Рішення № 139312529, 20.08.2026, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 285/3074/26

РІШЕННЯ

іменем України

"20" серпня 2026 р. селище Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря с/з М.М. Сороки, позивача не з`явився, представника позивача адвоката Іваницької О.В., відповідача 1 не з`явився, відповідача 2 не з`явився, представника третьої особи не з`явився, розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей та сім`ї Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області, про встановлення факту перебування на утриманні,

ВСТАНОВИВ:

До Ємільчинського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей та сім`ї Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області, про встановлення факту перебування на утриманні дитини.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між ним ОСОБА_2 було укладено шлюб. У шлюбі народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, ОСОБА_2 під попереднього шлюбу з ОСОБА_3 має неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Батько неповнолітнього ОСОБА_5 є особою ІІІ групи інвалідності, непрацездатним та об?єктивно не має можливості забезпечувати належне матеріальне утримання сина.

Починаючи з 2023 року фактичне утримання ОСОБА_6 здійснюється вітчимом, який створює належні умови для проживання та задовольняє його щоденні потреби. Дитина проживає разом з матір`ю та вітчимом.

При цьому саме позивач орендує будинок, сплачує житлово-комунальні послуги, несе витрати, пов?язані із забезпеченням сина продуктами харчування та необхідним лікуванням, навчанням та розвитком.

Тому, позивач просить суд встановити факт перебування дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його утриманні.

Відповідач 2 - ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, де зазначив, що його син проживає разом з матір`ю, він бере участь як батько у вихованні сина, підтримує з ним особисті стосунки, цікавиться його життям, станом здоров`я та розвитком. З 2023 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності, тому він втратив можливість отримувати стабільний дохід та здійснювати належне утримання сина. Таким чином, фактичне утримання ОСОБА_6 здійснюється ОСОБА_1 . Тому, відповідач 2 просить суд задовольнити позовні вимоги.

Третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області подала пояснення, де зазначено, що службою проведено обстеження умов проживання сім`ї, за результатами якого складений акт про проживання дитини разом з матір`ю та вітчимом.

Ухвалою суду від 18.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 14.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду, зобов`язано службу у справах дітей та сім`ї Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області надати письмові пояснення щодо предмета позову.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили задовольнити позов.

Відповідач 1 ОСОБА_2 визнала позов повністю.

Відповідач 2, належним чином повідомлений про розгляд справи, у судове засідання не з`явився, у відзиві просив проводити судовий розгляд без його участі та задовольнити позовні вимоги.

Представник третьої особи подав заяву про розгляд справи без його участі.

У судовому засіданні 10.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення і проголошення судового рішення на 20.08.2026.

У судовому засіданні 20.08.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

08 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, який зареєстровано Житомирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та складено відповідний актовий запис за №2300.

У шлюбі народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 , виданим Житомирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис за №2343.

ОСОБА_2 під попереднього шлюбу з ОСОБА_3 має неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис за №224.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.03.2018 у справі №369/2041/18 встановлено, що син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з матір?ю - ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 є особою ІІІ групи інвалідності у зв?язку з респіраторною недостатністю, що супроводжується застійною серцевою недостатністю, міокардитом, остеохондрозом хребта у дорослих (попереково-крижовий відділ), гастродуоденітом, а також ускладненнями основного недостатністю, іншими інтерстиціальними хворобами легень із фіброзом та емфіземою, що підтверджено Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13.06.2025.

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 27.07.2026 за адресою: АДРЕСА_1 проживають батьки: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , діти: ОСОБА_8 , 2014 р.н., ОСОБА_4 , 2020 р.н., ОСОБА_9 , 2016 р.н.

Позивач стверджує, що з 2023 року фактичне утримання ОСОБА_5 здійснюється ним, вітчимом. Тобто, він здійснює повне його утримання, тому звернувся до суду з позовом про встановлення факту утримання дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції про права дитини).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. Майновий обов`язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Як вказувалося, законодавчо обов`язок щодо утримання своїх неповнолітніх дітей, які не досягли 18 років, покладено виключно на батьків. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (частина друга статті 166 СК України).

Відповідно до статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Відповідно до частини першої статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Виходячи з аналізу вказаних вище норм, Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2023 року № 160/11228/23 зазначив, що заявник, перебуваючи у шлюбі з громадянкою, яка є матір`ю дітей, має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23, звернула увагу, що факт, пов`язаний із вихованням дитини, не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю дорослих осіб, якщо таке встановлення може вплинути на права та інтереси дитини або іншого з батьків, оскільки у таких питаннях першочергове значення має дотримання найкращих інтересів дитини.

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24 зазначено, що вирішення питання про перебування пасинка на утриманні вітчима не може здійснюватися без урахування сімейного статусу дитини, наявності в неї біологічних батьків, обсягу їхніх прав та обов`язків щодо дитини, а також впливу встановлення такого факту на права та інтереси дитини і її батьків.

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 670/373/24 зроблено висновок, що доведення факту утримання дитини вітчимом пов`язане з настанням або існуванням обставин, за яких мати та батько пасинка не виконують своїх батьківських обов`язків, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання батьками своїх батьківських обов`язків та впливає на права й інтереси цих осіб, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Отже, право вітчима брати участь у вихованні пасинка, спільне проживання з ним однією сім`єю та надання окремої матеріальної допомоги не є тотожними юридичному факту перебування дитини саме на утриманні вітчима.

Отже, вітчим має обов`язок утримувати своїх падчерку та пасинків, прямо передбачений законом, лише за сукупності таких обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу.

Суд установив, що позивач та відповідач 2 перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками однієї малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водночас ОСОБА_2 під попереднього шлюбу з ОСОБА_3 має неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом з матір`ю та вітчимом.

Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов`язків щодо пасинка, падчерки.

У батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.

Доведення факту перебування дитини на утриманні стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт утримання дитини вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі щодо виконання батьками обов`язків з виховання та утримання дитини.

У ході розгляду справи стороною позивача не доведено обставин, які входять до предмету доказування, а саме, що неповнолітній ОСОБА_5 , не має матері або батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання, що виключає можливість виникнення у позивача обов`язку, передбаченого частиною першою статті 268 СК України.

Батько дитини ОСОБА_3 є особою ІІІ групи інвалідності у зв?язку з респіраторною недостатністю, що супроводжується застійною серцевою недостатністю, міокардитом, остеохондрозом хребта у дорослих (попереково-крижовий відділ), гастродуоденітом, а також ускладненнями основного недостатністю, іншими інтерстиціальними хворобами легень із фіброзом та емфіземою, що підтверджено Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13.06.2025.

Однак, той факт, що батько дитини є особою з інвалідністю, не підтверджує того, що він є непрацездатним повністю та у нього відсутній дохід.

Якщо ж вітчим самостійно (з власної ініціативи) надає матеріальну допомогу дітям дружини, така його поведінка може свідчити про дотримання загальних засад поведінки у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм СК України таку поведінку вітчима не можна назвати «утриманням», бо «утримання», це не «право», а безальтернативний та імперативно визначений «обов`язок» батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.

Отже, із системного аналізу ст. 141, 166, 180, 260 та 268 СК України вбачається, що право вітчима брати участь у вихованні пасинка не є тотожним юридичному факту перебування пасинка на утриманні вітчима. Також саме по собі спільне проживання вітчима з дитиною та участь у її вихованні не означає автоматичного виникнення факту перебування дитини на утриманні вітчима.

Що стосується наданого до суду такого доказу, як акт обстеження матеріально-побутових умов від 27.07.2026, то такий підтверджує лише факт спільного проживання позивача з відповідачем та дітьми, проте такий документ не свідчать про утримання позивачем дітей його дружини.

Що стосується несплати відповідачем 2 аліментів, то суд зауважує, що несплата аліментів батьком не звільняє його від покладеного на них законом обов`язку утримувати свою неповнолітню дитину, і не робить автоматично вітчима зобов`язальною особою з утримання дітей дружини.

Крім того, мати дитини не позбавлена права звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів.

Оскільки судом встановлено, що у неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідні батько та матір, які зобов`язані утримувати свого сина, суд приходить висновку, що підстави для встановлення факту перебування дитини на утриманні його вітчима, тобто позивача, відсутні, у зв`язку з цим позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві, що кореспондується із положеннями ч. 1 ст. 20 ЦК України та ст. ст. 3, 4 ЦПК України.

Предметом даного позову є встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини.

Тобто, у даному випадку, між сторонами відсутній спір про право щодо встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні позивача. Сторони, створивши сім`ю та зареєструвавши шлюб, проживають спільно з дітьми, при цьому, позивачем не надано доказів того, що відповідач 1, як подружжя, чи відповідач 2, як батько дитини, порушують його права в цій частині, яке б підлягало судовому захисту.

В даній справі встановлення факту перебування дитини на утриманні вітчима не породжує певних юридичних наслідків та від встановлення судом такого факту не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як вітчима.

При цьому будь-яких перешкод у реалізації своїх прав та у виконанні обов`язків щодо дитини сторони не створюють.

Отже з матеріалів справи не вбачається наявності спору між сторонами щодо виховання дитини вітчимом.

Таким чином, під час розгляду цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Підтвердження судом перебування фізичної особи на утриманні може бути передумовою для здійснення різноманітних прав та інтересів утриманців: надання утримання за рахунок майна безвісно відсутньої особи (стаття 44 ЦК України), відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (стаття 1200 ЦК України), спадкування (стаття 1265 ЦК України).

Посилання позивача на необхідність встановлення факту утримання дитини, оскільки це впливає на його права та обов`язки, є загальним твердження, ним не доведено та не надано доказів щодо відмови в наданні певних пільг та інших соціальних гарантій, що, в свою чергу, порушувало б права дитини.

Фактично сторони у цій справі намагаються застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, можливо з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби) позивача, що свідчить про відсутність спору між сторонами у даній справі.

Суд зазначає, що позивачу не заборонено добровільно утримувати неповнолітнього сина своєї дружини, дбати про його всебічний розвиток, забезпечувати повсякденні побутові потреби, навчання, піклуватися про його духовний та фізичний стан, проте таке право позивача не породжує юридичного значення та підстав для встановлення факту перебування дитини саме на його утриманні.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України та у зв`язку з відмовою в позові судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей та сім`ї Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області, про встановлення факту перебування на утриманні відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач 1 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач 2 ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_5 )

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім`ї Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області (вул. Київська, 48, с. Бишів, Фастівський район, Київська область; код ЄДРПОУ 04362214)

Повний текст рішення складений 28 серпня 2026 року

Суддя Т. Г. Корсун