Рішення № 139290620, 18.08.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15475/26-Е

Провадження № 2-а/522/422/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участі секретаря судового засідання Андрієвської М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України у якій позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5101100100000968 від 06.08.2026 про примусове видворення громадянки Республіки Киргизстан та російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ).

Позовна заява обґрунтована тим, що 06.08.2026 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення №5101100100000968 про примусове видворення громадянки російської федерації/Республіки Киргизстан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Зокрема, рішення прийнято з порушенням ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачка є громадянкою російської федерації та Республіка Киргизстан, країною громадянської належності є Республіка Киргизстан, Ошська область, місце народження Киргизстан. У разі повернення до країни походження, а також до країни громадянської належності, Республіки Киргизстан та рф, у позивача існує ризик переслідувань, на підставі її політичних поглядів та релігійних переконань, оскільки вона є членом організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі». Доводи про відсутність засобів до існування, можливість вчинення злочинів є лише припущеннями позивача, оскільки відповідачка вже тривалий час зі своєю сім`єю проживає на території України, має чоловіка, трьох дітей, та немає підтвердження вчинення нею злочинів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 частково задоволено позов відповідача, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2025 року. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 Документ сформований в системі «Електронний суд» 07.08.2026 13 ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649. Рішення залишено без змін апеляційним судом.

З метою виконання рішення суду заявниця 06.08.2026 особисто з`явилась до Головного управління ДМС України в Одеській області. Однак, через 15 хвилин після отримання від позивача документів прибули співробітники управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії, після чого до неї було застосоване адміністративне затримання. Оскаржуване рішення не містить аргументів щодо проведення відповідачем оцінки ризиків під час його прийняття. При прийнятті оскаржуваного рішення проігноровано та не враховано наявність неповнолітніх дітей позивача на території України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.08.2026 відкрите провадження у справі, справа призначена до розгляду на 11.08.2026.

У судове засідання 11.08.2026 з`явились позивач (у режимі відеоконференцзв`язку), представник позивача адвокат Соколов Д.С., представник відповідача Саркісян А.Р. Розгляд справи відкладено на 14.08.2026 за клопотанням представника відповідача.

14.08.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Відзив на позовну заяв обґрунтований тим, що співробітники 3 відділу ГВКР УСБУ в Одеській області разом з співробітниками ГУ ДМС в Одеській області 06.08.2026 за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 64 виявили особу, як називалася громадянкою російської федерації та Киргизької Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В результаті проведеної перевірки законності перебування в Україні встановлено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) відомості щодо перетину кордону на вказані установчі дані відсутні. На момент виявлення у позивача відсутній діючий паспортний документ, що дає право на виїзд за межі України. ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) порушила законодавство про правовий статус іноземців перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів та проживала на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. В силу вимог ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення до позивача не застосовується. ГУ ДМС в Одеській області 06.08.2026 стосовно громадянки російської федерації та Киргизської Республіки ОСОБА_1 прийнято рішення № 5101100100000968 про примусове видворення з України. Позивач не надав доказів наявності легального заробітку в Україні та фінансової можливості забезпечувати своє існування в Україні. ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) не має жодної з обставин, на підставі яких відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він не може бути видворений за межі території України. Оскаржуваним рішенням про примусове видворення не передбачено повернення позивача саме до Киргизської Республіки та російської федерації. Позивач залишила територію вказаних сторін добровільно. Обставина переслідування ОСОБА_1 перевірена Державною міграційною службою України та судами у справі № 380/4794/23.

У судове засідання 14.08.2026 з`явились позивач (у режимі відеоконференцзв`язку), представник позивача адвокат Соколов Д.С., представник відповідача Саркісян А.Р. Учасники справи підтримали свої вимоги і заперечення.

На підставі ч. 1 ст. 227 КАС України суд відклав ухвалення та проголошення рішення до 18.08.2026.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та надавши оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За приписами статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини`суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з ч. 1 ст.9 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Частина 1 статті 26 Закону №3773-VI встановлює, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5ст. 26 Закону № 3773-VІ).

Відповідно до ч. 8 ст.26 Закону №3773-VI примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст.30 Закону №3773-VІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

На підставі частини 4 статті 30Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Суд встановив, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Киргизської Республіик та російської федерації.

01.03.2024 відповідач та її діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримали довідку про звернення за захистом в Україні № 013196. Довідка видана ГУ ДМС у Львівській області, дійсна до 01.06.2024.

За наслідками розгляду зазначеної заяви, наказом ГУ ДМС у Львівській області від 21.11.2022 № 163 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За наслідками оскарження вказаного рішення у адміністративному та судовому порядку вказане рішення ДМС не було скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

21.07.2025 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , особисто звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області не прийняло рішення про прийняття заяви позивача до розгляду або відмову у її прийнятті.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 задоволено позов ОСОБА_1 частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області , яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649. В решті вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року залишено без змін.

06.08.2026 ОСОБА_1 прибула до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області з метою виконання вказаного рішення суду. Документи, які мала намір подати ОСОБА_1 не були прийняті, натомість її було запрошено до ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33, де складено протокол про адміністративне правопорушення, постанову про адміністративне правопорушення та затримано.

Зокрема, 06.08.2026 головний спеціаліст Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Висчан Тетяна Олегівна склала щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серія та номер ПР МОД 013233 за ч. 2 ст. 203 КУпАП, про те, що 06.08.2026 о 10:40 за адресою: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 64, співробітниками ГУ ДМС в Одеській області спільно з співробітниками 3 відділу ГВКР УСБУ в Одеській області виявлено та запрошено до ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33, громадянку росії ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила законодавство про правовий статус іноземців та ОБГ, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Місце скоєння правопорушення: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 64.

В цей же день, 06.08.2026, начальником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Погребняк Оленою Геннадіївною складено постанову про накладення адміністративного стягнення серія та номер ПН МОД 013324, якою відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 гривень.

Також 06.08.2026 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 5101100100000968 про примусове видворення з України іноземця/особи без громадянства Киргизстан, російська федерація, ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким вирішено примусово видворити з України ОСОБА_1 / ОСОБА_2

06.08.2026 об 11 год. 15 хв. ОСОБА_1 була затримана у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП для з`ясування обставин правопорушення, про що складено протокол № МОД 000414 про адміністративне затримання за частиною 2 статті 263 КУпАП від 06.08.2026.

Європейський суд з прав людини у пунктах 46-47 рішення у справі "P.J. та R.J. проти Швейцарії" (P.J. AND R.J. v. SWITZERLAND), заява № 52232/20, від 17.09.2024 зазначив: "Держави мають право, не порушуючи своїх договірних зобов`язань, контролювати в`їзд іноземців на свою територію (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Буджліфа проти Франції» (Boujlifa v. France), від 21 жовтня 1997 року, § 42, Reports of Judgments and Decisions 1997?VI; та згадане вище рішення у справі «Юнер» (Uner), § 54), а також повноваження висилати іноземця, який вчинив кримінальне правопорушення і законно в`їхав на їхню територію та проживає на ній. Однак їхні рішення з цього питання мають бути необхідними в демократичному суспільстві, тобто виправданими нагальною суспільною потребою і, зокрема, пропорційними переслідуваній законній меті (див., наприклад, рішення у справі «Бултіф проти Швейцарії» (Boultif v. Switzerland), заява № 54273/00, § 46, ECHR 2001-IX, та рішення у справі «Слівенко проти Латвії» (Slivenko v. Latvia) [GC], заява № 48321/99, § 113, ECHR 2003-X). Завдання Суду полягає у визначенні того, чи забезпечували відповідні заходи справедливий баланс між зачепленими інтересами, а саме: з одного боку, правами відповідної особи, що захищаються Конвенцією, а з іншого інтересами суспільства (див. згадане вище рішення у справі «Слівенко» (Slivenko), § 113, та згадане вище рішення у справі «Бултіф» (Boultif), § 47).

Національні суди повинні наводити достатньо детальні обґрунтування своїх рішень, зокрема для того, щоб надати Суду змогу здійснювати покладений на нього європейський нагляд (див., *mutatis mutandis*, справу «X проти Латвії» [ВП], № 27853/09, § 107, ЄСПЛ 2013, та справу «Ель-Гатет проти Швейцарії», № 56971/10, § 47, 8 листопада 2016 року). Недостатнє обґрунтування рішень національними судами, здійснене без належного зважування відповідних інтересів, суперечить вимогам статті 8 Конвенції. Це стосується випадків, коли національні органи влади не спромоглися переконливо продемонструвати, що втручання у право, захищене Конвенцією, є пропорційним переслідуваним цілям і, отже, відповідає «нагальній суспільній потребі» у розумінні вищезгаданої практики (див. справу «Ель-Гатет», цитовану вище, § 47, та справу «I.M. проти Швейцарії», № 23887/16, §§ 72 і 77, 9 квітня 2019 року). Якщо компетентні національні органи ретельно дослідили факти, застосувавши відповідні стандарти прав людини відповідно до Конвенції та практики її застосування, а також належним чином зіставили особисті інтереси заявника із загальнішим суспільним інтересом у справі, Суд замінить оцінку суті справи, здійснену національними органами, власною оцінкою лише за наявності вагомих підстав для цього (див. справу «M.A. проти Данії» [ВП], № 6697/18, § 149, 9 липня 2021 року, та справу «Аззакі проти Нідерландів», № 8757/20, § 52, 30 травня 2023 року).

Отже, завданням суду, в тому числі, є визначення чи забезпечено справедливий баланс під час прийняття оскаржуваного рішення про присмусове видворення.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо невиконання відповідачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Конституційний Суд України у рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначив: «Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід`ємним складовим елементом права кожного на судовий захист; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, перше речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд України узагальнив, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд було б ілюзорним, якби юридична система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).»

Відповідно до п. 3.2. розділу ІІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 (надалі Правила № 649) у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.

У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026, та прийняти відповідачем рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Згідно ч. 8 ст.30 Закону №№ 3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Як роз`яснено в п. 26 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», примусове видворення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже, відповідач, не виконав рішення суду, яке набрало законної сили та яким відповідача зобов`язувано прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передчасно, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення про примусове видворення, прийняв оскаржуване рішення, що свідчить про його протиправність.

В оскаржуваному рішенні відсутні будь-які обгрунтування прийняття термінового рішення про примусове видворення позивача до того, як буде виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 та не наведені обставини, які свідчать про наявність нагальної суспільної потреби у видворенні відповідача.

Щодо доводів про порушення статті 8 Конвенції

Приймаючи оскаржуване рішення про примусове видворення, відповідач не надав оцінку доводам ОСОБА_1 щодо її перебування у релігійному шлюбі та наявності спільної дитини з ОСОБА_9 , який має статус особи яка потребує додаткового захисту.

Суд також враховує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 встановлено, що підставами для повторного звернення позивачки є її право на возз`єднання сім`ї із громадянином Узбекистану ОСОБА_10 , який визнаний особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, згідно рішення ДМС України № 11-23 від 15 лютого 2023 року, документований посвідченням особи, що потребує додаткового захисту СР 001004 та є чоловіком позивачки, згідно свідоцтва про релігійне укладання шлюбу, видане релігійною громадою Львова 26.10.2022 . Однак заяву не було прийнято, тому позивачка подала заяву з документами через канцелярію ГУ ДМС України в Одеській області. (…) Та обставина, що позивачка вже зверталась за захистом в Україні, не є перешкодою для повторного звернення у випадку виникнення нових обставин, якими в даному випадку є визнання ОСОБА_10 , з яким позивачкою укладений релігійний шлюб, особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, згідно рішення ДМС України № 11-23 від 15 лютого 2023 року, та встановлення батьківства останнього щодо доньки позивачки.

Щодо доводів відповідача про відсутність у позивача діючих паспортних документів

Як встановлено судом, 01.03.2024 позивач та її діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримали довідку про звернення за захистом в Україні № 013196.

Довідка видана ГУ ДМС у Львівській області, дійсна до 01.06.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

Відповідно до п. 3.2. розділу ІІІ Правил № 649 у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.

Згідно наданої позивачем копії розписки, виданої ГУ ДМС у Львівській області, останнє 01.12.2022 отримало від громадянки Республіки Киргизстан ОСОБА_1 такі документи: паспорт серії НОМЕР_1 оригінал, паспорт серії НОМЕР_2 оригінал. Відмітка про повернення документів у розписці відсутня.

В матеріалах справи міститься копія паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 , строк дії до 08.11.2027.

Із сукупності зазначених доказів вбачається, що оригінали документів, які посвідчують особу позивача, були передані Головному управлінню Державної міграційної служби України у Львівській області.

Докази повернення вказаних документів ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутні.

Відповідач не надав суду доказів того, що ним вживались заходи з метою встановлення чи повертались вказані документи відповідачу, чи вони продовжують перебувати у розпорядженні територіального управління Державної міграційної служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 9901/459/21 зазначено: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Цей принцип є однією з основних засад адміністративного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 КАС України).

Елементом верховенства права (правовладдя) є заборона свавілля. Хоча дискреційні повноваження потрібні для виконання владою певних завдань у сучасних складних суспільствах, вони не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Здійснення повноважень у цей спосіб уможливлює ухвалення істотно несправедливих, необґрунтованих, таких, що суперечать здоровому глуздові, або деспотичних рішень, що є несумісним із принципом правовладдя (пункт 52 Доповіді про правовладдя, ухваленої Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційською комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року, CDL-AD (2011) 003rev).»

З огляду на викладене, враховуючи відсутність доказів повернення позивачу паспортних документів, переданих нею 01.12.2022 ГУ ДМС у Львівській області, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для прийняття рішення про примусове видворення ОСОБА_1 , обґрунтовуючи його відсутністю у позивача паспортних документів, які до цього були передані до територіального органу Державної міграційної служби України.

Щодо доводів про переслідування позивача у зв`язку з перебуванням у політчній партій Хізб ут-Тахрір

Позивач не надала жодних доказів, обґрунтованих пояснень та доводів, на підставі яких можливо було б встановити існування обставини її переслідування у зв`язку з перебуванням у вказаній політичній партії. Надані позивачем у судовому засіданні пояснення були занадто загальними та не містили будь-яких вказівок на наявність загрози життю або здоров`ю безпосередньо позивача.

Європейський суд з прав людини у справі «Хізб ут-Тахрір та інші прокти Німеччини» («HIZB UT-TAHRIR and others against Germany» (заява № 31098/08)) надавши оцінку заявам, опублікованим заявником, визнав скаргу несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції у значенні статті 35 § 3 (a) та відхилив скаргу. При цьому Суд зазначив, що перший заявник намагається відхилити статтю 11 Конвенції від її справжньої мети, використовуючи це право для цілей, які явно суперечать цінностям Конвенції, зокрема відданості мирному врегулюванню міжнародних конфліктів та святості людського життя (неофіційний переклад).

Отже, суд відхиляє доводи позивача в цій частині.

З огляду на встановлені обставини справи та досліджені докази, оцінюючи підстави прийняття відповідачем 06.08.2025 рішення про примусове видворення позивача, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог ст. 129-1 Конституції України, ст. 26 та 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та є таким, що не відповідає принципу пропрційності, що свідчить про його протиправність та наявність підстав для скасування.

Керуючись Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. ст. 2, 4, 5, 7-9, 20, 72-79, 90, 241-246, 250, 255, 289 КАС України,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5101100100000968 від 06.08.2026 про примусове видворення з України громадянки Республіки Киргизстан та російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 25.08.2026.

Суддя Юлія ЧОРНУХА