Рішення № 139319708, 28.08.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 серпня 2026 року Справа № 903/97/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/97/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КМА ЮА" до Фірми "ESG ENERGI VE GUC SISTEMLERІ SAN.TIC.LTD.STI" про стягнення 26442,02 євро,

ВСТАНОВИВ:

04.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "КМА ЮА" звернувся до суду з позовом до Фірми "ESG ENERGI VE GUC SISTEMLERІ SAN.TIC.LTD.STI" про стягнення 26442,02 євро, в т.ч.: 22254 євро основний борг, 1188,02 євро пеня. Також просить стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 20190,94 грн та 15000 грн витрат на правничу допомогу.

Позовна заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно контракту №1-0511 від 05.11.2025, в частині поставки товару.

Ухвалою суду від 18.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати суду обґрунтований письмовий відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 178 ГПК України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог та доданням оригіналів для огляду та належним чином завірених копій підтверджуючих документів, на які міститься посилання у відзиві. Звернуто увагу відповідача, що відзив повинен містити мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство. Звернуто увагу відповідача на вимоги ст. 165 ГПК України щодо відзиву; докази направлення відзиву з доданими до нього документами на адресу позивача. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву. Попереджено відповідача, що у разі не подання протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу, відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу. Провадження у справі зупинено до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про вручення виклику до суду чи інших документів. Зобов`язано позивача в строк до 19.02.2026 надати суду три примірники нотаріально засвідченого перекладу на турецьку мову позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі № 903/97/26 від 09.02.2026. Надіслати вищевказані документи до Центрального органу запитуваної Держави Турецької Республіки (Ministry of Justice General Directorate for International Law and Foreign Relations Adalet Bakanlэрэ Ek Binasэ Namэk Kemal Mah. Milli Mьdafaa Caddesi No:22 Зankaya / Ankara Turkey) для їх подальшого вручення відповідачу - Фірми "ESG ENERGI VE GUC SISTEMLERІ SAN.TIC.LTD.STI", за адресою місцезнаходження: (Istanbul Endustri Ve Ticarct Serbest Bolgesi Aydinli Mah. 9. Sokak Ttm Apt. No: 2/Z01 Tuzla, Istanbul, Turkey ) Стамбульська Вільна Промислова 1 Торгівельна Зона Айдінлі Мах. 9 Сокак Ttm Апт. № 2/301 Тузла. Стамбул. Туреччина.

18.02.2026 позивач подав до суду три примірники нотаріально засвідченого перекладу на турецьку мову позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі № 903/97/26 від 09.02.2026, а також прохання про вручення.

19.02.2026 вищевказані документи надіслані до Центрального органу запитуваної Держави Турецької Республіки (Ministry of Justice General Directorate for International Law and Foreign Relations Adalet Bakanlэрэ Ek Binasэ Namэk Kemal Mah. Milli Mьdafaa Caddesi No:22 Зankaya / Ankara Turkey) для їх подальшого вручення відповідачу - Фірми "ESG ENERGI VE GUC SISTEMLERІ SAN.TIC.LTD.STI", за адресою місцезнаходження: (Istanbul Endustri Ve Ticarct Serbest Bolgesi Aydinli Mah. 9. Sokak Ttm Apt. No: 2/Z01 Tuzla, Istanbul, Turkey) Стамбульська Вільна Промислова 1 Торгівельна Зона Айдінлі Мах. 9 Сокак Ttm Апт. № 2/301 Тузла. Стамбул. Туреччина.

27.07.2026 на адресу суду надійшов лист від компетентного органу іноземної держави щодо вручення відповідачу виклику до суду та інших документів.

Ухвалою суду від 27.07.2026 поновлено провадження у справі №903/97/26. Запропоновано позивачу, у строк до 18.08.2026 надати нотаріально засвідчений переклад з турецької мови на українську мову документів щодо вручення відповідачу виклику до суду та інших документів, що повернулись від компетентного органу.

14.08.2026 представник позивача подав до суду нотаріально засвідчений переклад з турецької мови на українську мову документів щодо вручення відповідачу виклику до суду та інших документів, що повернулись від компетентного органу, що підтверджують вручення відповідачу - Фірмі "ESG ENERGI VE GUC SISTEMLERІ SAN.TIC.LTD.STI" судових документів 26 серпня 2025 року.

Як вбачається з повідомлення про вручення, документ виданий центральним органом України, надісланий відповідачі, однак було повернуто недоставленим. В результаті пошуку адрес вищезгаданої компанії, у листі-відповіді за номером 84329644/ від Стамбульського управління торгового реєстру було повідомлено, що адреса - "Zuhtupasa Mah.Sefikbey Sk. No:3 Kadikoy/ISTAMBUL», і що повідомлення, надіслане на зазначену адресу, було повернуто недоставленим. Однак, зрозуміло, що відповідна адреса є адресою СІВ та адресою Mersis компанії Esg Enerji ve Guc Sistemleri San. Tic. LTD. Sti, і що зазначене повідомлення було вручено відповідно до статті 35 Турецького торгового кодексу. Оригінал квитанції про отримання повідомлення та оригінал квитанції про недоставлення повідомлення додаються.

Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).

Судом враховано, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень ч.1 цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:

a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,

b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше 6 місяців,

c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави (ч.2 Конвенції).

У постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №904/6151/16 Верховний Суд вказав, що в силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних права та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України" (заява № 36655/02)).

У постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі №910/570/16 зазначено, що жодні норми процесуального законодавства та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб`єкта господарювання про кожне наступне судове засідання зі справи шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення йому документів та у зв`язку з цим зупинення щоразу провадження у справі, оскільки це б приводило до порушення розумного строку розгляду справи (така ж позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №910/6880/17, від 09.06.2020 у справі 910/3980/16).

Відзив на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КМА ЮА» (Покупець) та фірмою «ESG ENERGI VE GUC SISTEMLERI SAN.TIC.LTD.STL» (Продавець) укладено Контракт на поставку товарів № 1-0511 (далі - Контракт) (а.с.12-20).

Відповідно до п. 1.1. Контракту, Продавець приймає на себе зобов`язання продавати промислове обладнання Покупцю (далі - Товар), а Покупець зобов`язується оплачувати та приймати Товар, в порядку та на умовах, визначених Контрактом.

Пунктом 1.3. Контракту Сторони визначили, що асортимент Товару, номенклатура Товару, одиниця Товару, кількість Товару, ціна Товару, та інші дані, необхідні для організації поставок Товару, визначаються у Проформах-інвойсах, погоджених Сторонами, які є невід`ємною частиною даного Контракту.

Відповідно до п. 1.4. Контракту, сторони домовилися, що всі повідомлення сторони здійснюють за електронними адресами визначеними в розділі 11 цього контракту. (адреси сторін). Датою повідомлення вважається дата направлення електронного листа відповідній Стороні.

Згідно п. 2.1. Контракту, умови оплати Товару: попередня оплата в розмірі 100% (сто) відсотків, або - попередня оплата частинами протягом Сторонами Проформи Інвойсу, або, оплата за товар після постачання Товару.

Відповідно до п. 2.1.2. Контракту, за умови попередньої оплати частинами залишок оплати Покупець оплачує перед відвантаженням Товару. При цьому, Продавець надсилає на електронну адресу Покупця tov.kma.ua@gmail.com підтвердження про готовність відправки Товару Покупцю/

Згідно п.2.10. Контракту вантажоотримувачем за даним Контрактам є TОB «КМА ЮА» (Україна).

Пунктом 3.1. Контракту передбачено, що ціна Товару визначається в Проформах-інвойсах. які є невід`ємною частиною даного Контракт.

Відповідно до п. 3.5. Контракту, розрахунок Покупцем за Товар здійснюється в Євро у безготівковому порядку, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на рахунок Продавця, на підставі виставленого Продавцем рахунку (Проформа-інвойс) до даного Контракту.

Згідно п. п.3.8. Контракту, перехід права власності на Товар від продавця до Покупця і ризик пошкодження та загибелі Товару переходить від Продавця до Покупця згідно умов та правил «INCOTERMS 2020». Передача партії Товару Продавцем здійснюється в строки відповідно до умов цього Контракту та Додатків (Проформ-інвойсів). Приймання партії Товару відбувається в складі Покупця.

Пунктом п.3.9 Контракту передбачено, що якщо Продавець не може поставити Товар в узгоджений термін (крім випадків форс- мажорних обставин), він зобов`язаний повернути сплачені кошти на рахунок Покупця протягом 7 (семи) календарних днів після отримання письмової вимоги Покупця на електронну адресу Продавця czo@soygengenerator.com. При цьому, будь-які банківські витрати, пов`язані з поверненням передоплати, несе Продавець.

Згідно п. 7.2. Контракту, якщо Сторони не досягли згоди шляхом переговорів та/або шляхом письмового листування (надіслання письмових претензії), спори остаточно вирішуватимуться в суді, за місцезнаходженням відповідача або позивача (Господарському суді Волинської області, Україна). У випадку, коди компетентним органом є суд країни Продавця, то матеріальне та процесуальне право країни Продавця із застосуванням англійської мови господарського судочинства із залученням перекладача. У випадку, коли компетентним органом є суд країни Покупця, то застосовуватиметься матеріальне та процесуальне право країни Покупця із застосуванням української мови господарського судочинства з залученням перекладача.

На виконання зазначеного Контракту сторонами були погоджені та підписані Проформи-інвойси № 1006-25 від 18.11.2025 на суму 16 460.00 Євро та № 1005-25 від 06.11.2025 на суму 46 675,00 Євро (а.с.21-24).

На виконання умов Контракту позивач належним чином виконав свій обов`язок та здійснив авансовий платіж (попередню оплату) у розмірі 40% від вартості товару, що підтверджується платіжними інструкціями від 11.11.2025 на суму 18 670,00 Євро та від 18.11.2025 на суму 6 584,00 Євро (а.с. 25-28).

Проформою-інвойсом № 1006-25 від 18.11.2025 визначено умови поставки FCA Стамбул, термін поставки товару 28.11.2025. Товар Продавцем не поставлений.

Проформою-інвойсом № 1005-25 від 06.11.2025 визначено умови поставки FCA Стамбул, термін поставки товару - 3 тижні після передоплати. Передоплата здійснена 11.11.2025р., останній день на здійснення поставки за вказаною Проформою-інвойсом 02.12.2025 року. Товар Продавцем не поставлений.

Як зазначає позивач, в порушення умов Контракту відповідач не направив позивачу повідомлення про готовність товару до відвантаження. Відсутність такого повідомлення унеможливила виконання позивачем наступного етапу оплати товару.

22.01.2026 , керуючись умовами контракту від 05 листопада 2025 року №1-0511, а саме п. 3.9. Контракту, позивач звернувся до відповідача з вимогою (а.с.29-31) про повернення коштів за непоставлений товар, а також сплати пені та банківських витрат, що відповідає вимогам п.1.4. Контракту, яким передбачено, що все листування між сторонами здійснюється за електронними адресами, а дата повідомлення вважається датою направлення електронного листа відповідній Стороні. Вимога про повернення коштів була надіслана електронною поштою та засобами поштового зв`язку (а.с.32-33).

Відповідач взяті на себе зобов`язання з оплати вартості отриманого товару не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 25254,00 Євро.

Жодних претензій щодо якості чи кількості поставленого товару відповідач не пред`являв.

Таким чином, на дату подання позову за відповідачем рахується заборгованість розмірі 25254,00 Євро.

Відповідно до ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.

Згідно ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.ст. 663-664 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця.

У відповідності до положень ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу статей 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

ВС у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19 підкреслив, що наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховуються пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

У разі якщо розрахунок пені здійснено позивачем неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до п.6.2. Контракту нараховано відповідачу 1188,02 Євро пені за період з 07.12.2025 по 22.02.2025 згідно проформи-інвойсу №1005-25 від 06.11.2025 та з 03.12.2025 по 22.02.2025 згідно проформи-інвойсу №1006-25 від 18.11.2025 (а.с.11).

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по пені, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача пеня в сумі 1188,02 Євро за період з 08.12.2025 по 22.01.2026 згідно проформи-інвойсу №1005-25 від 06.11.2025 та з 04.12.2025 по 22.01.2026 згідно проформи-інвойсу №1006-25 від 18.11.2025.

При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН".

Контррозрахунку пені відповідачем не подано.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Відповідно до ст.366 ГПК України, підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Згідно ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, а отже підлягає до задоволення в сумі 26442,02 євро, в т.ч.: 22254,00 євро основний борг та 1188,02 Євро пеня.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 20190,94 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи, судом враховано наступне.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наступними документами:

- договір про надання правничої допомоги №30/01/26-1 від 30.01.2026;

- акт приймання-передачі наданих послуг згідно договору про надання правничої допомоги №30/01/26-1 від 30.01.2026;

- Рахунок фактура №02/02/26 від 02.02.2026 на суму 15000 грн;

- платіжна інструкція №689 від 03.02.2026 на суму 15000 грн;

- ордер серія АС №1173940 від 09.02.2026.

Дослідивши надані позивачем докази, суд приймає до уваги, що 30.01.2026 між Адвакатським об`єднанням «Преміум Сервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КМА ЮА» укладено Договір про надання (правничої) допомоги № 30/01/26-1 (а.с.36-38).

За умовами договору про надання правової допомоги, а саме п. 1.1., КЛІЄНТ доручає, а АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ бере на себе зобов`язання надавати КЛІЄНТУ правничу допомогу у справі про стягнення заборгованості за непоставлений товар, який є предметом нтракту № 1-05 11 -від 05.11.2025, в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3., Договору, АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ, на підставі звернення КЛІЄНТА приймає на себе зобов`язання надання правничої Допомоги відповідно до п. 1.1. цього Договору, а саме: Надання правової інформації, консультацій і роз`яснень. Складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового Характеру. Представництво у встановленому порядку інтересів КЛІЄНТА в будь-яких державних органах та установах, органах місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання, судових органах України будь-якої ланки, а також в інших органах з усіма правами, які надані законодавством Укрїни стороні/учаснику судового процесу, в тому числі з правом: подання та підписання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги, участі у судових засіданнях, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову повністю або частково, зміни підстав або предмета позову, збільшення або зменшення позовних вимог, укладення мирової угоди, надання пояснень та доказів, подання заяв, скарг, клопотання та інших документів підтримання або заперечення проти апеляційної та касаційної скарг, ознайомлення з матеріалами справи, подання відзивів та заперечень, Утримання судових, рішень, виконавчих документів та копій документів наявних в матеріалах справи, оскарження рішень, ухвал, постанов суду, сплати судового збору та інших платежів необхідних для захисту прав КЛІЄНТА у суді, пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно п. 4.1. Договору, вартість послуг Адвокатського об`єднання за цим Договором становить 10% від досягнутого практичного ефекту дій ЗАМОВНИКА в результаті діяльності ВИКОНАВЦЯ від ціни позовної заяви, але не менше 15 000 грн. Крім того, Сторони домовились, що Замовник здійснює авансовий платіж в сумі 15 000 грн, надалі оплата за виконані послуги ВИКОНАВЦЯ здійснюється після підписання між сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що розрахунки за виконану роботу здійснюються КЛІЄНТОМ у безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на рахунок АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ протягом трьох робочих днів з дня підписання між сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно п. 4.5. Договору, кількість та вид послуг будуть вказуватись в Актах прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг).

У відповідності до акту приймання-передачі наданих послуг від 03.02.2026, Адвокатське об`єднання надало Клієнту наступну правничу допомогу відповідно до Договору про надання правничої допомоги №30/01/26-1 від 30.01.2026: надання правових консультацій та роз`яснень з питань стягнення заборгованості за непоставлений товар, який є предметом Контракту №1-0511 від 05.11.2025 (витрачений час 2,5год, вартість послуг 5000грн); складання позовної заяви про стягнення заборгованості за непоставлений товар, який є предметом Контракту №1-0511 від 05.11.2025 (витрачений час 5год, вартість послуг 10000грн). Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу отриманої правової допомоги Клієнт до Адвоката немає.

03.02.2026 Клієнтом ТОВ "КМА ЮА" було сплачено Адвокатському об`єднанню «Преміум Сервіс» 15000 грн авансового платежу на виконання умов договору про надання правничої допомоги №30/01/26-1 від 30.01.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №689 (а.с. 41).

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 правова позиція, що за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, які належно підтверджені, має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

В наступному ці висновки послідовно було підтверджено і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (№ в ЄДРСР 87951334) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто, критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Разом з тим, акт надання послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17 вказує, що види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і процесуального закону. Витрати на оплату робіт та послуг адвоката, про відшкодування яких заявлено вимогу, мають бути виконані саме тим адвокатом, з яким укладено договір про надання правової допомоги, інакше суд не матиме підстав для вирішення питання про їх відшкодування.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з результатів вирішення спору, суд дійшов висновку щодо доцільності та наявності підстав для стягнення з відповідача витрат на надання професійної правничої допомоги в суді в у розмірі 15000,00 грн.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фірми "ESG ENERGI VE GUC SISTEMLERІ SAN.TIC.LTD.STI" (Zuhtupasa Mah.Sefikbey Sk. No:3 Kadikoy/ISTAMBUL, Turkey, податковий номер 3790397712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КМА ЮА" (43020, Волинська обл., Луцький р-н, м. Луцьк, вул. Рівненська, буд. 48, офіс 310, код ЄДРПОУ 45272325) 26442,02 євро (двадцять шість тисяч чотириста сорок два Євро 02 Євроцентів), в т.ч.: 22254 євро основний борг, 1188,02 євро пеня, а також 20190,94 грн (двадцять тисяч сто дев`яносто гривень 94 коп.) витрат по сплаті судового збору та 15000 грн (п`ятнадцять тисяч) витрат на правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 28.08.2026.

Суддя І. О. Гарбар