Рішення № 139312361, 21.08.2026, Бахмацький районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 728/3125/25

Номер провадження 2/728/97/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2026 року місто Бахмач

Бахмацький районний суд у складі

головуючого судді Сороколіта Є.М.,

за участі:

секретаря судового засідання Кирути Л.І.,

а також

позивача не з`явився,

представника позивача не з`явився,

відповідача 1 самопредставництво в особі Мойсеєнко Я.С.,

відповідача 2 самопредставництво в особі Чеботаренко І.Я.,

відповідача 3 самопредставництво в особі Москаленко С.М.,

третя особа без самостійних вимог 1 самопредставництво в особі Москаленко С.М.,

третя особа без самостійних вимог 2 самопредставництво в особі Стаценка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмачі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37567646), Головного управління Національної поліції в м. Києві (вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108583) та Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, буд. 45/9, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 02910019), треті особи без самостійних вимог Чернігівська обласна прокуратура (вул. Князя Чорного, буд. 9, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114) та Головне управління Національної поліції у Чернігівській області (просп. Перемоги, буд. 74, м Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40108651), про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, негайно після закінчення судового розгляду ухвалив рішення про таке.

І. Рух справи.

1. До Бахмацького районного суду (далі також Суд) 01.12.2025 з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі також Позивач), представництво інтересів якого здійснює адвокат Ковалюх Василь Миколайович, до Державної казначейської служби України (далі також Відповідач 1), треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача Чернігівська обласна прокуратура (далі також Третя особа 1), Головне управління Національної поліції у Чернігівської області (далі також Третя особа 2), за змістом якого Позивач просив стягнути з Державного бюджету України у безспірному порядку на його користь моральну шкоду в сумі 300 000,00 грн, заподіяну незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за статтею 257 Кримінального кодексу України та незаконним триманням під вартою протягом семи місяців і 14 днів, а також стягнути з Відповідача витрати, понесені Позивачем на оплату правничої допомоги адвоката у цій справі в розмірі 5 000,00 грн.

2. Ухвалою Суду від 03.12.2025 № 728/3125/25 задоволено заяву судді Глушко О.І. про самовідвід, справу передано для повторного автоматизованого розподілу.

3. За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сороколіту Є.М.

4. Ухвалою Суду від 04.12.2025 № 728/3125/25 суддею Сороколітом Є.М. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 27.01.2026 об 11 год 00 хв у приміщенні Суду.

5. У подальшому протокольними ухвалами Суду від 27.01.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про його заміну на належного, а також вирішено питання про витребування матеріалів кримінального провадження стосовно Позивача, у зв`язку з чим відкладено проведення підготовчого засідання до 16.02.2026 на 12 год 00 хв.

6. Ухвалою Суду від 16.02.2026 № 728/3125/25 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в м. Києві та Київську міську прокуратуру, у зв`язку з чим на підставі положень пункту 2 частини другої статті 198 Цивільного процесуального кодексу України (далі також ЦПК України) відкладено проведення підготовчого засідання до 02.03.2026 на 12 год 00 хв.

7. У зв`язку з перебуванням головуючого судді у справі в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку у справі № 728/1148/24 (провадження № 1-кп/728/12/26) підготовче засідання 02.03.2026 о 12 год 00 хв не відбулося, його проведення призначене повторно на 08.04.2026 о 10 год 00 хв.

8. Ухвалою Суду від 08.04.2026 № 728/3125/25 було задоволено клопотання представника Позивача, залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Головне управління Національної поліції в м. Києві (далі також Відповідач 2) та Київську міську прокуратуру (далі також Відповідач 3), виключивши їх з числа третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на стороні Відповідача, а також встановлено залученим співвідповідачам строк для подання відзиву і відкладено проведення підготовчого засідання до 16.06.2026 на 11 год 00 хв.

9. Ухвалою Суду від 16.06.2026 № 728/3125/25 підготовче провадження у цій справі було закрите, призначено проведення судового засідання для розгляду справи по суті на 22.07.2026 о 10 год 00 хв.

10. Протокольною ухвалою Суду від 22.07.2026 проведення судового засідання з розгляду справи по суті відкладено до 11.08.2026 на 14 год 30 хв у зв`язку з неявкою у призначене судове засідання Позивача і його представника.

11. У призначене судове засідання з розгляду справи по суті належним чином повідомлені Позивач та його представник, не з`явилися, однак від представника Позивача, адвоката Ковалюха В.М., надійшла заява від 11.08.2026 б/н, за змістом якої останній просив судовий розгляд здійснювати без його участі та участі Позивача, зазначав про підтримання позовних вимог у повному обсязі.

12. Інші заяви та клопотання на розгляд Суду не надходили.

13. У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.08.2026 Суд, перейшовши до стадії ухвалення рішення, на підставі відповідних положень абзацу другого частини першої статті 244 ЦПК України вирішив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення 21.08.2026 о 09 год 00 хв.

ІІ. Позиції учасників справи.

14. У поданій позовній заяві в обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначив, що вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23.03.2021 він був визнаний невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за статтею 257 Кримінального кодексу України (далі також КК України) у зв`язку з недоведенням його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та виправданий, а також засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України з призначенням йому покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

15. Ухвалою цього ж суду від 12.04.2021 було роз`яснено про необхідність зарахування строку попереднього ув`язнення з 10 червня 2019 року по дату набрання даним вироком законної сили відповідно до положень частини п`ятої статті 72 КК України, в редакції Закону України від 26.11.2015 № 838-VIII, який набрав чинності 24.12.2015 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У зв`язку з повним відбуттям покарання на дату набрання зазначеним вироком законної сили, засуджений ОСОБА_1 підлягав звільненню з-під варти з місць попереднього ув`язнення негайно.

16. Однак вироком Чернігівського апеляційного суду від 11.01.2022 вирок суду першої інстанції від 23.03.2021 скасовано у частині призначеного покарання, визнано його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

17. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.06.2022 вирок Чернігівського апеляційного суду від 11.01.2022 щодо ОСОБА_1 змінено, на підставі частини п`ятої статті 72 КК України (в редакції Закону України від 26.11.2015 № 838-VIII) зараховано ОСОБА_1 у строк покарання термін попереднього ув`язнення з 10 червня 2019 року по 11 січня 2022 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_1 звільнено з-під варти у зв`язку з фактичним відбуттям покарання.

18. Згідно з довідкою від 19.02.2025 Державної установи Бориспільська виправна колонія (№ 119) ОСОБА_1 24.06.2022 звільнений по відбутті строку покарання.

19. Таким чином, Позивач сукупно перебував під слідством та судом з утриманням під вартою з 10.06.2019 по 24.06.2022 36 місяців і 14 днів.

20. Враховуючи, що у строк покарання ОСОБА_1 зараховано термін попереднього ув`язнення з 10 червня 2019 року по 11 січня 2022 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, то термін фактично відбутого ним покарання у виді позбавлення волі становить 5 років 7 місяців і 14 днів, що більше від строку покарання у виді позбавлення волі, яке було призначено судом.

21. Позивач наголошує, що у зв`язку з незаконним триманням під вартою він зазнав негативного впливу та був змушений пристосовуватись до несприятливих умов, у нього погіршились відносини з оточуючими, він повинен був виправдовуватись перед родичами, колегами, що принижувало його честь, гідність, та репутацію, а тривала нервова напруга призвела до появи негативних змін у стані здоров`я, таких як швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, невпевненість у собі.

22. Зазначив, що з 01.01.2025 розмір мінімальної заробітної плати становить 8 000 грн, а розмір заподіяної моральної шкоди визначити нелегко, оскільки грошима важко оцінити те потрясіння, що пережив Позивач, так як вони здатні лише частково урівноважити його емоційні страждання.

23. Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких він зазнав, і виходячи із мінімального розміру моральної шкоди, встановленого законом, засад розумності, виваженості та справедливості просив стягнути з державного бюджету України в безспірному порядку на його користь моральну шкоду в сумі 300 000 грн, заподіяну йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за статтею 257 КК України та незаконним триманням під вартою протягом 7 місяців і 14 днів.

24. Як на правову підставу своїх вимог посилався на положення статті 1176 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України), за змістом яких шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

25. Додатково вважав, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі також Закон № 266/94-ВР), зокрема статей 3, 12 та 13, а також статті 5 Європейської конвенції з прав людини (далі також Конвенція), ратифікованої Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 № 475/97-ВР, якою гарантовано право на відшкодування Кожному, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті.

26. Окрім того, просив врахувати правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах Касаційного цивільного суду від 06.07.2022 у справі № 728/959/20 та від 15.10.2025 у справі № 216/5629/23.

27. Також просив вирішити питання про стягнення з Відповідачів витрати, понесені ним на оплату правничої допомоги адвоката у цій справі у розмірі 5 000 грн.

28. Відповідач 1 заявлені позовні вимоги не визнав у повному обсязі та 08.01.2026 через модульну систему ЄСІТС Електронний суд подав відзив на позовну заяву, яким просив відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.

29. Зазначав, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки у відповідності до пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, одним з основних завдань Казначейства України є реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів та здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Кошти державного бюджету належать на праві власності Державі.

30. Наголошував, що із повноважень та завдань Державної казначейської служби України не слідує, що цей орган несе відповідальність за шкоду, завдану органами досудового слідства в результаті їх протиправної бездіяльності.

31. Оскільки, Казначейство жодної шкоди Позивачу не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, його дії стосовно Позивача незаконними не визнавалися, тому воно не може нести відповідальність за можливу шкоду, заподіяну Позивачу стверджуваними діями інших державних органів.

32. Вважає, що боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин.

33. Окрім того зазначив, що Позивачем не надано доказів незаконності взяття і тримання його під вартою, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні, в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Докази позивача про заподіяння йому моральної шкоди, що полягає у погіршенні відносин з оточуючими, а тривала нервова напруга призвела до появи негативних змін у стані здоров`я, ґрунтуються виключно на його припущеннях.

34. Позивачем не доведено необхідними доказами розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, зазначена Позивачем сума моральної шкоди не обґрунтована та не відповідає вказаним принципам поміркованості та розумності. Позивач обмежується лише загальними посиланнями на те, що під час відбуття ним покарання зазнав моральної шкоди, оскільки був змушений пристосовуватись до несприятливих умов, а тривала нервова напруга призвела до появи негативних змін у стані здоров`я, таких як швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, невпевненість у собі. Вказані вимоги Позивачем не виконані, а такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не повинен стати засобом безпідставного збагачення.

35. Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу вважає, що відсутні правові підстави для їх відшкодування, розмір витрат є не обґрунтованим та не пропорційним щодо предмета спору, до поданої позовної заяви не надано документи, які підтверджують фактичне надання послуг: акт приймання-передачі наданих послуг, специфікацію послуг, звіт про надання послуг. Таким чином, обсяг виконаних робіт адвокатом не підтверджено.

36. Відповідач 2 13.04.2026 через модульну систему ЄСІТС Електронний суд також подав відзив на позовну заяву, згідно з яким заявлені позовні вимоги він теж не визнав у повному обсязі та зазначив, що у провадженні слідчого управління ГУ Національної поліції у місті Києві перебувало кримінальне провадження, відомості про яке 28.04.2016 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12016270070000378, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, пунктом 5 частини другої статті 115 КК України; частиною першою статті 263 КК України та частиною четвертою статті 296 КК України.

37. ОСОБА_1 04.05.2017 було вручене письмове повідомлення про підозру у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення, яке кваліфіковано за частиною четвертою статті 296 КК України і в цей же день йому особисто під підпис була вручена повістка про виклик на 10.05.2017 для проведення з останнім слідчих та процесуальних дій, а також для обрання йому запобіжного заходу.

38. Однак на визначений час ОСОБА_1 не з`явився, причин неявки не повідомив.

39. Відповідно довідки УІПКП 102 ГУНП в Чернігівській області від 10.05.2017 № 820/124/26/01/2017 за даними підсистеми Аркан-МВС ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетинав 05.05.2017 держаний кордон України на виїзд у пункті пропуску Нові Яриловичі (кордон України з Республікою Білорусь), використовуючи свій закордонний паспорт НОМЕР_2 і назад не повертався.

40. У зв`язку з цим 12.05.2017 Позивач був оголошений в розшук, (розшукова справа від 18.05.2017 № 42/01/75), а 19.08.2017 оголошений у міжнародний розшук каналами Інтерполу.

41. У подальшому 02.11.2017 у рамках досудового розслідування за матеріалами внесеними в ЄРДР під № 12016100060004462, у порядку передбаченому для вручення повідомлень, на домашню адресу ОСОБА_1 було відправлено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого статтею 257 КК України.

42. Матеріли за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 257 КК України 12.12.2017 були виділені в окреме провадження, а у подальшому приєднані до матеріалів кримінального провадження під № 12016270070000378, після чого кримінальне провадження було зупинене на підставі положень пункту 2 частини першої статті 280 Кримінального процесуального кодексу України (даіл також КПК України).

43. Також слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва Левицькою Т.В. 10.08.2018 винесено ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно Позивача.

44. Згідно з протоколом затримання ОСОБА_1 від 10.06.2019 останній був затриманий 10.06.2019 о 16 год 50 хв. У подальшому віщого нього 12.06.2019 Новоуренгойським міським судом Ямало-Ненецького автономного округу російської федерації було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 40 діб до 18.07.2019, який у подальшому неодноразово був продовжений, востаннє до 09.07.2020.

45. ОСОБА_1 20.05.2020 вручено письмове повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених сатттею 257 та частиною четвертою статті 296 КК України.

46. Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 20.05.2020 Позивача було затримано 20.05.2020 о 16 год 15 хв на міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення Гоптівка-Нехотєєвка Харківської області в результаті видачі в рамках екстрадиції.

47. Згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21.05.2020, до Позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 19.07.2020 включно.

48. Відповідач 2 наголошував, що за дослідженими матеріалами, що стали підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 вбачається, що останній тривалий час переховування від слідства та суду на території іншої держави та вчиняв інші дії щодо перешкоджання кримінальному провадженню.

49. На його переконання слідчим суддею стосовно ОСОБА_1 було застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою лише 21.05.2020. Проте, щодо ОСОБА_1 було також застосовано екстрадиційний арешт на території російської федерації, і, відповідно, застосування такого процесуального примусу у вигляді взяття особи під варту з метою забезпечення її видачі (екстрадиції) у даному випадку зараховується до загального строку відбування покарання.

50. Зазначенні факти також були встановлені рішенням слідчого судді про застосування запобіжного заходу стосвно підозрюваного, за яким поведінку ОСОБА_1 після події злочину визнано такою, що була направлена на ухилення від кримінальної відповідальності, оскільки, перебуваючи на волі Позивач перешкоджав кримінальному провадженню та вчиняв дії щодо переховування від органу досудового розслідування.

51. Вироком Суду від 23.03.2021 ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України і призначено йому покарання у виді 3 років та 6 місяців позбавлення волі, та виправдано за пред`явленим обвинуваченням за статтею 257 КК України, у зв`язку з недоведенням його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. Зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк його тримання під вартою і початок строку відбуття ним покарання слід рахувати з 10.06.2019.

52. Ухвалою Суду від 12.04.2021 роз`яснено про необхідність зарахування строку попереднього ув`язнення з 10.06.2019 по дату набрання даним вироком законної сили відповідно до положень частини п`ятої статті 72 КК України в редакції Закону України від 26.11.2015 № 838-VIII, який набрав чинності 24.12.2015, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У зв`язку з повним відбуттям покарання на дату набрання зазначеним вироком законної сили, засудженого ОСОБА_1 постановлено звільнити з під варти з місць попереднього ув`язнення негайно.

53. Вироком Чернігівського апеляційного суду від 11.01.2022 скасовано вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23.03.2021 стосовно Позивача у частині призначеного покарання, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. В іншій частині вирок залишено без змін.

54. Постановою Верховного Суду від 21.06.2022 вирок Чернігівського апеляційного суду від 11.01.2022 змінено, на підставі частини п`ятої статті 72 КК України (у редакції Закону України від 26.11.2015 № 838-VIII) ОСОБА_1 зараховано у строк покарання термін попереднього ув`язнення з 10.06.2019 по 11.01.2022 включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У іншій частині судове рішення залишити без зміни.

55. Відповідач 2, зазначив, що у разі розгляду судами обвинувачення стосовно особи, що утворює ідеальну сукупність злочинів в межах одного кримінального провадження та призвело до ухвалення виправдувального вироку в частині, то такий вирок не наділяє правом на відшкодування моральної шкоди.

56. Разом з тим, Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду, що вказували б на нанесення Позивачу моральної шкоди.

57. Вважає, що у даній справі Позивачем були визначені неналежні відповідачі, оскільки саме держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

58. Щодо стягнення коштів на правничу допомогу просить врахувати, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити не тільки з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також фінансового стану обох сторін, ту обставину, що час розгляду цієї справи співпав з періодом воєнного стану, який оголошено на всій території України, у зв`язку з воєнною агресією російської федерації українська економіка переживає найскладніші часи.

59. Відповідач 3, у свою чергу, 28.04.2026 через модульну систему ЄСІТС Електронний суд також подав відзив на позовну заяву, яким заявлені позовні вимоги також не визнав у повному обсязі.

60. Щодо фактичних обставин здійснення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження стосовно Позивача вказував на ті ж самі факти, що й Відповідач 2, які описані у пунктах 37-54 цього рішення.

61. Просив врахувати, що відповідно до пункту 3 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04.03.1996 № 6/5/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

62. Вказаний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 383/596/15 (провадження № 14- 342цс18) і від 15.12.2021 у справі № 451/1215/18.

63. Також наголошувала, що Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду.

64. Зокрема, тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 застосовувалося на стадії досудового розслідування на підставі ухвал слідчого судді, екстадиційного арешту в іншій державі з урахуванням часу тримання виданої особи під вартою на території запитуваної держави у зв`язку з вирішенням питання про її видачу в Україну, а також час її етапування, що зарахувалось до строку відбування покарання, на стадії судового розгляду на підставі ухвал та вироків Бахмацького районного суду та Чернігівського апеляційного суду, які набрали законної сили.

65. Водночас до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою через те, що ОСОБА_1 переховувалася від органів досудового розслідування, у зв`язку з чим самі дії особи (переховування) створили умови для арешту. Позивач утримувався під вартою внаслідок власних дій, що підтверджується ухвалами слідчих судів та вироками (вчинення кримінального правопорушення та вчинення дій щодо переховування від органу досудового розслідування.

66. Разом з тим, щодо стягнення коштів на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 у справі № 466/9758/16-ц та від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц, витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору.

67. Також Третя особа 1 і Третя особа 2 через систему ЄСІТС Електронний суд 09.01.2026 направили пояснення щодо позовної заяви, у яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки поданий позов не є обґрунтованим, позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій органів досудового розслідування щодо тримання його під вартою.

68. Повідомиляли, що тримання під вартою ОСОБА_1 застосовувалося на стадії досудового розслідування на підставі ухвал слідчого судді, а на стадії судового розгляду на підставі ухвал та вироків Бахмацького районного суду та Чернігівського апеляційного суду, які набрали законної сили.

69. Вироком Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_1 було призначено покарання за частиною четвертою статті 296 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, який набрав законної сили з моменту його проголошення та підлягав виконанню.

70. Постановою Верховного Суду від 21.06.2022 ОСОБА_1 зараховано у строк покарання термін попереднього ув`язнення з 10.06.2019 по 11.01.2022 включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, що у подальшому призвело до його звільнення від відбування покарання по фактичному його відбуттю, що не свідчить про незаконність тримання під вартою Позивача.

71. Разом з тим, Позивач не надав доказів на підтвердження обсягу моральних страждань, зазначених у позовній заяві, не наведено жодних доказів в обґрунтування моральної шкоди, не зрозуміло, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір моральної шкоди, у тому числі якими саме діями спричинено моральну шкоду, діями якої саме службової особи спричинено моральну шкоду.

ІІІ. Фактичні обставини встановлені Судом.

72. Вироком Бахмацького районного суду від 23.03.2021 у справі № 728/1725/20 (провадження 1-кп/728/26/21) ОСОБА_1 був засуджений за частиною четвертою статті 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки і 6 (шість) місяців (а.с. 6-14).

73. У строк відбуття покарання зараховано строк тримання його під вартою і початком строку відбуття ним покарання визначено 10.06.2019. До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою в Чернігівському слідчому ізоляторі.

74. Також згаданим вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за статтею 257 КК України у зв`язку з недоведенням його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та виправдано.

75. Відповідно до ухвали Бахмацького районного суду від 12.04.2021 про роз`яснення рішення суду на виконання вироку Суду від 23.03.2021, роз`яснено про необхідність зарахування строку попереднього ув`язнення з 10 червня 2019 року по дату набрання даним вироком законної сили відповідно до положень частини п`ятої статті 72 КК України, в редакції Закону України від 26.11.2015 № 838-VIII, який набрав чинності 24.12.2015, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі до строку відбування призначеного Судом покарання у виді позбавлення волі.

76. Зазначено, що у зв`язку з повним відбуттям покарання на дату набрання зазначеним вироком законної сили, засуджений ОСОБА_1 підлягає звільненню з-під варти з місць попереднього ув`язнення негайно (а.с. 15-16).

76. Відповідно до вироку Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2022 року у справі № 728/1725/20 (провадження 11-кп/4823/25/22) вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасовано у частині призначеного покарання, визнано його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

В іншій частині цей вирок залишено без змін (а.с. 17-16).

77. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 червня 2022 року у справі № 728/1725/20, провадження № 51-799км22, вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2022 року стосовно ОСОБА_1 змінено, на підставі частини п`ятої статті 72 КК України (в редакції Закону України 26 листопада 2015 року № 838-VIII від) зараховано ОСОБА_1 у строк покарання термін попереднього ув`язнення з 10 червня 2019 року по 11 січня 2022 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В іншій частині судове рішення залишено без зміни. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнено з-під варти у зв`язку з фактичним відбуттям покарання (а.с. 26-28).

78. Згідно з довідкою Державної установи Бориспільська виправна колонія (№ 119) від 19.02.2025 № 7-887/ВС ОСОБА_1 з 27.05.2022 відбував міру кримінального покарання в державній установі Бориспільська виправна колонія (№119), 24.06.2022 звільнений по відбутті строку покарання (а.с. 28).

ІV. Оцінка Суду

79. Перш за все Суд наголошує, що розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

80. За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

81. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

82. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).

83. Суд звертає увагу, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими Суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати Суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

84. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

85. Окрім того, Суд нагадує, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: баланс імовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence) і поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt).

86. Європейський суд з прав людини (далі також ЄСПЛ) у рішенні Джей.Кей. та інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) наголошує, що стандарт балансу ймовірностей притаманний саме цивільним справам.

87. Також цей стандарт доказування згадується ЄСПЛ у справі Бендерський проти України (BENDERSKIY v. UKRAINE) і полягає у тому, що для Суду, аби визнати певну подію такою, яка відбулася, достатньо дійти висновку про те, що з урахування усіх доказів вірогідність існування такої події є більшою за не існування.

88. Застосовуючи згадані вище підходи до фактичних обставин цієї справи Суд відмічає, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

89. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

90. Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

91. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

92. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

93. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

94. Велика Палата Верховного Суду неодноразово послідовно зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови ВП ВС від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

95. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови ВП ВС від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункти 8.5, 8.6), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункти 34, 35)).

96. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та від 14 січня 2026 року у справі № 465/5323/15.

97. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача (пункт 30 постанови ВП СВ від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

98. У постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

99. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова ВП ВС від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

100. Також Суд враховує, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

101. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

102. Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

103. Суд звертає увагу, що за змістом положень статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-ІV він застосовує при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ) як джерело права.

104. Так, позбавлення волі вважається найжорсткішим заходом державного примусу (за винятком смертної кари), оскільки воно радикально обмежує базові, природні права людини, гарантовані як Конституцією України та національним законодавством, так і міжнародними договорами, стовроною яких є держава.

105. Відповідно оскільки позбавлення волі є настільки суворим кроком, то міжнародні стандарти, зокрема Конвенція, встановлють жорсткі межі для втручання держави у право на особисту свободу та недоторканість.

106. Так, позбавлення волі можливе виключно за рішенням суду і лише на підставі чітко визначеного закону. Тривалість і суворість покарання мають відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та суспільній небезпеці особи, а ув`язнення не повинно мати на меті завдання фізичних страждань або приниження людської гідності.

107. Беззаперечним є, що порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02, рішення у справі Науменко проти України від 09 листопада 2004 року, заява № 41984/98).

108. Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (рішення у справі Антипенко проти російської федерації від 15 жовтня 2009 року, заява № 33470/03, постанова у справі Пшеничний проти російської федерації від 14 лютого 2008 року, заява № 30422/03).

109. Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

110. У свою чергу відповідно до частини другої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

111. Пунктом 1 статті 5 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

112. Також пунктом 3 статті 5 Конвенції встановлено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту с пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

113. Пункт 5 статті 5 Конвенції гарантує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. При цьому згідно з практикою для визнання ним арешту або тримання під вартою таким, що здійснене всупереч статті 5 Конвенції, та призначення відповідного відшкодування не вимагається визнання незаконним такого арешту або тримання під вартою на національному рівні.

114. У справі Шульгін проти України ЄСПЛ визнав, що мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції у зв`язку з відмовою національними судами у присудженні заявнику компенсації за незаконне позбавлення його свободи протягом двох років. Підставою для звернення заявника до національних судів з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду, стало рішення Верховного Суду України, яким було частково скасовано вирок щодо заявника, що мало наслідком зменшення строку його покарання на більш як два роки. При цьому на час постановлення цього рішення заявник уже відбув призначене йому раніше покарання.

115. У рішеннях національних судів вказано, що засудження заявника було визнано лише частково, а не в повному обсязі, тоді як національне законодавство передбачало, що скасування вироку як незаконного є підставою для отримання відповідної компенсації.

116. Здійснюючи оцінку рішень національних судів у цій справі ЄСПЛ визнав застосований ними підхід надмірно формальним, а спосіб, у який національні суди витлумачили та застосували національне законодавство щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, таким, що не відповідав вимогам пункту 5 статті 5 Конвенції.

117. Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, Суд наголошує, що національними судами Позивача було виправдано за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення за статтею 257 КК України, а постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 червня 2022 року (справа № 728/1725/20, провадження № 51-799км22) вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 змінено, на підставі частини п`ятої статті 72 КК України (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зараховано ОСОБА_1 у строк покарання термін попереднього ув`язнення з 10 червня 2019 року по 11 січня 2022 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В іншій частині судові рішення залишено без зміни.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнено з-під варти у зв`язку з фактичним відбуттям покарання.

118. Враховуючи, що у строк покарання ОСОБА_1 зараховано термін попереднього ув`язнення з 10 червня 2019 року по 11 січня 2022 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, термін відбуття ним покарання у виді позбавлення волі становить 5 років 7 місяців і 14 днів, що більше від строку покарання, призначеного судом.

119. Отже Позивач безпідставно перебував під вартою 7 місяців і 14 днів, що свідчить про порушення його прав, гарантованих статтею 5 Конвенції та дає право на відшкодування моральної шкоди.

120. При цьому Суд враховує, що згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

121. Частиною другою статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік від 03 грудня 2025 року № 4695-IX визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці дев`ятому статті 7 цього Закону.

122. У цьому контексті Суд нагадує, що чинним законодавством не передбачено можливість запровадження Законом України про державний бюджет на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, зокрема і згідно з Законом № 266/94-ВР.

123. Так, Конституційний Суд України у своїх рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

124. Отже, Закон № 266/94-ВР є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.

125. У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

126. Відповідно до статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2026 року мінімальну заробітну плату на рівні 8 647,00 грн.

127. Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз`яснював про необхідність застосування мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленного Законом України Про Державний бюджет України на 2026 рік мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 647,00 грн.

128. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).

129. Таким чином, оскільки період незаконного перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає 6 місяців і 15 днів (з 11 січня 2022 року по 24 червня 2022 року), розмір морального відшкодування не може бути меншим за 56 205,49 грн ((8 647,00 грн х 6 місяців = 51 882,00 грн) + (8 647,00 грн: 30 календарних днів х 14 днів = 4 323,49 грн) = 56 205,49 грн).

130. Також в силу положень частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів Судом враховується висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц, згідно з яким, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

131. Отже, враховуючи те, що моральними стражданнями супроводжується будь-яке протиправне діяння, а безпідставне позбавлення волі тим більше, при визначенні розміру відшкодування, Суд бере до уваги характер порушених прав Позивача та їх тривалість, і оцінює завдану моральну шкоду у розмір 200 000,00 гривень.

132. На сам кінець Суд відмічає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

133. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

134. Отже, оцінивши надані Позивачем докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності як кожен окремо, так і сукупному взаємозв`язку, на переконання Суду позов слід задовольнити частково, відмовивши у задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України як неналежного відповідача та стягнувши справедливий розмір відшкодування завданої моральної шкоди.

V. Розподіл судових витрат.

135. Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

136. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат здійснюється пропорційно задоволених позовних вимог.

137. Також за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

138. На підтвердження понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою Позивачем долучено до матеріалів копію договору про надання правничої допомоги, заявку на надання юридичної допомоги та витяг з акта про надання юридичної допомоги.

139. Оцінюючи надані документи Суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу він має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

140. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання щодо оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

141. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

142. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (§ 268).

Також у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічні посилання мають постанови ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23, додаткові постанови ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19).

143. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема:

- час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець;

- вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні;

- тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому для Суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

144. Вирішуючи останнє, Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, постанови КГС ВС від 24.04.2024 у справі № 922/3850/23, 11.04.2024 у справі № 910/11136/23, постанови КЦС ВС від 22.11.2023 року у справі № 220/571/21, від 20.06.2024 у справі № 760/11612/23).

145. Підсумовуючи наведене, враховуючи незначну складність цієї справи, наявність доволі сталої судової практики щодо розгляду аналогічних питань, проведення одного судового засідання, Суд вважає, що заява про стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню на суму 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.),

146. Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 247, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України Суд,

У Х В А Л И В :

1. Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в м. Києві та Київської міської прокуратури, треті особи без самостійних вимог Чернігівська обласна прокуратура та Головне управління Національної поліції у Чернігівській області, про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 200 000,00 грн (двісті тисяч гривень 00 коп.) у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування, прокуратури та суду пов`язаних з притягнення до кримінальної відповідальності.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України відмовити у повному обсязі.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.) у рахунок відшкодування витрат понесених на отримання правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені Главою 1 Розділу V Цивільного процесуального кодексу України, а саме шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення цього рішення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач 1: Державна казначейська служба України, адреса місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, індекс 01001, код ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач 2: Головне управління Національної поліції в м. Києві, адреса місцезнаходження: вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, індекс 01601, код ЄДРПОУ 40108583.

Відповідач 3: Київська міська прокуратура, адреса місцезнаходження: вул. Предславинська, буд. 45/9, м. Київ, індекс 03150, код ЄДРПОУ 02910019.

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Чернігівська обласна прокуратура, адреса місцезнаходження: вул. Князя Чорного, буд. 9, м. Чернігів, індекс 14000, код ЄДРПОУ 02910114.

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Головне управління Національної поліції у Чернігівській області, адреса місцезнаходження: просп. Перемоги, буд. 74, м. Чернігів, індекс 14000, код ЄДРПОУ 40108651

Суддя Є.М. Сороколіт