Рішення № 139313898, 18.08.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/3869/26

Провадження № 2/331/3428/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилевської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «Профіт Капітал» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що 08.08.2019 між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» був укладений договір кредиту №Z06.00403.005568036, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 49999,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності) строком до 08.08.2024, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі, строки і на умовах, передбачених договором.

Відповідач не виконувала свої зобов`язання, грошові кошти не повертала, проценти за користування коштами не сплачувала, у зв`язку з чим у АТ «Ідея Банк» обліковувалася прострочена заборгованість.

19.12.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» укладено договір факторингу № 19/12-2023, відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» передає (відступає) ТОВ «Оптіма Факторинг» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Оптіма Факторинг» приймає належні АТ «Ідея Банк» права вимоги до боржників, в тому числі за договором №Z06.00403.005568036.

22.12.2023 між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» передає (відступає) ТОВ «ФК «Профіт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає належні ТОВ «Оптіма Факторинг» права вимоги до боржників, в тому числі за договором №Z06.00403.005568036.

Таким чином, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» наділено правом вимоги до відповідача за договором №Z06.00403.005568036.

Загальний розмір заборгованості за договором №Z06.00403.005568036 від 08.08.2019, що підлягає стягненню з відповідача, станом на 19.12.2023 відповідно до розрахунку заборгованості становить 150536,85 грн., з яких: заборгованість за основним боргом 49501,65 грн.; заборгованість за відсотками 39329, 27 грн., заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту - 61705,93 грн.

На підставі викладеного представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Профіт Капітал» заборгованість за договором №Z06.00403.005568036 від 08.08.2019 у розмірі 150536,85 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явилася, але у позовній заяві зазначила клопотання про розгляд справи за її відсутності і зазначила про відсутність заперечень проти ухвалення судом заочного рішення.

Відповідач у судові засідання жодного разу не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, про час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» шляхом публікації оголошень на офіційному веб-порталі судової влади України, а також шляхом направлення судових повісток поштою за адресою її проживання як ВПО, але вони повернулися до суду без вручення з відмітками пошти «адресат відсутній», відзив на позов вона не подала, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від неї не надходило.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Взявши до уваги заяву представника позивача і враховуючи вимоги ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані до суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 08 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» був укладений договір кредиту та страхування № Z06.00403.005568036.

Відповідно до п.1.1., п.1.2 договору тип кредиту цільовий, сума кредиту 49999,00 грн.

Процентна ставка - 21,99 % річних змінювана (п.1.3 договору).

Строк кредиту 60 місяців (п. 1.4 договору).

Згідно з п.1.6 договору дата повернення кредиту - 08.08.2024. Повернення заборгованості за Договором здійснюється через рахунок, відкритий у Банку відповідно до Графіку, викладеного в Додатку №1 до даного Договору.

Відповідно до п.1.7 договору банк надає кредит позичальнику для власних потреб шляхом переказу коштів в розмірі 49999,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 Позичальника, який відкритий в АТ «Ідея Банк», та Позичальник доручає банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту у розмірі 4337,31 грн. згідно з умовами договору добровільного страхування життя, укладеного відповідно до п. 2 цього Договору . Спосіб оплати переказ коштів на рахунок ТДВ «СК «АРКС ЛАЙФ» в АТ «Ідея Банк» через транзитний рахунок, відкритий в АТ «Ідея Банк».

Умови кредитування також викладені в паспорті споживчого кредиту, підписаному відповідачем власноруч 08.08.2019.

АТ «Ідея Банк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 49999,00 грн., що підтверджується копіями ордерів-розпоряджень № 1 та № 2.

19.12.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» укладено договір факторингу № 19/12-2023, відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» передає (відступає) ТОВ «Оптіма Факторинг» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Оптіма Факторинг» приймає належні АТ «Ідея Банк» права вимоги до боржників, в тому числі за договором №Z06.00403.005568036.

22.12.2023 між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» передає (відступає) ТОВ «ФК «Профіт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає належні ТОВ «Оптіма Факторинг» права вимоги до ОСОБА_1 за договором №Z06.00403.005568036 щодо заборгованості у сумі 150536,85 грн., з яких: заборгованість за основним боргом 49501,65 грн.; заборгованість за відсотками 39329, 27 грн., заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту -61705,93 грн.

Аналогічний розмір заборгованості, який визначено відповідно до умов кредитного договору, вказано також і у довідці-розрахунку заборгованості первісного кредитора, який долучено до позовної заяви.

Суд враховує, що відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Крім того, Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором ст. 612 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про те, що між відповідачем та АТ «Ідея Банк», правонаступником якого є ТОВ «Оптіма Факторинг», правонаступником якого, у свою чергу, є ТОВ «ФК «Профіт Капітал», дійсно було укладено кредитний договір, умови якого первісним кредитором були виконані, а відповідачем вони виконані не були, внаслідок чого у останньої виникли боргові зобов`язання перед позивачем, який набув право вимоги за вищевказаним кредитним договором відповідно до умов договорів факторингу.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належних та достовірних доказів погашення заборгованості за кредитним договором та його припинення відповідач в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України суду не надав, чим не спростував доказів, наданих позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач взятих на себе зобов`язань в строки, передбачені договором, належним чином не виконала, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу та відсотками у загальному розмірі 88830,92 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту (відповідно до довідки-розрахунку заборгованості, складеної первісним кредитором, дана сума вказана як заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями) у розмірі 61705,93 грн., суд враховує таке.

Тлумачення ч. 1 ст. 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини 1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Як вбачається з графіку щомісячних платежів за кредитним договором, розмір плати за інші послуги банку складає за весь період кредитування (60 місяців) 83476,32 грн.

З довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 19.12.2023, яка складена АТ «Ідея Банк», вбачається, що заборгованість відповідача за нарахованими та несплаченими комісіями становить 61705,93 грн.

При цьому, з витягу з реєстру боржників №1 до договору факторингу №19/12/2023 від 19.12.2023 вбачається, що банк відступив новому кредитору право вимоги, зокрема, заборгованості за комісіями у розмірі 61705,93 грн.

Аналогічні відомості вказані і у витягу з реєстру боржників №1 до договору факторингу №22/12/2023 від 22.12.2023.

Розрахунку із зазначенням періодів нарахування таких платежів суду не надано.

Суд звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено детального та вичерпного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу, та за які банком встановлена щомісячна плата за обслуговування кредитної заборгованості.

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, детального переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з п.1.5. договору під час користування кредитом Банк надає Позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата, відповідно до п.5 Додатку №1 як «інші послуги Банку», комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки Банку оплачується згідно діючих Тарифів Банку, Тарифи є невід`ємною частиною Договору та розміщені на веб-сайті Банку.

При цьому, в кредитному договорі не зазначено кількості наданих послуг протягом місяця, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Крім того, умовами договору не визначено порядку нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості, а як вбачається з графіку платежів розмір плати за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно зменшується.

Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.5 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту (за комісіями) в розмірі 61705,93 грн.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1571,07 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений за подання позову до суду 2662,40 грн. х суму задоволених позовних вимог 88830,92 грн. / суму заявлених позовних вимог 150536,85 грн.).

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував також на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» 02.06.2014 ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, а у справі «Лавентс проти Латвії» 28.11.2002 ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку представництво інтересів позивача здійснювалось адвокатським об`єднанням «Правовий курс» відповідно до договору про надання правничої допомоги №02-24 від 01.07.2024, Додаткової Угоди № 1/1 від 01.07.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 02-24 від 01.07.2024, Акту №27 прийому-передачі наданої правничої допомоги від 18.03.2026, згідно з якими сума оплати за надані адвокатські послуги становить 7000,00 грн. та була понесена позивачем.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Також суд бере до уваги, що спір стосується правовідносин споживчого кредитування і виник внаслідок отримання відповідачем кредиту у розмірі 7000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість визначеного позивачем розміру понесених витрат на правничу допомогу в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії суд погоджується з позицією представника відповідача про те, що заявлена позивачем сума в розмірі 7000,00 грн. є необґрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом правничої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультацією, вивченням документів та складанням проекту позовної заяви).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, ціну позову, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Тому в силу вимог ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1770,28 грн. (розрахунок: визначений судом розмір витрат на правничу допомогу 3000,00 грн. х суму задоволених позовних вимог 88830,92 грн. / суму заявлених позовних вимог 150536,85 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1049,1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 223 ч.4, 247 ч.2, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (код ЄДРПОУ 39992082, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8) заборгованість за договором кредиту та страхування №Z06.00403.005568036 від 08.08.2019 у розмірі 88830 (вісімдесят вісім тисяч вісімсот тридцять) гривень 92 копійки, з яких заборгованість за основним боргом 49501,65 грн.; заборгованість за відсотками 39329, 27 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (код ЄДРПОУ 39992082, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8) судовий збір у розмірі 1571 (одна тисяча п`ятсот сімдесят одна) гривня 07 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 1770 (одна тисяча сімсот сімдесят) гривень 28 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного судового рішення 18 серпня 2026 року.

Суддя Юлія КАРЕТНИК