Рішення № 139307981, 28.08.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/3136/26

Провадження № 2/159/2200/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Смалюха Р.Я., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», від імені якого діє представник Міньковська Анастасія Володимирівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - позивач або кредитор або позикодавець або ТОВ «ФК «Позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач або боржник або позичальник або ОСОБА_1 ), в якому просить стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість за кредитним договором № 39784338 від 16.10.2021 (далі - кредитний договір) в розмірі 11100,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 16.10.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 39784338, за умовами якого відповідачу надано кредит в розмірі 3000,00 грн.

01.09.2025 ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» уклали договір факторингу № 01092025/01, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № 39784338 від 16.10.2021.

Станом на день формування позовної заяви у позичальника існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 11100,00 грн., яка складається з 3000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 8100,00 грн заборгованості за процентами.

Оскільки на даний час відповідач заборгованість не погасив, керуючись статями 11, 16, 526, 525, 530, 625, 610, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просить стягнути борг у судовому порядку.

Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Ухвалою від 18.06.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд (зберігання) справи вирішив здійснювати у змішаній (паперовій та електронній) формі.

До суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення R067206953966, з відміткою про отримання його відповідачем під особистий підпис.

Про розгляд справи судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позивач та відповідач повідомлені у спосіб передбачений Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).

Сторони не подавали суду заяв про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів звукозапису не проводилася.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, яка може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершується розгляд справи у яке не з`явились всі учасники такої справи (постанова КЦС ВС від 30.09.2022 у справі №761/38266/14).

Вивчивши матеріали справи суд встановив такі обставини.

16.10.2021 року між кредитором ТОВ «ФК «Ірбіс» та позичальником укладено Договір про надання фінансового кредиту № 39784338, відповідно до умов якого відповідачу надається кредит у розмірі 3 000,00 грн (п. 3.1).

Відповідно до умов договору, строк кредитування складає 90 календарних днів та складається з двох періодів: пільгового періоду тривалістю 10 календарних днів з 16.10.2021 по 26.10.2021, та стандартного періоду тривалістю 80 календарних днів з 27.10.2021 по 14.01.2022, у зв`язку з чим кінцевою датою повернення кредиту визначено 14.01.2022 року (п. 2.4, 2.9, 3.2, 4.2).

За умовами договору, процентна ставка в пільговий період таа в стандартний період встановлюється в розмірі 3% за кожен день користування кредитом (п. 2.10, 3.2.1, 3.2.2).

Договором передбачено безумовне право кредитора передавати, переуступити або відступити свої права вимоги за договором будь-якій третій особі в будь-який час без згоди або попереднього повідомлення позичальника (п. 7.3.6, 7.3.10, 13.8.9).

В реквізитах договору та його додатках зазначені персональні та анкетні дані позичальника, включаючи його, адресу реєстрації та фактичного проживання, серію та номер паспорта, РНОКПП, номер мобільного телефону, а також номер банківської платіжної картки НОМЕР_1 . Кредитний договір укладений в електронній формі та підписаний сторонами із використанням електронного підпису: кредитором у формі електронного підпису "21d0twjv", а позичальником шляхом використання одноразового ідентифікатора "336715".

До кредитного договору сторонами підписано Додаток №1 «Графік погашення боргу» від 16.10.2021 року, яким визначено графік здійснення платежів (загалом 2 платежі) та загальну вартість кредиту. Відповідно до цього графіка, позичальник зобов`язаний повернути кредитору 3 000,00 грн основного боргу (тіла кредиту) та сплатити 8 100,00 грн нарахованих процентів (з яких 900,00 грн за пільговий період до 26.10.2021 року, а 7 200,00 грн за стандартний період до 14.01.2022 року), що разом становить 11100,00 грн до сплати.

Зазначений Додаток №1 підписаний сторонами в електронній формі: кредитором електронним підписом «21d0twjv», а позичальником електронним підписом (одноразовим ідентифікатором) «336715».

У матеріалах справи міститься Довідка про ідентифікацію клієнта від 16.02.2026 року, видана первісним кредитором ТОВ «ФК «Ірбіс». Цим документом підтверджується, що 16.10.2021 року позичальник був ідентифікований в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та здійснив акцепт оферти для укладення кредитного договору № 39784338. Підписання договору позичальником здійснювалося у формі використання одноразового ідентифікатора «336715», який було надіслано на його мобільний телефон, а перерахування кредитних коштів погоджено на платіжну картку № НОМЕР_2 .

Також у матеріалах наявний лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (платіжний сервіс iPay.ua) вих. № 3152_251024112629 від 24.10.2025 року, адресований первісному кредитору. Цим документом підтверджується, що відповідно до договору на переказ коштів № ФК-П-21/04-21 від 06.04.2021 року, укладеного між вказаними товариствами, 16.10.2021 року о 23:21:34 було успішно перераховано кредитні кошти в розмірі 3000,00 грн на платіжну картку позичальника № НОМЕР_1 (транзакція № 114713400, призначення платежу зарахування 3000 грн на карту).

У розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 39784338, складеному станом на 01.09.2025 року, зазначено, що позичальнику 16.10.2021 року було видано кредитні кошти в розмірі 3 000,00 грн.

За період з 16.10.2021 року по 14.01.2022 року позичальнику щодня нараховувалися проценти у розмірі 90,00 грн на день (за ставкою 3,0% на день), що загалом становить 8100,00 грн.

Відповідно до розрахунку, загальна заборгованість позичальника станом на 01.09.2025 року складає 11100,00 грн, з яких: 3000,00 грн залишок основного боргу (тіло кредиту), 8100,00 грн. Нарахування процентів за цим кредитом повністю припинилося 14.01.2022 року (дата закінчення строку договору).

З розрахунку також вбачається, що позичальник жодних платежів на погашення заборгованості за договором не здійснював.

01.09.2025 року між первісним кредитором (ТОВ «ФК «Ірбіс») та новим кредитором (ТОВ «ФК «Позика») укладено Договір факторингу № 01092025/01, за умовами якого первісний кредитор відступив за плату, а новий кредитор прийняв права грошової вимоги до боржників, зокрема і до позичальника (п. 2.1). Відповідно до умов цього договору (п. 4.1), право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог за формою Додатка №1 до договору.

01.09.2025 року між новим кредитором та первісним кредитором підписано Акт приймання-передачі реєстру прав вимог за Договором факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 року, відповідно до якого передано права вимоги до 25419 боржників на загальну суму заборгованості 213 674 446,94 грн.

У матеріалах справи міститься Витяг із Додатку №1 до Договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 року (Витяг з Реєстру боржників). Цим документом підтверджується наявність у реєстрі заборгованості позичальника перед кредитором за кредитним договором № 39784338 від 16.10.2021 року на загальну суму 11100,00 грн, з яких: залишок заборгованості за тілом кредиту - 3 000,00 грн, залишок заборгованості за процентами - 8100,00 грн. Витяг підписаний представниками первісного та нового кредиторів.

Платіжною інструкцією № 6054323 від 02.09.2025 року підтверджується сплата новим кредитором первісному кредитору грошових коштів у розмірі 3490472,17 грн на виконання умов Договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 року, призначення платежу оплата суми фінансування згідно з договором факторингу.

Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері договірних правовідносин, а саме щодо виконання грошових зобов`язань за кредитним договором.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються Цивільним Кодексом України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко розяснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці розяснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до положень ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 р. у справі №127/33824/19.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції на момент укладення кредитного договору, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про електронну комерцію» та Цивільний кодекс України, не містить вичерпного чи чітко визначеного переліку документів, наявність яких є єдино можливою підставою для підтвердження факту підписання договору за допомогою одноразового ідентифікатора.

За таких обставин, керуючись принципами цивільного судочинства, суд вирішує питання про укладення договору шляхом оцінки всієї сукупності наданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням.

Позивачем надано належний та допустимий доказ - довідку про ідентифікацію клієнта. Цей документ процесуально підтверджує алгоритм дій, а саме: генерацію та відправку одноразового ідентифікатора (SMS-коду) на мобільний номер телефону, що використовувався під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі.

Матеріали справи свідчать, що у тексті кредитного договору № 39784338 від 16.10.2021 року чітко зазначені персональні дані відповідача, які дають змогу його однозначно ідентифікувати: - повне найменування (ПІБ); - серія та номер паспорта; - реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП); - офіційне місце проживання/реєстрації.

Ключовим фактором, що підтверджує як факт укладення договору, так і його повний акцепт з боку позичальника, є реальний рух коштів.

Судом встановлено та підтверджено документами платіжної установи, що кредитні кошти в розмірі 3000,00 грн були перераховані на картковий рахунок № НОМЕР_1 . Оскільки доступ до банківської картки та рахунку має виключно його володілець (відповідач), отримання та подальше розпорядження цими коштами свідчить про прийняття умов договору (схвалення правочину).

Враховуючи зазначені обставини в сукупності, суд дійшов висновку, що договір про надання фінансового кредиту № 39784338 від 16.10.2021 підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором «336715», який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису. Зазначений підпис підтверджує, що відповідач ознайомився та погодився з усіма умовами договору. Отже, сторони погодили усі істотні умови та уклали в належній формі кредитний договір.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Отже, відповідач за допомогою електронних засобів, доступ до яких був отриманий ним особисто і за власною ініціативою, ознайомився з усіма умовами кредитного договору, мав достатньо часу і можливостей для такого ознайомлення, погодив ці умови, а отже, взяв на себе передбачені договором зобов`язання.

Згідно з частинами 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобовязанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з матеріалами справи, ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» уклали договір факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 року.

Сторони скористалися своїм правом на свободу договору та чітко регламентували момент, з якого відступлене право вимоги переходить до нового кредитора.

За умовами зазначеного правочину, право вимоги переходить з моменту здійснення розрахунків (сплати коштів) за відступлення, а виключно з моменту підписання сторонами Реєстру прав вимоги (п. 4.1).

На виконання договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 підписано Реєстр прав вимоги. Отже позивач, набув право вимоги до відповідача за договором № 39784338 від 16.10.2021.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (платіжний сервіс iPay.ua) вих. № 3152_251024112629 від 24.10.2025 року, підтверджується, що відповідно до договору на переказ коштів № ФК-П-21/04-21 від 06.04.2021 року, укладеного між вказаними товариствами, 16.10.2021 року о 23:21:34 було успішно перераховано кредитні кошти в розмірі 3000,00 грн на платіжну картку позичальника № НОМЕР_1 (транзакція № 114713400, призначення платежу зарахування 3000 грн на карту).

Доказів того, що кредитні кошти не надійшли на вказану карту, що банківська карта не належить відповідачу, матеріали справи не містять, а тому суд дійшов висновку, що відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до умов кредитного договору, строк кредитування закінчився 14.01.2022 року.

Докази того, що відповідач погасив зазначену вище заборгованість у повному обсязі матеріалах справи не містять.

Контррозрахунку заборгованості відповідач не надав.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредитному в розмірі 3000,00 грн, є підставними.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до умов договору, відповідачу мали нараховуватись проценти протягом перших 10 днів користування кредитом (пільговий період) за ставкою 3% на день та протягом наступних 80 днів (стандартний період) - до 14.01.2022 року також за ставкою 3% на день.

З наданого позивачем розрахунку за кредитним договором видно, що позичальник не здійснював оплат за кредитним договором.

Отже, у період з 16.10.2021 по 14.01.2022 (90 днів) позичальнику було нараховано процентів на суму 8100,00 грн (3000,00 грн тіла кредиту * 3% на день * 90 днів).

Відповідач не надав суду контррозрахунку заборгованості за процентами.

На підставі викладеного, керуючись принципом диспозитивності, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача тіла кредиту в розмірі 3000,00 грн та процентів у розмірі 8100,00 грн за період з 16.10.2021 по 14.01.2022 є правомірними.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а аза відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, обєктивно зясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що відповідач порушив умови кредитного договору щодо погашення процентів та тіла кредиту, а тому позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором належить задовольнити повністю, стягнувши з відповідача на користь позивача 11100,00 грн з яких: 3000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 8100,00 грн сума нарахованих процентів.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд повністю задовольнив позовні вимоги, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений судовий збір в повному обсязі - 2662,40 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.

Позовна заява містить попередній орієнтовний розрахунок витрат позивача на професійну правничу допомогу, який складає 5500,00 грн.

02.01.2026 року між новим кредитором ТОВ «ФК «Позика» (як клієнтом) та ФОП Горобей Русланою Геннадівною. (як виконавцем) укладено Договір про надання правової допомоги № 39493634/03, відповідно до якого виконавець зобов`язався надавати клієнту юридичні послуги в обсязі та на умовах договору (п. 1.1). Договір діє до 31.12.2026 року (п. 7.1) та підписаний сторонами.

08.05.2026 року між тими ж сторонами укладено Додаткову угоду № 39784338 до Договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026 року. Угодою розширено предмет договору та передбачено надання правової допомоги щодо стягнення кредитної заборгованості з позичальника за кредитним договором № 39784338 (п. 1), а також визначено порядок оплати послуг виконавця на підставі підписаних актів та детального опису робіт (п. 2).

У матеріалах справи містяться Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних ФОП ОСОБА_2 , та Акт підтвердження факту надання правової допомоги від 08.05.2026 року на суму 5500,00 грн, відповідно до якого виконавцем надано такі послуги щодо стягнення заборгованості з позичальника: письмова консультація клієнта (0,5 год.) 500,00 грн, правовий аналіз обставин (1 год.) 1500,00 грн, складання позовної заяви (2 год.) 3000,00 грн, формування додатків до позовної заяви (0,5 год.) 500,00 грн. Акт та детальний опис підписані представниками сторін.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави . За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами . Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).

Тому, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 справа № 496/3134/19.

Вивчивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів, що послуги з супроводу стягнення заборгованості з відповідача надавалися адвокатом, натомість позивач долучив документи, що такі послуги надавалися фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати у розмірі 5500,00 грн не є витратами на професійну правничу допомогу в розумінні ст. 137 ЦПК України, а тому вони не належать до судових витрат, і не можуть стягуватися з відповідача відповідно до вимог статей 137, 139, 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 247, 262-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором № 39784338 від 16.10.2021 в сумі 11100,00 грн. з яких:

- 3000,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

- 8100,00 грн заборгованості за нарахованими процентами;

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; ЄДРПОУ 39493634);

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складене 28.08.2026.

Головуючий Р.Я. Смалюх