Рішення № 139301225, 28.08.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

760/2534/26

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., за участю секретаря Губар Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про встановлення факту спільного проживання,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року заявник звернулась до суду із вищезазначеною заявою, у якій просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 22 березня 1986 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб, подружжя спільно проживало за адресою: АДРЕСА_1 , у квартирі, отриманої чоловіком ОСОБА_2 як військовослужбовцем, у шлюбі також народилось двоє дітей. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, заявник, як спадкоємець, успадкувала від чоловіка зазначену спільну квартиру. У лютому 2025 року заявник подала заяву до заінтересованої особи щодо переходу на пенсію померлого чоловіка та 01 лютого 2026 року отримала відмову, враховуючи відсутність документу про спільне проживання. Відтак, метою встановлення факту спільного проживання заявника та її померлого чоловіка є переведення її на пенсійне забезпечення чоловіка.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року відкрито окреме провадження у справі.

У судове засідання сторони не з`явились, повідомлялись належним чином.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.2 ст.247 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 22 березня 1986 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 22 березня 1986 зареєстрували шлюб.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 вів 12 квітня 1990 року, ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком якої є ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 отримував пенсію за вислугу років, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 , виданого 01 жовтня 2013 року.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копіями актів та пояснень від сусідів та знайомих, наданих заявником, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали спільно за адресою: АДРЕСА_2 , з 03 грудня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням ГУ ПФУ у м. Києві від 28 лютого 2025 року «Про пенсійне забезпечення про призначення пенсії в разі втрати годувальника гр. ОСОБА_1 », у наданих копіях документів ОСОБА_1 відсутня довідка з уповноважених органів з місця проживання про перебування на утриманні померлого (загиблого) годувальника або про спільне проживання. Враховуючи викладене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії в разі втрати годувальника.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 2 ст.315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31 березня 1995 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому, закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст.315 ЦПК України, не є вичерпним.

Зазначені висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18).

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

За таких обставин, оскільки встановлення вищевказаних фактів має для заявника юридичне значення і потрібне для переведення на пенсійне забезпечення померлого чоловіка, суд вважає за необхідне встановити факт спільного проживання заявника ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст.76-81, 263-265, 293, 315-317, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про встановлення факту спільного проживання - задовольнити.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Вікторія КИЦЮК

Повний текст виготовлено 28.08.2026