Рішення № 139286740, 26.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.08.2026Справа № 910/7081/26Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-А" (37200, Полтавська область, Миргородський район, місто Лохвиця, вулиця Перемоги, будинок 4; ідентифікаційний код 43607340)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група К.С.Т." (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 13, офіс 4; ідентифікаційний код 31454095)

про стягнення 17 500,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігма-А" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група К.С.Т." про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 17 500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 позовну Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-А" залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду.

19.06.2026 через підсистему «Електронний суд» на виконання вищевказаної ухвали суду, від позивача надійшли заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13 червня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігма-А" (далі - ТОВ «СІГМА-А», позивач) здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 17 000,00 грн на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група К.С.Т." (далі - ТОВ «КСТ», відповідач).

Зазначений платіж підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 426 від 13.06.2024, виконаною через АТ «КРЕДОБАНК». Рахунок позивача-платника: НОМЕР_1 в АТ «КРЕДОБАНК»; рахунок відповідача-отримувача: НОМЕР_2 в АТ «КРЕДОБАНК».

У призначенні платежу вказано: «Надання поворотної фін допомоги дог 01.06.2024р».

Водночас, позивач у позовній заяві стверджує, що договір про надання поворотної фінансової допомоги від 01.06.2024 між ТОВ "Сігма-А" та ТОВ «КСТ» ніколи не укладався та не існує. Будь-яких інших правових підстав для набуття ТОВ «КСТ» зазначених коштів також не існує.

24 квітня 2026 року ТОВ "Сігма-А" направило на адресу відповідача вимогу (вих. №16-15/26) про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 17 500,00 грн протягом 10 календарних днів. Станом на дату подання цього позову відповідач вимогу не виконав, кошти не повернув.

Оскільки відповідач отримані кошти добровільно не повернув, позивач просить стягнути грошові кошти у розмірі 17 500,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Загальні підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені положеннями глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, для виникнення кондикційного зобов`язання необхідна сукупність таких умов: набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої особи та відсутність достатньої правової підстави для такого набуття (збереження) або відпадіння такої підстави у подальшому.

Під відсутністю правової підстави слід розуміти такий перехід майна від однієї особи до іншої, який не ґрунтується на законі, іншому правовому акті чи правочині або суперечить меті відповідного правовідношення та його юридичному змісту.

Аналогічні правові висновки щодо умов застосування статті 1212 Цивільного кодексу України неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

При цьому, наявність між певними особами інших договірних відносин сама по собі не виключає можливості застосування статті 1212 Цивільного кодексу України. Визначальним є встановлення того, чи були конкретні спірні кошти передані саме на виконання відповідного зобов`язання.

Так, Верховний Суд у постанові від 20.12.2018 у справі № 920/169/18 звернув увагу, що сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між такими особами. Для визнання відповідних зобов`язань договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Наведений підхід є релевантним до спірних правовідносин, оскільки у цій справі в призначенні платежу зазначено договір від 01.06.2024, однак доказів фактичного укладення такого договору суду не надано.

Суд зазначає, що зазначення платником у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції слів «Надання поворотної фін допомоги дог 01.06.2024р» не є самостійною та достатньою правовою підставою для набуття відповідачем грошових коштів.

Призначення платежу є реквізитом платіжної операції та відображає зазначену платником мету переказу коштів, однак не замінює собою правочин і саме по собі не підтверджує виникнення між сторонами цивільного чи господарського зобов`язання, на виконання якого здійснено такий платіж.

Для встановлення наявності правової підстави для отримання відповідачем спірних коштів суд має встановити існування відповідного юридичного факту - договору, іншого правочину, положення закону чи іншої передбаченої цивільним законодавством підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Однак таких доказів матеріали справи не містять.

Таким чином, зазначення у платіжній інструкції договору від 01.06.2024, який між сторонами фактично не укладався, не свідчить про існування договірної правової підстави для набуття відповідачем 17 500,00 грн.

При цьому, матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача правової підстави для отримання та подальшого утримання вказаних коштів.

Згідно з ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Будь - яких інших доказів існування правовідносин, на які є посилання в платіжному дорученні у графі "призначення платежу", як і доказів, що між позивачем та відповідачем був укладений правочин, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами, в т.ч. відповідачем суду не надано.

Отже, у спірних правовідносинах наявні всі необхідні елементи кондикційного зобов`язання: відповідач набув майно - грошові кошти у сумі 17 500,00 грн; таке майно набуте за рахунок позивача; достатня правова підстава для такого набуття відсутня.

За таких обставин спірні грошові кошти є безпідставно набутим майном у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України та підлягають поверненню позивачу.

При цьому, для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України не має визначального значення причина, з якої відбулося безпідставне переміщення майна, оскільки положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття майна результатом поведінки набувача, потерпілого, інших осіб або наслідком події.

Отже, та обставина, що саме позивач сформував платіжну інструкцію та здійснив перерахування коштів із зазначенням у призначенні платежу неіснуючого договору, не звільняє відповідача від установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України обов`язку повернути майно, набуте без достатньої правової підстави.

Враховуючи вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами доведено факт перерахування відповідачу 17 500,00 грн, тоді як матеріали справи не містять доказів існування достатньої правової підстави для набуття та утримання відповідачем зазначених коштів, а також доказів їх повернення позивачу

Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем спірних грошових коштів.

Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

Згідно зі ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 17 500,00 грн у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, зазначені кошти підлягають поверненню позивачеві.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-А" підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група К.С.Т." (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 13, офіс 4; ідентифікаційний код 31454095) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-А" (37200, Полтавська область, Миргородський район, місто Лохвиця, вулиця Перемоги, будинок 4; ідентифікаційний код 43607340) безпідставно набутих коштів у розмірі 17 500 (сімнадцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.08.2026

Суддя І.О. Андреїшина