Рішення № 139289544, 03.08.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/3679/26

Провадження № 2/756/5083/26

УКРАЇНА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,

представника відповідача - Курилкіна С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернулося до Оболонського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 29.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 28.07.2024- 100000248, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 7000,00 грн., строком на 124 дні. Відповідно до договору, процентна ставка «Стандарт» за 1 день користування - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5 %, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів, процентна ставка «Економ» за 1 день користування - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 %, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт". Комісія, пов`язана з наданням Кредиту складає 630,00 грн., нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 630,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі, що підтверджується квитанцією про перерахунок коштів. Зі свого боку, ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позовної заяви, перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 14240,00 грн., що складається з: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 7000,00 грн, заборгованості по процентам у розмірі 4650,00 грн., заборгованість за додатковою комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1260,00 грн., неустойки у розмірі 1330,00 грн., чим порушено права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». У зв`язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 28.07.2024- 100000248 у розмірі 14240,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

27.05.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Курилкіна С.І. на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги відповідач не визнає в повному обсязі, вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими. Серед іншого, зазначає, що відповідач вважає не доведеним факт укладення кредитного договору та не визнає дійсність кредитного договору, підписаного нібито за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (ОТП), оскільки надіслання SMS із кодом не забезпечує належної ідентифікації та не підтверджує, що саме позичальник, а не третя особа, використав цей код, натиснув кнопку «ТАК» і, таким чином, уклав договір. Щодо наданої квитанції про перерахунок грошових коштів, на яку посилається позивач, то вона не може вважатися платіжною інструкцією у розумінні частини другої ст. 40 Закону України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги». Також наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує факт укладення кредитного договору, надходження грошових коштів на рахунки клієнта та їх повернення. Відтак, враховуючи, що позивачем не подано до суду виписку з рахунку відповідача, на який зараховувались грошові кошти, відсутні дані про фактичне існування заборгованості відповідача за кредитним договором. Крім того, наполягаючи на безпідставності та неправомірності нарахування процентів, зазначає про хибність наведених розрахунків позивача щодо нарахування процентів, оскільки 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ, набрав чинності 24.12.2023, яким внесено зміни до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». До того ж, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Стосовно стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості зазначається, що нарахування позичальнику комісії без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є незаконним, відтак вимога позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 1260,00 грн, задоволенню не підлягає. При цьому, кошти, які сплачені відповідачем і зараховані позивачем на сплату комісії підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту та процентів. Також представник заперечив щодо стягнення з відповідачки заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК (неустойки) у розмірі 1330,00 грн. з посиланням на п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

03.06.2026 до суду від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів представника відповідача, викладених у відзиві, та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

21.07.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Курилкіна С.І. через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву та заперечення та відповідь на відзив.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, при цьому, у позовній заяві представник позивача просив здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив та додаткових поясненнях.

Заслухавши учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що 29.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 28.07.2024-100000248 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позивач ознайомився згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов договору та заявки відповідачу надано кредит у розмірі 7000,00 грн. на 124 дні з дати його надання. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом. Процентна ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт».

Крім того, договором передбачена комісія, пов`язана з наданням кредиту - 630,00 грн, нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 630,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит. Неустойка: 70 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Дата повернення кредиту 29.11.2024. Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами НОМЕР_2.

Відповідно до п. 20 Заяви кредитного договору № 28.07.2024-100000248, спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ.

Кредитний договір було підписано відповідачем електронним підписом позичальника у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію, з використанням одноразового ідентифікатора Е636, який було відправлено на фінансовий номер відповідача.

Згідно із п. 3.1 Договору, кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісії.

Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_2 (п. 4.1 Договору).

ТОВ «Споживчий центр» виконало взяті на себе договірні зобов`язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного кредитного договору. Даний факт стверджується квитанцією «LIQPAY» № 2495546119 від 29.07.2024, про перерахування суми кредиту в розмірі 7000,00 грн. відповідачу на платіжну карту, зазначену відповідачем у договорі.

Однак, всупереч умов Кредитного договору позичальник не виконала взяті на себе договірні зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 28.07.2024-100000248 становить 14240,00 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 7000,00 грн, процентів 4650,00 грн, комісії за обслуговування - 1260,00 грн., штрафів - 1330,00 грн.

Судом також встановлено, що вищевказаний договір укладено в електронному вигляді у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» та його було підписано позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором і зазначенням у договорі персональних даних відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Водночас договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за вищезазначеним договором.

З наданих доказів вбачається, що під час укладення вищевказаного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладений договір є обов`язковим до виконання.

Стороною відповідача не надано суду допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що ОСОБА_1 не укладала з позивачем кредитного договору № 28.07.2024-100000248.

Крім того, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, посилання представника відповідача на те, що відсутні докази укладення кредитного договору, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (паспорта громадянина України, картки фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки, на яку кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення договору від її імені, відповідачем до суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою, щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.

Відповідно до ч.1 ст. 638 та ч.1 ст.640 ЦПК України та правової позиції Верховного Суду України по справі №6-63цс12 кредитний договір є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згод усіх істотних умов такого договору.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17 (провадження №61-18730св20) за позовом про стягнення коштів зазначено, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

При цьому, вимог щодо визнання зазначеного правочину недійсним чи встановлення факту його неукладеності до суду заявлено не було.

Водночас, суд відхилиляє посилання представника відповідача на відсутність у матеріалах справи первинних банківських документів, оскільки враховуючи умови надання кредитних коштів саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він мав можливість надати суду виписку з свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитору на виконання укладеного договору. Крім того, сторона відповідача була обізнана про суть та характер спору, надала відзив на позовну заяву, однак жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог стороною відповідача не надано.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримала кредит за вищевказаним договором, проте не виконувала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строк, передбачений договором, кошти в повному обсязі не повернула. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).

Оскільки відповідач в порушення умов договорів, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснив погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то у нього утворилася заборгованість перед позивачем.

За таких обставин, оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту у розмірі 7 000,00 грн.

Щодо заборгованості по процентах за користування кредитними коштами, слід зазначити наступне.

Частиною першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за відсотками у розмірі 4650,00 грн.

У постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1-3 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Відповідно до умов кредитного договору № 28.07.2024-100000248, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , відповідач 29.07.2024 отримав кредит в розмірі 7000,00 грн. строком на 124 дні, зі строком повернення 29.11.2024, з процентною ставкою «Стандарт» за 1 день користування у розмірі 1,5 %, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом, та процентною ставкою «Економ» за 1 день користування у розмірі 1 %, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт".

На підтвердження вимоги щодо розміру заборгованості за відсотками за договором про надання кредиту, позивачем надано розрахунок заборгованості у сумі 4650,00 грн, виходячи з процентної ставки, яка визначена умовами договору.

При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідачем на виконання договірних зобов`язань здійснено часткову оплату за кредитним договором та грошові кошти в розмірі 6200,00 грн. були зараховані кредитором у рахунок погашення заборгованості за відсотками.

Проте суд не може погодитися із порядком та розміром нарахування, процентів за вказаним договором, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Враховуючи, що кредитний договір №28.07.2024-100000248 було укладено 29.07.2024, тобто після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому за весь період користування кредитними коштами, виданими за договором про надання кредиту №28.07.2024-100000248 від 29.07.2024, розмір відсотків за користування кредитом за період з 29.07.2024 до 29.11.2024, повинен становити 8680,00 грн (7000, 00 грн.*1%*124 дні).

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за відсотками за кредитним договором №28.07.2024-100000248, з урахуванням сплачених відсотків в розмірі 6200,00 грн, становить 2480,00 грн.

Перевірячи вимоги позовної заяви щодо стягнення комісії, суд зазначає наступне.

Так, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналізуючи умови кредитного договору № 28.07.2024-100000248, суд доходить висновку про правомірність дій позивача щодо встановлення комісії за надання кредиту.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, який в подальшому підтримувався Верховним Судом, зокрема, в постанові від 24 травня 2024 року в справі № 461/2735/23 (провадження № 61-16948св23).

Отже, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Договір був підписаний сторонами, ними не оскаржувався, а отже є обов`язковим до виконання.

В свою чергу, суд вважає, що вимоги щодо стягнення додаткової комісії у розмірі 1260,00 грн за обслуговування кредитної заборгованості у кожному з чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, не підлягає задоволенню, оскільки це буде суперечити Закону України «Про споживче кредитування», про що зазначалося вище.

Що стосується позовних вимог про стягнення 1330,00 грн. неустойки, суд вважає у цій частині позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи зазначене вище, стягнення неустойки у розмірі 1330,00 грн. за вказаним кредитним договором, тобто у період дії воєнного стану, не відповідає вимогам Закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості, на виконання договірних зобов`язань відповідачем було перераховано грошові кошти в розмірі 2170,00 грн, які зараховані кредитором у рахунок погашення штрафів (неустойки).

Беручи до уваги, що сума коштів, що сплачувались відповідачем на погашення заборгованості за кредитним договором розподілялись останнім на погашення штрафів, сплата яких під час судового розгляду визнана безпідставною, суд вважає, що кошти внесені відповідачем на погашення договірних зобов`язань у розмірі 2170,00 грн. підлягають зарахуванню у рахунок погашення загальної заборгованості.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача лише заборгованість за тілом кредиту та заборгованість за процентами , з вирахуванням коштів, які відповідач сплачував в рахунок погашення заборгованості за штрафами за вказаним договором, яка виходячи з розрахунку (7000,00 грн + 2480,00 грн - 2170,00 грн) становить 7130,00 грн. У решті заявлених позовних вимог, слід відмовити.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, що був наведений зокрема у запереченнях проти позову чи апеляції. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Матеріали справи не містять, та відповідачем не надано доказів в розумінні положень ст.ст.76-81 ЦПК України на спростування позовних вимог.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість на загальну суму 7310,00 грн. У решті заявлених позовних вимог, слід відмовити.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ - 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А) заборгованість на загальну суму 7 310 (сім тисяч триста десять) гривень 00 копійок; витрати по сплаті судового збору у розмірі 1366 (одна тисяча триста шістдесят шість) гривень 72 копійки.

У решті заявлених позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 03.08.2026.

Відомості про сторін:

1. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ - 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А);

2. Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя М. М. Ткач