Рішення № 139314726, 28.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Київ справа №320/38734/24

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» (19000, Черкаська область, м. Канів, вул. Енергетиків, 65, код ЄДРПОУ 33757711)доЦентрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3, код ЄДРПОУ 44082145)провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішеннявстановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» (далі ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.07.2024 № 1650/Ж10/31-00-04-02-04-31, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 10 666 925,93 грн за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав такі підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

По-перше, податкові накладні, за несвоєчасну реєстрацію яких було накладено штраф, були виписані в період дії карантину. Карантин продовжував діяти впродовж строку на реєстрацію таких податкових накладних. У цей період діяв мораторій, передбачений пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі ПК України), який забороняв застосування штрафних санкцій, зокрема й за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних. Відповідно, штраф, накладений за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, не повинен був застосовуватися до позивача.

По-друге, станом на день прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення набрали чинності зміни до ПК України, внесені Законом України від 12.01.2023 № 2876-ІХ. Цими змінами підрозділ 2 розділу ХХ ПК України було доповнено пунктами 89 та 90, якими збільшено граничні строки реєстрації податкових накладних та зменшено розміри штрафних санкцій за їх порушення.

Посилаючись на пункт 11 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, позивач стверджував, що контролюючий орган під час визначення розміру штрафних санкцій мав застосувати саме нові, більш сприятливі для платника податків норми, а саме зменшені розміри штрафних санкцій, які вже діяли на момент ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

По-третє, наявні істотні порушення процедури ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Зокрема, позивач зазначає, що пункт 42.1 статті 42 ПК України передбачає, що податкове повідомлення-рішення має бути підписане та завірене печаткою контролюючого органу, однак такої норми не було дотримано. Крім того, позивач також посилався на наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених запровадженням і дією воєнного стану на території України.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 01.04.2025 адміністративний позов задовольнив.

Місцевий суд зазначив, що пункт 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України залишався чинним на момент проведення перевірки та винесення спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки його дія не була скасована. Відповідно, ця норма самостійно передбачала звільнення від санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних під час дії карантину. Суд зазначив, що воєнний стан та карантин діяли паралельно, а законодавець, у разі наміру змінити або скасувати дію пункту 52-1, мав внести відповідні корективи, чого зроблено не було.

Суд першої інстанції також зазначив, що розмір штрафних санкцій визначається згідно з нормами, які є чинними станом на день прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення та станом на момент ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяла норма, яка передбачає зменшений розмір штрафу, але контролюючий орган помилково обчислив розмір штрафу у редакції норми, що діяла на момент реєстрації спірних податкових накладних.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18.11.2025 зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову.

Не погодившись з позицією місцевого суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зменшений розмір штрафних санкцій, який передбачений у зазначеному вище пункті, може бути застосований лише щодо податкових накладних, складених та зареєстрованих несвоєчасно після набрання чинності цією нормою або до накладних, строк реєстрації яких не скінчився станом на день набрання чинності цією нормою (08.02.2023), тоді як спірні податкові накладні були зареєстровані до вказаної дати.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2026 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» задоволено частково. Скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025 у справі №320/38734/24. Указану справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Верховний Суд при розгляді справи, акцентував увагу на тому, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає підстави, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на суд.

Також, наголосив на тому, що суд першої інстанції, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зосередився лише на тому, що податкові накладні, за несвоєчасну реєстрацію яких накладено штраф, були виписані та подані на реєстрацію в період дії карантину, коли діяв мораторій на штрафні санкції, передбачений пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, а також на необхідності застосування зменшеного розміру штрафних санкцій (застосування пунктів 89, 90 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України).

В подальшому, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, фактично зосередився лише на питанні застосування пунктів 89, 90 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, не надавши належної оцінки іншим обставинам справи та доводам позивача, зазначивши, що вони не потребують детальної відповіді.

Проте, Верховний Суд вказав на те, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому, сукупність доводів з посиланням на докази, які наводив позивач в обґрунтування своїх вимог, не є очевидно необґрунтованими. Тому, за відсутності будь-якого дослідження та надання оцінки наведеним позивачем підставам позову, на яких останній наголошував протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, достовірно не можна стверджувати про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, навіть за умови правильного висновку апеляційного суду про необґрунтованість однієї з підстав позову.

Верховний Суд підкреслив, що відсутність належної правової оцінки цим аспектам свідчить про неповне дослідження обставин справи, що свідчить про передчасність висновків апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Разом з тим не було надано оцінку таким обставинам і судом першої інстанції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято справу №320/38734/24 до свого провадження суддею Білоноженко М.А. та вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Представником позивача подано заяву про зміну предмету позову, в якій останній в обґрунтування протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вказав на відсутності вини в діях позивача, а також, контролюючим органом не доведено вину саме позивача при проведенні перевірки.

Також, представник позивача наголосив на тому, що контролюючим органом порушено строки, визначенні п. 86.8 ст. 86 ПК України, для винесення податкового повідомлення-рішення, що є підставою для визнання податкового повідомлення-рішення недійсним.

Представник відповідача подав заперечення на заяву про зміну предмету позову, які обґрунтовані тим, що згідно ч. 2 ст. 47 КАС України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються , крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 3 ст. 47 КАС України зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Тому, відсутні підстави для прийняття заяви про зміну підстав позову.

В підготовчому судовому засіданні 30 червня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви про зміну предмету позову.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків провело камеральну перевірку ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво», за результатами якої складено акт від 01.07.2024 № 1749/Ж5/31-00-04-02-04-26/33757711, в якому встановлено факт несвоєчасної реєстрації 128 податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме такі податкові накладні були складені в період з 01.06.2022 по 30.04.2024 та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у період з 01.07.2022 по 20.05.2024.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків ухвалило податкове повідомлення-рішення від 25.07.2024 № 1650/Ж10/31-00-04-02-04-31, яким за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних до ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» застосовано штрафні санкції у розмірі 10 666 925,93 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Як веж зазначало судом, Верховний Суду постанові від 19 лютого 2026 року наголосив на тому, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому, сукупність доводів з посиланням на докази, які наводив позивач в обґрунтування своїх вимог, не є очевидно необґрунтованими. Тому, за відсутності будь-якого дослідження та надання оцінки наведеним позивачем підставам позову, на яких останній наголошував протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, достовірно не можна стверджувати про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, навіть за умови правильного висновку апеляційного суду про необґрунтованість однієї з підстав позову.

Верховний Суд підкреслив, що відсутність належної правової оцінки цим аспектам свідчить про неповне дослідження обставин справи, що свідчить про передчасність висновків апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Разом з тим не було надано оцінку таким обставинам і судом першої інстанції.

Виходячи з вищевказаних висновків, суд вважає за необхідна зазначити таке.

Так, позивач посилався на чотири обставини, які, на його думку, комплексно свідчать про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення:

- податкові накладні, за несвоєчасну реєстрацію яких накладено штраф, були виписані та подані на реєстрацію в період дії карантину, коли діяв мораторій на штрафні санкції, передбачений пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України;

- пункт 11 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України прямо вказує на обов`язок контролюючого органу під час розрахунку штрафних санкцій за вчинене позивачем порушення застосовувати розміри, що визначені пунктом 90 підрозділу 2 розділу ХХ цього Кодексу;

- контролюючий орган не надав належної оцінки співвідношенню між інтересами держави та платника податків, оскільки штраф було застосовано без урахування відсутності вини позивача в умовах воєнного стану та без урахування принципу справедливого балансу, а порушення строків реєстрації податкових накладних не завдало державі шкоди;

- контролюючий орган не дотримався процедури ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки останнє не підписано належним чином, а також контролюючим органом порушено строки, визначенні п. 86.8 ст. 86 ПК України, для винесення податкового повідомлення-рішення, що є підставою для визнання податкового повідомлення-рішення недійсним.

Суд наголошує на тому, що підстави позову такі як:

- податкові накладні, за несвоєчасну реєстрацію яких накладено штраф, були виписані та подані на реєстрацію в період дії карантину, коли діяв мораторій на штрафні санкції, передбачений пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України;

- пункт 11 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України прямо вказує на обов`язок контролюючого органу під час розрахунку штрафних санкцій за вчинене позивачем порушення застосовувати розміри, що визначені пунктом 90 підрозділу 2 розділу ХХ цього Кодексу вже дослідженні судами при первинному розгляді, а також оцінка таким доводам у повній мірі надана Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2026 року.

Тому, враховуючи вищенаведене, суд надає оцінку наступним доводам.

Стосовно посилань позивача на той факт, що контролюючий орган не надав належної оцінки співвідношенню між інтересами держави та платника податків, оскільки штраф було застосовано без урахування відсутності вини позивача в умовах воєнного стану та без урахування принципу справедливого балансу, а порушення строків реєстрації податкових накладних не завдало державі шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Для вирішення питання про наявність/відсутність підстав для застосування до платника податку відповідальності за затримку реєстрації податкових накладних оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням необхідно встановити причини, що зумовили допущення такого пропуску, та перевірити, чи вчинив платник податку усі залежні від нього дії з метою належного виконання податкового обов`язку щодо своєчасної реєстрації таких документів.

З урахуванням встановлених обставин та досліджених норм чинного на момент спірних правовідносин законодавства, варто зазначити наступне.

Щодо темпорального аспекту дії норм пункту 201.10 статті 201 ПК України та пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України, а також положень пунктів 89, 90 підрозділу 2 розділу XX ПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Закон № 2876-ІX не визначає прямо, що його приписи поширюють свою дію на відносини, які виникли до набрання ним чинності. Немає застережень у Законі № 2876-ІX, що його положення скасовують чи призупиняють дію положень пункту 201.10 статті 201 ПК України та пункту 120-1.1 статті 120-1 цього Кодексу на період всього воєнного часу.

Отже, юридичну дію порівнюваних положень ПК України за темпоральним критерієм можна поділити на такі періоди:

Перший період до воєнного стану, а також період воєнного стану до 08.02.2023 (до набрання чинності Закону № 2876-ІX).

Другий період з 08.02.2023 (після набрання чинності Законом № 2876-ІX) та до закінчення шести місяців після припинення/скасування воєнного стану;

Третій період після шести місяців після припинення/скасування воєнного стану.

Із зазначених положень податкового законодавства слідує, що у наступних періодах застосуванню підлягають наступні приписи податкового законодавства, в частині процедурного регулювання реєстрації податкових накладних та відповідальності за порушення граничних строків реєстрації таких податкових накладних:

У першому періоді пункт 201.10 статті 201 ПК України та пункт 120-1.1 статті 120-1 цього Кодексу.

У другому періоді пункти 89, 90 підрозділу 2 розділу XX ПК України.

У третьому періоді пункт 201.10 статті 201 ПК України та пункт 120-1.1 статті 120-1 цього Кодексу.

Щодо питання чи можуть мати приписи пунктів 89, 90 підрозділу 2 розділу XX ПК України зворотну дію у часі, Суд вказує, що згідно з положеннями частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто, норми Конституції України встановлюють, що нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. При цьому встановлюється два загальні виключення (випадки коли нормативні приписи мають зворотну дію у часі):

- коли нові правила пом`якшують відповідальність особи;

- коли нові правила скасовують відповідальність особи.

Водночас у цьому конкретному випадку мова йде про співставлення приписів: пункту 201.10 статті 201 ПК України і пункту 120-1.1 статті 120-1 цього Кодексу та пунктів 89, 90 підрозділу 2 розділу XX ПК України.

Про зворотну дію в часі приписів пункту 90 підрозділу 2 розділу XX ПК України можна було б говорити тільки в наступних випадках:

- якщо б це нормативне положення (пункт 90) мало відношення до пункту 201.10 статті 201 ПК України (тобто, якщо б новий припис податкового законодавства санкційного характеру прямо визначав, що він пом`якшує відповідальність за недотримання строків, які закріплені у пункті 201.10 статті 201 ПК України);

- якщо б нові положення податкового законодавства вносили зміни до пункту 120-1.1 статті 120-1 цього Кодексу, при цьому не змінюючи процедурні положення виконання податкового обов`язку з реєстрації податкових накладних (в частині граничних строків);

- якщо б нові положення податкового законодавства прямо передбачали, що їх дія поширюється на відносини, що виникли до моменту набрання ними чинності.

У випадку, що розглядається, вищезазначені умови відсутні.

Правовий механізм аналізованих норм права вказує на те, що пункт 90 підрозділу 2 розділу XX ПК України визначає відповідальність за недотримання процедурних положень пункту 89 цього підрозділу, тоді як пункт 120-1.1 ст. 120-1 цього Кодексу визначає відповідальність за порушення процедурних вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України. Санкційні норми, що діяли до та після набрання чинності Законом № 2876-ІX передбачають відповідальність за нетотожні склади податкових правопорушень.

Отже, положення пунктів 89, 90 підрозділу 2 розділу XX ПК України формують комплексний правовий механізм, який не поширює свою дію на відносини, що мали місце до набрання ними чинності. Зворотна дія у часі положень пункту 89 розділу не є можливою.

Іншими словами, пункт 89 підрозділу 2 розділу XX ПК України установлює нові (подовжені) строки реєстрації податкових накладних під час воєнного стану та 6 місяців після. Пункт 90 цього підрозділу визначає відповідальність (штрафи) саме за порушення цих нових строків реєстрації (тобто за склад податкового правопорушення, відмінний від строків пункту 201.10 статті 201 ПК України). З огляду на це можна дійти висновки, що ці норми пунктів 89 і 90 підрозділу 2 розділу XX ПК України не замінюють «автоматично» старі положення (пункту 201.10 статті 201 і пункту 120-1.1 статті 120-1 цього Кодексу), а створюють окремий правовий механізм саме для «воєнного» періоду, не маючи зворотної сили щодо подій, які відбулися до набрання чинності Законом № 2876-ІХ.

Верховний Суд також наголошує, що пункт 11 підрозділу 10 розділу XX ПК України передбачає застосування розміру штрафних (фінансових) санкцій, передбаченого законом, чинним на день прийняття рішення щодо їх застосування.

Водночас у спірному випадку йдеться про різний склад податкового правопорушення, а не про однакові правопорушення з різними розмірами штрафів. Закон № 2876 ІХ не вносив змін до пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України, у зв`язку з чим розміри штрафів замінюються на нові.

Не заперечуючи правильність висновків суду апеляційної інстанції та їх відповідність усталеній судовій практиці щодо змісту та дії пунктів 52-1 та підпунктів 69.1, 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX, а також пунктів 89, 90 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, колегія суддів звертає увагу, що посилання на порушення зазначених правових норм не були єдиною підставою позову.

В даному випадку, судом встановлено, що позивачем допущено податкове правопорушення, що підтверджується висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2026 року, у зв`язку з чим суд висновує, що в діях позивача наявна вина, оскільки останній не виконав вимог податкового законодавства, а саме пунктів 89, 90 підрозділу 2 розділу XX ПК України, після внесення відповідних змін Законом України до Податкового кодексу України.

Стосовно доводів позивача про те, що контролюючий орган не дотримався процедури ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки останнє не підписано належним чином, а також контролюючим органом порушено строки, визначенні п. 86.8 ст. 86 ПК України, для винесення податкового повідомлення-рішення, що є підставою для визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, суд наголошує на наступному.

Як вбачається з матеріалів справи, Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків провело камеральну перевірку ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво», за результатами якої складено акт від 01.07.2024 № 1749/Ж5/31-00-04-02-04-26/33757711, в якому встановлено факт несвоєчасної реєстрації 128 податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме такі податкові накладні були складені в період з 01.06.2022 по 30.04.2024 та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у період з 01.07.2022 по 20.05.2024.

Доказів направлення вказаного акта на адресу позивача при первинному розгляді справи відповідачем до суду не надано.

В той же час, представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом з проханням надати докази на підтвердження направлення акта від 01.07.2024 № 1749/Ж5/31-00-04-02-04-26/33757711 на адресу позивача.

Листом від 08.06.2026 №7927/6-31-00-04-01-10-06 відповідач повідомив позивача про те, що акт від 01.07.2024 № 1749/Ж5/31-00-04-02-04-26/33757711 направлено на адресу позивача поштовим відправленням №0600939870390, згідно Списку поштових направлень №2-У від 02.07.2024.

Проте, згідно вказаних доказів неможливо встановити що саме було направлено на адресу позивача вказаним поштовим відправленням, а також відсутні докази вручення такого поштового відправлення або повернення поштового відправлення (конверту) на адресу відправника (відповідача).

Оцінюючи встановлення обставини в сукупності, суд зазначає таке.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (пп. 75.1.1 ПКУ). Пунктом 76.1 ПКУ встановлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог ст. 86 ПКУ (п. 76.2 ПКУ).

За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ (п. 86.2 ПКУ).

За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.

Згідно з п. 86.8 ПКУ податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому ст. 58 ПКУ, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.

На дату отримання Позивачем спірного ППР, Товариством не було отримано від Центрального міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків самого Акту камеральної перевірки порушень, що в свою чергу виключає можливість винесення спірного ППР.

Дана обставина не спростована відповідачем.

Підпунктом 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПКУ передбачено, що посадові особи органів доходів і зборів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом, іншими законами і нормативно-правовими актами України.

Аналіз викладеного свідчить, що податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки.

Отже, даний строк обчислюється з наступного дня за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки.

Відтак, якщо законом (у нашому випадку саме Податковим кодексом України) встановлено обов`язкове правило поведінки, зокрема обов`язок контролюючого органу приймати податкове повідомлення-рішення виключно протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, то посадові особи територіальних органів Державної податкової служби України зобов`язані діяти саме в спосіб і в порядку, які передбачаються таким законом. Будь-яке відхилення від даного алгоритму дій може слугувати підставою для визнання дій органу владних повноважень протиправними.

Також конструкція згаданої правової норми ПК України регламентує, що у разі наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 статті 86 ПК України.

Тим часом пунктом 86.7 статті 86 ПК України регламентовано, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Резюмуючи викладене - за загальним правилом податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, однак у разі надходження заперечень на акт перевірки, які мають бути подані платником податків протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки), керівник (його заступник або уповноважена особа) має прийняти відповідне рішення, з урахуванням таких заперечень.

Не неотриманні акта камеральної перевірки, що, своєю чергою, виключає можливість винесення спірного рішення.

Факт не отримання окресленого акта підтверджується направленням адвокатського запиту від 02.06.2026 відповідачу.

У відповідь на адвокатський запит контролюючий орган надав список відправлень серед якого наявне відправлення на адресу Позивача.

Досліджуючи зазначений Список, як належний та допустимий доказ направлення контролюючим органом акта камеральної перевірки від 01.07.2024 № 1749/Ж5/31 -00-04-02- 04-26/33757711, з огляду на послідовне заперечення позивачем факту його отримання, звертаємо увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями частини другої статті 72 КАС України регламентовано, що ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Своєю чергою, частиною другою статті 73 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. З ст. 73 КАС України).

При цьому положеннями статей 74, 75, 76 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 затверджено Правила надання послуг поштового зв`язку (далі - Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Згідно з підпунктами 1, 2, 9, 13 пункту 2 Правил внутрішній поштовий переказ - вид поштового переказу, який здійснюється в межах території України та ініціюється відправником через оператора поштового зв`язку або уповноважених ним осіб; вручення поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу відповідно до технологічного процесу здійснення такої операції, що визначається оператором поштового зв`язку; повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплату коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача; рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення, відстежується в системі оператора поштового зв`язку на шляху пересилання відправлення та вручається одержувачу з підтвердженням вручення.

Відповідно до пункту 8 Правил оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на прості та реєстровані. Реєстровані поштові відправлення поділяються на відправлення без оголошеної цінності (рекомендовані) та відправлення з оголошеною цінністю.

Абзацом першим пункту 71 Правил регламентовано, що реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються адресатам (одержувачам) за умови пред`явлення ними документів, що посвідчують особу згідно із законодавством.

Згідно з абзацом першим пункту 78 Правил поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.

Вартий уваги той факт, що Ф. 119 «РЕКОМЕНДОВАНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ВРУЧЕННЯ ПОШТОВОГО ВІДПРАВЛЕННЯ, ВИПЛАТУ ПОШТОВОГО ПЕРЕКАЗУ» передбачає декілька граф при заповненні способу отримання рекомендованого поштового відправлення, зокрема «Особисто», «Згідно з заявою/договором вкладено до абонементної скриньки», «За довіреністю», яку одержувачу треба позначити при отриманні такого поштового відправлення.

Як вже зазначалось, Відповідачем у відповідь на адвокатський запит було надано Список відправлень, який не містить ані дати відправки, ані штампу відповідного відділення поштового зв`язку, ані підпису уповноваженої особи відділення поштового зв`язку.

Відповідачем не надано фіскальний чек та накладну, які обов`язково надаються при направленні поштових відправлень.

Означений список містить інформацію про те, що Позивачу було начебто направлено рекомендований лист з повідомленням про вручення. При цьому, саме повідомлення про вручення поштового відправлення Відповідачем надано не було.

При цьому, номер відправлення - 0600937739238 відсутнє в базі дані Укрпошти.

Крім цього, з самого Списку не можливо встановити вміст поштового відправлення та направлення Позивачу саме акту перевірки.

Як вже зазначалось, У відповідності до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Пунктом 11 Правил визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Відповідно до п. 19 Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. Тобто до інших видів листів крім листів з оголошеною цінністю опис вкладення не передбачений.

Аналізуючи наведені норми, Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 року у справі № 820/1186/17 зробив висновок, що Кабінет Міністрів України визначив в окремі категорії поштових відправлень, рекомендовані листи та листи з оголошеною цінністю.

При цьому, у постанові від 14.11.2018 року у справі № 761/9285/17 Верховний Суд зробив висновок, що належним доказом надіслання документів може бути опис вкладення разом з розрахунковим документом, а факт отримання підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, у силу приписів пункту 86.7 статті 86 ПК України позивач мав право на надання заперечень на висновки акта перевірки та додаткових первинних й інших документів на їх спростування на розгляд відповідної комісії контролюючого органу, а також право бути присутнім при розгляді своїх заперечень. Проте податковий орган допустив процедурні порушення при направленні акта перевірки, що передували прийняттю спірних податкових повідомлень-рішень, - не повідомив Товариство у встановленому порядку та в строки про наявність акта перевірки та можливості надати заперечення на висновки акта перевірки. Відповідно податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, були прийняті без розгляду у встановлений законом строк заперечень Товариства на акт перевірки та з порушенням його права брати участь у розгляді заперечень, тобто з порушенням контролюючим органом норм пунктів 86.7, 86.8 статті 86 ПК України.

Верховний Суд вже неодноразово аналізував зазначені норми податкового законодавства (зокрема, але не виключно, у постановах від 15 січня 2019 у справі № 826/3576/15, від 28 вересня 2020 року у справі № 520/2305/19, від 28 березня 2023 року у справі № 810/3270/16, від 27 червня 2019 року у справі № 806/343/17, від 24 лютого 2022 року у справі № 560/8920/20, від 12 липня 2023 року у справі № 200/4704/21, від 24 квітня 2025 року у справі № 300/1388/24) та дійшов висновку, що закріпленому у пункті 86.7 статті 86 ПК України праву платника податків подати до контролюючого органу заперечення на акт перевірки кореспондує визначений цією ж нормою обов`язок контролюючого органу розглянути такі заперечення, надавши платнику податків відповідь, та врахувати результати розгляду заперечень при прийнятті рішення про визначення грошових зобов`язань. Наслідком недотримання таких прав платника є протиправність прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення.

Також у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 826/285/15 Верховний Суд вказав, що зміст пункту 86.7 статті 86 ПК України дає підстави для висновку про те, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення податковим органом повинні враховуватися не лише висновки акта перевірки, а й результати розгляду заперечень платника податків на такий акт як його невід`ємної частини.

Аналогічна правова позиція викладена в поставі Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 640/20970/22.

Крім того, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого підставами для скасування рішень, прийнятих за наслідками перевірки, є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

При цьому, контролюючий орган під час розгляду справи жодним чином не спростовує встановлені судом обставини справи в частині того, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, було прийнято з порушенням норм пункту 86.7 статті 86 ПК України.

Отже, наведене зумовлює наявність правових підстав для формування висновку про те, що станом на час прийняття спірного рішення, акт камеральної перевірки платнику податків вручено не було, що свідчить про порушення відповідачем положень пункту 86.8 статті 86 ПК України.

В даному випадку винесення оскаржуваного податкового повідомлення- рішення відбулося поза межами строку, встановленого п. 86.8 ст. 86 ПК України, що є порушенням порядку оформлення результатів перевірок.

Враховуючи правні висновки, сформовані у справах № 826/3576/15, № 520/2305/19, № 810/3270/16, № 806/343/17, № 560/8920/20, № 200/4704/21, № 300/1388/24, № 826/285/15, № 640/20970/22, встановлені судом у цій справі обставина недотримання відповідачем вимог пункту 86.7 статті 86 ПК України в частині повідомлення платника про наявність акту камеральної перевірки та можливості подати заперечення на висновки акта перевірки є достатньою та самостійною підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.07.2024 № 1650/Ж10/31-00-04-02-04-31.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 08.01.2026 у справі №160/8485/23.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивач сплатив судовий збір в сумі 30280,00 грн. тому ці витрати, враховуючи задоволення позову, слід присудити на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» (19000, Черкаська область, м. Канів, вул. Енергетиків, 65, код ЄДРПОУ 33757711) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.07.2024 № 1650/Ж10/31-00-04-02-04-31, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 10 666 925,93 грн за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3, код ЄДРПОУ 44082145) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 30280,00 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» (19000, Черкаська область, м. Канів, вул. Енергетиків, 65, код ЄДРПОУ 33757711).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.