Рішення № 139309893, 28.08.2026, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/7/26

Провадження № 2/697/351/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Колісник Л.О.,

за участю секретаря судового засідання - Румини М.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до суду в інтересах ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позивач позов обгрунтовував тим, що сторони уклали шлюб 05.01.2022. Сторони виїхали за межі України після повномаштабного вторгнення РФ на територію Французької Республіки, де проживають на даний час. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 України, яка народилася у Французькій Республіці та є громадянкою України. Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02.12.2025 у справі № 697/2467/25 шлюб між сторонами було розірвано. Сторони після розірвання шлюбу проживають окремо. Їхня дочка проживає разом із позивачем та перебуває на її утриманні. Мати опікується дитиною, створила їй належні умови для проживання, виховання та розвитку, виховує та дбає про неї і її здоров`я. Відповідач не виконує свої батьківські обов`язки стосовно дитини, чинить перешкоди у реалізації прав дитини, оскільки батьки не можуть досягти згоди щодо цього. Відповідач зловживає алкоголем, та був госпіталізований 15.11.2025 з причин зловживання алкоголем. Перебуваючи у алкогольному сп`янінні, відповідач погрожував позивачу відібрати дитину і вивезти у невідомому напрямку. Окрім батька та матері, інших родичів за кордоном, які могли б подбати про дитину, відсутні. Згоди щодо нагального вирішення тих чи інших питань життєдіяльності дитини досягти важко, оскільки відповідач не йде на компроміси із позивачем, тому між батьками існує спір з приводу визначення місця проживання дитини. Позивач не перешкоджає спілкуванні батька з дитиною, вихованню та піклуванню. Позивач не має шкідливих звичок, не зловживає алкогольними та наркотичними засобами, має гарне психічне здоров`я. З метою захисту прав та законних інтересів малолітньої дитини ОСОБА_6 позивач просить визначити місця проживання дитини разом із нею. Вказане забезпечить змогу матері дитини самостійно без згоди батька дитини вирішувати питання щодо дитини, такі як звернення до медичних установ для обстеження та лікування доньки, реєстрації місця проживання дитини, влаштування дитини до навчальних закладів, вирішення інших побутових та соціальних питань, пов`язаних із її вихованням і розвитком.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, відзиву на позов до суду не подав.

Ухвалою судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.01.2026 позов прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

02.07.2026 ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області закрито підготовче засідання у цивільній справі за позовом, призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судове засідання не з`явилася, уповноважила представляти свої інтереси представника.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у позові, просила його задовольнити, пояснила, що батько дитини зловживає алкогольними напоями, що підтверджується виписним епікризом. Між сторонами виникли складні стосунки, а відповідач погрожує забрати дитину. Мати не може самостійно вирішити питання життєдіяльності дитини, оскільки деякі питання за кордоном можна вирішувати за згодою обох батьків. Тому позивач просить визначити місце проживання дитини разом із нею, що надасть їй можливість самостійно вирішувати питання щодо дитини. Орган опіки і піклування як за місцем проживання матері так і за місцем проживання батька не виконали свій обов`язок щодо надання висновку в інтересах дитини, надавши відмови про те, що вони не можуть надати висновки. Відсутність висновку щодо визначення місця проживання дитини не є перешкодою для вирішення справи по суті та відмови у визначенні місця проживання дитини, оскільки є інші докази, якими обгрунтовуються вимоги. Вважає неможливим встановлення думки дитини судом через її вік. З`ясування думки малолітньої дитини 4 років суперечить законодавству, оскільки думку дитини з`ясовується органом опіки і піклування після досягнення дитиною 10 років. Натомість орган опіки і піклування самоусунулися від виконання своїх обов`язків, до позивача та відповідача не зателефонували, не оглянули місце проживання дитини через телекомунікаційні засоби. Позивач проживає у Франції разом зі своїми батьками, про працевлаштування сторін не відомо. Можливо позивач отримує соціальну допомогу чи допомогу від своїх батьків. Відсутність даних про працевлаштування та умови проживання не є визначальними для визначення місця проживання дитини. З огляду на характеристику батька, в найкращих інтересах дитини буде визначення місця проживання дитини з матір`ю, що юридично закріпить її право нести відповідальність за дитину. Також заявляє про подання доказів щодо витрат позивача на правову допомогу протягом п`яти днів після винесення рішення суду.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся про розгляд справи належним чином за адресою його реєстрації.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи без їхньої участі.

Від служби у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради надійшли заяви про неможливість надання висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із одним із батьків, оскільки батько дитини ОСОБА_3 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина та мати також не проживають не території міста Канева. Даний факт не дає можливості орган опіки і піклування провести обстеження житлово-побутових умов, скласти відповідний акт та надати суду висновок про розв`язання спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Від Служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли письмові пояснення, в яких вказано, що Службою проведена відповідна робота, за результатами якої встановлено, що з початком повномаштабного вторгнення російської федерації до України мати ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 виїхали до Республіки Франція, де і народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 малолітня дитина ОСОБА_6 та проживає по теперішній час. 29.01.2026 спеціалістами Служби було здійснено двічі телефонний дзвінок до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з метою з`ясування питання визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьки дитини слухавку не взяли, в подальшому на зв`язок зі Службою не вийшли. Пояснень від сторін по справі № 697/7/26 до Служби не надходило. З метою з`ясування всіх обставин справи, Службою надіслано лист від 25.02.2026 за вих. № 106/58-578 ОСОБА_3 з проханням надати письмове пояснення щодо викладених обставин у позовній заяві ОСОБА_2 , зворотна відповідь не надійшла. Подільська районна в міста Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування не має правових підстав у наданні висновку щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з проживанням перебування дитини не в Подільському районі міста Києва, що унеможливлює на сьогоднішній день визначення психоемоційного стану та особистої прихильності дитини до батьків.

Враховуючи доводи учасників, дослідивши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянами України. Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_2 . Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 є АДРЕСА_3 (а.с. 9-15, 49).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 05.01.2022, який був розірваний рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02.12.2025 у справі № 697/2467/25 ( а.с.16-18).

Відповідно до повної копії актовового запису про народження № 1467 сторони є батьками дитини ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Корбей-Ессон (Ессон). Місцем проживання сторін на час народження дитни у Французькій Республіці зазначено: 25 авеню де Павійон, Вірі-Шатійон (Ессон) (а.с. 19-22).

Відповідно до довідки про реєстрацію особи громадянином України, виданої 06.07.2022 посольством України у Французькій Республіці, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована громадянкою України ( а.с.23).

Інтереси позивача у даній справі представляє представник адвокат Лук`янець Л.О.

У позовній заяві представник стверджує, що позивач, відповідач та дитина проживає у Французькій Республіці. У тексті позовної заяви представник позивача зазначає, що відповідач проживає окремо, а місцем проживання позивача, з якою проживає малолітня дитини, є 6 rue de Launay, Saint-Michel-sur-Orge, Французька Республіка.

Фактичне місце проживання відповідача у Французькій Республіці позивач не вказує. Натомість у позовній заяві зареєстрованим місцем проживання позивача вказано: АДРЕСА_2 , відповідача ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 , що збігається із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру.

Також представником позивача направляються клопотання з процесуальних питань на адресу проживання відповідача в Україні.

З огляду на викладене, підсудність справи визначена на підставі ч.1 ст. 27 ЦПК України.

Позивач подала позов до відповідача щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обгрунтовуючи його суперечностями між батьками при вирішенні питань, пов`язаних із навчанням, лікуванням, реєстрації місця проживання дитини, соціальних та побутових питань, пов`язаних із її вихованням і розвитком.

На підтвердження доводів про існування спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та необхідності визначення місця її проживання разом із матір`ю до позовної заяви, крім відомостей про народження дитини, її громадянства та батьків, додано копії: заяви ОСОБА_2 про підтвердження факту проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю, вірність підпису у якій засвідчено асоційованим нотаріусом у ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.24-26); довідки від 02.10.2025 з місця навчання за 2025-2026 з дитячого садка імені ОСОБА_8 про засвідчення, що учениця ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою 6, рю де Лоне 91240 Сен-Мішель-сюр-Орж, зарахована до школи на 2025-2026 навчальний рік до класу Наймолодшого відділення ( а.с. 27-29); довідки від 09.10.2025 лікаря загальної медицини ОСОБА_10 про те, що є лікарем дитини ОСОБА_6 . Довідка видана на прохання матері (а.с.30-32); супровідного листа та виписного епікризу від 19.11.2025 з відділення короткострокової госпіталізації лікарняної групи ОСОБА_11 - місцевість Лонжюмо, адресоване ОСОБА_12 про його госпіталізацію 15.11.2025 через зловживання алкоголем (а.с.33-40).

Частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України передбачено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно ч. ч.5, 6 ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорювані відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.

Крім того, ст. 161 СК України передбачає можливість визначення судом місця проживання дитини тільки у разі, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності спору між сторонами, порушення чи оспорювання його прав відповідачем щодо визначення місця проживання їх спільної дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спір у цій справі щодо місця проживання дитини ініційований її матір`ю, з якою малолітня дитина і так фактично проживає. Доказів про те, що відповідач вимагає від позивача зміни місця проживання доньки, не надано.

Крім того, в доводах, викладених у позовній заяві та з поясненнях представника позивача на обгрунтування позову, сторона позивача вказує, що у сторін є незгода щодо виховання, лікування, навчання, побутових і соціальних питань, пов`язаних із її вихованням і розвитком. Для можливості вирішувати всі ці побутові та соціальні питання щодо дитини без згоди батька, позивач і просить на законодавчому рівні, а саме рішенням суду, визначити вже існуюче місце проживання дитини разом із матір`ю.

Тобто, позивач зазначає про незгоду сторін при вирішенні інших питань, пов`язаних із вихованням дитини, а не спірність щодо визначення місця її проживання.

Суд погоджується із доводами сторони позивача про те, що відсутність висновку органу опіки і піклування не є перешкодою для розгляду справи по суті та прийняття судового рішення.

Водночас, суд при ухваленні рішення має виходити з найкращих інтересів дитини, які переважають інтереси її батьків.

Відповідно до ч.1-4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України « Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11. 1989, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 14.12.2023 № 127/20368/21 суд зазначив, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17.10. 2018 у у справі № 402/428/16-ц зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У постанові Верховного Суду від 14.02.2019 в справі № 377/128/18 вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 352/2324/17 зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 в справі № 754/16535/19 вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

Позивач не надала доказів та не забезпечила з`ясування думки дитини, яка має бути почута судом незалежно від віку.

Заперечення позивача про з`ясування думки дитини, оскільки така не досягла 10 років, суд відхиляє, оскільки це суперечить нормам сімейного кодексу України (ст. 171), висновкам Верховного Суду та міжнародним договорам.

Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 753/572/20, зазначено, що:«дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію, необхідно проводити з нею бесіду, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення її інтересів та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Суд зазначає, що визначений у ч.2 ст. 160 СК України вік дитини - 10 років не нівелює право дитини молодше цього віку бути почутою при вирішенні питання щодо неї, а вказує на обов`язок інших уповноважених осіб визначати місце проживання дитини за спільною згодою дитини та її батьків.

У постанові Верховного Суду у справі № 754/1447/23, 19.06.2025 у справі № 178/1957/22 суд вказав, що з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання.

Суд зазначає, що думка малолітньої дитини молодше 10 років може бути з`ясована судом при розгляді справи не лише безпосередньо під час опитування судом такої дитини, а й зважаючи на вік дитини та здатність висловлюватись, у інших формах, зокрема із залученням психолога чи соціальних служб.

У будь-якому судовому чи адміністративному провадженні стосовно прав дитини за статтею 8 Конвенції діти, здатні формулювати власні думки, мають достатньою мірою бути залучені до процесу прийняття рішення, їм повинна бути надана можливість бути почутими і висловити свою думку («М. і М. проти Хорватії» «С проти Хорватії»). Діти мають право висловлювати свою думку і бути почутими під час розгляду питань, що зачіпають їхні інтереси. Зокрема, в міру того, як діти дорослішають і з часом стають здатними формулювати власну думку щодо свого спілкування з батьками, суди повинні надавати дедалі більшого значення їхнім поглядам та почуттям, а також їхньому праву на повагу до приватного життя («Н.Ц. та інші проти Грузії».Що стосується дітей молодшого віку, вкрай важливо, щоб суди спиралися на висновки експертів для здійснення об`єктивної оцінки («Невіш Каратау Пінту проти Португалії». Суди повинні звертатися по експертні висновки щодо того, чи можна, враховуючи вік і рівень зрілості дітей молодшого віку, опитати їх у суді, у разі потреби за допомогою спеціаліста з дитячої психології («Зеліха Магомадова проти Росії», «Чинта проти Румунії»).

Натомість представник позивача категорично заперечувала щодо з`ясування думки дитини судом, будь-яких доказів, які б свідчили про умови проживання, поведінки батьків щодо дитини, встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення її інтересів та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків, не надала.

Відповідно до ч.2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Натомість через відсутність доказів у матеріалах справи, суд не зміг встановити наявність чи відсутність обставин, передбачених цією правовою нормою.

Виписний епікриз короткострокової госпіталізації ОСОБА_13 не є достатнім доказом для з`ясування обставин, які передбачені ч.2 ст. 161 СК України.

З урахуванням вищевикладеного, суд з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради, ЄДРПОУ 25874036, Черкаська область, Черкаський район, м. Канів, вул. Захисників України, 3.

Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ 37393756, адреса: м. Київ, вул. Борисоглібська, 14.

Головуючий Л . О . Колісник