Рішення № 139287015, 27.08.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1941/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технорішення" (м. Київ)

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (Київська обл., Обухівський р-н., смт. Козин)

про стягнення 468 118,68 грн,

Суддя Іванов А.В.

Секретар судового засідання Стадник А.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технорішення" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 468 18,68 грн, з яких: 385 296,60 грн заборгованості за Договором про закупівлю (поставку) товарів № 13/34, 29 990,74 грн пені, 38 848,79 грн інфляційних втрат та 13 982,55 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.07.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків.

06.07.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.07.2026 відкрито провадження у справі №911/1941/26, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заяв та клопотань.

21.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач підтверджує наявність заборгованості та клопоче про застосування судом права на зменшення нарахованої пені на 99,9%.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодезначення для економіки і безпеки Кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технорішення" (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (Трипільська ТЕС ПАТ "Центренерго") (Покупець) було укладено Договір про закупівлю (поставку) товарів №13/34 (далі Договір), за умовами п. 1.1, 1.2 якого позивач зобов`язується поставити відповідачу товари (продукцію) згідно умов договору, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити Продукцію, що поставляється відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору, найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики Продукції зазначені в Додатку № 1 до договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2024) загальна вартість продукції складає 4 072 255,20 грн; у тому числі ПДВ (20%) 678 709,20 грн. З яких 3 686 958,60 грн, в тому числі ПДВ -20 % - 614 493,10 грн здійснюється за рахунок асигнувань державного бюджету та оплачується в межах 2024 (по 31.12.2024); 385 296,60 грн, в тому числі ПДВ 20% - 64 216,10 грн здійснюється за рахунок власних коштів.

Згідно з п. 2.5 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2024) оплата вартості Продукції Запасні частини та прилади здійснюється солідарно: за рахунок власних коштів та коштів держаного бюджету. Розрахунки з Постачальником здійснюються Покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника в наступному порядку: протягом 30 календарних днів після підписання акту приймання передачі Продукції.

Фактичний об`єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці Покупця, яка є невід`ємною частиною даного Договору. При цьому Покупець на підставі своїх письмових заявок, в межах запланованого в Договорі обсягу Продукції, має право перерозподіляти Продукцію між вантажоотримувачами без додаткового погодження з Постачальником (п. 3.3. Договору).

Пунктом 5 Додатку № 1 до Договору (редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2024) строк поставки: протягом 45 календарних днів з дати отримання Постачальником письмової заявки Покупця у період з дати укладання Договору по 31.03.2025.

Сторони у п. 5.3 Договору погодили, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками Сторін Акту приймання-передачі продукції. В разі якщо фактична передача продукції і дата підписання Акту приймання передачі продукції не співпадають - до підписання Акту приймання передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою Покупцю на відповідальне зберігання.

Відповідно до п. 12.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2024) даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.03.2025.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з купівлі-продажу товару.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 385 296,60 грн, що підтверджується відповідними накладними (№ 122 від 23.10.2024, № 139 від 15.11.2024, № 140 від 03.12.2024, № 149 від 19.12.2024, №1 від 21.02.2025, № 5 від 11.03.2025, № 4 від 11.03.2026) та Актами приймання передачі продукції.

Відповідач зобов`язання щодо здійснення розрахунків у погоджений Договором строк належним чином не виконав, несплаченим залишився товар у загальному розмірі 385 296,60 грн, які пред`явлено позивачем до стягнення в судовому порядку.

Доказів сплати відповідачем заборгованості за Договором у розмірі 385 296,60 грн до матеріалів справи сторонами не надано.

Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 29 990,74 грн пені, 38 848,79 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 13 982,55грн.

Пунктом 9.6. Договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати Продукції покупець сплачує Постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.

Водночас суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд звертає увагу на те, що неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання і не може лягати непомірним тягарем на боржника й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, врахувавши клопотання відповідача про зменшення нарахованих штрафних санкцій на 99,9 %, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені на 99,9% до 2,99 грн.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та не спростованими належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак позов підлягає частковому задоволенню, у зв`язку зі зменшенням судом суми нарахованих відповідачу штрафних санкцій на 99,9 %.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська обл., Обухівський р-н. смт. Козин, вул. Рудиківська, буд. 49; ідентифікаційний код 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технорішення" (01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 28; ідентифікаційний код 36782316) 385 296 (триста вісімдесят п`ять тисяч двісті дев`яносто шість) грн 60 коп. заборгованості, 2 (дві) грн 99 коп. пені, 38 848 (тридцять вісім тисяч вісімсот сорок вісім) грн 79 коп. інфляційних втрат, 13 982 (тринадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят дві) грн 55 коп. 3% річних та 5 618 (п`ять тисяч шістсот вісімнадцять) грн 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя А.В. Іванов