Рішення № 139300934, 22.05.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/1487/26

Категорія 9

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Мельниченко К.Б., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Подільського районного суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Подільського районного суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) до територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради (надалі за текстом - відповідач), про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач тривалий час проживає у квартирі АДРЕСА_1 (надалі за текстом - квартира), з огляду на що, позивач просить суд визнати за позивачем право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 46,05 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м. (надалі за текстом -квартира) після ОСОБА_3 (надалі за текстом - ОСОБА_3 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач заперечує проти позову виходячи з того, що факт проживання в квартирі не свідчить про набуття статусу одноосібного власника іншої частки, оскільки інститут набувальної власності не може підміняти процедуру спадкування.

Ухвалою від 03.02.2026 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд в загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.

24.02.2026 до суду від відповідача надійшов відзив.

Ухвалою від 25.03.2026 постановлено викликати в судове засідання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , закрито підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 14.05.2026 взяв участь представник позивача та свідки, інші учасники судової справи у судовому засіданні участь не взяли.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, свідки дали покази по суті позову.

Суд, керуючись приписами ч.1 ст. 244 ЦПК України суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення оголосивши дату та час його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та дослідивши докази, покази свідків, суд встановив наступне.

Позивач зареєстрований у квартирі з 26.09.1985 року, що підтверджується відповідною відміткою в паспорті громадянина України.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 03.11.1993 спірна квартира належить ОСОБА_8 та ОСОБА_3 в рівних частинах кожному.

За змістом Договору дарування частини квартири від 20.05.2003 ОСОБА_8 подарувала, а позивач прийняв в дар частину квартири.

Як свідчить лист КП КМР «КМ БТІ» від 23.12.2025 право власності на квартиру заореєстровано за позивачем; за ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується листом Київського відділу реєстрації смерті від 17.12.2025.

Інформація про спадкоємців ОСОБА_3 відсутня, що підтверджується Витягом із спадкового реєстру №83616624 від 15.12.2025.

Між позивачем та підприємствами, які надають комунальні послуги, укладено Договори надання комунальних послуг щодо утримання та надання послуг у квартирі, примірники яких наявні в матеріалах справи.

Позивач у судовому засіданні повідомив суду, що квартира належала ОСОБА_3 і ще одна частина ОСОБА_8 , яка була похилого віку та просила матір доглядати за нею. ОСОБА_8 переписала квартиру на позивача. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, щодо ОСОБА_3 позивачу нічого не відомо. З 2007 позивач одружився та переїхав жити разом з дружиною де і проживає. З 2023 року позивач не проживає у квартирі у зв`язку з проходженням військової служби.

Свідки у судовому засіданні повідомили, що позивач проживає у квартирі з 2007 року разом з дружиною та дітьми.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку про те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

При цьому, необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна, не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зроблено висновок, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач, як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто, об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач є власником частини квартири, добросовісно заволодів квартирою і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном з 2007 року (більше ніж протягом 10 років), а тому, суд доходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Заперечення відповідача, суд відхиляє у зв`язку з відсутністю відомостей про спадкоємців ОСОБА_3 , а також виходячи з наведених вище обставин справи та висновків суду.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289, ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити;

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 46,05 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м. після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради (адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, кв. 82, код ЄДРПОУ 22883141);

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Гребенюк