного позову є недоведеною.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов обґрунтованого висновку в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, витрати по сплаті судового збору покладаються у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28.08.2026

Суддя Д.В. Мандичев