Ухвала суду № 139288506, 20.08.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

м. Чернівці

20 серпня 2026 року Справа № 926/1032/26

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В.,

за участю секретаря судового засідання Максимюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу

за позовом Окружної прокуратури міста Чернівці (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Конституційна, 69, код ЄДРПОУ/Умовний код 0291012024) в інтересах держави

в особі Міністерства охорони здоров`я України (01601, місто Київ, вул. Грушевського, 7, код ЄДРПОУ 00022680),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Державна установа «Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (58002, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Гакмана Євгена Митрополита, 7, код ЄДРПОУ 38453009),

до Приватного підприємства «Універсальна проектно-будівельна група «Сіті Строй» (58007, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Хотинська, 4б, кв. 8, код ЄДРПОУ 36697603)

про стягнення коштів в сумі 2 677 386,00 грн,

представники:

від позивача Кислицька Ю.Ю.;

від позивача адвокат Лягу Ю.М., директор Куликовський А.В.;

від третьої особи адвокат Байцар І.Б.;

прокурор Коцюба Т.С.

СУТЬ СПОРУ: Окружна прокуратура міста Чернівці в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Приватного підприємства «Універсальна проектно-будівельна група «Сіті Строй» про стягнення коштів в сумі 2 677 386,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 16.12.2024 між Державною установою «Чернівецькій обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та Приватним підприємством Універсальна проектно будівельна група «Сіті Строй» укладено договір підряду № 207 на виконання роботи по об`єкту: Ремонт (реставраційний) даху адміністративної будівлі по вул. Гакмана Євгена Митрополита, буд. 7 м. Чернівці (пам`ятка культурної спадщини місцевого значення управління жандармерії, кінець XIX сторіччя, охоронний номер 112), (будівля Державної установи «Чернівецькій обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України»).

Договірна ціна робіт становить 2 677 386,00 грн, джерело фінансування кошти Державного бюджету.

На виконання умов Договору замовником перераховано підряднику 2 677 386 грн. Однак у подальшому, а саме 05.11.2025 сторонами укладено додаткову угоду № 2 про розірвання Договору підряду № 207 від 16.12.2024 за взаємною згодою у зв`язку з об`єктивною неможливістю підрядником виконати свої зобов`язання за договором у визначений строк.

Разом з тим, станом на березень 2026 року кошти в сумі 2 677 380,00 грн, які були перераховані ДУ «Чернівецький ОЦКПХ МОЗ» як авансовий платіж за роботи «Ремонт (реставраційний) даху адміністративної будівлі по вул. Гакмана Євгена Митрополита, 7 у м. Чернівці, Чернівецького району Чернівецької області ПП «Унівверсальна проектно-будівельна група «Сіті Строй», не повернуті.

Таким чином, з моменту дострокового розірвання договору з 05.11.2025 та до даного часу відповідач незаконно зберігає у себе державні кошти, отримані як попередня оплата за договір підряду, без жодних правових підстав.

Прокурор зазначає, ДУ «Чернівецький ОЦКПХ МОЗ» є державною бюджетною неприбутковою установою. Уповноваженим органом управління є Міністерство охорони здоров`я України. Фінансування за правовідносинами сторін договору підряду здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, тому у даному випадку звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється, зокрема фінансування потреб ДУ «Чернівецький ОЦКПХ МОЗ» та його структурних підрозділів, а тому Міністерство охорони здоров`я України в даному випадку становитиме собою орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави в розумінні Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2026 вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.

Ухвалою від 20.03.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі, залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Державну установу «Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», призначив підготовче засідання на 23.04.2026, запропонував позивачу у строк надати суду пояснення по суті позовних вимог та встановив відповідачу та третій особі строк для подання відзиву та пояснень по суті позову, а прокурору та позивачу запропонував надати відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 20.04.2026 судове засідання за участю представника Міністерства охорони здоров`я вирішено провести в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

20.04.2026 від третьої особи до суду надійшли пояснення на позов, в яких позов прокурор підтримує та просить задовольнити.

21.04.2026 відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує з тих підстав, що його подано неналежним позивачем. Зокрема, договір підряду № 207 від 16.12.2024 укладено між третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у цій справі, та відповідачем. Саме третя особа, будучи окремою юридичною особою, а тому маючи необхідну правосуб`єктність, здійснила оплату за договором, а, відтак, право вимоги про повернення коштів належить виключно їй. Проте позов подано прокурором в інтересах держави в особі позивача, який не є стороною договору, не здійснював оплату і тому не набув жодного права вимоги за спірними правовідносинами. Вважає, що навіть у разі наявності підстав для стягнення кошти можуть бути стягнуті виключно на користь зазначеної третьої особи, а не позивача.

В підготовчому судовому засіданні 23.04.2026 оголошено перерву до 08.05.2026, судове засідання за участю представника позивача вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

01.05.2026 Чернівецька обласна прокуратура через систему «Електронний суд» подала відповідь на відзив.

01.05.2026 першим заступником керівника Окружної прокуратури міста Чернівці через систему «Електронний суд» подано заяву про зміну предмету позову від 01.05.2026 №53-114-4316вих-26. Прокурор просить прийняти заяву про зміну предмету позову, стягнути з «Приватного підприємства Універсальна проектно-будівельна група «Сіті Строй» до Державного бюджету України в особі Міністерства охорони здоров`я України кошти в сумі 2 677 386,00 грн шляхом перерахування на розрахунковий рахунок UA958201720343180001000084501 в Держказначейській службі України, м. Київ Державної установи «Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (ЄДРПОУ 38453009) з подальшим перерахуванням до Державного бюджету України.

Ухвалою суду від 08.05.2026 прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову від 01.05.2026 №53-114-4316вих-26, відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 19.05.2026, запропоновано позивачу надати суду дані щодо підтримання чи не підтримання змінених позовних вимог, а відповідачу відзив на позов з урахуванням змінених позовних вимог, судове засідання за участю представника позивача вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Явку представників сторін, третіх осіб визнано обов`язковою.

14.05.2026 відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на змінені позовні вимоги, в якому підтримує позицію, викладену в попередньому відзиві на позов від 22.04.2026 та вважає позов таким, що не підлягає до задоволення.

За наслідками підготовчого засідання суд постановив протокольну ухвалу від 19.05.2026 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 10.06.2026, судове засідання за участю представника позивача вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 10.06.2026 відкладено розгляд справи по суті на 08.07.2026, судове засідання за участю представника позивача вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Судове засідання 08.07.2026 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Марущака І.В. у відпустці, про що учасники справи були сповіщені повідомленням керівника апарату Господарського суду Чернівецької області про неможливість проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 27.07.2026 призначено розгляд справи по суті на 11.08.2026, судове засідання за участю представника позивача провести вирішено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

11.08.2026 представник відповідача адвокат Павчук І.С. звернувся через систему «Електронний суд» із клопотанням про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі № 926/1032/26 до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі № 725/7652/26. Клопотання обґрунтоване тим, що після закриття підготовчого провадження обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42025265010000114 було передано до Чернівецького районного суду міста Чернівців, кримінальній справі присвоєно єдиний унікальний номер 725/7652/26, а підготовче судове засідання призначено на 20.08.2026. Отже, на час закриття підготовчого провадження у господарській справі кримінальної справи, яка розглядалася б судом, ще не існувало. Відповідач об`єктивно не міг раніше заявити клопотання про зупинення провадження з посиланням на судовий розгляд кримінальної справи. Передання обвинувального акта до суду є новою, істотною та вагомою процесуальною обставиною, що виникла вже після завершення підготовчої стадії. В обґрунтування підстав для зупинення провадження у справі вказує, що предметом господарської справи є вимога про стягнення з юридичної особи ПП «УПБГ «Сіті Строй» усієї суми авансового платежу 2 677 386,00 грн за договором підряду № 207 від 16.12.2024 як коштів, що нібито безпідставно зберігаються відповідачем після припинення договору. Водночас у кримінальній справі № 725/7652/26 обвинувачення пред`явлено фізичній особі директору підприємства Куликовському А. В. у зв`язку з ймовірним заволодінням тією самою сумою бюджетних коштів 2 677 386,00 грн, отриманих підприємством за договором підряду № 207 від 16.12.2024. Таким чином, наявний безпосередній зв`язок між господарською та кримінальною справами.

Крім того, 11.08.2026 представник відповідача адвокат Павчук І.С. звернувся через систему «Електронний суд» із клопотанням про поновлення процесуального строку, визнання поважними причин та приєднання доказів. Причинами неподання доказів у строк, визначений законом, зазначає те, що 19.06.2026 директора відповідача Куликовського А.В. було взято під варту у кримінальному провадженні № 42025265010000114. Договір про надання правничої допомоги у цій господарській справі з адвокатом Павчуком І.С. укладено лише 07.07.2026. На момент вступу у справу представник не мав доступу до електронних матеріалів справи та повного комплекту господарської і бухгалтерської документації підприємства, про що суд повідомлявся клопотанням від 07.07.2026. Фактичний доступ до первинних документів, що додаються до цього клопотання, представник отримав лише після укладення договору про надання правничої допомоги. Водночас у зв`язку з тим, що до цього часу документи перебували у різних місцях і у різних осіб (бухгалтери) в тому числі відновлювались, отримання документів саме до цієї дати не були можливими з об`єктивних підстав. Одразу після одержання доступу представник здійснив відбір, систематизацію, звірку та копіювання документів і без невиправданої затримки подає їх до суду разом із цим клопотанням. Вважає, що неподання цих доказів раніше було зумовлено обставинами, що об`єктивно не залежали від відповідача та його нового представника, а не наміром затягнути розгляд справи. Вказує, що додані до клопотання первинні документи безпосередньо стосуються виконання договору підряду № 207 від 16.12.2024 та використання авансового платежу. Вони можуть підтвердити обсяг, вартість, дату і цільове призначення господарських операцій, зокрема придбання матеріалів та/або оплату пов`язаних із виконанням договору витрат, а також зв`язок відповідних операцій з об`єктом підряду. Такі відомості мають істотне значення для встановлення фактичного розміру невикористаної частини авансу та перевірки твердження позову про безпідставне збереження відповідачем усієї суми 2 677 386,00 грн.

В судовому засіданні 11.08.2026 оголошено перерву у розгляді справи по суті до 20.08.2026, судове засідання за участю представника позивача провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

13.08.2026 Чернівецька обласна прокуратура через систему «Електронний суд» подала заперечення на клопотання Приватного підприємства «Універсальна проектно-будівельна група «Сіті Строй», вих. № 15-364вих-26. Просить відмовити у задоволенні клопотань Приватного підприємства «Універсальна проектно - будівельна група «Сіті Строй» про повернення до стадії підготовчого провадження, визнання поважними причин несвоєчасного подання доказів, приєднання доказів та зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі №725/7652/26.

Щодо повернення до стадії підготовчого провадження зазначає, що метою повернення відповідача до стадії підготовчого провадження у справі є зупинення провадження у справі, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК України не передбачено зупинення провадження у справі на стадії судового розгляду відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України. Таким чином, відповідач хоче не просто створити для себе необґрунтовану перевагу під час розгляду справи, яка полягає у відтермінуванні часу розгляду спору, а просить суд використати для цього інструменти, не передбачені чинним ГПК України. Водночас, ст. 195 ГПК України містить чітке розмежування підстав для зупинення провадження у справі саме на стадії судового розгляду тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу. Отже, ГПК з метою забезпечення швидкого розгляду справи по суті обмежив можливість зупинення провадження у справі на стадії розгляду справи по суті. Порушення вимог цієї статті, а тим більше з безпідставним поверненням до стадії підготовчого судового засідання, суперечитиме принципу розумності строків розгляду справи судом.

Щодо зупинення провадження у справі зазначає, що предметом розгляду у справі є стягнення суми невикористаного авансу за договором у порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України у зв`язку припиненням договірних зобов`язань та невиконанням зобов`язання підрядником. Зазначені обставини входять до предмета доказування у цій справі та можуть бути встановлені господарським судом самостійно на підставі наявних і поданих сторонами доказів. Натомість, кримінальне провадження у справі № 725/7652/26 не спрямоване на встановлення фактичних обставин господарської справи, що розглядається, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Отже, прийняття рішення у кримінальній справі № 725/7652/26 жодним чином не вплине на провадження у цій справі.

Щодо поновлення процесуального строку на подання доказів заперечує з тих підстав, що представником відповідача відзив на позовну заяву подано 21.04.2026, у відзиві відсутні будь-які заяви щодо необхідності подання додаткових доказів та неможливості подання їх разом з поданням відзиву. Протокольною ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.06.2026. Відповідачем не надано жодного доказу, чому саме не було заявлено вищезазначені клопотання у підготовчому засіданні. Всі докази, які просить долучити відповідач до матеріалів справи, були наявні у відповідача на момент подання відзиву на позовну заяву. За таких обставин, викладені відповідачем підстави для поновлення строку без надання доказів на їх підтвердження не свідчать про поважність причин пропуску строку.

19.08.2026 представник відповідача адвокат Павчук І.С. звернувся через систему «Електронний суд» із заявою про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді. Вказану заяву задоволено судом та надано доступ до матеріалів електронної справи.

Водночас, 19.08.2026 представник відповідача адвокат Павчук І.С. через систему «Електронний суд» подав клопотання про поновлення процесуального строку, визнання поважними причин несвоєчасного подання та приєднання доказів. Причини неподання доказів обґрунтовує тими ж обставинами, які зазначені ним в клопотанні від 11.08.2026 та додає, що в судовому засіданні 11.08.2026 представник третьої особи заявив про те, що вони не отримували жодного матеріалу по договору №207 і на спростування такої позиції, яка йому як представнику не була відома раніше, приєднання доданих до клопотання доказів має суттєве значення для об`єктивного встановлення істини.

До початку судового засідання 20.08.2026 представник відповідача адвокат Павчук І.С. подав на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване неможливістю з`явитися в судове засідання через перебування на стаціонарному лікуванні з 17.08.2026, що буде підтверджено відповідними доказами.

Присутні в засіданні представник відповідача адвокат Лягу Ю.М. просив відкласти розгляд справи задля забезпечення участі іншого представника відповідача адвоката Павчука І.С. в розгляді справи по суті, просив поновити процесуальний строк та долучити подані адвокатом Павчуком І.С. до клопотань 11.08.2026 та 19.08.2026 докази до матеріалів справи, підтримав клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі.

Прокурор, позицію якої підтримали представники позивача та третьої особи, проти відкладення розгляду справи заперечувала, просила долучити подані прокуратурою заперечення нам клопотання відповідача до матеріалів справи, відмовити у поверненні до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі, залишити без розгляду вказане клопотання, однак в разі якщо суд дійде висновку про повернення до стадії підготовчого провадження та розгляд по суті вказаного клопотання просила відмовити в зупиненні провадження. Також заперечила щодо поновлення процесуальних строків на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи, оскільки подані докази були наявні у відповідача на момент подання відзиву, а причини їх неподання у визначений законом строк вважає неповажними.

Представник відповідача щодо долучення заперечень прокурора від 14.08.2026 не заперечував. Суд ухвалив долучити вказані заперечення до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання представника відповідача адвоката Павчука І.С. про відкладення судового засідання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Частиною 3 вищевказаної статті визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Отже, процесуальним законодавством чітко визначено випадки, коли господарський суд може відкласти розгляд справи.

Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, з дотриманням завдань, принципів господарського судочинства, передбачених нормою статті 2 ГПК України, основною умовою для якого є неможливість вирішення господарського спору у відповідному судовому засіданні. При цьому, підставою для відкладення розгляду справи є наявність для цього обґрунтованих причин.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж.

Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обгрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова КЦС ВС від 24.10.2024 №752/8103/13-7 (61-6892св23).

Необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що в судовому засіданні присутні інші представники відповідача, зокрема адвокат, відтак відповідач не позбавлений можливості отримати належну правову допомогу під час розгляду справи, строки розгляду справи по суті сплили, а також те, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача адвоката Павчука І.С. про відкладення розгляду справи по суті та вважає за можливе розглянути справу без його участі.

Щодо клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження у справі.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Пунктами 1, 2, 4, 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність.

Відповідно до ст.177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Господарським процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.

Втім, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.12.2021 у справі №910/7103/21 зроблено висновок, що відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі №234/11607/20 (провадження №61-15126св21), зроблено висновок, що: при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Разом із тим, згідно частини 3 статті 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Отже, законом не передбачено можливість суду зупинити провадження у справі відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України на стадії розгляду справи по суті, у зв`язку з чим представником позивача заявлено про повернення до стадії підготовчого провадження.

Судом встановлено, що в провадженні Чернівецького районного суду міста Чернівці перебуває кримінальна справа № 725/7652/26 відносно ОСОБА_1 у зв`язку з ймовірним заволодінням сумою бюджетних коштів 2 677 386,00 грн, отриманих підприємством за договором підряду № 207 від 16.12.2024 (кримінальне провадження, відомості, про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025265010000114 від 17.12.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 351-1, ч. 2 ст. 367 КК України). Розгляд справи призначено на 20.08.2026.

Предметом розгляду справи № 926/1032/26 є стягнення суми невикористаного авансу за договором у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України у зв`язку припиненням договірних зобов`язань та невиконанням зобов`язання підрядником.

Відповідно до положень другого речення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що господарський суд не має право самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 ГПК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК суд має обов`язок зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості лише до вирішення іншої кримінальної справи. У розумінні статей 314, 317 КПК України кримінальною справою є матеріали, направлені до суду після закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні, які включають, зокрема, обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Системне тлумачення змісту наведених норм свідчить, що обов`язок суду щодо зупинення провадження у справі пов`язується із наявністю саме судового провадження, яке завершується ухваленням відповідного судового рішення, а проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за своєю правовою природою таким провадженням не являється та під дію статей 227, 229 ГПК України не підпадає (постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 913/32/21, від 27.01.2022 у справі № 910/9721/18).

Вирішуючи питання щодо об`єктивної неможливості вирішення господарської справи, що розглядається, до вирішення іншої кримінальної справи № 725/7652/26 (у кримінальному провадженні, відомості, про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025265010000114 від 17.12.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 351-1, ч. 2 ст. 367 КК України), слід виходити з такого.

Обвинувальний вирок, який набрав законної сили, є обов`язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 75 ГПК України).

За відсутності вироку такі обставини (факти) не є преюдиційними, а тому встановлюються/спростовуються у загальному порядку на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Господарський суд не уповноважений встановлювати обставини (факти), що підлягають встановленню виключно у порядку кримінального судочинства (наявність у діянні складу кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні тощо), проте зобов`язаний дослідити подані йому докази та встановити на їх підставі наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників господарської справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення господарської справи.

Якщо подані докази відповідають вимогам, що висуваються до їх процесуальної форми згідно з ГПК України, містять інформацію про предмет доказування в господарському провадженні, у суду виникає обов`язок надати їм оцінку з наведенням мотивів відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України). Законодавство не встановлює заборону дослідження матеріалів кримінального провадження в порядку господарського судочинства, якщо на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. Матеріали кримінального провадження підлягають оцінці сукупно з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статей 76-79, 86 ГПК України (пункт 64 постанови Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 910/114/19).

Суд зазначає, що обставини належного виконання договору підряду № 207 від 16.12.2024 на наявності підстав для повернення суми авансу за договором є предметом доказування у справі, і господарський суд має повноваження самостійно встановити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, в тому числі, шляхом оцінки матеріалів кримінального провадження у сукупності з іншими доказами. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За наведеного вище, враховуючи необґрунтованість клопотання про зупинення провадження у справі, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі.

Щодо клопотання представника відповідача про поновлення процесуального строку та долучення доказів.

Відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 113 ГПК України визначено, що, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом.

Згідно із частиною 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, заяви, скарги, документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Зміст вищенаведених норм ГПК України свідчить про те, що права сторони на вчинення процесуальних дій (в даному випадку подання письмових доказів у справі) обумовлені наявністю певних обмежень та умов, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Разом з тим, в аспекті зазначеного суд вважає за доцільне звернутись до практики ЄСПЛ, який у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі Walchli v. France, заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; ТОВ Фріда проти України, заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на викладене, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій.

Наведена норма процесуального права пов`язує можливість поновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Якщо поновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності з поданням доказів цього.

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Пропуск процесуального строку це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Суд зауважує, що за змістом процесуального закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже в кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

При цьому, відповідно до приписів ГПК України, учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належних їм процесуальних прав, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання відповідних заяв.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу положень статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів, є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Рівні можливості щодо здійснення своїх процесуальних прав і обов`язків є ключовим елементом змагальності сторін як одного із принципів господарського судочинства.

Суд зазначає, що представник відповідача не навів поважних причин неподання доказів, доданих до клопотань від 11.08.2026 та 19.08.2026, до відзиву на позов, які були наявні у відповідача на стадії підготовчого провадження.

Доводи адвоката Павчука І.С. про те, що 19.06.2026 директора відповідача Куликовського А.В. було взято під варту, договір про надання правничої допомоги у цій господарській справі з адвокатом Павчуком І.С. укладено лише 07.07.2026, а на момент вступу у справу представник не мав доступу до електронних матеріалів справи та повного комплекту господарської і бухгалтерської документації підприємства, судом відхиляються, оскільки 06.04.2026 за представнику відповідача адвокату Лягу Ю.М. за його клопотанням було надано доступ до матеріалів електронної справи, проте клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів ним не заявлялося. Крім того, директор підприємства не був позбавлений можливості подати відповідні докази.

Суд звертає увагу, що поновлення процесуального строку на подання доказів не може обґрунтовуватися лише фактом залучення чи вступу у справу нового представника.

За таких обставин суд приходить до висновку, що представником відповідача не надано суду належних та допустимих доказів на обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку, визначеного законом для подання доказів, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача про поновлення строку на подання доказів. Наведені до суду обставини неможливості подання доказів у строк, визначений цивільним процесуальним законом, не свідчать про істотну неможливість подання таких доказів раніше, зокрема підчас підготовчого провадження у справі.

Згідно ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин суд вирішив за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами справи.

Суд заслухав вступне слово прокурора та представника позивача, які позовні вимоги підтримали та просили задовольнити, представника відповідача, який наполягав на тому, що позов подано прокурором в інтересах держави в особі позивача, який не є стороною договору, не здійснював оплату і тому не набув жодного права вимоги за спірними правовідносинами, договір укладено між третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у цій справі, та відповідачем, відтак саме третя особа, маючи необхідну правосуб`єктність, здійснила оплату за договором, а тому право вимоги про повернення коштів належить виключно їй. Представник третьої особи зазначив про обґрунтованість позовних вимог. При цьому прокурор, представник позивача та представник третьої особи вважають, що наявні підстави для представництва інтересів держави в особі Міністерства охорони здоров`я України у даній справі, яке є головним розпорядником бюджетних коштів, які відповідач зберігає у себе безпідставно.

Дослідивши матеріали справи, подані учасниками справи, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду.

Так, предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України про стягнення коштів в сумі 2 677 386,00 грн за договором підряду № 207 від 16.12.2024, укладеного між Державною установою «Чернівецькій обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та Приватним підприємством Універсальна проектно будівельна група «Сіті Строй», відповідно до пункту 1.1 якого Підрядник, відповідно до проектно кошторисної документації, умов цього Договору та в межах договірної ціни, зобов`язується виконати роботи по об`єкту: Ремонт (реставраційний) даху адміністративної будівлі по вул. Гакмана Євгена Митрополита, буд. 7 м. Чернівці (пам`ятка культурної спадщини місцевого значення управління жандармерії, кінець XIX сторіччя, охоронний номер 112), (будівля Державної установи «Чернівецькій обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України»).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах, визначених Договором.

Договірна ціна робіт визначається на підставі кошторису та не повинна відрізнятися від змісту пропозиції переможця закупівлі, є динамічною в межах кошторисної вартості і становить 2 677 386 грн з ПДВ та є невід`ємною частиною Договору (додаток № 1). Джерело фінансування кошти Державного бюджету (пункт 3.1 Договору).

Розрахунки проводяться шляхом безготівкових розрахунків за реквізитами Підрядника, визначеного Договором, попередньою оплатою на строк не більше 12 місяців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» з урахуванням особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, що затвердженні постановою КМУ від 12.10.2022 № 1178 та Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 1499 від 21.08.2023 «Про попередню оплату товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти» попередня оплата розпорядниками коштів за капітальними видатками та державними контрактами здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів виконавцям робіт, постачальникам товарів і надавачам послуг на не бюджетні рахунки, відкриті на їх ім`я в органах Державної казначейської служби у встановленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів виконавцям робіт, постачальниками товарів і надавачами послуг з таких рахунків на цілі, визначені договорами про закупівлю товарів, робіт і послуг, з наданням підтвердних документів органам Державної казначейської служби для здійснення платежів (п 4.3 Договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Підрядника на підставі Договору і рахунків протягом семи робочих днів.

Строк виконання робіт Підрядником не пізніше 10 листопада 2025 року. Виконання робіт може бути закінчено достроково за згодою Замовника (п. 5.1 Договору).

Судом встановлено, що відповідно до Договору № 207 від 16.12.2024 Державною установою «Чернівецькій обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» перераховано відповідачу 2 677 386,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1447 від 20.12.2024.

У подальшому, 05.11.2025 сторонами укладено додаткову угоду № 2 про розірвання договору підряду № 207 від 16.12.2024 за взаємною згодою у зв`язку з об`єктивною неможливістю підрядником виконати свої зобов`язання за договором у визначений строк.

Станом на момент подання позову та розгляду справи кошти в сумі 2 677 380,00 грн, які були перераховані ДУ «Чернівецький ОЦКПХ МОЗ» як авансовий платіж, за роботи «Ремонт (реставраційний)даху адміністративної будівлі по вул. Гакмана Євгена Митрополита, 7 у м. Чернівці, Чернівецького району Чернівецької області ПП «Універсальна проектно-будівельна група «Сіті Строй» не повернуті, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні питання щодо наявності у прокурора повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України, судом враховуються висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 08.07.2026 у справі №910/16365/25 щодо представництва інтересах держави в особі Адміністрації та Департаменту, враховуючи:

(І) визнання Конституційним Судом України окремих приписів абз.1 ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а також

(ІІ) положення частин 6, 7 ст.11 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд виснував таке:

«Щодо неконституційності окремих положень ч.3 ст.23 Закону «Про прокуратуру»

44. Зі встановлених обставин справи вбачається, що 29.12.2025 заступник Генерального прокурора, з посиланням на ст.131-1 Конституції України, ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" та частини 3 та 4 ст.53 ГПК, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації, Департаменту до ТОВ "Скаетон" про стягнення штрафних санкцій за прострочення строків поставки товару за державним контрактом в розмірі 79 185 599,06 грн.

45. Частина 3 ст.23 Закону «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент подання позову в цій справі) передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

46. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз. 4 цієї частини.

47. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

48. Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

49. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалене по суті спору, та залишаючи позов прокурора без розгляду, виходив, зокрема, з того, що прокурором і місцевим господарським судом залишено поза увагою рішення Конституційного Суду України стосовно конституційних повноважень прокуратури.

50. Так, суд апеляційної інстанції послався на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025, у якому зазначено, зокрема, що:

"7.2. Розв`язуючи питання про конституційність абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України виходить із того, що в ньому йдеться про виключні випадки представництва прокуратурою (прокурором) інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України [абзац п`ятий, перше, друге речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019].

Такі випадки в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону сформульовані через перелік, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України, вирішуючи цю справу, керується юридичною визначеністю як складником принципу верховенства права, що зобов`язує законодавця встановлювати межі дискреції органів публічної влади, а також ураховує загальновизнану вимогу міжнародного права щодо потреби детального врегулювання на рівні закону діяльності органів прокуратури поза сферою кримінального права.

Конституційний Суд України зазначає, що законодавець має обов`язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції.

Приписи "не здійснює" та "неналежним чином здійснює", ужиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону, є оцінними. Оскільки Закон не визначає відповідних випадків та критеріїв/ознак для встановлення цих випадків, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом. Хоча Закон передбачає судовий контроль за застосуванням цього повноваження, відсутність чіткої вказівки на відповідні випадки, критерії/ознаки встановлення цих випадків для визначення меж дискреції, якими мають керуватися і прокурор, і суд, підриває юридичну визначеність приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону.

Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв`язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб`єктивним розумінням того, що означає "не здійснює" або "неналежним чином здійснює". Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло.

Таке нормативне регулювання закладає підґрунтя не лише для різного застосування відповідної норми на практиці та невизначеності ситуацій і правовідносин, а й для можливих зловживань та необґрунтованого втручання прокурора у законну діяльність різних суб`єктів в усіх сферах суспільного життя.

Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не відповідають вимозі юридичної визначеності як складнику конституційного принципу верховенства права (правовладдя).

Водночас відсутність органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, що її в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону визначено як один із випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, за своєю суттю є фактом, що підлягає доведенню прокурором і встановленню судом, та не створює дискреції, межі якої не визначені приписами права.

7.3. На думку Конституційного Суду України, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону уможливлюють виконання прокуратурою функції, установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, у спосіб, що зумовлює позасудове оцінювання прокурором ефективності дій чи встановлення бездіяльності інших суб`єктів владних повноважень поза сферою кримінального права, тоді як, зокрема, у сфері кримінального права вже наявні відповідні механізми реагування прокуратури на випадки нездійснення або неналежного здійснення суб`єктами владних повноважень своїх функцій для захисту інтересів держави.

Цим самим створено не передбачений Конституцією України механізм упливу прокуратури на реалізацію повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, та знівельовано вимогу статті 6 Конституції України щодо самостійного здійснення повноважень кожним органом у визначених Конституцією України межах.

Унаслідок цього винятковий процесуальний інструмент прокуратури, закріплений у пункті 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України, перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст цієї конституційної функції прокуратури.

7.4. Наведене підтверджують надані Офісом Генерального прокурора статистичні дані. Зокрема, кількість розпочатих справ щодо представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов`язаних із кримінальним провадженням, становила: у 2017 році - 6252, у 2018 - 5924, у 2019 - 4905, у 2020 - 5120, у 2021 - 5343, у 2022 - 4775, у 2023 - 7692, у 2024 - 9179.

Аналіз таких даних свідчить, що „виключні випадки" представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов`язані з кримінальним провадженням, фактично перетворилися на поширену практику, яка є несумісною з конституційно визначеним винятковим характером таких випадків.

Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8, пункту 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України".

51. Конституційний Суд України рішенням від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 ухвалив:

"2. визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.».

Оцінюючи питання щодо поширення дії рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 на спірні правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абз. 1 ч. 3 cт. 23 Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності, господарський суд враховує таке.

Окружна прокуратура міста Чернівці, з посиланням на ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», звернувся з позовом в особі Міністерства охорони здоров`я України 16.03.2026, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.07.2026 у справі №910/16365/25 погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що визнання правового акта неконституційним означає скасування Конституційним Судом презумпції конституційності правового акта, яка діяла до цього, при цьому саме рішення Конституційного Суду не призводить до неконституційності цього акта, воно лише встановлює її. Не лише Конституційний Суд України вправі оцінити на відповідність Конституції України той чи інший закон чи інший правовий акт, оскільки ст. 11 ГПК визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19.

Питання застосовності (незастосовності) певного нормативно-правового акта до обставин справи суд з`ясовує, зокрема, у порядку вирішення конкуренції правових норм.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 ГПК, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Крім того, суди мають керуватися принципом законності та загальним правилом щодо переваги нормативно-правового акта вищої юридичної сили над нормативно-правовим актом нижчої юридичної сили (виходячи з ієрархії нормативно-правових актів).

Такі висновки викладено у пунктах 41-44 постанови Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №910/15990/23.

Отже, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у прокурора підстав для звернення з позовом в інтересах держави не на самій лише підставі визнання неконституційними положень ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» (втрата чинності яких передбачена на майбутнє - з 01.01.2027), а й з урахуванням положень частин 6, 7 ст. 11 ГПК, які наділять суд самостійним правом не застосовувати закон, який суперечить Конституції України, незалежно від наявності чи відсутності відповідного висновку Конституційного Суду України (тим паче враховуючи, що у цій справі такий висновок наявний).

Судом враховуються зазначені вище висновки Верховного Суду щодо представництва інтересах держави в особі органів державної влади, враховуючи визнання Конституційним Судом України окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про те, що станом на час звернення прокурора до Міністерства охорони здоров`я України (10.02.2026) і на момент подання прокурором позову в інтересах Міністерства до господарського суду (16.03.2026), прокурору було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

Доводи прокурора зазначених висновків не спростовують, зокрема й посиланням на висновки Верховного Суду, які зроблені у правовідносинах з обставинами, подібними до обставин справи.

Окрім цього суд звертає увагу на застосовану прокурором конструкцію для здійснення захисту інтересів держави.

Міністерство охорони здоров`я України діє на підставі Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90) (далі - Положення). Основними завданнями МОЗ відповідно до Положення є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактика неінфекційних захворювань, забезпечення формування та реалізація державної політики у різних сферах охорони здоров`я громадян.

Згідно з підпунктом 4 пункту 5 Положення МОЗ з метою організації своєї діяльності, здійснює контроль за діяльністю підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до розділу I Статуту Державної установи «Чернівецький Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» затвердженого наказом Міністерство охорони здоров`я України № 16 від 03.01.2025, ДУ «Чернівецький ОЦКПХ МОЗ» є санітарно-профілактичним закладом охорони здоров`я, що заснований на державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України.

ДУ «Чернівецький ОЦКПХ МОЗ» є державною бюджетною неприбутковою установою. Уповноваженим органом управління є Міністерство охорони здоров`я України (пункт 2 розділу І Статуту).

Пунктом 1 розділу VIII Статуту встановлено, що Уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна переданого Центру, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних і суспільних потреб у галузі охорони здоров`я.

Уповноважений орган управління здійснює контроль за фінансовою (бюджетною) та штатною дисциплінами центру, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням майна і коштів Центру, проводить моніторинг діяльності центру, забезпечує проведення перевірки фінансово господарської діяльності тощо (розділ VIII Статуту).

Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Міністерство охорони здоров`я України є засновником Центру.

Відповідно до інформації Головного управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області від 26.02.2026 № 07-06/780 Головним розпорядником коштів є Міністерство охорони здоров`я України, а Центр перебуває на обслуговуванні в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Чернівецькій області та є розпорядником коштів державного бюджету.

Згідно інформації Головного управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області у 2024 році Центру відкривались бюджетні асигнування по загальному фонду державного бюджету за кодом програмної класифікації видатків 2301040 «Громадське здоров`я та заходи боротьби з епідеміями», кодом економічної класифікації видатків 3143 «Реставрація пам`яток культури, історії та архітектури».

Судом враховується, що укладений договір підряду № 207 від 16.12.2024 фінансується за рахунок бюджетних коштів. При цьому суд погоджується з доводами прокурора, що відповідач зберігає у себе кошти, які були сплачені з Державного бюджету України, третя особа не має повноважень щодо користування та розпорядження вказаними бюджетними коштами, оскільки дані кошти відносяться до доходів Державного бюджету України і підлягають поверненню у бюджет, а тому у даному випадку можуть бути порушені інтереси держави в особі уповноваженого органу Міністерство охорони здоров`я України, який є належним позивачем у справі.

Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Щодо статусу суб`єкта, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватися з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи (пункт 8.10.).

Державної установи «Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» є державним підприємством, установою (закладом охорони здоров`я, що заснований на державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України), тобто суб`єктом господарювання, який не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, тобто суб`єктом владних повноважень.

Оскільки Державна установа «Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» не є суб`єктом владних повноважень, прокурор не може звертатися з позовом в інтересах держави в особі останньої, а Центр, у свою чергу, не позбавлений права самостійно звертатися з позовом за захистом порушених прав.

Як повідомили сторони під час розгляду справи, Державна установа «Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» зверталася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Приватного підприємства «Універсальна проектно-будівельна група «Сіті Строй» про стягнення коштів у сумі 2 677 386,00 грн, однак у зв`язку з несплатою судового збору позов було повернуто судом, ухвалою від 08.01.2026 по справі №926/4399/25.

У зв`язку з неможливістю звернутися з позовом в інтересах держави в особі Державної установи «Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» прокурор обрав спосіб захисту інтересів держави в обхід прямому представництву Центу шляхом представництва інтересів держави в особі Міністерства охорони здоров`я.

Прокурор обґрунтовує звернення з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України тим, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету.

Разом з тим, хоч прокурор і звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України, однак позовні вимоги свідчать про дійсний намір захистити права третьої особи. При цьому позивач не звертався до суду з даним позовом самостійно, хоча наділений відповідними повноваженнями.

Отже, суд не вбачає підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у цій справі.

Відповідно до правового висновку, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора необхідно вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. В таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

За наведеного вище, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, господарський суд звертає увагу прокурора, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Суд констатує, що на момент постановлення ухвали суду про залишення позову без розгляду прокурором не подано до суду клопотання про повернення судового збору.

Враховуючи приписи пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір може бути повернутий в разі звернення прокурора із відповідним клопотанням.

Керуючись ст. 226, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Окружної прокуратури міста Чернівці в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Державна установа «Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», до Приватного підприємства «Універсальна проектно-будівельна група «Сіті Строй» про стягнення коштів в сумі 2 677 386,00 грн залишити без розгляду.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню окремо від рішення суду в порядку та строк, передбачені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 25 серпня 2026 року.

Суддя І.В. Марущак