Ухвала суду № 139319889, 28.08.2026, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

УХВАЛА

28 серпня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/1069/26

Господарський суд Житомирської області

Суддя Нестерчук С. С.

за результатами розгляду заяви керівника Бердичівської окружної прокуратури (вх.№ 01-44/3126/26 від 27.08.2026) про забезпечення позову у справі

за позовом керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Семенівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Старе місто-1546

про стягнення 334 926,98 грн

без участі представників сторін

УСТАНОВИВ:

27.08.2026 до Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява керівника Бердичівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Семенівської сільської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старе місто-1546" (далі - відповідач, ТОВ "Старе місто-1546") про стягнення 334 926,98 грн безпідставно збережених коштів з орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Разом з позовною заявою прокурор подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю (Основний корпус А-з (приміщення: з 1 по 74 включно, загальною площею 1294,2 кв. м.), що розташована за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, Семенівська територіальна громада, с. Великі Низгірці, вул. Низгірецька, 157. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17347301.

Як зазначає прокурор, ТОВ "Старе місто-1546" з 14.12.2006 є власником зазначеної нежитлової будівлі, яка знаходиться на земельній ділянці комунальної власності кадастровий номер 1820880900:01:000:0479 площею 0,7202 га. За твердженням прокурора, відповідач без належної правової підстави зберіг кошти, які мав сплатити за користування цією земельною ділянкою за період з 01.01.2019 по 31.05.2026, у сумі 334 926,98 грн.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову прокурор мотивує тим, що відповідачу на праві приватної власності належить тільки один об`єкт нерухомого майна, а саме зазначена нежитлова будівля, а в разі вчинення відповідачем правочинів щодо цього майна воно може бути відчужене третім особам, що, на думку заявника, може унеможливити виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист інтересів держави. Крім того, прокурор зазначає, що в разі відчуження об`єкта нерухомості або зміни його характеристик виникне необхідність залучення до участі у справі співвідповідачів та зміни позовних вимог.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та дослідивши наведені на її обґрунтування доводи й докази, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 136 ГПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої та частин четвертої, чотирнадцятої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача. Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, із якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 344/13201/23).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).

Питання задоволення заяви про забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Суд враховує підхід, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21, про те, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Саме на заявника покладено обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

При цьому законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, тому, з урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20).

Водночас Суд враховує висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, згідно з яким у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Разом із тим наведений правовий висновок не означає, що сам факт наявності у відповідача права розпорядитися належним йому майном звільняє заявника від обов`язку обґрунтувати передбачені статтею 136 ГПК України підстави для забезпечення позову або створює презумпцію необхідності арешту майна у кожному спорі про стягнення грошових коштів.

Оцінюючи наведені прокурором обставини, Суд враховує, що предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення з ТОВ "Старе місто-1546" на користь сільської ради 334 926,98 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2019 по 31.05.2026. Натомість об`єктом, щодо якого прокурор просить застосувати захід забезпечення позову, є належна відповідачу нежитлова будівля загальною площею 1294,2 кв. м.

Виконання майбутнього судового рішення у справі про стягнення грошових коштів у разі задоволення позову безпосередньо пов`язане з наявністю у боржника коштів або іншого майна, за рахунок яких може бути здійснене відповідне стягнення. Арешт майна у такому спорі може бути спрямований на збереження майна для подальшого виконання судового рішення.

В обґрунтування ризику утруднення виконання рішення прокурор посилається на те, що відповідач у майбутньому може вчинити правочини щодо належної йому будівлі та відчужити її третій особі.

Водночас із заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається фактичних даних, які б свідчили про намір відповідача відчужити зазначене майно, вчинення ним підготовчих дій до такого відчуження, обтяження нерухомості з метою вибуття активу з його майнової сфери або іншу поведінку, яка в сукупності з іншими обставинами могла б об`єктивно свідчити про реальний ризик істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення.

При цьому Суд не виходить із того, що підтвердження конкретних дій із відчуження майна є обов`язковою та єдино можливою передумовою забезпечення позову.

Однак прокурором не наведено й інших фактичних даних щодо актуального майнового стану відповідача, наявності у нього невиконаних судових рішень, відкритих виконавчих проваджень, значної кредиторської заборгованості, податкового боргу, припинення чи істотного скорочення господарської діяльності або інших обставин, які в сукупності дозволяли б зробити обґрунтований висновок про існування відповідного ризику.

Аналогічний підхід щодо необхідності підтвердження фактичних обставин, які свідчать про відповідний ризик, застосований Верховним Судом у постанові від 09.07.2026 у справі №916/1078/26.

Надана заявником інформація про те, що зазначена будівля є єдиним виявленим об`єктом нерухомого майна відповідача, підтверджує наявність такого активу у його власності, однак без додаткових обставин не свідчить про реальну загрозу його вибуття до моменту виконання можливого судового рішення.

Отже, доводи заявника про можливе відчуження будівлі ґрунтуються на припущенні щодо майбутньої поведінки відповідача, тоді як конкретних фактичних обставин, які б надавали такому припущенню достатньої обґрунтованості в розумінні статті 136 ГПК України, прокурором не наведено.

Суд також оцінює довід прокурора про те, що в разі відчуження нерухомості виникне необхідність залучення до участі у справі співвідповідачів та зміни позовних вимог.

Такий довід не свідчить про існування ризику неможливості ефективного захисту в межах заявленого позову.

Позовна вимога, для забезпечення якої подано заяву, має грошовий характер, пред`являється до ТОВ "Старе місто-1546" та стосується коштів, які, за твердженням прокурора, були безпідставно збережені саме цим товариством за конкретний минулий період.

Можливе подальше відчуження належної відповідачу будівлі не змінює предмета вже сформованої грошової вимоги за зазначений період та не зумовлює необхідності залучення нового власника нерухомості співвідповідачем за цією вимогою.

Окремо Суд враховує необхідність дотримання принципу співмірності заходу забезпечення позову із заявленою вимогою.

Прокурор просить забезпечити грошову вимогу в розмірі 334 926,98 грн шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю загальною площею 1294,2 кв. м.

Водночас у заяві не наведено відомостей про вартість цього об`єкта нерухомості та не подано доказів, які давали б можливість співвіднести його вартість із розміром грошової вимоги.

За відсутності відомостей про вартість зазначеного нерухомого майна матеріали заяви не містять достатніх даних для оцінки співмірності обмеження права відповідача на розпорядження всією будівлею із заявленою до стягнення сумою 334 926,98 грн.

Верховний Суд у постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20 та від 21.12.2020 у справі №910/9627/20 наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Необхідність належного врахування вартості майна при забезпеченні грошових вимог випливає і з правового підходу ОП КГС ВС, наведеного у постанові від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22 щодо недопустимості застосування заходів забезпечення в обсязі, який перевищує необхідний для забезпечення заявленої вимоги.

Таким чином, за встановлених обставин заявником не доведено достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заявленого заходу у вигляді арешту нерухомого майна ТОВ "Старе місто-1546" може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення. Водночас відсутність відомостей про вартість нерухомого майна, на яке прокурор просить накласти арешт, не дає достатніх підстав для висновку про співмірність такого заходу із заявленою до стягнення сумою 334 926,98 грн.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що наведені прокурором доводи та подані докази не підтверджують наявності передбачених частиною другою статті 136 ГПК України підстав для застосування заявленого заходу забезпечення позову та дотримання вимоги частини четвертої статті 137 ГПК України щодо його співмірності із заявленими позовними вимогами, у зв`язку з чим заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 136-140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви керівника Бердичівської окружної прокуратури (вх.№ 01-44/3126/26 від 27.08.2026) про забезпечення позову - відмовити.

2. Копію ухвали направити прокурору в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання в день складення та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її складення.

Суддя С. НЕСТЕРЧУК