Ухвала суду № 139313306, 28.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

28 серпня 2026 року Справа №160/25875/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Качанок О.М., перевіривши матеріали адміністративного позову адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної установи «Криворізька установа виконання покарань № 3», Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної установи «Криворізька установа виконання покарань № 3», Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, що полягала у незабезпеченні безпеки життя та здоров`я позивача та принижувала гідність позивача через непереміщення до укриття (бомбосховища) під час повітряних тривог, незабезпечення позивача харчуванням, питною водою та можливістю здійснення гігієнічних процедур під час тримання позивача в якості затриманої особи в період часу з 16 години 40 хвилин 27 лютого 2022 року до 01 годин 25 хвилин 28 лютого 2022 року в приміщенні Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, що полягала у незабезпеченні безпеки життя та здоров`я позивача та принижувала його гідність через непереміщення до укриття (бомбосховища) під час повітряних тривог, під час тримання позивача в якості затриманої особи в період часу з 01 години 25 хвилин 28 лютого 2022 року до 09 годин 35 хвилин 02 березня 2022 року в приміщенні ізолятора тимчасового тримання;

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань № 3», що полягала у незабезпеченні безпеки життя та здоров`я позивача та принижувала його гідність через непереміщення до укриття (бомбосховища) під час повітряних тривог, під час тримання позивача в якості затриманої особи в період часу з 10 години 30 хвилин 02 березня 2022 року до 15 години 17 хвилин 07 березня 2022 року, а також щодо безпідставного тримання позивача під вартою в період часу з 04 до 07 березня 2022 року включно в приміщенні Державної установи «Криворізька установа виконання покарань № 3».

За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 17-2 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 171 КАС України).

Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.

Відповідно до частини 3 статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру - у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01 січня 2026 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3328,00 грн.

Відтак, враховуючи наведене, розмір судового збору за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру складає 1331,20 грн за кожну позовну вимогу немайнового характеру.

Слід зазначити, що судовий збір (сourt fees) - це обов`язковий грошовий платіж на користь суду за розгляд справи в суді або за окремі процесуальні дії, вчинені судом. Метою запровадження судового збору є, зокрема, встановлення законодавчого обмежувального заходу для регулювання доступу до суду, а також захист суду від перенавантаження у зв`язку із поданням необґрунтованих або безпідставних позовів та апеляційних і касаційних скарг.

Згідно з частиною першою статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою, передбачено також частиною першою статті 21 КАС України.

Зі змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.

Водночас Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 140/6803/22, серед іншого, вказав, що при визначенні необхідного до сплати розміру судового збору, значення мають насамперед правові підстави звернення до суду з позовом, суть заявлених позивачем вимог, їх зміст з урахуванням обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також кількість суб`єктів, до яких кожна із зазначених позовних вимог (у разі, якщо їх декілька) звернута.

Таким чином, при тлумаченні поняття «вимога» має враховуватися, крім предмета та підстави позову, також суб`єктний склад правовідносин (кількість співвідповідачів). Відтак, навіть за умови пред`явлення однорідних вимог немайнового характеру, пов`язаних між собою однією і тією ж підставою виникнення та поданими доказами, судовий збір щодо кожного відповідача має обраховуватися окремо.

Схожий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18.09.2023 у справі № 758/5118/21.

Отже, враховуючи предмет, підстави позову, суть заявлених вимог, а також суб`єктний склад правовідносин (кількість співвідповідачів) за даним позовом, суд зазначає, що позивачем заявлено три самостійні позовні вимоги немайнового характеру.

Тобто, розмір судового збору за подання до суду цієї позовної заяви становить 3993,60 грн.

Оглядом матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачем додано до позовної заяви документ про сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Тобто, позивачем сплачено судовий збір у меншому розмірі, ніж встановлено законом.

Тож, позивачу слід доплатити судовий збір у розмірі 2662,40 грн та надати до суду відповідні докази.

Крім того, частиною шостою статті 161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Частиною першою та другою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Також суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19).

Суд зазначає, що предметом спору в даній справі є оскарження бездіяльності відповідачів щодо незабезпечення безпеки життя та здоров`я позивача через непереміщення його до укриття (бомбосховища) під час повітряних тривог, незабезпечення позивача харчуванням, питною водою та можливістю здійснення гігієнічних процедур під час тримання позивача, в якості затриманої особи у періоди з 16 години 40 хвилин 27 лютого 2022 року до 01 годин 25 хвилин 28 лютого 2022 року, з 01 години 25 хвилин 28 лютого 2022 року до 09 годин 35 хвилин 02 березня 2022 року, з 10 години 30 хвилин 02 березня 2022 року до 15 години 17 хвилин 07 березня 2022 року, а також щодо безпідставного тримання позивача під вартою в період часу з 04 березня 2022 року по 07 березня 2022 року включно.

Тож, позивач дізнався про порушення його прав безпосередньо у момент його перебування у наведених вище обставинах та у вищезазначені періоди часу.

При цьому, з позовом до суду позивач звернувся 18 серпня 2026 року (дата поштового відправлення цієї позовної заяви до суду), тобто з суттєвим пропуском шестимісячного строку звернення до суду, передбаченим статтею 122 КАС України.

До позовної заяви не додано заяви про поновлення строку звернення до суду.

Разом з тим безпосередньо в позовній заяві зазначено, що позовна заява подається до суду без порушення строку звернення до адміністративного суду, оскільки позовна давність до вимог позивача не застосовується, а правова позиція щодо необхідності розгляду справи адміністративним судом оприлюднена Верховним Судом тільки 10.06.2026. До цієї дати справа з аналогічним предметом позову розглядалась в порядку цивільного судочинства. Також, вказано, що у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 640/1135/15-ц зроблено правовий висновок про те, що вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність на них не поширюється.

Розглянувши наведені доводи позивача, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, з огляду на таке.

За змістом статей 201 та 297 Цивільного кодексу України, честь, гідність та ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України, позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

Водночас за змістом частини першої статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз наведених норм у їх взаємозв`язку свідчить, що вимоги про захист честі, гідності чи ділової репутації, на які не поширюється позовна давність, є цивільно-правовими способами захисту особистих немайнових прав, які виникають із рівноправних відносин приватного характеру.

Натомість відносини, що склалися між позивачем та відповідачами під час тримання позивача в якості затриманої особи у наведені у змісті позовних вимог періоди часу, за своєю правовою природою є публічно-правовими, заснованими на владному підпорядкуванні та реалізації відповідачем публічно-владних функцій.

Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо незабезпечення безпеки життя та здоров`я, непереміщення до укриття під час повітряних тривог, незабезпечення харчуванням, питною водою та засобами гігієни, а також безпідставного тримання позивача під вартою, є вимогами про оскарження дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні ними владних повноважень.

При цьому використання позивачем у позовній заяві формулювання про те, що зазначена бездіяльність державних органів «принижувала його гідність», є характеристикою негативних морально-фізичних наслідків та умов тримання затриманої особи, а не самостійною цивільно-правовою вимогою про захист честі та гідності у розумінні цивільного законодавства.

Тож з огляду на публічно-правовий характер спірних правовідносин, положення статті 268 Цивільного кодексу України до них не застосовуються, а строки звернення до суду врегульовано нормами Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, частиною 2 статті 122 згаданого Кодексу, якою встановлено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

Також щодо посилань на те, що позивачу стало відомо, що даний спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів, лише 10 червня 2026 року після оприлюднення постанови Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 760/33661/24, суд наголошує, що ці обставини жодним чином не впливають на обчислення строку звернення до суду та не можуть слугувати підставою для його поновлення.

Ознайомлення з судовою практикою чи ухвалення Верховним Судом нових рішень у справах з подібними правовідносинами не є початком перебігу строку звернення до суду, не зупиняє і не перериває його перебіг, оскільки судові рішення не створюють нових норм права, а лише тлумачать вже існуючі закони.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.09.2020 у справі № 440/3831/18, у подібних правовідносинах сформувала позицію щодо необхідності розгляду відповідних позовних вимог за правилами адміністративного судочинства, тобто як публічно-правових.

Тож, практика Верховного Суду у подібних правовідносинах була сталою та не змінилась, а тому наведені вище посилання на те, що позивач дізнався про відповідну юрисдикційну підсудність даної категорії спорів лише 10 червня 2026 року, є необґрунтованими.

Також судом встановлено, що позивач звертався 25 липня 2025 року з аналогічним позовом до тих саме відповідачів до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу у справі № 216/5918/25.

За наслідками розгляду вказаної справи Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу було ухвалено рішення про часткове задоволення позову.

Однак постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.08.2026 у справі № 216/5918/25 згадане рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу скасовано, та провадження у справі № 216/5918/25 закрито, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Водночас суд зазначає, що наведені обставини також жодним чином не впливають на початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій справі.

До того ж, слід вказати, що позивач звернувся до суду з позовом у наведеній справі № 216/5918/25 більш ніж через три роки після того, як дізнався про порушення своїх прав.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 121 КАС України, зокрема, сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».

Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

У постанові від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19 Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб`єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16.

У численній практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд зазначає, що в даному випадку реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежало виключно від нього самого.

Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.

Позивачем не надано та не зазначено жодних об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом і підстав, з яких він вважає ці причини поважними.

З урахуванням викладеного, суд визнає неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, що вказані у позовній заяві.

Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.

Суд зазначає, що недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:

- документа про сплату судового збору в розмірі 2662,40 грн, сплаченого за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у Дн-кiй обл/Чечел.р/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37988155; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача - UA368999980313141206084004632; код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу - *; 101; ____ (реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ____ (ПІБ позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд;

- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення такого строку, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами поважності причин пропуску строку звернення.

Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 241, 243, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної установи «Криворізька установа виконання покарань № 3», Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Запропонувати позивачу протягом десяти календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений ухвалою.

Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачу.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя О.М. Качанок