Рішення № 139309269, 28.08.2026, Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 524/5844/26

Провадження № 2-а/536/44/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Реки А.С.,

за участі секретаря судового засідання Черненко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

Встановив:

Позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє його представник адвокат Ляхова Т.В., звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, у якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕХА № 6942653, складену 31.03.2026 відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП та закрити провадження у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що згідно оскаржуваної постанови було встановлено, що 31.03.2026 о 21:00 годині водій керував ТЗ не маючи права керування відповідним ТЗ, чим порушив п. 2.1.а. ПДР - керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ, та вирішено накласти на позивача штраф в розмірі 3400,00 грн. Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕХА № 6942653 від 31.03.2026 року є незаконною та необґрунтованою, а отже підлягає скасуванню. Так, 23.02.2022 року ОСОБА_1 було видано посвідку на постійне проживання на території України. Під час складання відносно позивача оскаржуваної постанови, останнім було надано працівнику поліції посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане Республікою Азербайджан. Наголошено, що обмеження національним законодавством терміну дії іноземних посвідчень водія прямо суперечить міжнародному законодавству, а саме Конвенції про дорожній рух. Враховуючи той факт, що Конвенція про дорожній рух має вищу юридичну силу ніж Положення № 340 чітко вбачається, що хоча позивач і отримав посвідку на постійне проживання на території України та не отримав у 60-тидення строк національне посвідчення водія України, оскаржувана постанова є незаконною, оскільки суперечить положенням ст. 41 Конвенції, згідно якої Україна визнає дійсним на своїй території для керування автомобілем, посвідчення водія видане Республікою Азербайджан, складене його національною мовою, так як дане посвідчення є дійсним і таким, що видане іншим об`єднанням, уповноваженим на те цією Договірною Стороною. Зазначено, що позивач під час складення оскаржуваної постанови мав при собі нотаріально завірений переклад посвідчення водія з азербайджанської на українську мову, проте лейтенантом поліції переклад не вимагався. Також, ч. 2 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом осіб, які взагалі не мають права керування (ніколи та в жодній країні не отримували посвідчення водія), або не мають відповідної категорії для керування відповідним ТЗ на відміну від позивача, який має посвідчення водія Республіки Азербайджан категорії В та С, що свідчить про той факт, що даною республікою надано гарантії здатності позивача, як водія, керувати транспортним засобом, а також підтверджено його фізичну придатність. Тобто, оскаржувана постанова не підтверджена допустимим та достовірним доказом. Наведене чітко вказує на той факт, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕХА № 6942653 від 31.03.2026 року суперечить вимогам чинного законодавства, а отже є незаконною та має бути скасована.

Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 20 травня 2026 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти № 1 БПП УПП в Одеській області Департаменту патрульної поліції Комарницького Сергія Сергійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення було вирішено передати на розгляд Кременчуцькому районному суду Полтавської області за відомим зареєстрованим у встановленому законом порядку фактичним місцем проживання позивача.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 червня 2026 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 липня 2026 року продовжено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 липня 2026 року було відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача Департаменту патрульної поліції Рудика В.П., в якому останній просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що 31.03.2026 в ході виконання службових обов`язків інспектор 1 взводу 3 роти 1 батальйону полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Комарницький Сергій Сергійович, за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Світле, дорога М14, 21 км, виявив транспортний засіб марки MERCEDESBENZ SPRINTER 515 CDI B, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом не маючи права керування відповідним транспортним засобом, а саме поліцейським було роз`яснено позивачу, що він маючи посвідку на постійне проживання в Україні не здійснив обмін іноземного посвідчення водія протягом 60 діб (посвідчення водія Республіки Азербайджан) на посвідчення держаного зразку України, порушивши п.30 Постанови КМУ № 340 від 08.05.1993, та відповідно, чим порушив вимоги п. 2.1 а) Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія від 28.02.2017, яке є дійсним до 28.02.2027. Дане посвідчення водія було видане Республікою Азербайджан. 23.02.2022 позивачу видано посвідку на постійне проживання в Україні. Отже, з урахуванням дати видачі посвідки на постійне проживання в Україні (23.02.2022), позивач зобов`язаний був у строк до 24.04.2022, що складає 60 днів, здійснити обмін посвідчення водія, яке йому було видано в Республіці Азербайджан. Так, відповідно до підпункту 2 пункту 1 цієї Постанови № 184, строк дії посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, у разі його закінчення у період дії воєнного стану, продовжується на рік і після цього підлягає заміні. Заміна такого посвідчення проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів. З 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і на даний час. Оскільки закінчення 60-ти денного строку щодо обміну посвідчення водія іноземної держави, передбаченого абзацом 5 пункту 30 Положення № 340, припадало на період дії воєнного стану (24.04.2022), відповідно до приписів підпункту 2 пункту 1 цієї Постанови № 184, строк дії посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, продовжується на один рік після закінчення його дії, тобто до 24.04.2023. Таким чином, строк чинності на території України посвідчення водія іноземної держави серії НОМЕР_3 від 18.01.2013, яке належить ОСОБА_1 , становить 60 діб + 12 місяців від дати отримання посвідки на тимчасове проживання 24.04.2023. Отже строк чинності на території України посвідчення водія іноземної держави серії НОМЕР_4 від 28.02.2017, сплинув 24.04.2023, після чого ОСОБА_1 повинен був його замінити після проходження медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів. Вказаний обов`язок позивачем виконаний не був, посвідчення іноземної держави позивач не замінив, медичний огляд не проходив, теоретичний і практичний іспит не складав. Отже, поліцейським вірно було кваліфіковано дії ОСОБА_1 , що полягали у керуванні транспортним засобом без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, та правомірно прийнято постанову серії ЕНА № 6942653 від 31.03.2026, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у розмірі 3400 грн. Наголошено, що позивач отримав посвідку на постійне проживання 23.02.2022, що підтверджується матеріалами справи. Постанову про адміністративне правопорушення винесено 31.03.2026 року, тобто майже через чотири роки після отримання посвідки на постійне проживання. Отже, встановлений пунктом 30 Положення №340 шістдесятиденний строк для використання іноземного посвідчення водія давно сплив, а посвідчення водія, видане Республікою Азербайджан вже не могло підтверджувати право позивача на керування транспортними засобами на території України.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Ляхова Т.В. не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача.

Представник відповідача Департаменту патрульної поліції в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕХА № 6942653 від 31.03.2026, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. В постанові зазначено, що 31.03.2026 о 21:00 годині водій керував ТЗ не маючи права керування відповідним ТЗ, пвр 470943, чим порушив п. 2.1.а. ПДР - керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ, та вирішено накласти на позивача штраф в розмірі 3400 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР).

Положенням п. 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до п. 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Підпунктами а, б та ґ пункту 2.1 ПДР визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, а також чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно ч.2 ст.126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до пункту 1.10 ПДР, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з тим, що він керував транспортним засобом, не мючи права керування відповідним транспортним засобом,

При цьому позивач мав при собі посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане Республікою Азербайджан, що не оспорюється сторонами.

Як вбачається з дослідженого перекладу посвідчення водія, ОСОБА_1 має право керування транспортними засобами наступних категорій: В, С. При цьому право керування вказаними категоріями транспортних засобів діє до 28.02.2027.

Відповідно до вимог статті 41 «Водійські посвідчення» Конвенції про дорожній рух (від 08.11.1968), ратифікованої із застереженнями і заявами Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25.04.1974, з поправками від 03.03.1992 та 28.09.2004:

2.а) Договірні Сторони будуть визнавати: будь-яке міжнародне водійське посвідчення, що відповідає вимогам додатку 7 до цієї Конвенції за умови, що воно пред`являється разом з відповідним національним водійським посвідченням, діючим на своїй території для керування транспортним засобом, відповідної категорії або категоріям транспортних засобів, на керування котрими видані посвідчення, за умови, що вказані посвідчення є дійсними та що вони видані другою Договірною стороною або одним із територіальних підрозділів або об`єднанням, уповноваженим на те цією Договірною стороною; водійські посвідчення, видані одною з Договірних Сторін, повинні визнаватися на території іншої Договірної Сторони до моменту, з якого дана територія становиться звичайним місцем проживання володільця посвідчення.

6. Положення цієї статті не зобов`язують Договірні Сторони: а) визнавати дійсними національні посвідчення, видані на території іншої Договірної Сторони особам, які мали на їх території звичайне місце проживання в момент видачі цього водійського посвідчення або які перенесли своє звичайне місце проживання на їх територію після видачі цього посвідчення; визнавати дійсність національних водійських посвідчень, виданих водіям, звичайне місце проживання яких в момент видачі посвідчені, знаходилось не на території, де були видані посвідчення, або які перенесли своє місце проживання після видачі посвідчень на іншу територію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (далі - Положення), яке є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.

Відповідно до пункту 2 Положення особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Пунктом 30 Положення передбачено, що особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.

Посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає заміні. Заміна таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів.

Таким чином, особа, яка має постійне місце проживання на території України має право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні.

23.02.2022 позивачу видано посвідку на постійне проживання в Україні. Отже, з урахуванням дати видачі посвідки на постійне проживання в Україні, позивач зобов`язаний був у строк до 24.04.2022, що складає 60 днів, здійснити обмін посвідчення водія, яке йому було видано в Республіці Азербайджан.

Разом з цим, 03.03.2022 була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 184, яка регулює деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами у період воєнного стану. Так, відповідно до підпункту 2 пункту 1 цієї Постанови № 184, строк дії посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, у разі його закінчення у період дії воєнного стану, продовжується на рік і після цього підлягає заміні. Заміна такого посвідчення проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів. З 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і на даний час. Оскільки закінчення 60-ти денного строку щодо обміну посвідчення водія іноземної держави, передбаченого абзацом 5 пункту 30 Положення № 340, припадало на період дії воєнного стану (24.04.2022), відповідно до приписів підпункту 2 пункту 1 цієї Постанови № 184, строк дії посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, продовжується на один рік після закінчення його дії, тобто до 24.04.2023.

Проте на момент винесення спірної постанови серії ЕХА № 6942653 від 31.03.2026 позивачем не замінено посвідчення водія, що підтверджується довідкою ВАП УПП в Одеській області ДПП, згідно якої відповідно до звірки з базою ІКС ІПНП «Адмінпрактика», станом на 31.03.2026, громадянин Джалілзаде ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не отримував посвідчення водія українського зразка.

Відповідно до статті 16 КУпАП, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.

Окрім того, суд зазначає, що незважаючи на те, що нерезиденти, відповідно до Віденської Конвенції 1968 року, мають право на керування транспортними засобами за наявності у них посвідчення водія міжнародного зразка (додаток 7 Конвенції) та їхнього національного посвідчення, що відповідає вимогам додатку 6 Конвенції, проте після отримання посвідки на постійне проживання в Україні необхідно отримати посвідчення водія українського зразка.

Не виконання подібних вимог тягне за собою адміністративну відповідальність, що передбачена ч .2 ст. 126 КУпАП.

Таким чином, на момент винесення оскаржуваної постанови позивач не мав права керування транспортними засобами на території України, відтак поліцейським правомірно винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕХА № 6942653 від 31.03.2026, за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено штраф в розмірі 3400 грн., через що позов є необґрунтованим, відтак задоволенню не підлягає.

Частиною 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без зміни, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст. 6, 10, 14, 241-246, 255, 286, 293 КАС України, суд,-

Ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ф. Ернста, буд. 3.

СуддяА. С. Река