Рішення № 139287077, 13.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026 Справа № 914/63/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі:

позивача: Львівської обласної державної (військової) адміністрації.

до відповідача: Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Військова частина НОМЕР_1

про: скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку

представники:

прокурор: Желізняк З.Р.,

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

третьої особи: Хиря В.В.,

ВСТАНОВИВ:

02.01.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом: Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі позивача: Львівської обласної державної (військової) адміністрації до відповідача: Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку

Разом із позовною заявою подано клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Військова частина НОМЕР_1 .

06.01.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 04.02.2026р.; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою; викликати представників учасників справи у підготовче засідання.

Крім того, залучено до участі у справі Військову частину НОМЕР_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

04.02.2026р. через систему «Електронний суд» третьою особою подані письмові пояснення (вх.№3269/26).

06.02.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів, які підтверджують повноваження. (вх.№3482/26).

25.03.2026р. через систему «Електронний суд» позивачем подані письмові пояснення (вх.№8569/26).

10.06.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№16441/26).

31.07.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подані письмові пояснення (вх.№21575/26).

У підготовчому засіданні 25.03.2026р., суд постановив протокольну ухвалу, відповідно до якої ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд спору по суті на 30.04.2026р.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Прокурор вважає, що у порушення вимог ст.19 Конституції України, ст.ст. 77, 84 117, 122 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею та всупереч приписам закону, оскільки остання розташована в межах прикордонної смуги між лінією державного кордону та лінією інженерно-технічних споруд з охорони державного кордону.

Відтак, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, оскільки знаходиться в межах прикордонної смуги та, в силу законодавчих обмежень, може перебувати лише у державній власності.

На переконання прокурора, державна реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку за Боринською селищною радою підлягає скасуванню, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Львівської обласної державної (військової) адміністрації.

Позивачем позов підтримано, вважає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та не підлягає передачі до комунальної власності.

Відповідач повністю заперечив позовні вимоги, у поданих поясненнях, зокрема, вказав на те, що під час проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області та формування спірної земельної ділянки з кадастром номером 4625586500:03:000:0008, площею 10,3823 га, встановлено, що спірна земельна ділянка в цілому належить до земель сільськогосподарського призначення.

На виконання своїх повноважень, Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області видано наказ від 15.12.2020 року № 48-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», в частині передачі в комунальну власність Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008, площею 10,3823 га, яка розташована за межами населених пунктів Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області.

Відповідач вважає, що Боринська селищна рада правомірно прийняла в комунальну власність земельну ділянку з кадстровим № 4625586500:03:000:0008, площею 10,3823 га. та провела відповідну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.05.2020 року на підставі рішення державного реєстратора Старосамбірської міської ради Самбірського району Трача В.І. №58434971 від 29.05.2021 року.

Третя особа підтримала позовні вимоги, зокрема, вказано наступне.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008, площею 10,3823 га, розташована між державним кордоном та лінією прикордонних інженерних споруджень, відтак знаходиться у прикордонній смузі, що підтверджується доказами долученими прокурором до позовної заяви.

Питання передачі спірної земельної ділянки, яка знаходяться в межах прикордонної смуги в комунальну власність з військовою частиною НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не погоджувалось.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, усних та письмових пояснень учасників справи, суд встановив наступне:

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №48-ОТГ від 15.12.2020р. «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Боринській селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 4042,7769 га, які розташовані на території Боринської селищної ради Турківського району згідно з актом приймання-передачі.

Вказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області видано на підставі ст. 15-1, 117, 122 Земельного кодексу України (далі ЗК України), Указу Президента України від 15.10.2020р. № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020р. №1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», наказу Держгеокадастру від 17.11.2020р. №485 «Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності».

Окрім цього, відповідно до п.2 вищевказаного наказу, право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У подальшому, 15.12.2020р. актом приймання-передачі Головне управління Держгеокадастру у Львівській області передало із державної власності, а Боринська селищна рада прийняла у комунальну власність Боринської селищної ради (Боринської територіальної громади) земельні ділянки згідно з додатком, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008 (№ з/п 565 додатку до акту приймання-передачі).

Згідно з додатком до акту приймання-передачі, земельна ділянка з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008, площею 10,3823 га (№ з/п 565 додатку до акту приймання-передачі) знаходиться на території Боринської селищної ради (Турківський район Нижньояблунська сільська рада), цільове призначення землі запасу, відомості про обтяження речових прав відсутні, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки 04.01 прикордонна смуга.

Рішенням Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну» №35 від 24.12.2020р. вирішено затвердити акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 15.12.2020р. та зареєструвати право комунальної власності на земельні ділянки.

Право комунальної власності в особі Боринської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.05.2021р., підстава рішення державного реєстратора Старосамбірської міської ради Самбірського району Трача В.І № 58434971 від 29.05.2021р.

У свою чергу, рішення державного реєстратора прийнято на підставі рішення Боринської селищної ради №35 від 24.12.2020р., наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №48-ОТГ від 15.12.2020р., акту приймання-передачі нерухомого майна від 15.12.2020р.

Із викопіювання з програмного модуля Державного земельного кадастру слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008 розташована на місцевості між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруджень, відтак знаходиться у прикордонній смузі.

Так, розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації № 310/0/5-16 від 24.05.2016р. «Про прикордонний режим» вирішено установити вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм прикордонну смугу в межах прилеглих до лінії кордону територій міських, селищних і сільських рад області, де запроваджується прикордонний режим, згідно з додатком (у вільному доступі за посиланням https://loda.gov.ua/documents/22445).

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації №605/0/5-18 від 20.06.2018р. «Про прикордонний режим» внесено зміни до розпорядження від 24.05.2016р. № 310/0/5-16, а саме пункт 1 викладено у наступній редакції: « 1. Установити вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм прикордонну смугу, встановивши її ширину в 10 (десять) кілометрів від лінії державного кордону в тил території України, де запроваджується прикордонний режим, що не є меншою від ширини смуги місцевості, яка знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень, згідно з додатком». Зобов`язано голів Жовківської, Мостиської, Сокальської, Старосамбірської, Турківської, Яворівської районних державних адміністрацій у місячний термін привести раніше прийняті розпорядження у відповідність до цього розпорядження, провести заходи щодо визначення та висвітлення у засобах масової інформації меж прикордонної смуги (у вільному доступі за посиланням https://media.loda.gov.ua/docs/upload/doc/2018/07/605_1530863436.pdf).

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації № 1193/0/5-21 від 30.11.2021 «Про прикордонний режим» визнано таким, що втратило чинність, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 20.06.2018 № 605/0/5-18 «Про прикордонний режим». Внесено зміни до розпорядження від 24.05.2016 № 310/0/5-16, а саме пункт 1 викладено у наступній редакції: « 1. Установити вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд».Зобов`язано Червоноградську, Яворівську, Львівську, Самбірську районні державні адміністрації у місячний термін привести раніше видані розпорядження у відповідність до цього розпорядження, провести заходи щодо визначення меж прикордонної смуги та забезпечити висвітлення цієї інформації в засобах масової інформації (у вільному доступі за посиланням https://media.loda.gov.ua/docs/upload/doc/2021/12/1193_1638537979.pdf).

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3 ст. 53 ГПК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 Господарського процесуального кодексу України (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у ст. 23 Закону «Про прокуратуру».

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру»).

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі №553/2759/18, від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі, як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 20.07.2022р. у справі №910/5201/19, від 05.10.2022р. у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру».).

Тобто, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018р. у справі №924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі №911/1497/18.

У даному випадку, загроза порушення інтересів держави полягає у відновленні державою прав володільця на земельну ділянку, що належить до земель оборони.

У справі, що розглядається, прокурором визначено позивачем Львівську обласну державну (військову) адміністрацію.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами ст. 17 ЗК України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 84 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За таких обставин, прокурор правомірно визначив Львівську обласну державну (військову) адміністрацію уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі (позивачем у цій справі).

У постанові від 20.10.2020р. у справі №924/250/19 Верховний Суд зауважив, що звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися, як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2021р. у справі №903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024р. у справі №925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, Львівською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на адресу Львівської обласної військової (державної) адміністрації скеровано лист № 30.54/02-6945ВИХ-25 від 25.09.2025р., у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та роз`яснено його вимоги, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також, висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться обласною військовою адміністрацією заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на повернення земельної ділянки.

На відповідний лист Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Львівська обласна військова (державна) адміністрація листом №9989-25 від 07.10.2025р. зазначила про те, що їй не було відомо про факт передання у комунальну власність вказаної земельної ділянки, а також повідомила, що у зв`язку з обмеженістю в коштах на сплату судового збору заходи, спрямовані на повернення земельної ділянки у державну власність останньою не вживались, а також просить спеціалізовану прокуратуру розглянути можливість вжиття заходів реагування позовного характеру.

Отже, суд констатує, що Львівська обласна державна адміністрація, будучи обізнаною про встановлені порушення у підконтрольній сфері, маючи встановлені законодавством повноваження щодо вжиття відповідних заходів, не вжила достатніх та необхідних заходів для захисту інтересів держави.

Відтак, про прийняте рішення щодо звернення прокурора з позовною заявою повідомлено Львівську обласну державну (військову) адміністрацію (лист від 24.12.2025р. № 30.54/02 - 9827ВИХ-25) у відповідності до пунктів 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Основні засади забезпечення національної безпеки і оборони держави визначені Конституцією України.

Приписи статті 17 Конституції України передбачають, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Аналіз зазначеної правової норми дає підстави вважати, що:

-захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та завданням усіх суб`єктів публічної влади;

-оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються передовсім на Збройні Сили України, які є основним суб`єктом забезпечення оборони держави;

-захист державного кордону України як невід`ємна складова системи забезпечення оборони держави покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Прийняті на виконання Конституції України законодавчі акти конкретизують приписи Основного Закону України.

Так, Закон України «Про оборону України» (далі - Закон №1932-ХІІ) встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону № 1932-ХІІ).

Згідно з абзацом п`ятнадцятим частини першої статті 3 Закону № 1932-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підготовка держави до оборони в мирний час включає забезпечення охорони державного кордону України.

Наведені правила узгоджуються із приписами частини другої статті 2 Закону України «Про державний кордон України» (далі - Закон № 1777-ХІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає, що охорона державного кордону України є невід`ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні ДПС України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

Отже, законодавством чітко визначено, що для забезпечення оборони держави органи публічної влади повинні використовувати всі наявні у державі матеріальні ресурси та засоби, включно із землями оборони.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ст. ст. 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст.ст. 20, 21 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі незаконного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати, як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Відповідно до ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 ЗК України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту «ж» ч. 1 ст. 19 ЗК України, землі оборони є однією з категорій земель України за основним цільовим призначенням.

Частиною 2 ст. 77 ЗК України встановлено, що землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

За змістом абз. 2 ч. 3 ст. 77 ЗК України, у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з російською федерацією і республікою білорусь - шириною до 2 кілометрів.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони», військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони», землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Землі прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону належать до земель оборони і використовуються для забезпечення діяльності Державної прикордонної служби України, зокрема, для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд, прикордонних знаків, просік, комунікацій та інших об`єктів. Ці землі мають особливий правовий режим, запроваджений законодавством, і використовуються з обмеженнями, передбаченими для забезпечення національної безпеки та оборони держави на кордоні.

Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025р. у справі № 902/122/24 дійшла висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже, мають обмежену оборотоздатність і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.

Аналогічного підходу притримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 04.09.2024р. у справі № 922/4669/23, від 02.10.2024р. у справі № 444/1011/20, від 15.01.2025р. у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23, від 12.02.2025р. у справі № 902/71/24, а також Касаційний цивільний суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.11.2019р. у справі № 163/2369/16-ц.

Відповідно до Закону № 1777-XII Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 27.07.1998р. № 1147 «Про прикордонний режим» (далі - Постанова № 1147), якою установив уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації ДПС України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (пункт 1), а також затвердив Положення про прикордонний режим (далі - Положення; пункт 3 Постанови № 1147).

За термінологією, яка міститься в п. 2 Положення, прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Окремою ділянкою з особливим призначенням у межах прикордонної смуги є ділянка шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Організація інженерного забезпечення охорони державного кордону здійснюється відповідно до Інструкції з організації інженерного забезпечення державного кордону, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.03.2019р. № 156 (далі - Інструкція № 156).

Відповідно до абз. 5 п. 1 Інструкції №156, інженерне забезпечення охорони державного кордону - це комплекс організаційних та практичних заходів, які здійснюються з метою створення необхідних умов для своєчасного виявлення порушників державного кордону (противника), ефективного застосування озброєння та техніки (заподіяння максимальних утрат противнику), несення служби прикордонними нарядами, прихованого висунення, маневру та розгортання своїх сил, успішного виконання поставлених перед ними завдань, а також підвищення захисту підрозділів (особового складу, бойової та спеціальної техніки) від засобів ураження, ускладнення дій порушників державного кордону (противника).

Згідно з п. 1 глави 2 розділу IV Інструкції №156, в інтересах охорони державного кордону на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону створюється прикордонна інженерна інфраструктура. Лінія прикордонних інженерних споруд включає інженерні загородження, споруди для візуального спостереження, контрольно-слідову смугу, шляхи руху прикордонних нарядів (дорогу, стежку тощо). Залежно від умов місцевості та обстановки на державному кордоні на лінії прикордонних інженерних споруд можуть облаштовуватися інші елементи прикордонної інженерної інфраструктури.

Для забезпечення охорони державного кордону органи охорони державного кордону застосовують невибухові інженерні загородження. Основна їх кількість облаштовується на лінії прикордонних інженерних споруд (пункт 1 глави 3 розділу IV Інструкції № 156).

Земельні ділянки у її межах лінії інженерних прикордонних споруджень - це спеціальної смуги в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, на яких проводиться облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, відповідно до ч. 3 ст. 77 ЗК України віднесені до земель оборони, а отже, можуть належати на праві власності винятково державі та передаватися у постійне користування органам ДПС України.

Отже, законодавство України виокремлює із прикордонної смуги (в її межах) земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України для облаштування та утримання лінії прикордонних інженерних споруд.

Помістивши відповідні правила про земельні ділянки в межах прикордонної смуги, шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону у ст.77 «Землі оборони» ЗК України, встановивши мету виокремлення такої категорії земель - для забезпечення національної безпеки та оборони, дотримання режиму державного кордону, законодавець відніс ці земельні ділянки у межах прикордонної смуги до категорії земель оборони, для яких передбачений особливий режим використання.

Із досліджених матеріалів справи слідує, що станом на час розгляду справи земельна ділянка з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008, площею 10,3823 га, відноситься до земель оборони і незаконно зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за Боринською селищною радою.

Дана ситуація створена, у зв`язку з видачею ГУ Держгеокадастру у Львівській області наказу №48-ОТГ від 15.12.2020р. «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

Проте, із викопіювання з програмного модуля Державного земельного кадастру слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008 розташована на місцевості між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруджень, відтак знаходиться у прикордонній смузі, належить до земель оборони і в силу закону (ст. 77 ЗК України) може перебувати виключно в державній власності.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008 незаконно зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за Боринською селищною радою.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача. із огляду на наступне.

Так, розширення прикордонної смуги до 2 кілометрів від державного кордону було запроваджене Законом України №2952-IX від 24 лютого 2023 року.

В той же час інститут прикордонної смуги, як території з особливим режимом використання земель був нормативно встановлений задовго до внесення змін у 2023 році. Стаття 22 Закону України «Про державний кордон України» у редакції, чинній до змін, внесених Законом №2952-IX, вже передбачала існування прикордонної смуги, порядок її встановлення Кабінетом Міністрів України та особливий режим використання земель у її межах.

Аналогічно, ст.3 Закону України «Про використання земель оборони» у редакції, чинній до змін, внесених Законом України №232-IX від 29.10.2019р., передбачала, що землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування й утримання прикордонних інженерно-технічних споруд, надаються у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Отже, зміни, прийняті Законом №2952-IX у 2023 році, не створили новий правовий режим, а лише уточнили його параметри, зокрема, встановили максимально можливу ширину прикордонної смуги до 2 кілометрів для кордону з російською федерацією та Республікою Білорусь.

Юридичний статус земель у межах прикордонної смуги, як земель оборони, що відповідно до ч. 2 ст. 77 ЗК України можуть перебувати виключно у державній власності, існував незалежно від цих змін.

Визначальним є факт розташування земельної ділянки у межах прикордонної смуги, що підтверджено матеріалами справи, а не конкретна ширина смуги у законі на момент передачі.

Тому, і до внесення змін 2023 року, спірна ділянка перебувала у межах прикордонної смуги, а відтак у силу закону належала до земель оборони та могла перебувати у державній власності.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».).

За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року № 910/10987/18, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».).

За змістом ст. ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

Даний спір має приватноправовий характер, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом прокуратурою цивільного права позивача у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 23 січня 2019 року у справі № 821/1297/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року по справі № 914/2350/18 (914/608/20) зазначила, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право (пункти 122 - 123).

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника державу в особі позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025р. у справі №902/122/24, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово - правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально - правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20).

У зв`язку з цим, враховуючи положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для забезпечення державі дійсної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, прокурор звертається до суду з даним позовом з ефективним способом захисту порушеного права, а саме: скасування державної реєстрації права комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008, що розташована у межах прикордонної смуги на території Самбірського району Львівської області, за Боринською селищною радою на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з одночасним визнанням права державної власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Львівської обласної державної (військової) адміністрації.

Суд, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, дійшов висновку про незаконне перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності Боринської селищної ради, а відтак порушення майнових прав позивача, тому позов слід задовольнити.

За таких обставин позов прокурора підлягає задоволенню.

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені, як такі, що на результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, з наведених вище підстав, впливу не мають.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена прокурором сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №1485 від 01.10.2025р. на суму 2 422,40 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 10,3823 га з кадастровим номером 4625586500:03:000:0008, що розташована у межах прикордонної смуги на території Самбірського району Львівської області, за Боринською селищною радою (місцезнаходження: Україна, 82547, Львівська обл., Самбірський р-н, селище Бориня, вул.Франка Івана, будинок 27; ідентифікаційний код - 05290787) на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Трача В.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.05.2021р. №58434971, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Львівської обласної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, площа Андрія Парубія, 1; ідентифікаційний код - 00022562).

3.Стягнути з Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області (місцезнаходження: Україна, 82547, Львівська обл., Самбірський р-н, селище Бориня, вул.Франка Івана, будинок 27; ідентифікаційний код - 05290787) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код 38326057, отримувач: Державна казначейська служба України, м.Київ, код банку 820172, рахунок UA238201720343120001000082783) 2 422,40 грн. судового збору.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 24.08.2026р.

Суддя Король М.Р.