Рішення № 139286851, 27.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.08.2026Справа № 910/3053/26 (910/8348/26)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко»

(ідентифікаційний код: 20390397) в особі розпорядника майна боржника арбітражної керуючої Козловської Діани Валеріївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел»

(ідентифікаційний код: 36705378)

про визнання правочину недійсним та стягнення грошових коштів

у межах справи № 910/3053/26

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс»

(ідентифікаційний код: 38421401)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко»

(ідентифікаційний код: 20390397)

про банкрутство

Суддя Омельченко Л.В.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс» (ідентифікаційний код: 38421401) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» (ідентифікаційний код: 20390397) на стадії розпорядження майном боржника.

07.07.2026 розпорядник майна боржника арбітражна керуюча Козловська Д.В. звернулася до Господарського суду м. Києва із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, у якій вона просить суд вжити заходи забезпечення майбутнього позову шляхом накладення арешту на грошові кошти як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що міститься на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, зокрема, на рахунках:

- НОМЕР_1 в АТ "КРЕДI АГРIКОЛЬ БАНК" МФО банку 300614, валюта рахунку 980;

- НОМЕР_2 в АТ "ПРОКРЕДИТ БАНК" МФО 320984, валюта рахунку 980 ;

- НОМЕР_2 в АТ "ПРОКРЕДИТ БАНК" МФО 320984, валюта рахунку 978 ;

- НОМЕР_5 в АТ "ПРОКРЕДИТ БАНК" МФО 320984, валюта рахунку 980 ;

- НОМЕР_2 в АТ "ПРОКРЕДИТ БАНК" МФО 320984, валюта рахунку 840 ;

- НОМЕР_7 в АТ КБ "ПриватБанк" МФО 305299, валюта рахунку 840 ;

- НОМЕР_8 в АТ КБ "ПриватБанк" МФО 305299, валюта рахунку 978 ;

- НОМЕР_9 в АТ КБ "ПриватБанк" МФО 305299, валюта рахунку 980 ;

- НОМЕР_10 в АТ КБ "ПриватБанк" МФО 305299, валюта рахунку 980 ;

- НОМЕР_11 в АТ "ПРОКРЕДИТ БАНК" МФО 320984 валюта рахунку 980;

- в Філії ГОЛОВНОГО УПРАВЛIННЯ ПО АТ ОЩАД М.КИЇВ МФО 322669, валюта рахунку 980 ;

- НОМЕР_12 в Філії ГОЛОВНОГО УПРАВЛIННЯ ПО АТ ОЩАД М.КИЇВ МФО 322669;

- валюта рахунку 980, НОМЕР_2 в АТ "ПРОКРЕДИТ БАНК" МФО 320984, валюта рахунку 826 ;

- НОМЕР_14 в АТ КБ "ПриватБанк" МФО 305299, валюта рахунку 980 ;

- в АТ КБ "ПриватБанк" МФО 305299, валюта рахунку 980 ;

- НОМЕР_2 в АТ КБ "ПриватБанк" МФО 305299, валюта рахунку 643,

але не виключно, та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСЕЛ», або підлягають сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСЕЛ» і знаходяться на його рахунках або рахунках інших осіб в будь-яких банківських установах в межах ціни позову у розмірі 6 000 000,00 грн.

За результатами здійснення автоматизованого розподілу судової справи її було передано судді Омельченку Л.В. на розгляд у межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко».

Ухвалою суду від 07.07.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» про забезпечення позову задоволено.

14.07.2026 розпорядник майна боржника арбітражна керуюча Козловська Д.В. звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел», в якому просить суд:

- визнати недійсним з моменту укладення Договір № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024, укладений між Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармасел»;

- стягнути грошові кошти в сумі 6 000 000,00 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко»;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» всі понесені судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час виконання своїх повноважень, розпорядником майна боржника виявлено декілька фраудаторних правочинів, укладених Боржником, зокрема, одним із таких правочинів є договір № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024. Позивач вважає, Боржником укладено договір з безоплатного відчуження майна, без зустрічного виконання і компенсації, до спірних правовідносин слід застосовувати норми законодавства, що регулюють відносини дарування, договір був укладений за відсутності у представника Боржника достатнього обсягу повноважень, необхідних для укладення такого договору. При цьому, позивач зазначає, що правочин був вчинений боржником до відкриття провадження у справі, він не відповідає критерію розумності, вчинений за наявності невиконаних зобов`язань перед кредиторами, може бути кваліфікований як зловживання правом і має всі ознаки фраудаторності.

Зазначене, на думку позивача, є підставою для визнання Договору № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024 недійсним. Оскільки в результаті виконання спірного Договору № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024 позивачем було здійснено перерахування коштів на користь відповідача у розмірі 6 000 000,00 грн, похідною є вимога про стягнення грошових коштів у розмірі 6 000 000,00 грн.

Ухвалою суду від 15.07.2026 у межах справи про банкрутство № 910/3053/26 прийнято до розгляду позовну заяву розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» арбітражної керуючої Козловської Діани Валеріївни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» про визнання правочину недійсним та стягнення грошових коштів та відкрито провадження у справі № 910/3053/26 (910/8348/26); справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

31.07.2026 від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» надійшов відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

05.08.2026 від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» надійшло клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

05.08.2026 від позивача - розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» арбітражної керуючої Козловської Діани Валеріївни надійшла відповідь на відзив.

05.08.2026 від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» надійшло клопотання про об`єднання справ № 910/3053/26 (910/8348/26) та № 910/3053/26 (910/8352/26) в одне провадження.

11.08.2026 від розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» арбітражної керуючої Козловської Діани Валеріївни надійшли заперечення проти клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

17.08.2026 від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких повідомлено про докази, які не можуть бути надані в установлений строк, підтримано раніше заявлене клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, про продовження строку для подання доказів.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» про здійснення розгляду справи з повідомленням сторін, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.

За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження. Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

- характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Так, суд звертає увагу відповідача, що за правилами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства позовні заяви у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження. Тобто, вбачається, що для зазначених категорій справ законодавець визначив спрощений порядок розгляду.

Спрощене провадження, як і загальне позовне провадження спрямовані на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження не є провадженням, в якому розглядаються безспірні вимоги. Отже, відповідач не позбавлений можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, не позбавлений можливості надавати суду свої докази на спростування вимог позивача у строки, визначені судом або законом, заявляти відповідні клопотання та в повній мірі користуватися правами, передбаченими ГПК України.

З урахуванням викладеного, зважаючи на приписи ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, взявши до уваги категорію та складність спору, обсяг та характер поданих доказів у справі, суд дійшов висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі суд не вимагають проведення судового засідання з викликом (повідомленням) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, тому клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін задоволенню не підлягає.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» про об`єднання справ № 910/3053/26 (910/8348/26) та № 910/3053/26 (910/8352/26) в одне провадження, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

Так, в обґрунтування клопотання відповідач - ТОВ «Фармасел» зазначає, що провадження в обох зазначених справах відкрито в один день - 15 липня 2026 року, обидві справи перебувають у провадженні одного судді Господарського суду міста Києва (суддя Омельченко Л.В.) та розглядаються в межах однієї справи про банкрутство № 910/3053/26; розгляд жодної із цих справ по суті не розпочато. Обидві справи стосуються позовів одного й того самого позивача (Боржника в особі Розпорядника майна) до одного й того самого відповідача - ТОВ «ФАРМАСЕЛ». Позовні вимоги в обох справах є однорідними та пов`язаними підставами виникнення: в обох справах оспорюються правочини, вчинені Боржником на користь ТОВ «ФАРМАСЕЛ» на шкоду кредиторам (фраудаторні правочини), з одних і тих самих правових підстав.

Розпорядник майна боржника, яка діє в інтересах ТОВ «НІКО», арбітражна керуюча Козловська Д.В. не погодившись з доводами, наведеними ТОВ «ФАРМАСЕЛ» щодо клопотання про об`єднання справ № 910/3053/26 (910/8352/26) та № 910/3053/26 (910/8348/26) в одне провадження, зазначила, що з огляду на предмети оскаржуваних правочинів у справах, вони мають різну правову природу, підпадають під регулювання різних положень законодавства, вчинені у різні періоди часу, за різного фінансового стану Боржника, різними представниками Боржника, за обставин, що вирізняються, які підтверджуються заявами різних свідків. Їхня недійсність заявлена за різними підставами, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства, оскільки для оскарження договорів дарування передбачена окрема норма ч. 2 ст. 42 КУзПБ, яка не застосовується до спору щодо оскарження правочину в межах справи № 910/3053/26 (910/8352/26). Враховуючи викладене, просила суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про об`єднання справ в одне провадження.

Так, згідно з ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої

залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відповідно до ч. 2 ст. 173 ГПК України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:

1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Дослідивши клопотання ТОВ «Фармасел» про об`єднання справ в одне провадження, заперечення позивача, судом встановлено, що спільний розгляд справ № 910/3053/26 (910/8352/26) та № 910/3053/26 (910/8348/26) є недоцільним та призведе до порушення принципу процесуальної економії.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.02.2019 у справі № 910/12225/18, від 11.12.2019 у справі № 922/2161/19, від 02.12.2020 у справі № 910/11061/20, від 14.04.2021 у справі № 910/18436/20 та від 09.06.2021 у справі № 922/445/21, у яких Верховний Суд наголошує, що об`єднання вимог, які мають різну правову природу, різні юридичні підстави та різний предмет доказування, є недопустимим і порушує статтю 173 ГПК України.

Отже, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову ТОВ «Фармасел» у

Задоволенні клопотання про об`єднання справ № 910/3053/26 (910/8348/26) та № 910/3053/26 (910/8352/26) в одне провадження.

Розглянувши матеріали позовної заяви розпорядника майна боржника арбітражної керуючої Козловської Д.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» про визнання договору недійсним у межах справи № 910/3053/26 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» (ідентифікаційний код: 20390397), а також інші заяви сторін по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармасел» було укладено договір № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги, згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко» надало Товариству з обмеженою відповідальністю «Фармасел» грошові кошти у вигляді безповоротної фінансової допомоги в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

У пункті 1.3 договору встановлено, що мовами Договору не передбачено повернення грошових коштів, а також не передбачено будь-якого виду компенсацій з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» за отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» грошові кошти.

Безповоротна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 6 000 000,00 гривень. Безповоротна фінансова допомога надається не пізніше, ніж через 10 календарних днів із дати підписання такого Договору. Безповоротна фінансова допомога надається на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (пункти 2.1, 2.3 договору).

Як встановлено судом, спірний договір з боку ТОВ «Ніко» підписаний заступником директора з правових питань Іванченком Валерієм Анатолійовичем на підставі довіреності № 279 від 26.04.2023, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваль К.О., копія якої долучена до матеріалів справи.

Зі сторони ТОВ «Фармасел» спірний договір підписано директором ОСОБА_2.

Згідно банківської виписки, наданої позивачем, 26.11.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко» було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фармасел» суму у розмірі 3 000 000,00 грн з призначенням платежу «безповоротна фінансова допомога згідно договору № 1-з24 від 20.11.2024» та суму у розмірі 3 000 000,00 грн з призначенням платежу «безповоротна фінансова допомога згідно договору № 1-з24 від 20.11.2024».

Отже, з боку позивача на виконання спірного договору було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у загальній сумі розміром 6 000 000,00 грн в якості безповоротної фінансової допомоги згідно договору № 1-з24 від 20.11.2024.

Позивач уважає, що договір № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024 по суті є договором дарування зважаючи на те, що відбулось відчуження грошових коштів безоплатно, без компенсації, без повернення; вчинення такого договору є окремою підставою для недійсності згідно ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства; підписання договору № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024 відбулось за відсутності у довіреності представника Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО» повноважень щодо дарування, зазначення імені, найменування або реквізитів сторони обдарованого, як передбачено ч. 4 ст. 720 Цивільного кодексу України, за відсутності в установчих документах товариства прямого права здійснювати дарування як встановлено ч. 4 ст. 720 Цивільного кодексу України; що укладання договору № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024 потребувало ухвалення учасниками товариства рішення про надання згоди на укладання значного правочину; оскільки на час укладення спірної угоди існували невиконані зобов`язання перед кредиторами, за позицією позивача, укладення договору з безоплатного відчуження активів боржника було спрямоване на уникнення виконання зобов`язань, в силу чого, є на думку позивача, фраудаторним.

Позивачем долучено до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_1 , який підписав спірний договір від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко», складену 12.06.2026 та посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заган М.А., зареєстровано в реєстрі за № 381. У своїй заяві ОСОБА_1 стверджує, що він представляв товариство на період відсутності директора позивача через його мобілізацію та виконував вказівки щодо укладення та підписання договору № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024 від громадянина ОСОБА_2 , який на момент вчинення спірного правочину був директором відповідача.

Позивачем повідомлено, що ним було отримано від ОСОБА_1 скан-копію протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Ніко» № 01/11-24 від 01.11.2024 про надання згоди на вчинення значних правочинів та схвалення всіх значних правочинів, раніше вчинених товариством позивача. Копія цього протоколу долучена позивачем до матеріалів справи. З тексту протоколу вбачається, що загальні збори учасників ТОВ «Ніко» було проведено 01.11.2024 у Київській області, смт. Клавдієво-Тарасове, у зборах приймав участь учасник, що володіє 65% у статутному капіталі товариства, громадянин ОСОБА_3 , який був обраний головою зборів та підписав протокол.

Як стверджується позивачем та не заперечується відповідачем, на час вчинення спірного договору єдиним учасником ТОВ «Ніко», що володів часткою у статутному капіталі у розмірі 65%, був громадянин ОСОБА_3 .

В обґрунтування своєї позиції позивач до позову додає заяву свідка ОСОБА_4 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перцовою М.Г., 13.07.2026 зареєстровано в реєстрі за № 478. ОСОБА_4 на момент укладення спірного договору був директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» та видав довіреність представнику позивача ОСОБА_1 .

Також позивач долучив заяву свідка ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шемчук Н.Б. 16.06.2026, зареєстровано в реєстрі за № 120. ОСОБА_3 на момент укладення спірного правочину був єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко».

Згідно заяв свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 їм не було відомо як про проведення товариством загальних зборів учасників, на яких погоджувались умови вчинення значного правочину, так і невідомо про укладення договору № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024. А у своїй заяві ОСОБА_3 стверджує, що не підписував протокол загальних зборів учасників ТОВ «Ніко» № 01/11-24 від 01.11.2024 про надання згоди на вчинення значних правочинів та схвалення всіх значних правочинів, раніше вчинених товариством позивача.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Статтею 88 Господарського процесуального кодексу України встановлено: « 1. Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. 2. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. 3. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.».

Заяви свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 узгоджуються з приписами ст. ст. 73, 88 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріали справи містять висновок почеркознавчої експертизи № 758/07.2026 від 16.07.2026, складений ТОВ «Український центр експертизи та оцінки», згідно з яким досліджено підпис ОСОБА_3 на копії протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Ніко» № 01/1124 від 01.11.2024. За висновком експерта підпис від імені Голови зборів учасників ТОВ «НІКО» ОСОБА_3 , зображення якого міститься у рядку «Голова зборів ОСОБА_3 » у технічній копії протоколу загальних зборів учасників ТОВ «НІКО» № 01/1124 від 01.11.2024, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Суд приймає до уваги висновок почеркознавчої експертизи № 758/07.2026 від 16.07.2026, складений ТОВ «Український центр експертизи та оцінки».

Згідно відомостей останньої річної фінансової звітності позивача, що передувала даті укладення спірного договору, а саме: 31.12.2023, вартість активів становила 166 045,5 тис. грн, а вартість зобов`язань - 188 527,5 тис. грн, тобто вартість майна (чистих активів) позивача на початок 2024 року становила від`ємне значення - мінус 22 382,00 тис. грн, а отже в силу статей 98, 190 Цивільного кодексу України, ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» для укладення договору з відчуження майна на суму 6 000 000,00 грн потребувалось рішення компетентного органу позивача.

Висновки про зниження фінансових показників, загальної вартості активів та інших показників за період з 01.01.2020-30.09.2024 також підтверджуються наданим позивачем Звітом про фінансовий стан ТОВ «Ніко», розробленим ТОВ «Бюро арбітражного керування», який долучено до матеріалів справи. З цього звіту слідує, що поточна платоспроможність мала від`ємне значення протягом всього періоду.

Отже, на переконання позивача під час укладання договору № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024 мало місце перевищення повноважень представником позивача, оскільки статутом позивача та довіреністю не передбачено права безоплатно передавати (дарувати) майно, а отже його було вчинено за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, передбаченої ст. 203 Цивільного Кодексу України, що порушує імперативні норми, які регулюють правовідносини з дарування, а відчуження грошових коштів відбулось без економічної мети та є недобросовісним виведення активів позивача.

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд визнати з моменту укладення договір № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024 недійсним та стягнути перераховані відповідачу грошові кошти.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами відповідач надав суду відзив на позов, у якому посилається на те, що між позивачем та відповідачем існувала багаторічна господарська співпраця і оспорюваний договір є таким, що укладений з компенсаційною метою і був направлений на компенсацію реальних майнових втрат контрагента, а саме: витрати із утилізації неякісної продукції ТОВ «Ніко», її зберігання, розподіл, витрати на безоплатну передачу продукції ТОВ «Ніко» як благодійної допомоги закладам охорони здоров`я тощо. Відповідач наводить в якості доказів регістри бухгалтерського обліку та фінансову звітність, відповідно до показників якої, за твердженням ТОВ «Фармасел», протягом 2020-2024 років ним було утилізовано простроченої і бракованої продукції ТОВ «Ніко» вартістю близько 11,6 млн. грн. Як зауважує сам відповідач, жодних вимог відповідач позивачу не пред`являв.

Відповідач - ТОВ «Фармасел» також стверджує, що фінансові показники ТОВ «Ніко» з 2020 послідовно покращувались завдяки співпраці з відповідачем.

У відповіді на відзив, окрім наведених у позові аргументів, позивач також долучив висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою розпорядника майна ТОВ «Ніко», а також інформацію Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетину державного кордону громадянином ОСОБА_3 , з якого слідує, що він не перебував в Україні під час проведення загальних зборів учасників ТОВ «Ніко», на яких розглядалось питання надання згоди та погодження умов укладення спірного договору.

Відповідач у своїх запереченнях на відповідь позивача на відзив додатково звернув увагу на питання, які не були висвітлені у відповіді на відзив позивача, зокрема, пов`язаність свідка ОСОБА_3 з кредиторами та ще раз навів розрахунки власного пояснення платежу за спірним договором.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину наведені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої, зокрема, визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 ЦК України). А волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).

Як зазначено у статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту прав та інтересів за статтею 16 ЦК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Зокрема, відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, містяться у статті 203 ЦК України, згідно положень якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність. В свою чергу правила частина 2 та частина 3 статті 13 ЦК України встановлюють, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем укладено договір про надання безповоротної фінансової допомоги, відповідно до якого одна сторона передає грошові кошти іншій стороні без зустрічного надання, тобто безоплатно. З аналізу положень спірного договору немає підстав вважати, що його виконання свідчить про здійснення будь-якої компенсації або відшкодування витрат однієї із сторін другій стороні, оскільки сторони досягли згоди щодо безоплатної передачі коштів, без будь-якого виду компенсацій (пункти 1.3, 2.2. спірного договору).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що назва договору не має значення, якщо за умовами та суттю це зовсім інший тип угод, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21 міститься правова позиція, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добровільно.

Оскільки сторони спірного договору досягли згоди про безповоротне надання, відбулось фактичне виконання договору, а саме: оскільки позивач здійснив безоплатне перерахування грошових коштів відповідачу згідно спірного договору, можна дійти висновку, що правовідносини сторін слід розцінювати як дарування і застосовувати до них відповідні норми закону про дарування.

Так, у ч. 3 ст. 720 ЦК України встановлено, що підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Статутом позивача, затвердженим загальними зборами учасників ТОВ «Ніко» від 30.11.2014, який діяв на момент укладення спірного договору, копія якого долучена до матеріалів справи, не передбачено право виконавчого органу товариства здійснювати правочини з безоплатного відчуження майна, у тому числі, дарування майна.

Суд погоджується з тим, що положення довіреності, виданої директором позивача, на підставі якої було вчинено спірний правочин, як і статутні документи, не містять повноважень з безоплатної передачі майна товариства. Також у тексті довіреності відсутні реквізити, які є обов`язковими в силу м ч. 4 ст. 720 ЦК України для вчинення подібного роду правочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Як слідує з матеріалів справи, повноваження з вчинення правочину з безоплатної передачі грошових коштів в особи, яка підписала договір та яка видала довіреність були відсутні.

Не можна вважати перерахування грошових коштів позивачем як схвалення спірного договору органом, до компетенції якого відноситься прийняття рішення про надання згоди на укладення такого роду договорів, оскільки відповідачем не спростовано доводів позивача про відсутність факту проведення загальних зборів учасників позивача, на яких було прийнято відповідне рішення, не надано доказів, які б свідчили про наявність відповідного рішення, його підписання компетентною особою тощо.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладено без необхідного обсягу цивільної дієздатності у представника позивача, що суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, ч. ч. 1, 2 ст. 203, ч. 2 ст. 207, ч. ч. 3, 4 ст. 720 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

У той же час, суд не приймає до уваги доводи відповідача в частині компенсаційної природи спірного договору, оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір не містить відповідних положень, які свідчили б про існування зустрічного майнового надання.

Не знаходять підтвердження у матеріалах справи і посилання відповідача на те, що спірний договір укладено для врегулювання розрахунків сторін спору з поставки неякісної продукції та втрат від утилізації товару, так як відносини щодо передання товару неналежної якості врегульовано нормою статті 678 Цивільного кодексу України.

У свою чергу, провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Відповідно до частини другої та третьої статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Отже, окремою підставою для визнання правочину недійсним у справах про банкрутство, є укладення боржником угод дарування, яким як зазначалось вище, за правовою природою є спірний договір про надання безоплатної фінансової допомоги.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, на дату виникнення спірних правовідносин керівник ТОВ «Ніко» ОСОБА_4 був одночасно заступником з правових питань ТОВ «Фармасел», а керівник та бенефіціар ТОВ «Фармасел» ОСОБА_2. до 01.11.2017 був керівником ТОВ «Ніко» та одним із його учасників, як і ОСОБА_5, про що свідчать відповідні відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяги з якого долучені до матеріалів справи.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (у редакції на час вчинення спірного правочину) суб`єкт господарювання-юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб`єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

Контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання. Пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Зокрема, пов`язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.

Оскільки єдиним покупцем всіх вироблених товарів (лікарських засобів) ТОВ «Ніко» з 2022 року є ТОВ «Фармасел», а отже останнє визначає умови господарської діяльності Боржника, ТОВ «Фармасел» в силу Закону України «Про захист економічної конкуренції» здійснює контроль над Боржником (докази протилежного відсутні в матеріалах справи). Як свідчать заяви свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , безпосередній вирішальний вплив на господарську діяльність ТОВ «Ніко», а також повний контроль за всіма без виключення аспектами господарської діяльності ТОВ «Ніко» здійснювався засновниками ТОВ «Фармасел» ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який також є директором ТОВ «Фармасел», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяги з якого долучені до матеріалів справи. Як стверджується позивачем та не спростовано відповідачем, рішення про укладення спірного договору приймалось одноособово відповідачем в особах його учасників ОСОБА_5 , а також ОСОБА_2 , який також є директором товариства відповідача.

Викладені обставини свідчать про створення перешкод у подальшому стягненні існуючої перед АТ «КБ «Союз» (Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс») та іншими кредиторами заборгованості; перерахування грошових коштів відбувалось від Боржника - ТОВ «Ніко» до ТОВ «Фармасел», яке здійснює контроль над Боржником. Отже, на переконання Позивача до відкриття провадження у справі про банкрутство № 910/3053/26 Боржником був вчинений фраудаторний правочин.

Недійсним є будь-який правочин, який порушує засади справедливості, добросовісності, та сторони якого при укладенні правочину допустили зловживання правами на шкоду третіх осіб. Така думка підтверджується висновками, які викладені в постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 913/401/20, де колегія суддів зазначила, що формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17). Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 міститься правова позиція, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/ неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

У постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначив, що: « 88. Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору. 89. Цей термін походить від англ. «FRAUD» - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом, тих категорій і понять, які вони називають.». У цій самі постанові палата зазначила наступне: « 125. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника....».

З наведеного слідує, що «фраудаторний» правочин, як такий, який вчинено на шкоду третій особі», відповідає ознакам недійсності, наведеним у статті 215 ЦК України та може бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Крім того, як неодноразово наголошувалось Верховним Судом, для цілей визнання правочину боржника з відчуження свого майна фраудаторним, не є обов`язковим факт настання строку виконання зобов`язання перед кредитором на момент укладення такого правочину. Важливою є сама по собі наявність зобов`язання, яке з огляду на приписи статтей 11, 509 ЦК України виникає з моменту укладення договору, адже вже у момент виникнення зобов`язання (укладення договору з кредитором) боржник усвідомлює невідворотність настання строку виконання відповідного зобов`язання у майбутньому та може вчиняти дії, спрямовані на недобросовісне зменшення своїх активів з метою їх убезпечення від стягнення кредитором у майбутньому.

Під час укладання спірного договору № 1-зп про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024 ТОВ «Ніко» мало грошові зобов`язання, які не були погашені, а саме: не була погашена заборгованість перед ТОВ «Схід Фінанс» в сумі 69 640 574,20 грн за кредитним договором, строк оплати цієї заборгованості на час вчинення спірного правочину є таким, що настав.

У постанові від 26.05.2021 у справі № 727/2525/20 Верховний Суд нагадав висновок Верховного Суду у справі № 922/1903/18 про те, що боржник, який вчиняє дії пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.092021 у справі № 21/896/2011 (№ 913/45/20) інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, на переконання позивача, до відкриття провадження у справі про банкрутство № 910/3053/26 Боржником був вчинений фраудаторний правочин, який має окремі підстави для визнання його недійсним:

- перерахування грошових коштів здійснено з метою штучного виведення ліквідного майна (грошових коштів) та ухилення від стягнення існуючої на момент вчинення спірного правочину заборгованості перед АТ «КБ «СОЮЗ» (Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс») у сумі 1 527 676,01 доларів США 01 центів, що супроводжувалося наступними обставинами:

- перерахування грошових коштів здійснювалось після настання строку виконання зобов`язання перед АТ «КБ «СОЮЗ» (Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс») (17 лютого 2015 року);

- ТОВ «Фармасел», яке здійснювало контроль щодо ТОВ «Ніко» усвідомлювало ризик можливості стягнення заборгованості перед АТ «КБ «СОЮЗ» (Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс»);

- перерахування грошових коштів здійснювалось на користь ТОВ «Фармасел», яке здійснювало контроль щодо ТОВ «Ніко»;

- спірний правочин не відповідає критерію розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, тобто, не мало на меті добросовісне виконання Боржником зобов`язань перед АТ «КБ «СОЮЗ» (Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс») у сумі 1 527 676,01 доларів США 01 центів та інших, а фактично було направлено на зменшення розміру активів (грошових коштів) ТОВ «Ніко» та уникнення виконання ним зобов`язань перед АТ «КБ «СОЮЗ» (Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс»).

Крім цього, в цій ситуації наявна зловмисна домовленість між особами, які безпосередньо брали участь у вчиненні спірного правочину, діючи узгоджено з метою досягнення протиправного результату. Спірний правочин, який за правовою природою є договором дарування, був вчинений у строк, встановлений у ст. 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вирогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника і у відповідності до ч. 2 ст. 42 КУзПБ має бути визнаний недійсним.

Отже, проаналізувавши договір 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024, суд дійшов висновку, що оскаржуваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства і є підстави для визнання його недійсним. Відповідно, є підстави для задоволення вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 6 000 000,00 грн з відповідача, які були перераховані на виконання незаконного правочину.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши докази, надані сторонами, за своїм внутрішнім переконанням, об`єктивно встановивши обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» в особі розпорядника майна боржника арбітражної керуючої Козловської Діани Валеріївни.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Дослідивши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» про скасування заходів забезпечення позову, суд уважає його необґрунтованим, оскільки відповідачем не доведено, що у застосуванні заходів забезпечення позову у справі № 910/3053/26 (910/8348/26) відпала потреба, тому суд не вбачає правових підстав для скасування вжитих судом ухвалою від 07.07.2026 заходів забезпечення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів, позиція суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення формулювання рішень.

Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» (ідентифікаційний код: 20390397) в особі розпорядника майна боржника арбітражної керуючої Козловської Діани Валеріївни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» (ідентифікаційний код: 36705378) про визнання недійсним договору № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармасел», а також стягнення грошових коштів - задовольнити.

2. Визнати недійсним договір № 1-з24 про надання безповоротної фінансової допомоги від 20.11.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко» (ідентифікаційний код: 20390397) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармасел» (ідентифікаційний код: 36705378).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» (ідентифікаційний код: 36705378, адреса: 07408, Київська область, село Квітневе, вулиця Прорізна, будинок 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» (ідентифікаційний код: 20390397, адреса: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 34) суму грошових коштів у розмірі 6 000 000,00 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» (ідентифікаційний код: 36705378, адреса: 07408, Київська область, село Квітневе, вулиця Прорізна, будинок 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» (ідентифікаційний код: 20390397, адреса: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 34) судовий збір у сумі 72 000,00 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» (ідентифікаційний код: 36705378, адреса: 07408, Київська область, село Квітневе, вулиця Прорізна, будинок 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» (ідентифікаційний код: 20390397, адреса: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 34) судовий збір у сумі 2 662,50 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» (ідентифікаційний код: 36705378, адреса: 07408, Київська область, село Квітневе, вулиця Прорізна, будинок 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко» (ідентифікаційний код: 20390397, адреса: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 34) судовий збір у сумі 1 664,00 грн.

7. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасел» (ідентифікаційний код: 36705378) про скасування заходів забезпечення позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом двадцяти днів з дня його проголошення до або через відповідні суди. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 27.08.2026.

Суддя Л.В. Омельченко