Ухвала суду № 139298941, 27.08.2026, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/1825/25

Провадження № 4-с/346/21/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 р.м. Коломия Івано - Франківської області

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Сольського В.В.,

за участю секретаря Пігуляк В.В.,

скаржника ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Волошиної О.В.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Коломиї в режимі відео конференції скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, орган державної виконавчої служби: Київський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_2 ,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляді в суді перебуває скарга ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, орган державної виконавчої служби: Київський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України.

Скарга мотивована тим, що постановою старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України Калініченка В.В. від 28 липня 2026 року у виконавчому провадженні № 80925834 на боржника ОСОБА_1 на підставі ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» накладено штраф в розмірі 1 700 грн за невиконання ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2025 року про забезпечення позову.

Вказує, що ухвала суду нею виконується, а не спілкування дитини з батьком відбувається з об`єктивних причин через небажання та страх дочки.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою скаргу підтримала, просить постанову державного виконавця скасувати.

Представник третьої особи ОСОБА_3 адвокат Волошина О.В. проти скарги заперечила, вказала, вказала, що ОСОБА_1 вже тривалий час чинить перешкоди у спілкуванні дитини з батьком, переховує дитину від нього та не виконує ухвалу суду від 21.11.2025 року про забезпечення позову.

Державний виконавець в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату та час судового розгляду скарги.

Згідно частини 2 статті 450 Цивільного процесуального кодексу України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення боржника ОСОБА_1 , представника стягувача адвоката Волошиної О.В., дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2025 року в якості забезпечення позову, тимчасово, до вирішення судового спору по суті, зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити можливість спілкування ОСОБА_2 з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожного дня протягом години, з урахуванням режиму дня дитини, за допомогою доступних засобів відеозв`язку, без перешкод з боку матері.

Постановою старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України Калініченка В.В. від 06 травня 2026 року відкрито виконавче провадження № 80925834 з примусового виконання вищевказаної ухвали.

Вимогою державного виконавця від 14.07.2026 повідомлено боржника ОСОБА_1 про те, що 27.07.2026 року о 17:00 год відбудеться перевірка виконання вищевказаної ухвали суду.

Згідно акту державного виконавця від 27 липня 2026 року встановлено, що спілкування ОСОБА_2 та дочки ОСОБА_4 не відбулось у зв`язку з тим, що зі сторони боржника відбулось підключення з 17:00 до 17:03, що не дало можливості в режимі відео-конференції у додатку Zoom, встановити державному виконавцю сторони та поспілкуватися ОСОБА_2 з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України Калініченка В.В. від 28 липня 2026 року у виконавчому провадженні № 80925834 на боржника ОСОБА_1 на підставі ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» накладено штраф в розмірі 1 700 грн за невиконання ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2025 року про забезпечення позову.

Пункти 4, 7 оскаржуваної постанови вказують на те, що постанова про накладення штрафу є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення і може бути оскаржена в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 1 статті 447-1 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Водночас, згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єктом владних повноважень є, зокрема, орган державної влади, його посадова чи службова особа при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

Приписами статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів, зокрема місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті (адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб`єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію).

Юрисдикція - це передбачена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, при цьому, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура, так як, процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

Аналіз змісту статті 19 Цивільного процесуального кодексу України та статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі визначальною ознакою є характер спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18).

Тобто, в даних правовідносинах, оскільки боржниками заявлено вимоги про визнання дій приватного виконавця щодо накладення штрафу неправомірними та зобов`язання повернути вказані витрати, суд дійшов висновку, що питання щодо повернення витрат виконавчого провадження та основної винагороди виконавця не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та належить до компетенції адміністративного суду.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За викладених обставин, оскільки предмет заявлених ОСОБА_1 вимог не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі.

Одночасно суд роз`яснює боржнику її право звернення до суду із вимогою про скасування постанови про накладення штрафу в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 223, 255, 258 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України Калініченка В.В., від 28 липня 2026 року про накладення штрафу, третя особа: ОСОБА_2 , закрити.

Роз`яснити боржнику її право на звернення до суду із вимогами про оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складання ухвали.

Повний текст ухвали складено 28 серпня 2026 року.

Суддя: Сольський В. В.