Рішення № 139286711, 23.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.07.2026Справа № 910/4408/26

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етил Пром Груп"

до 1) Фонду державного майна України

2) Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод"

про визнання незаконним та скасування наказу в частині, визнання недійсним пункту договору, визнання укладеним договору в частині у новій редакції

Представники сторін

від позивача: Швець К.О.

від відповідача-1: Хайновський О.О.

від відповідача-2: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.04.2026 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Етил Пром Груп" надійшла позовна заява з вимогами до Фонду державного майна України та Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" про:

- визнання незаконним та скасування пункту 3 наказу Фонду державного майна України "Про включення до Переліку першого типу та затвердження додаткової угоди оренди державного майна" № 1090 від 22.07.2025 в частині затвердження додаткової умови оренди державного майна, а саме: договір оренди державного майна припиняється у разі переходу права власності на об`єкт оренди (єдиний майновий комплекс, до складу якого входить об`єкт оренди) до переможця аукціону, проведеного відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна";

- визнання недійсним пункт 14 розділу І "Змінювані умови договору" договору № 144 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.08.2025, укладеного між Фондом державного майна України, Державним підприємством "Бджільнянський спиртовий завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Етил Пром Груп", щодо оренди державного нерухомого майна та майна, призначеного для його обслуговування і пов`язаного з ним спільним призначенням, розташованого за адресами: вул. Заводська, буд.53, с. Бджільна, Гайсинський район, Вінницька область та вул. Залізнична, буд.13-А, ст. Кублич, Гайсинський район, Вінницька область, у частині встановлення додаткової умови, затвердженої наказом Фонду державного майна України від 22.07.2025 № 1090, щодо дострокового припинення договору оренди у разі переходу права власності на об`єкт оренди, без визнання недійсним договору № 144 у цілому;

- визнання укладеним договір оренди державного майна № 144 від 29.08.2025 в частині визначення строку його дії у новій редакції, а саме: "Строк дії цього договору становить п`ять років: з 29 серпня 2025 року по 28 серпня 2030 року включно".

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що пункт 3 Наказу від 21.05.2025 № 1090 Фонду державного майна України "Про включення до Переліку першого типу та затвердження додаткової умови оренди державного майна" порушує права та інтереси Позивача, але й прийнятий з порушенням чинного законодавства, а саме: частини 1 статті 9 Закону України "Про Фонд державного майна", частини 1 статті 770 Цивільного кодексу України, частині 4 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та частину 8 статті 20, частину 1 статті 23 та частину 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026, на підставі частиною 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.

28.04.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 відкрито провадження у справі № 910/4408/26, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.06.2026.

29.05.2026 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Етил Пром Груп" надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Етил Пром Груп" про вжиття заходів забезпечення позову.

03.06.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

08.06.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 22.06.2026.

22.06.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.07.2026.

Представник відповідача-2 в судове засідання 23.07.2026 не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, час та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судове засідання з`явились 23.07.2026 представники позивача та відповідача-1 та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача-1 надав пояснення, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просять суд відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні 23.07.2026 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін справи та розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно наказу Фонду державного майна України від 22.07.2025 № 1090 "Про включення до Переліку першого типу та затвердження додаткової умови оренди державного майна" до Переліку першого типу включено державне нерухоме майно та майно, що призначене для його обслуговування і пов`язане з ним спільним призначенням за адресами: вулиця Заводська, будинок 53, село Бджільна, Гайсинський район, Вінницька область та вулиця Залізнична, 13-А, станція Кублич, Гайсинський район, Вінницька область; встановлено, що майно передається в оренду з додатковою умовою, затвердженою цим наказом; затверджено додаткову умову оренди державного майна, а саме: договір оренди державного майна припиняється у разі переходу права власності на об`єкт оренди (єдиний майновий комплекс, до складу якого входять об`єкт оренди) до переможця аукціону, проведеного відповідно до вимог Закону України "Про приватизація державного і комунального майна".

За результатами електронного аукціону № LLE001-UA-20250729-82719, 29.08.2025 між Фондом державного майна України (орендодавець за договором, відповіда-1 у справі), Державним підприємством "Бджільнянський спиртовий завод" (балансоутримувач за договором, відповідач-2 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Етил Пром Груп" (позивач у справі, орендар за договором), укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 144, відповідно до умов якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно та майно, що призначене для його обслуговування і пов`язане з ним спільним призначенням за адресами: вулиця Заводська, будинок 53, село Бджільна, Гайсинський район, Вінницька область та вулиця Залізнична, 13-А, станція Кублич, Гайсинський район, Вінницька область.

У відповідності до пункту 7.1. розділу І договору майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням.

Згідно пунктами 2.1. та 2.2. розділу ІІ договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання - передачі майна. Акт приймання - передачі підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. Акт приймання - передачі майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті. Передача майна в оренду здійснюється за його страховою вартістю, визначеною у пункті 6.2. Умов.

Зміни і доповнення до договору вносяться до закінчення строку його дії за взаємною згодою сторін з урахуванням встановлених статтею 16 Закону та Порядком умов та обмежень шляхом укладення договорів про внесення змін і доповнень у письмовій формі, які підписуються сторонами та є невід`ємними частинами цього договору (пункт 12.3. розділу ІІ договору).

Пунктом 12.1 розділу І договору встановлено, що строк дії договору складає 5 (п`ять) років здати набрання чинності цим договору.

У відповідності до пункту 14 розділу І договору сторонами погоджено, що договір оренди державного майна припиняється у разі переходу права власності на об`єкт оренди (єдиний майновий комплекс, до складу якого входять об`єкт оренди) до переможця аукціону, проведеного відповідно до вимог Закону України "Про приватизація державного і комунального майна"

Відповідно до акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.08.2025, Державне підприємство "Бджільнянський спиртовий завод", на виконання договору оренди нерухомого майна від 529.08.2025 № 144, передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Етил Пром Груп" прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно та майно, що призначене для його обслуговування і пов`язане з ним спільним призначенням за адресами: вулиця Заводська, будинок 53, село Бджільна, Гайсинський район, Вінницька область та вулиця Залізнична, 13-А, станція Кублич, Гайсинський район, Вінницька область.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Наказ від 21.05.2025 № 1090 Фонду державного майна України "Про включення до Переліку першого типу та затвердження додаткової умови оренди державного майна" прийнято з порушенням частини 1 статті 9 Закону України "Про Фонд державного майна", оскільки підписано неналежним суб`єктом владних повноважень, а також з перевищенням меж владних повноважень та втручання у сферу цивільно-правового регулювання, оскільки наказ встановлює нову, не передбачену законом підставу дострокового припинення договору оренди. Пункт 14 розділу І договору є похідним від оскаржуваного наказу та не є результатом вільного волевиявлення сторін, а був включений до договору внаслідок реалізації владних управлінських повноважень орендодавця. А також, з метою приведення умов договору № 144 у відповідність до імперативних вимог законодавства, усунення внутрішніх суперечностей між його положеннями, відновлення принципу правової визначеності та забезпечення реальної реалізації гарантованого законом мінімального строку оренди, пункт 12 розділу І договору № 144 (або інший пункт договору, яким визначено строк його дії) підлягає викладенню у новій редакції із встановленням строку.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами визнання акта недійсними є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначений законом компетенції, органу який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Перевіряючи правомірність дій або рішень, суди, не втручаючись у дискрецію останнього, з`ясовує і визначає наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним оскаржуваних дій або рішень з огляду на відповідність реалізації дискреції закону та на узгодженість дій/рішень, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, процедурними нормами, обставинами справи тощо.

Аналіз статті 19 Конституції України дає підстави для висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом".

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень (у тому числі делегованих) виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Згідно із статтею 16 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності; договір оренди може відрізнятися від примірного договору оренди, якщо об`єкт оренди передається в оренду з додатковими умовами.

Примірним договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2020 року № 820 визначено альтернативне формулювання пункту 12.1, що застосовується, якщо станом на дату укладення цього договору стосовно майна (або єдиного майнового комплексу до складу якого входить майно) прийнято рішення про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Також, положення частини 8 статті 20 та частини 1 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунальною майна" визначають можливість дії договору оренди у разі переходу права власності на об`єкт оренди до нового власника, але за умови якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, Закон прямо допускає встановлення іншого регулювання договором.

Наказ Фонду державного майна України від 22.07.2025 № 1090 "Про включення до Переліку першого типу та затвердження додаткової умови оренди державного майна" підписано заступником Голови Фонду Андрієм Шрамко.

Відповідно до наказів Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) від 27.01.2025 № 58к "Про призначення Шрамка А.В. заступником Голови Фонду державного майна України" та від 28.07.2025 № 556к "Про тимчасове підпорядкування підрозділів апарату Фонду державного майна України та розподіл функціональних обов`язків між керівництвом Фонду", заступнику Голови Фонду Андрію Шрамку було офіційно надано повноваження на підписання відповідних розпорядчих та адміністративних документів, у тому числі наказів Фонду, що видаються в межах реалізації повноважень Департаменту оренди та розпорядження державним майном

Вказане спростовує твердження позивача про підписання наказу неналежним суб`єктом владних повноважень.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач-1 при прийнятті оскаржуваного рішення, діяв у межах делегованих йому повноважень із застосуванням норм чинного законодавства України.

Крім того, суд зазначає, що згідно з частинами 1 - 3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до частин 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому, висновок (рішення) про невідповідність правочину актам законодавства як підстава для його недійсності (пункт 1 статті 203 Цивільного кодексу України) має ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи щодо порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) в частині, необхідно встановити, що правочин в цілому або в частині не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Відповідно до наказу Фонду державного майна України від 30.06.2022 № 681 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році" (зі змінами)", єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду, а організаційні заходи з приватизації якого покладено на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях від 13.07.2022 № 661 прийнято рішення про приватизацію Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод".

Відповідно до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", статті 186 та частини другої статті 770 Цивільного кодексу України, на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Ледокол" від 13.06.2025 № 49890 (ідентифікатор у ЦБД RGLR001-UA-20250613-58741), враховуючи лист Фонду державного майна України від 24.06.2025 № 10-72-2-16080, наказ Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" від 10.07.2025 № 5 "Про намір передачі майна в оренду" (зі змінами) та лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях від 17.07.2025 № 01-2/2112, наказом Фонду від 22.07.2025 № 1090 прийнято рішення про включення до Переліку першого типу та затвердження додаткової умови оренди державного майна.

Судом встановлено, що не заперечується сторонами, 08.08.2025 сформовано протокол електронного аукціону № LLE001 UA-20250729-82719 " Про передачу в оренду через аукціон державного нерухомого майна та майна, що призначене для його обслуговування і пов`язане з ним спільним призначенням за адресами: вул. Заводська, буд. 53, с. Бджільна, Гайсинський р-н, Вінницька обл. та вул. Залізнична, 13-А, ст. Кублич, Гайсинський р-н, Вінницька обл., що обліковуються на балансі Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод", відповідно до якого визначені основні характеристики лоту, в тому числі додаткові умови оренди майна щодо того, що договір оренди державного майна припиняється у разі переходу права власності на об`єкт оренди (єдиний майновий комплекс, до складу якого входить об`єкт оренди) до переможця аукціону, проведеного відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Переможцем аукціону було визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Електромеханічний завод "Етал". 14.08.2025 Фондом складено акт про відмову переможця від підписання протоколу відповідно до пункту 76 Порядку та частини дев`ятої статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

14.08.2025 сформовано новий протокол з визначенням переможцем Товариства з обмеженою відповідальністю "Етил Пром Груп" як учасника з наступною за величиною ціновою пропозицією, в результаті чого 29.08.2025, між Фондом державного майна України, Державним підприємством "Бджільнянський спиртовий завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Етил Пром Груп" укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.08.2025 № 144.

Положеннями статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до преамбули Закону України "Про оренду державного та комунального майна" це закон регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Згідно статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунальною майна" орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунальною майна" особливості визначення умов передачі майна в оренду, в тому числі пам`яток архітектури та містобудування, укладення договорів оренди встановлюються Порядком передачі майна в оренду та представницькими органами місцевого самоврядування щодо комунального майна.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України в Україні діє принцип свободи договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

Суб`єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сторони під час укладення договору погодили усі його істотні умови, в тому числі щодо підстав його припинення.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Враховуючи викладене, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено їх обґрунтованість та наявність підстав для визнання незаконним пункту 3 наказу Фонду державного майна України "Про включення до Переліку першого типу та затвердження додаткової угоди оренди державного майна" № 1090 від 22.07.2025, визнання недійсним пункту 14 розділу І "Змінювані умови договору" договору № 144 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.08.2025 та, як наслідок, визнання укладеним договору оренди державного майна № 144 від 29.08.2025 в частині визначення строку його дії у новій редакції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 27.08.2026

Суддя Н.Плотницька