Рішення № 139287105, 10.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 Справа № 914/494/26

За позовом:Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», м. Київдо відповідача:Державного підприємства «Львіввугілля», Львівська обл., м. Сокальза участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м. Київ Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»», м. Київ Міністерства енергетики України, м. Київпро:стягнення боргу, пені, інфляційних втрат та 15% річних Суддя Крупник Р.В. Секретар Мисик-Семен М.М.Представники учасників справи:від позивача:Павлов П.І. адвокат;від відповідача:Остимчук О.О. адвокатка;від третіх осіб:не з`явилися.

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (надалі Позивач, ДПЗД «Укрінтеренерго») звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Державного підприємства «Львіввугілля» (надалі Відповідач, ДП «Львіввугілля») про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат та 15% річних.

Ухвалою від 20.02.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 16.03.2026, залучив до участі у справі у процесуальному статусі третіх осіб: Державне підприємство «Регіональні електричні мережі», Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»», Міністерство енергетики України (надалі Треті особи).

Підготовче засідання 16.03.2026 не відбулося у зв`язку із відсутністю доступу до підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС, що підтверджується Актом від 16.03.2026. Наведене унеможливило проведення підготовчого засідання.

Ухвалою від 17.03.2026 підготовче засідання призначено на 23.04.2026.

У підготовчому засіданні 23.04.2026 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Ухвалами від 23.04.2026, 18.05.2026 суд відкладав підготовчі засідання, востаннє до 15.06.2026.

Ухвалою від 15.06.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 13.07.2026.

Ухвалою від 13.07.2026 судове засідання відкладено на 30.07.2026.

У судовому засіданні 30.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, оголошення котрого відклав на 10.08.2026.

Представник позивача взяв участь у судовому засіданні 10.08.2026 у режимі відеоконференції.

Представниця відповідача з`явилася у судове засідання 10.08.2026. У той же час, треті особи не забезпечили явку повноважних представників у вказане засідання, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Так, ухвалу від 30.07.2026 доставлено до їх електронних кабінетів 31.07.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Доводи позивача.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем умов Публічного договору постачання електроенергії постачальника «останньої надії» та комерційної пропозиції в частині своєчасної та повної оплати вартості електроенергії, переданої у червні, липні, грудні 2019 року, грудні 2020 року, січні 2021 року, березні 2022 року - грудні 2023 року. Як стверджує позивач, у відповідача існує неоплачений борг у розмірі 848`659`927,45 грн. Зважаючи на те, що такий не було погашено у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення 1`249`986`224,42 грн., з яких 848`659`927,45 грн. основний борг, 11`748`628,40 грн. пеня, 172`884`876,66 грн. інфляційні втрати, 216`692`791,91 грн. 15% річних.

Доводи відповідача.

Відповідач визнав наявність у нього основного боргу у розмірі 848`659`927,45 грн., однак заперечив проти стягнення пені, інфляційних втрат та 15% річних. Він посилається на те, що позивач пропустив позовну давність, а підстави вважати її продовженою у зв`язку із введенням воєнного стану відсутні, адже відповідне положення ЦК України було виключене на підставі Закону №4434-ІХ від 04.09.2025. На думку відповідача, позивач міг і мав можливість скористатися своїм правом раніше, проте виявив крайню недбалість і тривалий час безпідставно не звертався до суду.

Відповідач також звертає увагу на неможливість врахування наданої позивачем комерційної пропозиції №2 від 27.12.2018, адже така втратила чинність з моменту набрання чинності комерційною пропозицією №3 від 07.06.2019. При цьому останню не слід враховувати при нарахуванні пені, інфляційних втрат та 15% річних, адже вона взагалі не встановлює відповідальності споживача за порушення грошових зобов`язань і не встановлює збільшених строків позовної давності. Крім того, позивач не надав доказів приєднання відповідачем до комерційної пропозиції №5 від 08.10.2021.

На думку відповідача, позов також не може бути задоволений в частині заявлених сум пені, інфляційних втрат та 15% річних, оскільки на період дії воєнного стану зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій за договорами, укладеними між учасниками ринку електроенергії, відповідно до постанови НКРЕКП №322 від 25.02.2022.

Доводи ПрАТ «Укренерго».

Третя особа подала до суду письмові пояснення, у яких просить вирішити спір між сторонами відповідно до загальних норм цивільного законодавства і судової практики. При цьому, ПрАТ «Укренерго» просить врахувати його інтереси, які полягають у погашенні позивачем перед ним заборгованості за небаланси електроенергії, розмір якої становить 15 132 815 575,87 грн.

Доводи решти третіх осіб.

Решта третіх осіб своїм правом на надання пояснень щодо позову, передбаченим статтею 168 ГПК України, не скористались та не виклали у встановлений строк свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення позовних вимог.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» здійснює постачання електроенергії на підставі постанови НКРЕКП №1344 від 06.11.2018 (Т.1; а.с. 30) та визначене постачальником «останньої надії» на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 1023-р від 12.12.2018.

Надання послуг з постачання електроенергії позивач здійснює на підставі Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який є публічним договором приєднання та доступний за покликанням: https://uie.kiev.ua/arhiv-dogovoriv-ta-komertsijnyh-propozytsij/.

Судом встановлено, що між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) неодноразово виникали договірні відносини щодо постачання електроенергії постачальником «останньої надії», що більш детально буде викладено нижче.

1) Щодо договірної основи регулювання спірних правовідносин.

1.1. Загальні умови постачання електроенергії відповідачу визначені уже згаданим вище публічним договором приєднання, який неодноразово зазнавав змін протягом спірного періоду, що охоплює проміжок часу з червня 2019 року по грудень 2023 року. Разом з тим, істотні його умови, які мають значення для правильного вирішення спору між сторонами, залишалися незмінними. Такі умови викладаються судом нижче.

Постачальник продає електроенергію споживачу для забезпечення потреб його електроустановок, а споживач сплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електроенергії та здійснює інші платежі згідно із умовами договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція (пункт 2.1).

Початок постачання електричної енергії споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ (пункти 3.6 (3.7)).

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», яка є додатком до договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата виставленого постачальником рахунку має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятій споживачем (пункти 5.1, 5.8, 5.10).

Договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 днів (пункт 13.1).

1.2. Спеціальні умови постачання електроенергії відповідачу визначаються комерційними пропозиціями (КП), які доступні за покликанням: https://uie.kiev.ua/arhiv-dogovoriv-ta-komertsijnyh-propozytsij/.

Комерційні пропозиції також змінювалися протягом спірного періоду. При цьому кожна із них містить положення про те, що з моменту набуття чинності комерційною пропозицією втрачають чинність попередні комерційні пропозиції.

Спірний період охоплює дію семи КП, а саме: №2 від 27.12.2018 (діяла з 27.12.2018 до 30.06.2019), №3 від 07.06.2019 (діяла з 01.07.2019 до 30.06.2021), №4 від 10.06.2021 (діяла з 01.07.2021 до 31.10.2021), №5 від 08.10.2021 (діяла з 01.11.2021 до 30.06.2023), №6 від 09.06.2023 (діяла з 01.07.2023 до 31.10.2023), №7 від 11.10.2023 (діяла з 01.11.2023 до 30.11.2023), №8 від 07.11.2023 (діяла з 01.12.2023 до 10.07.2024).

Для вирішення спору у цій справі значення мають спеціальні умови КП щодо строків оплати вартості поставленої електроенергії, підтвердження (встановлення) її обсягів, договірної відповідальності та позовної давності:

- щодо строків оплати.

Комерційні пропозиції №№2-5 передбачали, що остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ. При цьому КП №№4-5 додатково встановлювали альтернативний строк оплати, яка проводиться самостійно (без рахунку) не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі.

Умовами КП №3-5 встановлено, що рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в ЄДР та/або на адресу, надану оператором системи постачальнику. Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом). Комерційні пропозиції №4-5 додатково передбачали можливість надсилання рахунків засобами електронної пошти та визначала датою отримання таких рахунків дату відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення.

Поряд з цим, згідно із КП №6-8 оплата за фактично спожиту у розрахунковому періоді електричну енергію (остаточний розрахунок) здійснюється споживачем в строк до 20-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, незалежно від отримання рахунку від постачальника. Постачальник надсилає споживачу рахунок за фактично спожиту у розрахунковому періоді електричну енергію до 14-го числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим. Рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення засобами електронного зв`язку на електронну пошту споживача, зазначену в ЄДР, або зазначену оператором системи, або зазначену в листуванні між сторонами. У разі направлення постачальником рахунків електронною поштою, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником споживачу відповідного електронного повідомлення.

- щодо підтвердження (встановлення) обсягів постачання електроенергії.

Комерційні пропозиції №2-8 однаково встановлювали, що акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання електроенергії споживачем, отриманих від оператора системи. Водночас, відповідно до КП №3-8 після завершення розрахункового періоду та отримання даних від оператора системи постачальник надсилає на адресу електронної пошти споживача скановану версію акту купівлі-продажу, підписаного зі свого боку. Споживач в триденний термін після отримання сканованої версії акту купівлі-продажу зі свого боку підписує його та направляє скановану версію акту купівлі-продажу на адресу електронної пошти постачальника. У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. У разі неповернення споживачем підписаного зі свого боку одного екземпляру оригіналу акту купівлі-продажу у встановлені строки або його не підписання з боку споживача у встановлений термін, документ вважається узгодженим та підтвердженим споживачем та приймається постачальником як узгоджений.

- щодо договірної відповідальності.

Згідно із КП №2-8 за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (НБУ) від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через 1 рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також 15% річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

- щодо позовної давності.

Умовами КП №2 передбачено збільшений строк позовної давності: (1) строк загальної позовної давності щодо вимог про стягнення боргу тривалістю 5 років; (2) строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) тривалістю 2 роки.

Поряд з цим, у КП №3-8 сторони домовились встановити збільшений строк позовної давності: (1) строк загальної позовної давності щодо вимог про стягнення боргу тривалістю 5 років; (2) строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) тривалістю 5 років.

2. Щодо фактичних обставин виконання договірних зобов`язань з поставки електроенергії та оплати її вартості.

Як уже зазначалося вище, між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) неодноразово виникали договірні відносини щодо постачання електроенергії постачальником «останньої надії», що підтверджується рядом підписаних сторонами договорів та фактами споживання відповідачем електроенергії, а саме:

2.1. 29.12.2018 оператор системи розподілу повідомив позивача про перехід відповідача до постачальника «останньої надії» з 01.01.2019, що вбачається зі змісту листа ДП «РЕМ» №Д3-03/1842 від 29.12.2018 і доданої до нього інформації (Т.1; а.с. 56-57).

Сторони підписали Договір постачання електроенергії постачальником «останньої надії» від 21.01.2019 на умовах КП №2 від 27.12.2018 (Т.1; а.с. 31-39).

У січні 2019 року позивач поставив відповідачу електроенергію у кількості 9 346991 кВт вартістю 26`508`141,25 грн., що підтверджується Актом купівлі-продажу №000118 від 31.01.2019 і звітом з фактичного відпуску електроенергії (Т.1; а.с. 64-65).

Позивач виставив рахунок на оплату від 11.02.2019, який відповідач отримав разом із актом купівлі-продажу 19.02.2019 (Т.1; а.с. 66-67) і повністю оплатив заборгованість згідно із виписками по особовому рахунку від 22.01.2019, 29.01.2019, 10.04.2019, 07.05.2019 (Т.1; а.с. 68-76).

Заборгованість за вказаний період споживання електроенергії відсутня.

2.2. 25.05.2019 оператор системи розподілу повідомив позивача про перехід відповідача до постачальника «останньої надії» з 25.05.2019, що вбачається зі змісту листа ДП «РЕМ» №153 від 24.05.2019 і доданої до нього інформації (Т.1; а.с. 58).

Сторони не підписували письмового примірника договору на цей період, однак договірні відносини виникли за фактом споживання електроенергії у травні-липні 2019 року. У вказаний проміжок часу позивач поставив, а відповідач прийняв електроенергію:

- у травні 2019 року у кількості 1 764 724 кВт вартістю 5`004`771,38 грн., що підтверджується Актом купівлі-продажу №002802 від 31.05.2019 та звітом з фактичного відпуску електроенергії (Т.1; а.с. 77-78). Позивач виставив рахунок на оплату від 04.06.2019, який відповідач отримав разом із актом купівлі-продажу 11.06.2019 (Т.1; а.с. 79-80) та повністю оплатив заборговансість згідно із виписками по особовому рахунку від 06.06.2019 та 12.07.2019 (Т.1; а.с. 81-85);

- у червні 2019 року у кількості 6 277 346 кВт вартістю 17`802`603,48 грн., що підтверджується Актом купівлі-продажу №002850 від 30.06.2019 та звітом з фактичного відпуску електроенергії (Т.1; а.с. 86-87). Позивач виставив рахунок на оплату від 08.07.2019, який відповідач отримав разом із актом купівлі-продажу 17.07.2019 (Т.1; а.с. 88-89) та частково оплатив заборгованість у розмірі 40 000,00 грн. згідно із виписками по особовому рахунку від 16.08.2019, 16.12.2019 (Т.1; а.с. 90-93).

- у липні 2019 року у кількості 7 682 272 кВт вартістю 28 719`835,85 грн., що підтверджується Актом купівлі-продажу №003113 від 31.07.2019 та звітом з фактичного відпуску електроенергії (Т.1; а.с. 94-95). Позивач виставив рахунок на оплату від 13.08.2019, який відповідач отримав разом із актом купівлі-продажу 19.08.2019 (Т.1; а.с. 96-97), однак кошти не оплатив.

Загальна сума боргу за вказаний період споживання електроенергії становить 46 482 439,33 грн., з яких 17 762 603,48 грн. за червень 2019 року (враховуючи часткову оплату у розмірі 40 000,00 грн.) та 28 719 835,85 грн. за липень 2019 року.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач здійснив нарахування:

-15% річних за період з (1) 20.06.2019 по 11.07.2019 на суму 5`004`771,38 грн.; (2) 16.07.2019 по 15.08.2019 на суму 17`802`603,48 грн.; (3) 16.08.2019 по 15.12.2019 на суму 17`782`603,48 грн.; (4) 16.12.2019 по 28.10.2025 на суму 17`762`603,48 грн.; (5) 21.08.2019 по 28.10.2025 на суму 28 719`835,85 грн.;

- пені за період з 21.08.2019 по 19.08.2020 на суму 28 719`835,85 грн.;

- інфляційних втрат за період з (1) 16.08.2019 по 15.12.2019 на суму 17`782`603,48 грн.; (2) 16.12.2019 по 30.09.2025 на суму 17`762`603,48 грн.; (3) 21.08.2019 по 30.09.2025 на суму 28 719`835,85 грн. (Т.1; а.с. 180).

2.3. 10.12.2019 оператор системи розподілу повідомив позивача про перехід відповідача до постачальника «останньої надії» з 10.12.2019, що вбачається зі змісту листа ДП «РЕМ» №395 від 10.12.2019 і доданої до нього інформації (Т.1; а.с. 59).

Сторони підписали Договір постачання електроенергії постачальником «останньої надії» на умовах КП №3 від 07.06.2019 (Т.1; а.с. 40-47).

У грудні 2019 року позивач поставив відповідачу електроенергію у кількості 3 721494 кВт вартістю 11`003`758,12 грн., що підтверджується Актом купівлі-продажу №003350 від 31.12.2019 і звітом з фактичного відпуску електроенергії (Т.1; а.с. 98-99).

Позивач виставив рахунок на оплату від 13.01.2020, який відповідач отримав разом із актом купівлі-продажу 16.01.2020 (Т.1; а.с. 100-101), однак його не оплатив.

Важливо, що у 2021 році обсяг споживання за грудень 2019 року було скориговано позивачем в сторону збільшення, про що поінформовано відповідача листом №44/10-8454/ПОН від 08.09.2021 (Т.1; а.с. 123).

Згідно із коригованим Актом купівлі-продажу №014050 від 27.08.2021 відповідач спожив 3 813 490 кВт електроенергії на суму 11`275`772,99 грн. (Т.1; а.с. 127). Позивач виставив оновлений рахунок на оплату від 07.09.2021, який відповідач отримав разом із коригувальним актом купівлі-продажу 28.09.2021 (Т.1; а.с. 129-130), однак його не оплатив.

Заборгованість за вказаний період споживання електроенергії становить 11`275`772,99 грн.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач здійснив нарахування:

-15% річних за період з (1) 21.01.2020 по 05.10.2021 на суму 11`003`758,12 грн.; (2) 06.10.2021 по 28.10.2025 на суму 11`275`772,99 грн.;

- пені за період з 21.01.2020 по 19.01.2021 на суму 11`003`758,12 грн.;

- інфляційних втрат за період з (1) 21.01.2020 по 05.10.2021 на суму 11`003`758,12 грн.; (2) 06.10.2021 по 30.09.2025 на суму 11`275`772,99 грн. (Т.1; а.с. 181).

2.4. 30.12.2020 оператор системи розподілу повідомив позивача про перехід відповідача до постачальника «останньої надії» з 30.12.2020, що вбачається зі змісту листа ДП «РЕМ» №332 від 30.12.2020 і доданої до нього інформації (Т.1; а.с. 60).

Сторони не підписували письмового примірника договору на цей період, однак договірні відносини виникли за фактом споживання електроенергії у грудні 2020 року січні 2021 року. У вказаний проміжок часу позивач поставив, а відповідач прийняв електроенергію:

- у грудні 2020 року у кількості 531 065 кВт вартістю 1`786`086,30 грн., що підтверджується Актом купівлі-продажу №003835 від 31.12.2020 та звітом з фактичного відпуску електроенергії (Т.1; а.с. 107, 109). Позивач виставив рахунок на оплату від 06.01.2021, який відповідач отримав разом із актом купівлі-продажу 26.01.2021 (Т.1; а.с. 110-111), однак його не оплатив;

- у січні 2021 року у кількості 5 737 613 кВт вартістю 20`452`914,96 грн., що підтверджується Актом купівлі-продажу №004249 від 31.01.2021 та звітом з фактичного відпуску електроенергії (Т.1; а.с. 116, 120). Позивач виставив рахунок на оплату від 10.02.2021, який відповідач отримав разом із актом купівлі-продажу 22.02.2021 (Т.1; а.с. 121-122), однак його не оплатив;

Важливо, що у 2021 році обсяг споживання за січень 2021 року було скориговано позивачем в сторону зменшення, про що поінформовано відповідача листом №44/10-8454/ПОН від 08.09.2021 (Т.1; а.с. 123).

Згідно із коригованим Актом купівлі-продажу №014499 від 27.08.2021 відповідач спожив 5 665 652 кВт електроенергії на суму 20`196`395,00 грн. (Т.1; а.с. 124). Позивач виставив оновлений рахунок на оплату від 07.09.2021, який відповідач отримав разом із коригувальним актом купівлі-продажу 28.09.2021 (Т.1; а.с. 126, 130), однак його не оплатив.

Заборгованість за вказаний період споживання електроенергії становить 21 982 481,30 грн. (1`786`086,30 + 20`196`395,00).

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач здійснив нарахування:

-15% річних за період з (1) 19.01.2021 по 29.10.2025 на суму 1`786`086,30 грн.; (2) 20.02.2021 по 29.10.2025 на суму 20`196`395,00 грн.;

- пені за період з (1) 19.01.2021 по 18.01.2022 на суму 1`786`086,30 грн.; (2) 20.02.2021 по 19.02.2022 на суму 20`196`395,00 грн.;

- інфляційних втрат за період з (1) 19.01.2021 по 30.09.2025 на суму 1`786`086,30 грн.; (2) 20.02.2021 по 30.09.2025 на суму 20`196`395,00 грн. (Т.1; а.с. 182).

2.5. 03.03.2022 оператор системи розподілу повідомив позивача про перехід відповідача до постачальника «останньої надії» з 03.03.2022, що вбачається зі змісту листа ДП «РЕМ» №08/152 від 03.03.2022 і доданої до нього інформації (Т.1; а.с. 61-63).

Сторони не підписували письмового примірника договору на цей період, однак договірні відносини виникли за фактом споживання електроенергії з березня 2022 року по грудень 2023 року.

Постачання електроенергії понад встановлене договором обмеження у 90 днів обумовлене неможливістю позивача припинити виконання зобов`язань перед відповідачем, що підтверджується обставинами, встановленими у судових рішеннях у справі №910/12754/23.

У межах вказаної справи ДПЗД «Укрінтеренерго» звернулося із позовом до ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» у якому просило суд (1) визнати неправомірними рішення НЕК «Укренерго» щодо покладення обсягів електричної енергії, спожитих ДП «Львіввугілля» по всім точкам комерційного обліку за період з березня 2022 року по травень 2023 року на ДПЗД «Укрінтеренерго»; (2) зобов`язати НЕК «Укренерго» вчинити дії, шляхом виключення з облікових даних у системі управління ринком обсягів електричної енергії на балансуючу групу електропостачальника ДПЗД «Укрінтеренерго», постачальника «останньої надії», що спожиті за точками комерційного обліку (EIC-кодами) ДП «Львіввугілля» з 03.03.2022 по 31.05.2023, як купівлю-продаж ДПЗД «Укрінтеренерго» електричної енергії для врегулювання небалансів та послуг передачі.

У справі №910/12754/23 суди встановили, що ДПЗД «Укрінтеренерго» у листі №44/09-11335/ПОН від 30.12.2021, адресованому операторам систем розподілу/передачі та НКРЕКП, повідомило про чинні вимоги постачальника на відключення об`єктів (точок комерційного обліку) ДП «Львіввугілля», у зв`язку з невиконанням ним умов договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії». Суди дійшли висновку, що електроживлення ДП «Львіввугілля» мало бути припинене з 03.03.2022, тому обсяги електричної енергії, використані споживачем після зазначеної дати, повинні покладатись на втрати оператора системи ДП «РЕМ».

Проте, припинення електропостачання ДП «Львіввугілля», як підприємству, яке у період дії правового режиму воєнного стану забезпечує відвантаження вугільної продукції на ТЕС, потребувало погодження військової адміністрації відповідно до пункту 8 наказу Міністерства енергетики України №148 від 13.04.2022. Відповідного погодження від Львівської обласної державної адміністрації отримано не було. Так, у листі №30-756/0/2-22 від 24.05.2022, адресованому Західній філії ДП «РЕМ», ЛОДА запевнила останнє, що ДП «Львіввугілля» шукає можливості погашення заборгованості за спожиту електроенергію та просила не припиняти постачання електричної енергії. Крім того, ДП «РЕМ» листом №08/954 від 13.07.2022 повідомило НЕК «Укренерго» про те, що на час дії військового стану не може здійснити відключення електроживлення ДП «Львіввугілля».

З огляду на зазначене, суди, врахувавши нормативне регулювання функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду, дійшли висновку, що твердження позивача про необхідність покладення обсягів постачання електричної енергії ДП «Львіввугілля» на втрати оператора системи є помилковими, а тому відмовили у задоволенні позовних вимог ДПЗД «Укрінтеренерго».

У період з березня 2022 року по грудень 2023 року позивач поставив, а відповідач прийняв електроенергію у загальній кількості 146 359 632 кВт, однак не оплатив її вартості, у зв`язку із чим, у нього утворився борг у загальному розмірі 768`919`233,83 грн. Вказане вбачається зі змісту Актів купівлі-продажу електроенергії, звітів з фактичного відпуску електроенергії та рахунків на оплату від 03.07.2024 (Т.1; а.с. 131-132, 136-178, 221-245).

Позивач направив відповідачу на електронну пошту лист №44/10-2614/ПОН від 04.07.2024, у якому повідомив його про проведення доприйняття обсягів споживання електроенергії за період з березня 2022 року по грудень 2023 року і просив погасити існуючу заборгованість (Т.1; а.с. 133-135). До листа було долучено вказані вище акти купівлі-продажу електроенергії та рахунки на оплату.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач здійснив нарахування:

-15% річних за період з 12.07.2024 по 23.10.2025 на суму 768`919`233,83 грн.

- інфляційних втрат за період з 12.07.2024 по 30.09.2025 на суму 768`919`233,83 грн. (Т.1; а.с. 183).

Станом на дату ухвалення цього рішення, загальна сума заборгованості відповідача становить 848 659 927,45 грн. (46 482 439,33 + 11`275`772,99 + 21982 481,30 + 768`919`233,83).

Позивач вживав заходи досудового врегулювання спору, проте такі не призвели до повного погашення боргу (Т.1; а.с. 184-185, 188-200). Вказане стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затв. постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018, (надалі ПРРЕ) (надалі ПРРЕ) договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» домовленість між постачальником «останньої надії» та споживачем, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу на термін до 90 днів постачальником «останньої надії» за цінами постачальника «останньої надії».

Пунктом 1.2.9 ПРРЕ передбачено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», зміст якого визначається постачальником «останньої надії» на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до цих Правил), є публічним договором приєднання та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу (пункти 3.4.4, 6.2.3 ПРРЕ).

Судом встановлено, що між позивачем, як постачальником «останньої надії», та відповідачем, як споживачем, неодноразово виникали договірні відносини щодо постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», а саме у січні, травні-липні, грудні 2019 року, грудні 2020 року, січні 2021 року, березні 2022 року грудні 2023 року, у межах яких позивач поставив, а відповідач спожив електроенергію у обсязі 181`441`172 кВт загальною вартістю 880`212`840,08 грн.

Вказана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи даними оператора системи розподілу у формі Звітів з фактичного (звітного) корисного відпуску електроенергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів, актами купівлі-продажу електроенергії та прослідковується зі змісту рахунків на оплату.

Суд враховує, що відповідач підписав не усі Акти купівлі-продажу електроенергії, які охоплюють спірний період. Зокрема, не підписаними залишилися акти за червень 2019 року, коригований акт за грудень 2019 року, грудень 2020 року, січень 2021 року (у т.ч. коригувальний акт за цей місяць), а також за березень 2022 року грудень 2023 року.

Проте, такі можуть братися до уваги при вирішенні спору між сторонами з огляду на положення комерційних пропозицій до Договору, адже відповідач отримав оригінали відповідних актів задовго до звернення позивачем до суду із позовом, але не висловив зауважень щодо їх змісту та не повернув їх з підписом у встановлений строк. До того ж, відповідач частково оплатив вартість електроенергії поставленої у червні 2019 року та у ході розгляду цієї справи не заперечував факту постачання позивачем електроенергії у вказаному вище обсязі та сумі.

Згідно із пунктами 4.1, 4.3, 4.12 ПРРЕ розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів. Дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі даних оператора системи розподілу виставив відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 880`212`840,08 грн.

Відповідач частково оплатив вартість поставленої йому електроенергії, перерахувавши позивачу 31`552`912,63 грн. Вказана сума була спрямована в повне погашення вартості електроенергії, спожитої у січні та травні 2019 року та частково у червні 2019 року (у розмірі 40`000,00 грн.).

Решта сума у розмірі 848`659`927,45 грн. (880`212`840,08 - 31`552`912,63) оплачена не була, хоча відповідач мав у розпорядженні рахунки на оплату, з отриманням яких сторони пов`язали перебіг строку виконання грошового зобов`язання. Зокрема, рахунок за червень 2019 року відповідач отримав 17.07.2019, за липень 2019 року 19.08.2019, коригований рахунок за грудень 2019 року та січень 2021 року 28.09.2021, рахунок за грудень 2020 року 26.01.2020, рахунки за період з березня 2022 року по грудень 2023 року 04.07.2024.

Встановлені договорами та комерційними пропозиціями строки на оплату сплили задового до звернення позивачем до суду із позовом у лютому 2026 року.

Суд звертає увагу на те, що відповідач визнає наявність у нього основного боргу перед позивачем у розмірі 848`659`927,45 грн. Зважаючи на це, а також враховуючи встановлення обставин неналежного виконання відповідачем грошових зобов`язань перед позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу.

Позивач також заявив до стягнення 11`748`628,40 грн. пені, 172`884`876,66 грн. інфляційних втрат та 216`692`791,91 грн. 15% річних, які нараховані на підставі умов комерційних пропозицій до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та частини 2 статті 625 ЦК України.

Періоди та бази нарахування наведених сум пені, інфляційних втрат та 15% річних були зазначені судом вище.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що така обрахована правильно, а тому позивач має право на стягнення із відповідача 172`884`876,66 грн.

Що стосується позовної вимоги про стягнення пені, то суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення 11`711`996,52 грн., а не 11`748`628,40 грн. як ним заявлено у позові. При проведенні нарахування ДПЗД «Укрінтеренерго» неправильно визначило перші дні прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань, а саме:

1) прострочення за липень 2019 року у розмірі 28`719`835,85 грн. настало 22.08.2019, а не 21.08.2019.

При формулюванні відповідних висновків, суд враховує, що відповідно до чинної на той момент КП №3 від 07.06.2019 оплата мала бути проведена на підставі виставленого рахунку до 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Водночас, умовами договору встановлено, що оплата виставленого постачальником рахунку має бути здійснена не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятій споживачем.

Оскільки умовами договору та КП №3 передбачено два самостійні механізми обчислення строку оплати та вони не містять прямої вказівки на пріоритетність застосування одного з них, суд вважає за правильне визначати момент виникнення обов`язку з оплати з настанням того строку, який розпочинає свій перебіг першим у часі.

Такий підхід узгоджується із загальними засадами цивільного законодавства (розумності, справедливості та добросовісності). У випадку отримання рахунку раніше 14-го числа, споживач з моменту його отримання уже володіє конкретними даними щодо обсягу спожитої електричної енергії та її вартості, а тому немає підстав для очікування спливу 5-денного строку, що обчислюється з 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Поряд з цим, якщо рахунок отримано після 14-го числа, то обов`язок з оплати виникає саме зі спливом 5 робочих днів з 14-го числа, оскільки такий строк оплати є фіксованим та не залежить від моменту виставлення чи вручення розрахункового документа.

Як уже зазначалося вище, рахунок на оплату за липень 2019 року відповідач отримав 19.08.2019, а відтак повинен був провести оплату протягом 5 робочих днів з 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Останній п`ятий робочий день припадає на 21.08.2019.

2) прострочення за грудень 2019 року настало 22.01.2020, а не 21.01.2020. Рахунок на оплату за цей місяць відповідач отримав 16.01.2020, а відтак повинен був провести оплату протягом 5 робочих днів з 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Останній п`ятий робочий день припадає на 21.01.2020.

3) прострочення за грудень 2020 року настало 22.01.2021, а не 19.01.2021. Рахунок на оплату за цей місяць відповідач отримав 26.01.2021, а відтак повинен був провести оплату протягом 5 робочих днів з 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Останній п`ятий робочий день припадає на 21.01.2021, а тому прострочення розпочалося з 22.01.2021.

Що стосується позовної вимоги про стягнення 15% річних, то суд зазначає, що збільшений розмір відсотків річних передбачений усіма комерційними пропозиціями за договором, а тому позивач має право застосовувати його при нарахуванні. Однак, судом з`ясовано, що позивач має право на стягнення лише 216 645 012,92 грн. 15% річних, а не 216`692`791,91 грн., оскільки ним неправильно визначило перші дні прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань, а саме:

1) прострочення за червень 2019 року настало 20.07.2019, а не 16.07.2019. Рахунок на оплату за цей місяць відповідач отримав 17.07.2019, а відтак повинен був провести оплату протягом 5 робочих днів з 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Останній п`ятий робочий день припадає на 19.07.2019.

2) дата виникнення прострочення за липень і грудень 2019 року, а також за грудень 2020 року уже вказана судом вище.

Отже, суд доходить висновку про підставність заявлених позовних вимог про стягнення 172`884`876,66 грн. інфляційних втрат, 11`711`996,52 грн. пені та 216 645 012,92 грн. 15% річних.

Суд відхиляє доводи відповідача про неможливість врахування КП №2 від 27.12.2018 через втрату нею чинності з моменту набрання чинності КП №3 від 07.06.2019. Оскільки правовідносини з постачання електроенергії у червні 2019 року виникли під час дії КП №2 від 27.12.2018, то вони повинні бути опосередкованими чинною на момент їх виникнення комерційною пропозицією, позаяк зобов`язання за цією пропозицією не припинилися з прийняттям нової комерційної пропозиції.

Щодо аргументів про неможливість врахування КП №3 від 07.06.2019 при нарахуванні пені, інфляційних втрат та 15% річних з мотивів відсутності у ній положення про відповідальність споживача за порушення грошових зобов`язань, то такі не відповідають дійсності. Так, дійсно, позивач долучив до позову примірник підписаної сторонами КП №3 від 07.06.2019, який не містить усіх сторінок (Т.1; зворотна сторона а.с. 45-46). Проте, відповідна КП опублікована на офіційному веб-сайті ДПЗД «Укрінтеренерго» та у ній міститься пряма вказівка про наявність у постачальника права на нарахування пені та відсотків річних у збільшеному розмірі.

Посилання відповідача на те, що у матеріалах справи відсутні докази його приєднання до КП №5 від 08.10.2021, спростовуються фактом споживання відповідачем електроенергії у період дії вказаної КП, тобто у проміжок часу з 01.11.2021 до 30.06.2023. Та обставина, що відповідач не підписав цю КП не змінює висновків суду, адже правовідносини щодо постачання електроенергії постачальником «останньої надії» виникають незалежно від факту підписання письмового примірника договору і додатків до нього.

Суд не залишає поза увагою заперечення відповідача в частині неможливості стягнення заявлених сум пені, інфляційних втрат та 15% річних, оскільки на період дії воєнного стану зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій за договорами, укладеними між учасниками ринку електроенергії, відповідно до постанови НКРЕКП №322 від 25.02.2022.

З цього приводу варто зазначити, що з 26.04.2022 постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 передбачає таке: на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

З аналізу вказаної норми випливає, що вона стосується саме штрафних санкцій, зокрема пені, а не інфляційних втрат та 3% річних. Останні входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/822/15).

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також відсотків річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення способів захисту майнового права та інтересу.

Зважаючи на це, ні відсотки річних, ні інфляційні втрати не мають характеру штрафних санкцій, а тому положення постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 не підлягають застосуванню до таких нарахувань.

Що ж стосується пені, то в постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 Верховний Суд зазначив, що відповідне положення постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 це імперативна норма, яка не суперечить нормам ЦК України та ГК України про відповідальність у договірних відносинах, оскільки регулятор в силу закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії. Таке рішення регулятора не скасовує встановлену нормами ЦК України та ГК України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлює мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій.

У той же час, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04.07.2025 у справі №908/948/23 вказано, що відповідне положення постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 має чітко визначений період, на який поширюється його дія, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування. Дія цієї норми щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкції до електропостачальників не містить прямої вказівки про надання їй зворотної дії у часі, що дозволило б її застосовувати до початку запровадження воєнного стану, тобто на порушення чи прострочення, що сталися у попередні періоди. Відтак, враховуючи специфіку та спрямованість цієї постанови, у якій йдеться саме про період воєнного стану та 30 днів після його припинення або скасування, відсутні підстави невиправданого розширення її тлумачення щодо розповсюдження її дії на правовідносини, які виникли у попередні періоди.

У цій справі правовідносини щодо постачання електроенергії, у межах яких здійснюється нарахування пені, виникли до запровадження на території України воєнного стану, тобто до 24.02.2022. Зокрема, позивач здійснює нарахування пені за порушення грошових зобов`язань за липень, грудень 2019 року, грудень 2020 року та січень 2021 року. При цьому останні дні нарахування пені передують впровадженню воєнного стану на території України. Так, за липень 2019 року пеня нараховується до 19.08.2020, за грудень 2019 року до 19.01.2021, за грудень 2020 року до 18.01.2022, за січень 2021 року до 19.02.2022.

Таким чином, відсутні підстави для застосування постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 до спірних правовідносин в частині нарахування пені.

Щодо позовної давності.

Відповідач заявив про пропуск позивачем позовної давності.

Надаючи оцінку відповідним доводам, суд зазначає, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (стаття 257, пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (частина 1 статті 259 ЦК України).

У цій справі сторони погодили збільшення позовної давності за вимогами про стягнення основного бору до 5 років, а також за вимогами про стягнення пені: до 2 років згідно із КП №2 та до 5 років згідно із КП №3-8.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1 й абзац 1 частини 5 статті 261 ЦК України).

У цій справі найбільш ранніми за початком відліку позовними вимогами є:

1) вимога про стягнення відсотків річних за травень 2019 року, які нараховуються з 20.06.2019 (позовна давність становить три роки);

2) вимога про стягнення пені за липень 2019 року, яка нараховується з 22.08.2019 (позовна давність становить 5 років згідно із КП №3);

3) вимога про стягнення інфляційних втрат за червень 2019 року, які нараховуються з 16.08.2019 (позовна давність становить 3 роки);

4) вимога про стягнення основного боргу, який виник за червень 2019 року та мав бути оплачений до 19.07.2019 (позовна давність становить 5 років згідно із КП №2).

При відліку строків позовної давності слід враховувати запровадження на території України карантину для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 та впровадження воєнного стану, які обумовили внесення до цивільного законодавства змін у контексті позовної давності.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 року на всій території України встановлений карантин. Строк його дії уряд неодноразово продовжував та відмінив о 24 годині 00 хвилин 30.06.2023 згідно з постановою №651 від 27.06.2023.

За Законом України № 540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, згідно із яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім цього, на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні із 5 години 30 хвилин 24.02.2022 введений воєнний стан строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі цей строк неодноразово продовжувався та триває досі.

За Законом України №2120-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 19, згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

У подальшому, на підставі Закону України № 3450-ІХ від 08.11.2023, який набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладений у новій редакції, яка передбачала, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

За Законом України №4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений.

Таким чином, впродовж строку дії карантину з 02.04.2020 по 30.06.2023, а також воєнного стану позовна давність була продовжена до 29.01.2024 включно, а 30.01.2024 року її перебіг зупинився до 03.09.2025 року включно.

Якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжений (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився на строк дії воєнного стану.

Станом на 02.04.2020 позовна давність за вказаними вище вимогами не спливла:

1) за вимогою про стягнення відсотків річних станом на 02.04.2020 спливли 9 місяців, 14 днів з 3 років (залишилося 2 роки 2 місяці 16 днів);

2) за вимогою про стягнення пені станом на 02.04.2020 спливли 7 місяців, 12 днів з 5 років (залишилося 4 роки 4 місяці 18 днів);

3) за вимогою про стягнення боргу станом на 02.04.2020 спливло 8 місяців, 14 днів з 5 років (залишилося 4 роки 3 місяці 16 днів);

4) за вимогою про стягнення інфляційних втрат станом на 02.04.2020 спливло 8 місяців, 14 днів з 5 років (залишилося 4 роки 3 місяці 16 днів). При цьому відповідний строк визначений судом, виходячи із того, що право на нарахування інфляційних втрат за прострочення у червні 2019 року виникло у позивача 20.07.2019, а тому відлік позовної давності розпочинається із цієї дати, а не з 16.08.2019 як обраховує позивач.

Зважаючи на це, з 02.04.2020 позовна давність спочатку була продовжена до 29.01.2024, а з 30.01.2024 зупинена на строк дії воєнного стану. Хоча відповідне положення про зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану було виключене з ЦК України з 04.09.2025, однак залишок позовної давності, який не сплив станом на 02.04.2020, продовжив свій перебіг з 04.09.2025. При цьому станом на дату подання позову (18.02.2026) відповідний залишок позовної давності не сплив.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги заявлені позивачем з дотриманням позовної давності, а тому відсутні підстави для відмови у їх задоволенні.

Щодо клопотання про зменшення розміру пені, інфляційних втрат і 15% річних.

Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 15% річних, посилаючись на:

1) перебування у складному фінансовому становищі у зв`язку з примусовим списанням коштів з його рахунків в електронній формі в автоматичному режимі через систему електронних платежів Нацбанку на користь органів ДПС. Так, у листопаді 2025 року на його рахунки було спрямовано платіжні вимоги по роботі з великими платниками податків і ГУ ДПС у Львівській області по сплаті боргу з ПДВ за 2021-2024 роки та сплаті реструктуризованого боргу минулих років згідно із рішеннями адміністративного суду. Загальна сума боргу перед бюджетами усіх рівнів становить 2,2 млрд грн., який виник ще з моменту реєстрації ДП «Львіввугілля» у 2003 році. Крім того, на виконанні у відділі примусового виконання рішень департаменту ДВС МЮУ м. Києва перебуває 12 виконавчих проваджень про стягнення з відповідача суми у загальному розмірі 1,7 млрд грн., у відділі примусового виконання рішень УЗПВР у Львівській області 8 виконавчих проваджень про стягнення суми у загальному розмірі 154,3 млрд грн., а у Сокальському ВДВС у Шептицькому районі Львівської області 745 виконавчих проваджень про стягнення суми у загальному розмірі 688,6 млн грн. (Т.2; а.с. 8-11, 129);

Відповідач звертався до суб`єктів державної влади із листами №7/2321 від 02.12.2025, №7/2350 від 05.12.2025, №7/2557 від 23.12.2025, №7/2565 від 24.12.2025, у яких просив розглянути можливість зняття або тимчасового призупинення блокування рахунків й примусового списання коштів з рахунків з огляду на специфіку його діяльності (Т.2; а.с. 130-131, 137-141), проте належної реакції отримано не було. У свою чергу, ГУ ДПС у Львівській області відмовило у розстроченні сплати податкового боргу, що вбачається з листа від 07.01.2026 (Т.2; а.с. 132-136)

2) належність до стратегічних підприємств, що мають важливе значення для економіки і безпеки України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015, а також до критично важливих підприємств згідно із наказом Мінерего №500 від 08.12.2025 (Т.2; а.с. 6-7).

Позивач заперечив проти задоволення вказаного клопотання, вказавши на відсутність підстав для зменшення розміру нарахованих сум пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Надаючи оцінку доводам відповідача, а також запереченням позивача, суд зазначає, що за змістом частини 3 статті 551 ЦК України за рішенням суду може бути зменшений розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення штрафних санкцій є виключною прерогативою суду, яку він реалізовує, виходячи з конкретних обставин справи.

В постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що окрім штрафних санкцій (штрафу та пені), суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити також розмір процентів річних за час затримки розрахунку, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника та мають компенсаційний характер. В подальшому цей висновок було підтверджено в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість зменшення лише річних відсотків, оскільки законодавчо встановлений їх розмір може бути збільшено умовами договору. В цей же час, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Розмір процентів річних, який становить 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), це законодавчо встановлений і мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, який не підлягає зменшенню судом (постанова Верховного Суду від 02.07.2025 року у справі №903/602/24).

Водночас, право суду на зменшення інфляційних втрат не передбачене ні нормами ЦК України, ні згаданими вище постановами Великої Палати Верховного Суду, оскільки за своїм правовим характером ці втрати є способом захисту майнових прав і інтересів кредитора, що полягає у відшкодуванні йому матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів, розмір котрих розраховує Державна служба статистики України щомісяця.

На неможливості зменшення інфляційних втрат наголосив Верховний Суд у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

У зв`язку з цим клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Що ж стосується клопотання в частині зменшення пені та 15% річних, то суд задля дотримання розумного балансу між інтересами сторін суд вважає за можливе зменшити:

1) розмір неустойки, який підлягає стягненню із відповідача на 50%, що попередить набуття неустойкою ознак каральної санкції та одночасно не нівелюватиме її як санкцію, котра носить компенсаторний характер. Відтак, відповідач повинен сплатити позивачу 5`855`998,26 грн. пені (11`711`996,52 х 50/100).

2) розмір 15% річних, який підлягає стягненню із відповідача до 3% річних, що попередить невиправдане збагачення позивача та водночас забезпечить йому гарантоване основним актом цивільного законодавства право на отримання відсотків річних у законодавчо встановленому розмірі й забезпечить відновлення майнової сфери позивача. Відтак, відповідач повинен сплатити позивачу 43 329002,59 грн. 3% річних.

З одного боку, суд враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують, що в діях відповідача наявний прямий умисел, спрямований на порушення зобов`язання. Крім того, відповідач частково виконав свої грошові зобов`язання. Не менш важливе значення має і те, що відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі та має труднощі із задоволенням усіх грошових вимог кредиторів до нього.

Зменшуючи розмір пені суд також враховує, що сторони погодили збільшений період її нарахування (1 рік) у порівняні з тим, що був встановлений чинною на момент виникнення спірних правовідносин статтею 232 ГК України. Наведене у сукупності зі збільшеним розміром відсотків річних покладає на відповідача надмірний тягар відповідальності.

З другого боку, суд зважає на те, що прострочення з оплати є тривалим, через що позивач протягом значного періоду часу був позбавлений можливості користуватися належними йому грошовими коштами.

Зважаючи на викладене вище, суд переконаний, що стягнення 5`855`998,26 грн. пені та 43 329 002,59 грн. 3% річних компенсує ДПЗД «Укрінтеренерго» негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем своїм зобов`язань. Стягнення ж з відповідача неустойки і 15% річних у повному обсязі буде неспівмірним з можливими негативними наслідками від порушення зобов`язання.

Суд також зазначає, що при зменшенні розміру пені та відсотків річних позивач не нестиме значного негативного наслідку для свого фінансового становища, та отримає належний захист своїх майнових прав та інтересів.

Підсумовуючи все викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у загальному розмірі 1`070`729`804,96 грн., з яких 848`659`927,45 грн. основний борг, 5`855`998,26 грн. пеня, 172`884`876,66 грн. інфляційні втрати, 43 329 002,59 грн. 3% річних.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду із позовом, ДПЗД «Укрінтеренерго» сплатило судовий збір у розмірі 931`840,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №167 від 11.02.2026 та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (Т.1; а.с. 16, 249).

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 931 777,07 грн.

При цьому суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16 викладено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Вказаний висновок застосовний і у даній справі, враховуючи зменшення судом заявлених до стягнення сум неустойки, а також відсотків річних.

Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (80001, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, буд. 26; код ЄДРПОУ 32323256) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85; код ЄДРПОУ 19480600) 848`659`927,45 грн. основного боргу, 5 855 998,26 грн. пені, 172 884 876,66 грн. інфляційних втрат, 43 329 002,59 грн. 3% річних та 931 777,07 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Повне рішення складено та підписано 26.08.2026.

Суддя Крупник Р.В.