Рішення № 139291946, 27.08.2026, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 191/6961/25

Номер провадження 2/184/605/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Гукової Р.М.,

за участю секретаря судових засідань Бринзи Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до Покровського міського суду Дніпропетровської області із вказаним вище позовом, посилаючись на наступні обставини. ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 17.09.2024 року уклали Кредитний договір (оферти) № 17.09.2024-100000730. Відповідно до умов даного Договору, Позичальнику надано кредит у розмірі 9000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 17.09.2024, на строк, вказаний в заявці. Оскільки відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, утворилась заборгованість у розмірі 22 381,92 грн. Наведене стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою Покровського міського суду Дніпропетровської області від 11.02.2026р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено вищевказану справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Покровського міського суду Дніпропетровської області від 11.03.2026р. клопотання представника відповідача задоволено та визнано явку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» обов`язковою, а також витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» первинні бухгалтерські фінансові документи, а саме: авальоване банком платіжне доручення про перерахування коштів з рахунку кредитора на рахунок позичальника, які б підтвердили перерахування кредитором ТОВ «Споживчий центр» відповідачу ОСОБА_1 , кредитних коштів по кредитному договору № 17.09.2024-100000730 від 17.09.2024р.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву, згідно якої просить розглянути справу за його відсутності.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду були повідомлені належним чином, представник відповідача надав відзив, відповідно до якого вважає позовні вимоги позивача не обґрунтованими та не доведеними у достатній мірі. Так, відповідач посилається на те, що Позивач не надає жодних належних доказів перерахування кредитних коштів відповідачу. Крім того, позивачем до позовної заяви доданий розрахунок заборгованості, який не відповідає вимогам чинного законодавства та не може бути доказом розміру боргу.

Представником позивача було скеровано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого довідка ТОВ «УПР» про перерахування коштів на рахунок відповідача, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Крім того, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі .

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі, з договорів.

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У свою чергу, відповідно до ст..638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як слідує із матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 17.09.2024 року укладено Кредитний договір (оферти) № 17.09.2024-100000730, відповідно до п.3.1 якого Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію(ї) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором).

Згідно п.3.3. даного договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах, які встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

Відповідно до п.4.1 договору, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-75XX-XXXX-7766.

Разом з тим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги та підставу для стягнення заборгованості по кредитному договору у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач посилається на те, що кредитодавцем свої договірні зобов`язання виконані належним чином та відповідачу надано обумовлену договором суму кредитних коштів у строкове та платне користування. Проте, дані посилання позивача наявними у матеріалах справи доказами не підтверджуються.

Відповідно до ч.1 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду України у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 по справі № 686/19271/19 провадження № 61-9459св20, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а лише свідчить про наміри виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. В той час, як первинні документи, складаються лише за фактом надання послуг. А про факт отримання та повернення коштів свідчить не договір, а банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси кредитора.

Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 12 червня 2020 року по справі № 169/506/17 провадження № 61-37213св18.

Отже, наданий позивачем кредитний договір свідчать лише про наміри сторін здійснювати кредитні операції в майбутньому та не засвідчує факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, як і факт їх отримання останнім.

При цьому слід зазначити, що лише документи первинного бухгалтерського обліку свідчать про здійснення фінансової операції, на що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Згідно правового висновку Верховного Суду України викладеного у Постанові №336/4796/18 від 20.05.2022 р., для стягнення боргу мало надати суду кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно ще надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 490/10008/17 (провадження № 61-11855св19). Та у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 757/39906/15-ц (провадження № 61-12781св19). В яких було зазначено, що для стягнення заборгованості за кредитним договором, кредитор, зобов`язаний довести не лише факт укладення договору, а й факт надання кредитних коштів, що має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Київський апеляційний суд, своєю постановою від 19 червня 2024р., по справі № 757/25558/23, провадження № 22-ц/824/8037/2024, відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про стягнення заборгованості з відповідача, мотивуючи своє рішення тим, що незважаючи на те, що з позичальником та відповідачем по справі, був укладений кредитний договір, матеріалами справи, сам факт його виконання не доведено. Доводи позивача про те, що кредитні кошти були перераховані відповідно до умов кредитного договору та Правил надання споживчих кредитів, на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами.

Така сама позиція викладена у постанові Дніпровського апеляційного суду, від 04 вересня 2023 р., по справі № 175/1255/23 провадження № 22-ц/803/7045/23, в якій апеляційний суд відмовив у задоволенні позову ТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, у тому числі, по причині відсутності в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, які б підтвердили перерахування кредитодавцем кредитних коштів на рахунок позичальника.

Так, судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору, способом перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту є перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-75ХХ-ХХХХ-7766.

Проте, первинний фінансовий документ, який би підтвердив факт списання коштів з рахунку кредитодавця для їх подальшого перерахування на рахунок позичальника в якості кредиту, в матеріалах справи відсутній.

Позивач, в якості доказу перерахування кредитодавцем кредитних коштів на рахунок позичальника, замість первинних фінансових документів, таких як підтверджена банком платіжна інструкція або меморіальний ордер, який би підтвердив фінансову операцію по перерахуванню кредитних коштів, додав інформаційну довідку від третьої особи ТОВ «УПР» №1-1812 від 18.12.2025р., в якій зазначається про суму переказу у розмірі 9 000,00 грн. на номер платіжної картки НОМЕР_1 .

Разом з тим, зазначена вище довідка, без підтвердження наведених у ній фінансових операцій належними та допустимими доказами, які є документами первинного бухгалтерського обліку, не може свідчити про надання відповідачу кредитних коштів, оскільки не є належним та допустимим доказом в розумінні ЦПК України.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази належності платіжної картки НОМЕР_1 саме ОСОБА_1 .

За таких обставин, судом не встановлено у процесі розгляду справи, а позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, а саме - відповідача.

Будь-яких клопотань у процесі розгляду даної справи, у тому числі щодо витребування доказів, від позивача не надходило.

При цьому слід зазначити, що в силу принципу змагальності та диспозитивності, виключно на сторін покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. У той час як збирання доказів не є обов`язком суду.

У Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц вказано, що відповідно до змісту ч. 1ст.1050 ЦК України з урахуванням ст.ст.526,527,530 ЦК України, саме банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

За таких обставин, позивачем не надано суду доказів того, що ОСОБА_1 згідно з умовами вищевказаного договору, було видано кредит та саме в сумі заявлених позовних вимог. Визначення даної суми в договорі не свідчить про її отримання відповідачем та саме в такому розмірі.

Враховуючи відсутність доказів про належність картки № 5168757425167766 відповідачу, відсутні підстави вважати, що кредитор виконав умови вищевказаного договору.

Водночас, долучений до матеріалів справи розрахунок заборгованості позовних вимог не може вважатися достатнім та належним доказом на підтвердження перерахування кредитодавцем грошових коштів на рахунок відповідача з огляду на наступне.

Статтями 77,80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Так, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 у постанові від 03.07.2019 зауважила, що розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку.

Розрахунок заборгованості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є лише похідним від первинної бухгалтерської документації та може містити відомості про господарську операцію. Проте саме банківська виписка за картковими рахунками може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, що споживач користувався кредитною карткою, ним вносились кошти на погашення заборгованості, або ні.

Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування коштами, а є односторонніми арифметичним розрахунком стягуваних сум, які повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), а отже не є належними доказами існування боргу.

Наявність розрахунку заборгованості за кредитними договором не є достатнім для висновку про надання кредиту чи існування боргу та у заявленому позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Отже, позивачем не надано жодних доказів того, що кредитором було перераховано кредитні кошти на рахунок відповідача, відтак, з огляду на що в останнього не може виникнути зобов`язання щодо їх повернення, а враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх тверджень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вищезазначеним кредитним договором не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне.

Нормою частин 1,2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача, тому суд вважає за необхідне покласти витрати, пов`язані із розглядом справи, витрати на професійну правничу допомогу на позивача.

За таких обставин, понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 77, 81, 141, 247, 259, 263-268, ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 27.08.2026р.

Суддя Покровського міського суду Р. М. Гукова