Рішення № 139316569, 27.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 р. № 520/4276/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у його звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт та звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у його звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.

Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 (далі - позивач) проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі - відповідач).

Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІБ групи за загальним захворюванням та потребує постійного стороннього догляду. На підтвердження чого позивачем надано копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 318147 від 19.04.2024, а також, копію довідки ЛКК № 435 від 21.11.2025.

У цей же час, позивачем у позові зазначено, що інші особи, окрім ОСОБА_1 , які можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю ІБ групи з опорно-рухового апарату ОСОБА_2 - відсутні. На підтвердження чого позивачем надано копію акта обстеження умов проживання від 28.11.2025 №113, а також, копію акта обстеження умов проживання від 29.12.2025 №1/8706.

Таким чином, у зв`язку із потребою у постійному догляді за батьком, ОСОБА_2 , у ОСОБА_1 виникла необхідність у звільненні з військової служби, для можливості здійснення постійного догляду за батьком.

31.12.2025 ОСОБА_1 було подано до командира військової частини НОМЕР_1 рапорт із відповідними додатками, зареєстрований під вхідним номером 36120.

З метою з`ясування результатів розгляду вищезазначеного рапорту представником позивача 14.01.2026 було подано адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 з проханням надати належним чином засвідчену копію рішення командира військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення.

У відповіді військової частини НОМЕР_1 від 21.01.2026 №1656/2053 зазначається, що рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби ОСОБА_1 перебуває на розгляді.

Так, оскільки станом на 05.02.2026 ОСОБА_1 не було повідомлено про результати розгляду його рапорту, його представником 05.02.2026 було подано адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 , з проханням надати належним чином засвідчену копію рішення командира військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення.

Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь від 11.02.2026 №1956/4112, якою повідомлено про те, що за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.12.2025, командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення про відмову у його задоволенні. Проте дана відповідь не містила копії самого рішення командира військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, саме 11.02.2026 стало відомо про відмову військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 .

У зв`язку із тим, що відповідь від 11.02.2026 №1956/4112 не містила копії самого рішення командира військової частини НОМЕР_1 , представником ОСОБА_1 , 19.02.2026 було подано адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 у якому містилось прохання надати належним чином засвідчену копію рапорту від 31.12.2025 та додатків до нього, а також надати належним чином засвідчену копію рішення командира військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення.

Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь від 23.02.2026 №1656/5182, у якій повторно повідомлено про відмову у задоволенні рапорту, а також надано копію рапорту від 31.12.2025 та додатків до нього. У цей же час копії відповідного рішення командира військової частини НОМЕР_1 надано не було.

Оскільки, на думку сторони позивача, ОСОБА_1 має передбачені законодавством підстави для звільнення з військової служби, а також, з огляду на наявність усіх необхідних, передбачених законодавством доказів наявності таких підстав, які були подані разом із рапортом, - відмова у задоволенні рапорту є протиправною, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу".

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).

Також, статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII.

За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008.

Так, пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 року (далі - Інструкція) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України № 548-XIV від 24 березня 1999 року (далі - Статут).

Відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців.

Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559, затверджений Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531), який набрав чинності 08.08.2024.

Порядок №531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту. Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

За правилами пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.

Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку №531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом ІV Порядку №531.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 у рапорті в паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника). Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства. Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Розгляд рапорту військовослужбовця у паперовому вигляді всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Отже, з огляду на вказані вище норми подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому/прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати поставлені у рапорті питання по суті.

Окрім того, пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, передбачено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Згідно з пунктом 26 частини 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII)) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, зокрема, через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед іншого такі як необхідністю здійснення постійного догляду за одним із батьків дружини, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому, здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Як вже зазначалося судом вище по тексту судового рішення, з огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Зі змісту наведеної норми слідує, що для звільнення з військової служби у цьому випадку достатньою є наявність таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2122-IX.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Так, до рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 додав зокрема документи:

1. На підтвердження відповідних родинних зв`язків: копію свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 02.05.2000.

2. На підтвердження інвалідності особи, яка потребує догляду: копію довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААі № 318147 від 19.04.2024; копію довідки ЛКК № 435 від 21.11.2025; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; копію висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги догляду на непрофесійній основі від 21.11.2025, копію висновку №427/212, копію індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №427/212.

3. На підтвердження відсутності в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків) які можуть здійснювати постійних догляд: копію акта обстеження умов проживання від 28.11.2025 №113, який складений для обстеження сімейного стану ОСОБА_1 , а також, копію акта №1/8706 від 29.12.2025, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, виконаного на підставі Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.

4. А також додатково до рапорту додано:

Копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ;

Копію довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ;

Копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 ;

Копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 .

Подання всіх цих документів зокрема підтверджують відповідні печатки військової частини НОМЕР_1 проставлені на них, та те, що такі документи були надані у відповідь на адвокатський запит, як додатки, подані разом із рапортом.

Таким чином, ОСОБА_1 було надано разом із рапортом про звільнення усі необхідні, передбачені у Додатку 19 документи на підтвердження підстав для звільнення. А відтак, наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 підтверджена у повному обсязі та належним чином, а тому, відмова військової частини НОМЕР_1 є протиправною.

Так, обґрунтовуючи відмову, у відповіді від 11.02.2026 №1956/4112 та відповіді від 23.02.2026 №1656/5182 військова частина НОМЕР_1 зазначила, що надані військовослужбовцем документи не підтверджують підстави для звільнення, їх сутність не відповідає Додатку 19.

Зокрема з акту сімейного стану, затвердженого керівником ТЦК та СП, на думку військової частини НОМЕР_1 , вбачається наявність інших членів сім`ї, які можуть здійснювати такий догляд.

Разом із тим, таке судження військової частини НОМЕР_1 не відповідає дійсності.

У зазначеному військовою частиною акті сімейного стану №1/8706 від 29.12.2025, затвердженого керівником ТЦК та СП, вказані відомості щодо встановлення членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, а саме зазначено наступних осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У самому ж акті №1/8706 від 29.12.2025, затвердженого керівником ТЦК та СП, вказано, що: Інші особи, окрім ОСОБА_1 , які можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю 1Б групи з ураженням опорно-рухового апарату ОСОБА_2 , відсутні.

Таким чином, зі змісту акту вбачається, що окрім Позивача відсутні інші особи, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Разом із тим, лише формальна наявність інших родичів, які при цьому не мають об`єктивної можливості здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю не може бути підставою для відмови у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби.

Відтак, із урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що позивач підтвердив факт необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю 1Б групи, та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати постійний догляд, а отже, й наявність підстав для звільнення із військової служби.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відмова військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу є протиправною, а належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт та звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо заяви позивача про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок), суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених позивачем витрат на надання професійної правничої (правової) допомоги до позовної заяви додано копію ордеру серії АТ №1130636 від 27.02.2026 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 , виданого адвокатом Гаращаком Василем Васильовичем, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, копію договору про надання правничої (правової) допомоги №1 від 12.01.2026, в п.4.1 якого зазначено про те, що Сторони погодили, що розмір гонорару за послуги/роботи Адвоката за даним договором складає 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).

Також, до позовної заяви додано копію додаткової угоди №1 від 18.02.2026 до договору №1 про надання правничої (правової) допомоги від 12.01.2026, яким внесено зміни до Договору №1 про надання правничої (правової) допомоги від 12.01.2026, а саме до п. 1.1 та п. 4.1, а відповідно до Акта виконаних робіт (наданих послуг) №б/н від 05.06.2026 до договору №1 про надання правничої (правової) допомоги від 12.01.2026 сторони погодили перелік наданих послуг (виконаних робіт).

Відповідно до Товарних чеків №б/н від 18.02.2026 та б/н від 05.06.2026 позивачем було сплачено гонорар адвокату згідно Договору №1 про надання правничої (правової) допомоги від 12.01.2026 у загальній сумі 20 000,00 грн.

Суд зазначає, що згідно із ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.04.2022 у справі № 500/1410/21, відповідно до якого однією з особливостей нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу за Кодексом адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на те, що, дана справа належить до категорії справ незначної складності, обсяг доказів є незначним, судове засідання не проводилось, суд доходить до висновку, що клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат за професійну правничу (правову) допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню на користь позивача суми у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у його звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт та звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачену суму судового збору в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов