Рішення № 139292633, 28.08.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/12447/25

Провадження №: 2/336/1338/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Боєва Є.С., за участю: секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В., представника позивачів адвоката Батюти В.С. (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Запорізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивачів адвокат Черкашин І.І. звернувся до суду із вказаним позовом, який згодом було уточнено. В обґрунтування позову зазначав, що 21.05.2005 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у письмовій формі, у присутності свідків було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір не був нотаріально посвідчений, оскільки продавець, посилаючись на похилий вік та хвороби, відмовлялася з`явитися до нотаріуса.

Згідно рішення Шевченківського районного суду від 25.11.2008 року (справа № 2-4666/08) та ухвали про виправлення описки від 02.12.2025 року (в цій же справі) було визнано дійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , укладений 21 травня 2005 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_4 з другого.

З часу укладення договору купівлі-продажу по теперішній час позивачі зареєстровані у цьому будинку, безперервно протягом 20-ти років відкрито, не приховуючись, користуються цим житлом, облік і оплата комунальних послуг (електро-, водопостачання, вивезення сміття тощо) здійснюються позивачами. Проте в технічному паспорті Запорізького МБТІ виготовленому станом на 13.10.2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вказані як користувачі цього будинку, що унеможливлює здійснити реєстрацію права власності на цей будинок.

Посилаючись на те, що пред`явити позов до продавця ОСОБА_4 неможливо, бо вона померла, та враховуючи, що вона також вказана в документах як користувач (а не власник) цього будинку, а тому відсутні підстави залучати до справи її спадкоємців, позов подано саме до територіальної громади в особі Запорізької міської ради. Представник позивачів вважає, що за таких обставин є всі ознаки володіння нерухомим майном, які необхідні для набуття права власності на майно за набувальною давністю, а тому на підставі ст. 344 ЦК України просив суд:

-визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності у порядку набувальної давності на нерухоме майно, яке складається з 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

-визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності у порядку набувальної давності на нерухоме майно, яке складається з 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06.01.2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі, визначено дату підготовчого судового засідання - 17.03.2026 року.

16.01.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначалося, що у позивачів підстави для звернення до суду були б наявні у разі оспорювання права позивачів на оформлення права власності на житловий будинок або відмови у проведенні реєстрації цього права. Наразі позивачі захищають право, яким навіть не намагались скористатись. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи законними користувачами житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , мали звернутись до Запорізької міської ради з метою вирішення питання набуття права власності на нього. Для цього вони повинні були подати документи, що підтверджують право користування житловим будинком, технічний паспорт та за наявності документ, що підтверджує присвоєння поштової адреси. Додатковим доказом законного користування також могла бути довідка Департаменту адміністративних послуг про реєстрацію місця проживання позивачів за відповідною адресою. За результатами розгляду відповідної заяви Запорізькою міською радою видаються документи, які є підставою для подальшої державної реєстрації права власності на житловий будинок. Порядок такої реєстрацїі чітко визначений законодавством, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127. Якщо житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 був побудований до 5 серпня 1992 року, то згідно з п. 78 вказаного Порядку, позивачам під час державної реєстрації права власності на нього навіть не потрібно подавати документ, що засвідчує прийняття будинку в експлуатацію. Отже, заявлена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимога про визнання права власності на нерухоме майно є безпідставною, адже їх питання має бути вирішене в адміністративному порядку, що прямо передбачено нормами чинного законодавства. Більш того, навіть у разі порушення законного права позивачів, при зверненні до суду обраний ними спосіб захисту є неналежним, з огляду на таке. Згідно з чинним законодавством України, та сформованою судовою практикою, умовами набуття права власності за набувальною давністю є: добросовісне заволодіння чужим майном; володіння чужим майном протягом певного строку: десять років для нерухомості, п`ять років для рухомості. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно через п`ять років з часу спливу позовної давності; відкритість володіння чужим майном; безперервність володіння чужим майном; безтитульність володіння чужим майном. Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності. У постанові Касаційного цивільного суду ВС від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц зазначено, що безтитульність це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. Під категорію «будь-яка правова підстава» підпадає і потенційне право власності позивачів на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , яке вони могли оформити на законних підставах. До того ж, правовою підставою для користування та потенційного володіння позивачами зазначеним житловим будинком став договір купівлі-продажу від 21.05.2005, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і який згодом був визнаний судом дійсним. Таким чином, безтитульність володіння як обов`язкова умова набуття права власності в порядку набувальної давності, у даному випадку відсутня. Також у позовній заяві зазначено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2008 року у справі № 2-4666/08 встановлено право власності ОСОБА_4 на зазначений житловий будинок, що не відповідає дійсності. У згаданому рішенні вказано, що відповідачка ( ОСОБА_4 ) має лише право користування зазначеною будівлею, про право власності згадки немає. У відзиві на позовну заяву також вказано, що зважаючи на цей факт, відсутні підстави для з`ясування наявності спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та залучення їх до участі у справі в якості відповідачів. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник (п. 13 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5). Мова йде саме про попереднього власника, а не користувача. Запорізька міська рада також є неналежним відповідачем у цій справі, адже ніяк не порушувала та не оспорювала право позивачів. Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на те, що, виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, таке право не порушувалось й іншими органами. У відзиві на позовну заяву зазначено, що спір про право взагалі відсутній, а вимогу позивачів про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності відповідач вважає необґрунтованою, передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

20.01.2026 року від представника позивачів - адвоката Черкашина І.І. надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивачів вважає доводи представника відповідача необґрунтованими з огляду на наступне: Щодо обрання та обґрунтованості судового способу захисту права Позивачів (шляхом першочергового звернення до суду). Відповідач помилково стверджує, що визнання права власності можливе лише після вичерпання адміністративної процедури. Частина 1 ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України не містять заборони на звернення до суду без попереднього звернення до органу місцевого самоврядування . Навпаки, кожна особа має право на судовий захист у разі невизнання або оспорювання права, що у даному випадку має місце. Фактична відсутність оформленого права власності на спірний житловий будинок, а також неможливість його державної реєстрації без правовстановлюючого документа свідчать про невизнання права Позивачів, що й зумовлює звернення до суду. Законодавством України не встановлено обов`язкового досудового (адміністративного) порядку вирішення спорів про визнання права власності на нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями визнавати право власності, оскільки таке повноваження належить виключно суду. Відтак звернення до Запорізької міської ради не могло б забезпечити ефективний захист порушеного права Позивачів. Аргумент Відповідача про те, що Позивачі «захищають право, яким не намагались скористатись», є юридично хибним. Судовий спосіб захисту обирається Позивачем самостійно, відповідно до ст. 16 ЦК України. Обов`язок доводити «передчасність» звернення до суду покладається на Відповідача, однак жодних доказів існування реального та ефективного альтернативного способу захисту відзив не містить. Більше того, відсутність документів, необхідних для державної реєстрації права власності, унеможливлює реалізацію права Позивачів без судового рішення, що і зумовлює необхідність звернення до суду. Посилання відповідача на Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є вибірковим та не спростовує позовних вимог. Зазначений Закон регулює виключно порядок державної реєстрації, але не встановлює підстав виникнення права власності. Однією з таких підстав відповідно до ст. 331, 392 ЦК України є рішення суду. Доводи відповідача про неналежність обраного Позивачами способу захисту у зв`язку з відсутністю умов для набуття права власності за набувальною давністю є помилковими та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. По-перше, позовні вимоги Позивачів не зводяться виключно до набуття права власності за набувальною давністю, а спрямовані на судове підтвердження їхнього речового права на спірний житловий будинок як єдиного ефективного способу його оформлення. По-друге, наявність договору дійсним, не свідчить про наявність у Позивачів належного правового титулу на об`єкт нерухомості, оскільки такий договір не призвів до виникнення та державної реєстрації права власності. Сам по собі договір не є правовстановлюючим документом у розумінні законодавства про державну реєстрацію речових прав. Ототожнення відповідачем поняття «будь-яка правова підстава» з потенційним правом на оформлення власності є юридично необґрунтованим, оскільки сама ж потенційна можливість набуття права не створює титулу володіння та не виключає безтитульний характер фактичного володіння майном. Висновки, викладені у постанові КЦС ВС від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц, застосовні лише за наявності реального, чинного та належного правового титулу, чого у даному випадку немає. Таким чином, посилання Відповідача на відсутність безтитульності володіння є безпідставними та не спростовують правомірність обраного Позивачами судового способу захисту. Щодо належного відповідача та наявності спору про право: Позивачі не заперечують, що у позовній заяві було помилково зазначено про наявність у ОСОБА_4 права власності на спірний житловий будинок, тоді як рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2008 року встановлено лише її право користування зазначеним об`єктом. Водночас така неточність не впливає на правильність розгляду справи по суті та не змінює правової природи спірних правовідносин, оскільки позовні вимоги не ґрунтуються спадкових правах після ОСОБА_4 і не пов`язані з переходом права власності від неї до Позивачів. Факт користування ОСОБА_4 спірним будинком має значення лише для встановлення обставин фактичного володіння майном та характеру правовідносин, у межах яких Позивачі набули та здійснювали володіння. З огляду на встановлений судом статус ОСОБА_4 як користувача, заявлене раніше клопотання про витребування матеріалів спадкової справи з метою визначення кола спадкоємців втратило актуальність, у зв`язку з чим Позивачі не наполягають на його розгляді. До того ж, посилання Відповідача на пункт 13 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 року є вибірковим, оскільки у випадку відсутності встановленого власника або його правонаступників позов може бути пред`явлений до органу, уповноваженого управляти відповідним майном, зокрема органу місцевого самоврядування. Запорізька міська рада у даному випадку є належним відповідачем, оскільки саме на неї покладено повноваження щодо розпорядження майном, право власності на яке не зареєстровано. Твердження про відсутність спору про право є необґрунтованим, оскільки відсутність визначеного власника та неможливість державної реєстрації права власності без судового рішення свідчать про наявність правової невизначеності, яка і підлягає усуненню судом. За таких обставин вимога Позивачів про визнання права власності на житловий будинок не є передчасною чи безпідставною, а адміністративний порядок, на який посилається Відповідач, Відповідач по тексту усього відзиву, не забезпечує ефективного захисту порушеного права. Представник позивачів, виходячи з вищевикладеного, просив суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

16.03.2026 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника Запорізької міської ради. В цій заяві представник відповідача вказав, що у вирішенні даної справи ЗМР покладається на розсуд суду та просить винести законне й обґрунтоване рішення, враховуючи позицію ЗМР, викладену у відзиві на позовну заяву.

17.03.2026 року від представника позивачів адвоката Батюти В.С. надійшла заява, в якій представник позивачів просив клопотання про витребування спадкової справи після смерті ОСОБА_4 залишити без задоволення, розгляд справи провести без участі представників позивачів, закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2026 року закрито підготовче провадження у цій справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 18.06.2026 року.

18.06.2026 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні. Наступна дата судового засідання 19.08.2026 року.

В судовому засіданні 19.08.2026 року представник позивачів ОСОБА_6 підтримала позовні вимоги. Суд, заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, провівши судові дебати, перейшов до стадії ухвалення рішення, ухвалення та проголошення якого відповідно до абз. ч.1 ст. статті 264 ЦПК України відкладено на 28.08.2026 року.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_1 , користуючись цим нерухомим майном на підставі договору купівлі-продажу цього житлового будинку, укладеного 21.05.2005 року в простій письмовій формі між ними та попереднім користувачем будинку ОСОБА_4 . Договір нотаріально не оформлявся (а. с. 7, 11-13, 16-21).

Згідно з рішенням Шевченківського районного суду від 25.11.2008 року (справа № 2-4666/08) та ухвали про виправлення описки від 02.12.2025 року (в цій же справі) було визнано дійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , укладений 21 травня 2005 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_4 з другого. Також цим рішенням суду від 25.11.2008 року визнано ОСОБА_5 , ОСОБА_2 користувачами будинку АДРЕСА_1 (а. с. 14-15).

Позивачі, посилаючись на те, що з часу укладення договору купівлі-продажу по теперішній час зареєстровані у цьому будинку, безперервно протягом 20-ти років відкрито, не приховуючись, користуються цим житлом, ними здійснюються облік і оплата комунальних послуг (електро-, водопостачання, вивезення сміття тощо), проте не можуть здійснити реєстрацію права власності на цей будинок, вимушені звернутися до суду з позовними вимогами про визнання за кожною з них права власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статті 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже , йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18), а також у постановах Верховного Суду від 10.01.2023 року у справі № 462/1720/21 (провадження №61-7977св22), від 16.04.2025 року у справі № 461/5075/23 (провадження №61-42 св25) тощо.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_8 , ОСОБА_2 вбачається, що позивачі за простим письмовим договором купівлі-продажу від 21.05.2005 року купили у ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1 . З рішення Шевченківського районного суду від 25.11.2008 року (справа № 2-4666/08) та ухвали про виправлення описки від 02.12.2025 року (в цій же справі) видно, що судом було визнано дійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , укладений 21 травня 2005 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_4 з другого. Також цим судовим рішенням визнано ОСОБА_5 , ОСОБА_2 користувачами будинку АДРЕСА_1 .

Те, що позивачі є користувачами вищевказаного будинку, також підтверджено і наданими позивачами копіями домової книги, техпаспорту Запорізького МБТІ, роздруківками щодо нарахування вартості електричної енергії, водопостачання, вивозу сміття.

Оскільки позивачі ОСОБА_8 , ОСОБА_2 почали володіти і користуватися нерухомим майном на підставі письмової угоди між ними та попереднім користувачем ОСОБА_4 , а згодом той факт, що вони є користувачами будинку на законних підставах було підтверджено рішенням Шевченківського районного суду від 25.11.2008 року (справа № 2-4666/08) та ухвали про виправлення описки від 02.12.2025 року (в цій же справі), яким визнано дійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , укладений 21 травня 2005 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_4 з іншого, а також було визнано ОСОБА_5 , ОСОБА_2 користувачами будинку АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку, що такі обставини свідчать про відсутність добросовісності в позивачів під час заволодіння ними спірним майном.

Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що для такої ознаки, як добросовісне заволодіння майном (в сенсі положень статті 344 ЦК України) потрібна наявність добросовісного, але неправомірного, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю, проте за обставинами цієї справи позивачі почали користуватися майном за угодою, укладеною у 2005 році між ними та попереднім користувачем, а також в судовому порядку узаконили своє право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , що виключає можливість застосування до даних правовідносин положень статті 344 ЦК України.

Як зазначалося раніше, відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України, а тому суд не аналізує інші умови, визначені статтею 344 ЦК України і вважає, що в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачами.

На підставі викладеного і керуючись ст. 141, 263-265, 352-354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Запорізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності відмовити.

Відповідно до ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України зазначаються такі відомості:

Позивачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

ОСОБА_2 , , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: Запорізька міська рада, код ЄДРПОУ 04053915, адреса: 69105, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр.. Соборний, буд. 206.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Є.С. Боєв

28.08.26