Рішення № 139309398, 28.08.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 28.08.2026Справа № 554/1908/21 Провадження № 2/554/1085/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м.Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді - Черняєвої Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко А.А.,

представників позивачів адвокатів Москова М.В., Івашіна Є.В.,

відповідачки - ОСОБА_1 ,

представника відповідачки адвоката Покутнього О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна,-

ВСТАНОВИВ :

Позивачі Міністерство оборони України та Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» звернулися 03.03.2021 року до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна, у якому прохали визнати за державою Україна, в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку номер АДРЕСА_1 , загальною площею 74,5 кв.м, записаний в реєстраційну книгу за № 2 за реєстровим номером № 72, а саме: топочна 11-площа 5,7 кв.м, кабінет 11а-площа 5,0 кв.м, вбиральня 13-площею 1,8 кв.м, торговий зал 15-площа 62,0 кв.м.

Витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 загальною площею 74,5 кв.м. записаний в реєстраційну книгу за № 2 за реєстровим номером № 72, а саме: топочна 11-площею 5,7 кв.м, кабінет 11а - площа 5,0 кв.м, вбиральня 13 - площа 1,8 кв.м, торговий зал 15 - площа 62,0 кв.м та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в експлуатацію.

Позов обгрунтований тим, що законодавцем визначено, що військове майно, як об`єкт цивільних прав, є нерухомим майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню.

Порушення інтересів держави в особі Міністерства оборони України у даному випадку полягає в незаконному відчуженню нежитлових приміщень загальною площею 74,5 кв.м. по АДРЕСА_2 , чим порушено економічні та оборонні інтереси Держави України, що виражається у неможливості володіти, користуватися та розпоряджатися вказаними в інтересах Міністерства оборони України.

02.08.2016 р. в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 42016170690000039 з кваліфікацією за ч.2 ст.364 УКК України (зловживання владою або службовим становищем). Підставою для реєстрації кримінального провадження та початку досудового розслідування стало встановлення прокурором обставин, які свідчать про те, що внаслідок протиправних дій службових осіб державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», що полягає у зловживанні своїми службовими повноваженнями на користь третіх осіб, військове майно, а саме нежитлові приміщення, які розташовані по АДРЕСА_2 незаконно вибули з володіння держави, чим спричинено збитки державі.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 29.01.1999 року нерухоме майно, яке складається з нежитлового будинку літ. «А-2» з підвальними приміщеннями загальною площею 860,5 кв.м., що розташований по АДРЕСА_2 належало на праві власності Державі Україна в особі Верховної Ради України та перебувало в оперативному управлінні Міністерства оборони України.

20.05.1999 р. на підставі договору купівлі-продажу, за відсутності рішення Кабінету Міністрів України, начальником 22 Господарно-розрахункової дільниці полковником ОСОБА_2 нежитлові приміщення в будинку літ «А-2», загальною площею 860,5 кв.м., по АДРЕСА_2 , а саме: кабінет 11 пл. 12,5 кв.м, коридор 13 пл. 13,8 кв.м, шафа 14 пл. 1,4 кв.м, кабінет 15 пл. 16,3 кв.м, шафа 16 пл. 0,7 кв.м, кабінет 18 пл. 27,4 кв.м, загальною площею 72,1 кв.м були продані приватній виробничо-комерційній фірмі « Мальва» , в особі директора Морева В.Є., тобто вказані нежитлові приміщення вибули з державної власності поза волею власника-Держави Україна.

Жодного документа, який би підтверджував, що вищевказане майно перебувало в оперативному управлінні саме 22 Господарчо-розрахункової дільниці немає.

Тобто станом на дату продажу зазначеного майна взагалі на законодавчому рівні не було передбачено можливості відчудження майна Збройних Сил України.

Відчудження вищевказаного майна відбулося без участі власника - Держави Україна.

Факт вибуття спірного майна з володіння Держава Україна поза її волею є встановленим доказами, на які вказують позивачі, а тому наявні правові підстави для його витребування.

У подальшому, 26.05.1999 р. відповідно до договору купівлі-продажу приватна виробничо-комерційна фірма «Мальва» в особі Морева В.Є. продала громадянці ОСОБА_3 нежитлові приміщення в будинку літ «А-2», по АДРЕСА_1 , а саме: кабінет 11 пл.12,5 кв.м, коридор 13 пл.13,8 кв.м, шафа 14 пл.1,4 кв.м, кабінет 15 пл.16,3 кв.м, шафа 16 пл.0,7 кв.м, кабінет 18 пл.27,4 кв.м, загальною площею 72,1 кв.м.

У подальшому, ОСОБА_3 17.04.2002 року, на підставі договору дарування, подарувала гр. ОСОБА_4 1/100 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 12,5 кв.м, а 18.04.2002 року, на підставі договору купівлі-продажу, гр. ОСОБА_3 продала гр. ОСОБА_4 3/50 частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 59,6 кв.м.

Таким чином, ОСОБА_4 набув право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 72,1 кв.м.

Поряд з цим, відповідно до договорів дарування та купівлі-продажу від 07.08.2002 р. громадянин ОСОБА_4 подарував громадянці ОСОБА_1 1/100 частину нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 12,5 кв.м та продав останній 3/50 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 59, 6 кв.м.

У подальшому, ОСОБА_1 отримала дозвіл на переобладнання вказаних нежитлових приміщень, площа яких після таких дій, склала 74,% кв.м, а саме: топочна 11-площа 5,7 кв.м, кабінет 11а-площа 5,0 кв.м, вбиральня 13-площа 1,8 кв.м, торговий зал 15-площа 62,0 кв.м.

Позивачі вказують, що вищевказане майно вибуло із власності Держава Україна незаконно.

Вказують також на те, що оскільки вказаний позов подано з урахуванням вимог ст. 392 ЦК України, такі позови пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, тому на дані правовідносини не поширюються правила про позовну давність.

Тому зазначають, що позивачі не пропустили строку позовної давності, а порушене право підлягає захисту.

Ухвалою судді від 01.04.2021 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження.

14.05.2021 року до суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дроменко Л.В., у якому вказують на те, що у позові прохають відмовити та стягнути із позивачів понесені відповідачем судові витрати у сумі 15000 грн, що становлять вартість послуг на правову допомогу.

Зазначають про те, що спірне майно відповідач придбала у 2002 році у попереднього власника ОСОБА_4 згідно договору дарування від 07.08.2002 р. на 1/100 частину вказаного приміщення та на підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2002 року на 3/50 частини вказаного приміщення.

У подальшому відповідачем було здійснено дії щодо переобладнання належних їй приміщень площею 72,1 кв.м у придатний стан, за результатами якого відповідачу було видано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення (магазин) від 10.11.2003 року.

У 2006 році ОСОБА_1 було виділено в окрему одиницю нежитлові приміщення (магазин) за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 74,5 кв.м, про що оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14.08.2006 року, видане Управлінням ЖКГ.

Під час оформлення договорів спірне майно не перебувало у власності Міністерства оборони України та/або ДП МОУ «Укрвійськбуд».

Протягом 19 років поспіль жодних вимог за якими б хтось претендував чи оспорював право власності на вказане майно до ОСОБА_1 не надходило. Остання відкрито та добросовісно користувалася даним майном, здійснюючи його експлуатацію, капітальний та поточний ремонт.

Оскільки відповідач є добросовісним набувачем вказаного майна, тому у неї неможливо витребувати таке майно.

Позивачі не довели належними та допустими доказами, що спірне майно вибуло з їх володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Ухвалою суду від 10.08.2021 року витребувано у приватного нотаріуса Гризунової О.В. належним чином завірені копії договору купівлі-продажу від 20.05.1999 року (номер в реєстрі 1116), яким було продано Міністерством оборони України покупцю Приватній виробничо-комерційній фірмі «Мальва» нежитлові приміщення загальною площею 72,1 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Полтава, вул. Фрунзе,6, а також копії всіх документів, які надавались нотаріусу для укладення даного договору.

Ухвалою суду від 05.10.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 02.12.2021 року позовну заяву Міністерства оборони України Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків терміном, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, з урахуванням вимог, викладених в ухвалі.

Ухвалою суду від 16.12.2021 року зупинено провадження у справі за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України « Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна до набрання законної сили рішення у справі № 554/9676/2021.

Ухвалою судді від 09.10.2023 року поновлено провадження у справі за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України « Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 18.12.2023 року виправлено описку в абзаці другому резолютивної частини ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 09.10.2023 року у цивільній справі №554/1908/21, виключивши слово « підготовче».

Ухвалою суду від 18.12.2023 року заяву представника позивача Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» Івашіна Є.В. про відвід головуючого судді Гольник Л.В. задоволено частково. Відведено головуючого суддю Гольник Л.В. від розгляду цивільної справи за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна.

Передано цивільну справу до канцелярії Октябрського районного суду м. Полтави для повторного авторозподілу, передбаченому ст. 33 ЦПК України.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2023 року цивільну справу № 554/1908/21 за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна передано на розгляд судді Андрієнко Г.В.

Ухвалою судді від 20.12.2023 року справу прийнято до провадження та призначено до судового засідання.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2024 року, цивільну справу № 554/1908/21 за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна передано на розгляд судді Черняєвій Т.М.

Ухвалою судді від 16.04.2024 року справу прийнято до провадження. Ухвалено розглянути справу в порядку загального позовного провадження. Призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 02 травня 2024 року провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 29.01.2025 року визнано необгрунтованим заявлений адвокатом Івашіним Євгеном Володимировичем відвід судді Октябрського районного суду м. Полтави Черняєвій Т.М. під час розгляду цивільної справи № 554/1908/21 за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна. Передано заяву про відвід судді для визначення судді у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України для її вирішення.

Ухвалою суду від 31.01.2025 року у задоволенні заяви представника позивача ДП МОУ «Укрвійськбуд»-Івашіна Євгена Володимировича про відвід судді Черняєвої Тетяни Михайлівни по цивільній справі за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна відмовлено.

Ухвалою суду від 20.02.2025 року витребувано у Міністерства оборони України належним чином засвідчені копії та оригінали для огляду в судовому засіданні особової справи ОСОБА_5 , в тому числі наказ про прийняття, наказ про звільнення, посадову інструкцію. Витребувано у Міністерства оборони України оригінал чи належним чином засвідчену копію наказу Командира військової частини НОМЕР_1 № 109 від 03.08.1998 року «Про порядок передачі основних засобів і оборотних фондів 22ГПД» для огляду в судовому засіданні. Витребувано у СУ ГУ Національної поліції в Полтавській області інформацію про рух кримінальної справи №42016170690000039 від 02.08.2016 року, зокрема, щодо закінчення досудового розслідування, наявності обвинувального висновку чи вироку суду. Витребувано з СУ ГУ НП в Полтавській області інформацію про рух кримінальної справи №42016170690000039 від 02.08.2016 року, а саме інформацію про проведення в рамках досудового розслідування почеркознавчої експертизи щодо встановлення достовірності підписів на договорі купівлі-продажу від 20.05.1999 року ОСОБА_6 , що посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гризуновою О.В. за реєстровим номером № 1116.

Ухвалою суду від 17.11.2025 року у задоволенні клопотання представника позивача -Міністерства оборони України Москова Миколи Валентиновича про зупинення провадження у справі за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна відмовлено.

Ухвалою суду від 17.11.2025 року у задоволенні клопотання адвоката Покутнього Олександра Миколайовича про зобов`язання позивачів внести грошові кошти на депозит суду відмовлено.

Ухвалою суду від 05.12.2025 року у задоволенні клопотання представника позивача Міністерства оборони України Москова Миколи Валентиновича про призначення почеркознавчої експертизи відмовлено.

У судовому засіданні представник позивача Міністерства оборони України Москов М.В. підтримав позовні вимоги та прохав їх задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача ДП «Укрвійськбуд» Івашін Є.В. також позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову. Вважає, що придбала майно на законних підставах та володіє ним понад 20 років, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Представник відповідачки адвокат Покутній О.М. заперечував проти задоволення позову. Зазначив, що позивачами обрано невірний спосіб захисту щодо першої позовної вимоги та строк позовної давності щодо другої позовної вимоги на час подання позовної заяви сплинув. Тому просив відмовити у задоволенні позову із вказаних підстав.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надавши правову оцінку наявним у справі доказам, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671 Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство оборони України та Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» звернулися до суду із позовом у якому прохали визнати за державою Україна, в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку номер АДРЕСА_1 , загальною площею 74,5 кв.м записаний в реєстраційну книгу за № 2 за реєстровим номером № 72, а саме: топочна 11-площа 5,7 кв.м, кабінет 11а-площа 5,0 кв.м, вбиральня 13-площею 1,8 кв.м, торговий зал 15-площа 62,0 кв.м. Витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 загальною площею 74,5 кв.м записаний в реєстраційну книгу за № 2 за реєстровим номером № 72, а саме: топочна 11-площею 5,7 кв.м, кабінет 11а-площа 5,0 кв.м, вбиральня 13-площа 1,8 кв.м, торговий зал 15-площа 62,0 кв.м та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в експлуатацію.

Свої вимоги обгрунтовують тим, що інтереси держави в особі Міністерства оборони України є порушеними, оскільки державне майно, що належить до сфери управління Міністерства оборони України, а саме нежитлові приміщення загальною площею 74,5 кв.м по АДРЕСА_2 були незаконно відчужені третім особам, що в свою чергу призвело до порушення економічних та оборонних інтересів Держави України, що виражається у неможливості володіти, користуватися та розпоряджатися вказаними в інтересах Міністерства оборони України.

Так, відповідно до рішення Виконавчого комітету Октябрської районної ради народних депутатів м.Полтави №79 від 18.02.1992 року ухвалено оформити право державної власності і передати право оперативного керівництва Полтавській КЕЧ району на будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 29.01.1999 року, виданого Полтавським управлінням Житлово-комунального господарства, об`єкт за адресою: м.Полтава, вул.Фрунзе, 6 належить Державі в особі Верховної Ради в оперативному управління Міністерства оборони на праві державної власності, складається з А-2 будинку з підвальним приміщенням, загальною площею 860,5 кв.м. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Октябрської районної Ради від 18.02.1992 року №79.

У подальшому, за договором від 20.05.1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Гризуновою О.В., держава в особі Верховної Ради в оперативному управлінні Міністерства оборони в особі начальника 22 Господарчо-розрахункової дільниці полковника ОСОБА_2 , діючого на підставі положення та наказу НВР та КБ №18 від 05.1997 року /до прийняття директиви МО України від 25.04.1997 року в/ч НОМЕР_2 / та приватна виробничо-комерційна фірма «Мальва», в особі Морєва Вячеслава Євгеновича, діючого на підставі статуту, уклали договір про купівлю-продаж у будинку літер «А-2», загальною площею 860,5 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_2 номер шість: кабінет 11 пл.12,5 кв.м, коридор 13 пл.13,8 кв.м, шафа 14 пл.1,4 кв.м, кабінет 15 пл.16,3 кв.м, шафа 16 пл.0,7 кв.м, кабінет 18 пл.27,4 кв.м, загальною площею 72,1 кв.м.

На виконання вимог ухвали суду від 10.08.2021 року до суду 06.09.2021 року надійшли від приватного нотаріуса Гризунової О. належним чином засвідчені копії договору купівлі-продажу від 20.05.1999 року за реєстровим №1116 та документи, на підставі яких цей договір посвідчувався.

26.05.1999 року приватним нотаріусом Гризуновою О.В. посвідчено договір купівлі продажу частини нежитлового приміщення в будинку літ.»А-2», що знаходиться у АДРЕСА_2 , яка складається з кабінету 11 пл.12,5 кв.м, коридору 13 пл.13,8 кв.м, шафи 14 пл.1,4 кв.м, кабінету 15 пл.16,3 кв.м, шафи 16 пл.0,7 кв.м, кабінету 18 пл.27,4 кв.м, загальною площею 72,1 кв.м, укладений між ПФКФ «Мальва» та ОСОБА_3 .

17.04.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування 1/100 частини нежитлового приміщення, яка складається з: кабінету 11 пл.12,5 кв.м, загальною площею 12,5 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Башинською Т.В.

18.04.2002 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 3/50 частини нежитлового приміщення, що знаходиться у АДРЕСА_2 , яке складається: коридор 13 пл.13,8 кв.м, шафа 14 пл.1,4 кв.м, кабінет 15 пл.16,3 кв.м, шафа 16 пл.0,7 кв.м, кабінет 18 пл.27,4 кв.м, загальною площею 59,6 кв.м, що підтверджується договором купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Башинською Т.В.

07.08.2002 року ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар 1/100 ідеальну долю - частину нежитлового приміщення у цегляному будинку за адресою: АДРЕСА_2 , зазначеному у плані літер.А-2, яке складається з: кабінету 11 пл.12,5 кв.м, загальною площею 12,5 кв.м, що знаходиться ОСОБА_7 .

Також, 07.08.2002 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 купила 3/50 частини нежитлового приміщення, що знаходиться у АДРЕСА_2 , яке складається: коридор 13 пл.13,8 кв.м, шафа 14 пл.1,4 кв.м, кабінет 15 пл.16,3 кв.м, шафа 16 пл.0,7 кв.м, кабінет 18 пл.27,4 кв.м, загальною площею 59,6 кв.м, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Гризуновою О.В.

Згідно свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення (магазин) № НОМЕР_3 від 10.11.2003 року, виданого головним Управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення взамін договору дарування від 07.08.2002 року №3919 та договору купівлі-продажу від 07.08.2002 року №3927, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення магазину загальною площею 74,5 кв.м, що складає 3/40 частини об`єкту.

Вказане також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11564900 від 16.08.2006 року.

Відповідачкою ОСОБА_1 здійснено переобладнання приміщень за адресою: АДРЕСА_2 під магазин непродовольчих товарів з облаштуванням окремого виходу, отримавши дозвіл від Полтавської міської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю №141 від 27.03.2003 року та відповідно до розпорядження Виконавчого комітету Полтавської міської ради №715-р від 20.09.2002 року. У судовому засіданні відповідачкою зазначено про проведення ремонтних робіт у належному їй приміщенні.

Позивачі, пред`являючи позовні вимоги до відповідачки, грунтують їх на незаконності вибуття нерухомості із оперативного управління Міністерства оборони, на підтвердження чого надають акт прийняття-передачі основних засобів двоповерхової цегляної будівлі по АДРЕСА_2 від 22 ГРД МО України до ДП «Укрвійськбуд» від 01.12.1998 року, затверджений 29.03.1999 року; наказ командира ВЧ НОМЕР_4 від 03.08.1998 року про порядок передачі основних засобів і оборотних фондів 22 ГРД у зв`язку з ліквідацією 22 ГРД, яким заборонено реалізацію основних засобів, оборотних фондів, ТМЦ механізмів і автомобільного транспорту стороннім організаціям і приватним особам.

Беручи до уваги відсутність у згаданому наказі строку його дії, виходячи з такого формулювання, суд дійшов висновку, що наказ діяв на період передачі майна від 22 ГРД до філії ДП МО України "Укрвійськбуд" 22 ГРД та вичерпав свою дію в момент такої передачі, яка була завершена відповідним актом, датованим 01.12.1998 року та затвердженим 29.03.1999 року. Тобто, на момент відчуження спірного майна першому набувачеві ПВКФ "Мальва" 20.05.1999 наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 03.08.1998 вже вичерпав свою дію та встановлена ним заборона не може бути застосована до спірних правовідносин.

У судовому засіданні встановлено, що жоден із вищеперерахованих договорів купівлі-продажу та дарування нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , не визнаний судом недійсним, а їхня правомірність у судовому порядку не спростована. У даному випадку діє презумпція правомірності правочину, визначена ст.204 ЦК України.

Судом також не може бути взятий до уваги протокол одночасного допиту від 28.12.2022 року у кримінальному провадженні №42016170690000039 від 02.08.2016 року, який долучений до матеріалів справи, оскільки, у розумінні Цивільного процесуального законодавства України, вказаний документ не може бути доказом у цивільній справі, оскільки суд повинен досліджувати показання свідків та пояснення учасників справи безпосередньо в судовому засіданні (стаття 23 ЦПК України). Письмові показання чи протоколи, складені слідчим під час досудового розслідування, не замінюють безпосереднього допиту в суді. Доказове значення у цивільному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 по справі №822/551/18, від 08.08.2018 по справі №820/4428/17 від 26.06.2018 по справі №808/2360/17.

Про відсутність вироку у вказаному кримінальному провадженні суд поінформовано листом СУ ГУНП в Полтавській області від 10.03.2025 року.

Так, Міністерство оборони, обґрунтовуючи вимогу про визнання права власності на спірне нерухоме майно за державою Україна в його особі, посилається на положення ст.392 ЦК України, відповідно до яких, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оцінюючи належність обраного способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19 та від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та інші).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала усталену позицію, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (до прикладу, постанови Великої Палати від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 та інші).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Фактичні підстави позову, на які посилаються позивачі, полягають у вибутті спірного майна з володіння держави за нікчемним правочином, укладеним неуповноваженою особою. Проте, у ході розгляду справи не встановлено підстав для визнання правочину нікчемним.

Закон України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» було прийнято 21.09.1999 року, продаж спірного об`єкту нерухомості було вчинено шляхом посвідчення договору купівлі-продажу приватним нотаріусом 20.05.1999 року. Під час укладення договору, нотаріусом у відповідності до вимог законодавства було перевірено повноваження сторін правочину та не встановлено будь-яких порушень. На час продажу майна законодавчої заборони щодо таких дій не існувало.

Посилання позивачів на ту обставину, що договір про відчуження спірного майна не міг бути вчинений без рішення КМУ, прийнятого за поданням Міністерства оборони України, також не заслуговує на увагу, оскільки на час продажу майна вказана процедура не була законодавчо врегульована.

Позивачами не доведено, що спірне майно вибуло з володіння держави протиправним шляхом.

За таких обставин (за умови їх доведення), ефективним способом захисту прав особи, яка вважає себе неволодіючим власником спірного майна, вважається саме витребування цього майна від фактичного його володільця, тобто спосіб захисту, визначений ст.388 ЦК України.

Зважаючи на вищевикладене, вимога про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на спірне нерухоме майно, не відповідає належному способу захисту, а тому є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

Отже, враховуючи що спірне майно вибуло з володіння держави в результаті дій відповідної військової посадової особи (начальника 22 ГРД), то даний спір має вирішуватися на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України, а не ст.392 вказаного Кодексу, на яку посилаються позивачі. Своєю чергою, неправильно обраний спосіб захисту зумовлює відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

У зв`язку з вищевказаними обставинами, позовні вимоги Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про витребування майна суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову посилаючись на те, що заявлені вимоги є необгрунтованими. Крім того, позивачами було порушено строки позовної давності звернення до суду із даним позовом. Вказує на те, що до даних правовідносин застосовуються загальні строки позовної давності, оскільки заявлені вимоги є віндикаційним позовом. Прохав застосувати строки позовної давності до даних правовідносин.

Представники позивачів у свою чергу посилалися на те, що даний позов поданий у відповідності до вимог ст.392 ЦК України, а друга позовна вимога є похідною від першої, тому на дані позови не поширюються правила про позовну давність.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння є віндикаційним позовом.

Мета віндикаційного позову повернення об`єкта права власності у володіння власника.

Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (пункт 43 постанови ВП ВС від 04.07.18 у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18).

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. (постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, провадження № 14- 212цс21).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав. (пункти 10.7-10.10 постанови ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, провадження № 12- 158гс19).

Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (ч.2 ст.388 ЦК України).

Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації (ч.3 ст.388 ЦК України).

За ч.4 ст.388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Позивачі звернулися до суду із даним позовом, оскільки вважають, що їхні права порушені тим, що право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_2 , зареєстровано за відповідачем.

Із змісту позовних вимог вбачається, що метою поданого позову є повернення об`єкта нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_2 у володіння позивачів.

Тобто заявлені позивачами вимоги є віндикаціним позовом.

Судом встановлено, що на момент звернення до суду із даним позовом у Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» відсутнє право володіння нежитловими приміщеннями в будинку номер АДРЕСА_1 , загальною площею 74,5 кв.м записаний в реєстраційну книгу за № 2 за реєстровим номером № 72, а саме: топочна 11-площа 5,7 кв.м, кабінет 11а-площа 5,0 кв.м, вбиральня 13-площею 1,8 кв.м, торговий зал 15-площа 62,0 кв.м.

Водночас, судом не встановлено обставин протиправного вибуття спірного майна із власності держави. Проте, встановлено добросовісність набуття майна у власність відповідачкою.

Фактичні обставини справи щодо переходу права власності на спірне майно до інших добросовісних набувачів, виділення приміщень в окремий об`єкт нерухомості, зокрема, нежитлового приміщення, набутого відповідачкою, здійснення його перепланування та фактично створення іншого об`єкта нерухомості з відмінними від первісного технічними характеристиками, вказують на те, що позивачу було відомо про юридично значимі дії добросовісного набувача щодо спірної нежитлової будівлі упродовж тривалого періоду часу.

Тривале зволікання власника майна із реалізацією свого права на його витребування суд розцінює як відсутність інтересу власника до такого майна. Тому, незважаючи на те, що строк позовної давності щодо захисту права власності не поширюється, суд визнає бездіяльність щодо спірного майна упродовж більше десяти років такою, яка не може виправдовувати легітимність мети втручання у право відповідача на це майно.

Втручання у право мирного володіння ОСОБА_1 спірним майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і легітимною метою, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки відсутній справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами відповідача, який зазнає такого втручання. У цьому випадку втручання є непропорційним між метою витребування майна на користь держави, яка не використовує це майно через уповноважені органи більше двадцяти років, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги Міністерства оборони України та ДП «Укрвійськбуд» про витребування майна задоволенню не підлягають.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, а тому у відповідності до п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем віднести на його рахунок.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 78, 81, 223, 259, 263-265, 354 ЦПК України,суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 28.08.2026 року.

Учасники справи:

позивачі: Міністерство оборони України, адреса: місто Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022,

Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», адреса: місто Київ, вул.Вінницька, 14/39, код ЄДРПОУ 24308300,

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 ,

представник відповідачки: адвокат Покутній Олександр Миколайович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3397 від 26.06.2008, адреса: м.Київ, вул.Джона Маккейна, 39, оф.31.

Суддя Т.М.Черняєва