Рішення № 139319770, 20.08.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2026м. ДніпроСправа № 904/1833/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Селянського (Фермерського) господарства "Ліза" (Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, с. Широчани)

до Апостолівської міської ради (Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, м. Апостолове)

про визнання права постійного користування земельними ділянками

Представники:

від позивача: Шрамко О.Ю.;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Селянське (Фермерське) господарство "Ліза" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Апостолівської міської ради про визнання права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення площею 20,4га для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами 1220386600:01:001:0137, розташованими на території Апостолівської міської ради, Криворізький район, Дніпропетровська область. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2026 позовну заяву Селянського (Фермерського) господарства "Ліза" залишено без руху на підставі статті 162 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

16.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої надано уточнену позовну заяву, докази направлення відповідачу копії уточненої позовної заяви, та усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2026 відкладено підготовче засідання на 09.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 25.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 27.07.2026.

21.07.2026 до канцелярії суду засобами електронного зв`язку від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 відкладено розгляд справи по суті на 11.08.2026.

У судове засідання 11.08.2026 відповідач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 відкладено розгляд справи по суті на 20.08.2026.

Відповідач не надав відзив на позовну заяву.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Господарським судом направлялися ухвали суду від 20.04.2026, 19.05.2026, 09.06.2026, 27.07.2026, 11.08.2026 на адресу відповідача, в електронному вигляді до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 53, 62, 67, 71, 86, 91 том 1).

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи дату доставлення ухвали суду від 20.04.2026 20.04.2026 (о 20:14), відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 06.05.2026 включно.

Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило, поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.

Станом на 20.08.2026 відповідач відзив на позов не надав.

Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У судовому засіданні 20.08.2026 проголошене скорочене рішення суду.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, заслухавши пояснення представника позивача, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

Позивач зазначає, що рішенням Апостолівської районної ради народних депутатів (сімнадцята сесія ХХІ скликання) від 24.12.1993 ОСОБА_1 надано в постійне користування із земель запасу для ведення селянського (фермерського) господарства 20,4га, у тому числі 20,4га ріллі, 0,4га під будівлями, лісами та іншими угіддями, із земель запасу на території Михайлівської сільської ради народних депутатів.

03.05.1995 згідно з Державним актом на право постійного користування серія ДП Ап №000040 ОСОБА_1 було передано 20,4га землі для ведення фермерського господарства. Цей Державний акт було зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №265 (а.с. 19, 20 том 1).

31.05.1995 відбулася державна реєстрація Фермерського господарства "Ліза" (далі - позивач), заснованого ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №392225 (а.с. 25 том 1).

Згідно зі статутом фермерського господарства, ОСОБА_1 передала земельну ділянку площею 20,4га для ведення фермерського господарства, і у зв`язку з цим, згідно з положеннями статей 2, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час створення Фермерського господарства "Ліза"), статті 92 Земельного кодексу України, відбулася фактична заміна постійного землекористувача щодо цієї земельної ділянки з ОСОБА_1 на засноване нею Фермерське господарство "Ліза".

04.06.2018 земельним ділянкам, які знаходилися фактично в користуванні позивача, присвоєний кадастровий номер 1220386600:01:001:0137 (а.с. 16 том 1).

На підставі вищевикладеного вбачається, що починаючи з 31.05.1995 по теперішній час земельна ділянка з кадастровим номером 1220386600:01:001:0137 знаходяться в користуванні позивача, який здійснює всі права та обов`язки, що покладаються на користувача, а саме сплачує податки та обробляє землю, що підтверджується Статутом та квитанціями про сплату податку (а.с. 22-24 том 1).

Позивач зазначає, що він звернувся до Апостолівської міської ради Криворізького району Дніпропетровської області (далі відповідач) з метою проведення реєстрації права постійного користування земельної ділянки загальною площею 20,4га землі для ведення фермерського господарства кадастрові номери 1220386600:01:001:0137, розташованої на території Апостолівської міської ради Криворізького району Дніпропетровської області за Фермерським господарством "Ліза".

Апостолівська міська рада Криворізького району Дніпропетровської області запропонувала звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (а.с. 18 том 1).

Позивач звертає увагу на невизнання відповідачем (оспорювання) за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, що і є причиною виникнення спору.

Предметом спору є визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 20,4га для ведення фермерського господарства за кадастровим номером 1220386600:01:001:0137, розташованою на території Апостолівської міської ради Криворізького району Дніпропетровської область.

Предметом доказування у справі є обставини передачі земельних ділянок у постійне користування ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, створення останньою Фермерського господарства "Ліза", використання позивачем спірної земельної ділянки, наявність/відсутність підстав для визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання у постійне користування земельної ділянки) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання у постійне користування землі) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції на час створення фермерського господарства) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У частині першій статті 23 Земельного кодексу України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Враховуючи наведене, земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалася Карабут Єлизаветі Іванівні як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, законодавством, чинним на час створення Фермерського господарства "Ліза", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерським господарством як юридичною особою.

Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу у подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства.

За змістом статті 2 Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно з частиною першою статті 5, частиною першою 1 статті 7, статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється у порядку, який передбачений Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, який встановлений законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Наведені положення Закону України "Про фермерське господарство" передбачають, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначено, що у розумінні положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Згідно з частиною першою статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

У пункті 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням №5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

У пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство, як юридична особа.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час реєстрації позивача) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

У пунктах 66-69 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

Правове становище селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи та суб`єкта господарювання, у тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Отже, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно, право постійного користування земельною ділянкою, яка надана для ведення фермерського господарства його засновнику, зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Після отримання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею нею засновано юридичну особу Селянське (Фермерське) господарство "Ліза", яке було зареєстровано 31.05.1995, тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства саме воно набуло права та обов`язки землекористувача.

Отже, відповідно до положень Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством і такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стаючи частиною його майна.

Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, фермерське господарство регулярно сплачує податки. Наведені обставини підтверджуються доданими до позовної заяви платіжними інструкціями про сплату єдиного податку.

Відповідно до положень частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Невизнання права постійного користування на вказану земельну ділянку, що полягає у неможливості внесення відповідних записів про речові права, а саме права постійного користування Селянським (Фермерським) господарством "Ліза" до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно призводить до порушення (невизнання) прав позивача.

Право фермерського господарства на безстрокове використання спірної земельної ділянки, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності фермерського господарства, є законними очікуваннями позивача, які підлягають захисту шляхом визнання за Селянським (Фермерським) господарством "Ліза" права постійного користування спірною земельною ділянкою.

На підставі вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом були досліджені всі документи, що містяться в матеріалах справи та надана їм правова оцінка.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2662,40грн.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Селянського (Фермерського) господарства "Ліза" до Апостолівської міської ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 20,4га для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 1220386600:01:001:0137, розташованою на території Апостолівської міської ради, Криворізький район, Дніпропетровська область задовольнити повністю.

Визнати за Селянським (Фермерським) господарством "Ліза" (53821, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, село Широчани, вул. Калинова, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 21907767) право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 20,4га для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 1220386600:01:001:0137, розташованою на території Апостолівської міської ради, Криворізький район, Дніпропетровська область.

Стягнути з Апостолівської міської ради (53800, Дніпропетровська область, м. Апостолове, вул. Центральна, буд. 65, ідентифікаційний код 04052583) на користь Селянського (Фермерського) господарства "Ліза" (53821, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, село Широчани, вул. Калинова, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 21907767) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 28.08.2026.

Суддя В.О. Татарчук