Рішення № 139286692, 26.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.08.2026Справа № 910/4515/26Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227)

до Приватного акціонерного товариства "АТЕК" (03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 83; ідентифікаційний код 00240112)

про стягнення 8 356,75 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "АТЕК" про стягнення заборгованості за договором № 0438-03032 від 26.06.2019 про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у розмірі 8 356,75 грн, з яких: 0,1 грн основного боргу, 5 314,49 грн інфляційних втрат, 1 177,34 грн трьох відсотків річних, 579,25 грн пені та 1 285,66 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду.

30.04.2026 через підсистему «Електронний суд» на виконання вищевказаної ухвали суду, від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - НЕК «Укренерго», позивач, ОСП, виконавець) є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство».

НЕК «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ДП «НЕК «Укренерго») відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 №802, п. 3.2 Статуту НЕК «Укренерго» (публічно доступний за адресою https://ua.energy/wp-content/uploads/2021/09/Statut-Minenergo-2021-1 .pdf ).

НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

За змістом п.10. ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори, зокрема, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» ОСП надає послуги з передачі електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, встановлених цим Законом та кодексом системи передачі, з дотриманням встановлених показників якості надання послуг.

Оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Типові договори про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно- технологічного) управління затверджуються Регулятором. Порядок укладання таких договорів визначається кодексом системи передачі (ч. 4 ст. 33 Закону «Про ринок електричної енергії»).

Згідно з п.п. 1.1, 1.2 гл. 1 р. XI Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП «Про затвердження Кодексу системи передачі» від 14.03.2018 №309 (далі - КСП) послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються ОСП на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, установлених законодавством та цим Кодексом. Послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно- технологічного) управління надаються на договірних засадах на основі типових договорів згідно з порядком, визначеним цим Кодексом. Типові форми договорів про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та про надання послуг з передачі електричної енергії наведені в додатках 5 та 6 до цього Кодексу відповідно.

Приватного акціонерного товариства "АТЕК" (далі - відповідач) подав заяву-приєднання до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, у якій надано письмову згоду на приєднання до умов договору.

Позивач підтвердив акцептування заяви і приєднання відповідача до договору. Таким чином, між Приватним акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» та Приватним акціонерного товариства "АТЕК" було укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 26.06.2019 з ідентифікатором № 0438-03032 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За цим договором виконавець зобов`язується надавати послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об`єктами користувача у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а саме забезпечити надійне та ефективне функціонування ОЕС України, зокрема безперебійне постачання електричної енергії споживачам з додержанням вимог операційної безпеки (далі - послуга).

Користувач зобов`язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього договору (п.1.2 договору).

Відповідно до п.2.1 договору оплата послуг здійснюється за тарифом, який визначається Регулятором, відповідно до затвердженої нею методики та оприлюднюється виконавцем на своєму офіційному вебсайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дати прийняття, якщо більш пізній термін не визначено у документі, яким затверджено тариф.

Відповідно до п.2.3. договору вартість послуги за розрахунковий період визначається як добуток обсягу наданої послуги на зазначення тарифу, що діє у визначений розрахунковий період.

Згідно з п. 2.4. договору розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період згідно із нижче зазначеною системою платежів і розрахунків:

до 10 числа розрахункового місяця - 35 % вартості послуги;

до 20 числа розрахункового місяця - 35 % вартості послуги;

до останнього банківського дня календарного місяця - 30 % вартості послуги.

Згідно з п. 2.5. договору виконавець надає користувачу акт надання послуги до 04 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п.2.6. договору користувач має повернути погодженим один примірника акта надання послуги в наступному розрахунковому періоді.

Відповідно до п.2.7. договору оплата рахунків здійснюється на підставі рахунків, наданих виконавцем або самостійно оформлених в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком», за умови наявності електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку визначеному законодавством.

Згідно з п.2.8. договору при відсутності заборгованості надлишок коштів, що надійшли протягом розрахункового періоду, зараховується в рахунок оплати наступного розрахункового періоду.

Оплата за рахунок минулих періодів зараховується першочергово.

Відповідно до п.3.2.1 договору користувач повинен своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за договором.

Відповідно до п.6.1. договору за внесення платежів, передбачених пунктом 2.5 цього договору, з порушенням термінів користувач сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, ураховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до п.6.9. договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язань.

Відповідно до п.6.11. договору за необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 3% від вартості послуг розрахункового періоду, в якому зафіксовано невиконання такого зобов`язання. Сплата штрафних санкцій за відмову від виконання своїх зобов`язань не звільняє сторони від виконання зобов`язання в натурі, крім випадку, коли управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язань.

Відповідно до п. 10.1 договору планові обсяги послуги користувач зобов`язаний подавати виконавцю до десятої доби місяця, що передує розрахунковому місяцю. Виконавець протягом 3 днів їх погоджує і повертає користувачу, у разі не погодження.

Позивач у позовній заяві зазначає, що протягом липень 2019 - лютий 2026 надав, а відповідач отримав послугу на загальну суму 267 494,87 грн, що підтверджується актами доданими до позовної заяви.

Відповідачем за цей період були здійснені оплати на суму 267 494,86 грн.

Так, позивач стверджує, що відповідач прострочив свої зобов`язання перед позивачем, у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань за договором.

З огляду на вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі у розмірі 0,1 грн основного боргу, 5 314,49 грн інфляційних втрат, 1 177,34 грн трьох відсотків річних, 579,25 грн пені та 1 285,66 грн штрафу.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

У спірний період між сторонами спору діяв договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 26.06.2019 з ідентифікатором № 0438-03032.

Диспетчерське управління - оперативно-технологічне управління об`єднаною енергетичною системою України із забезпеченням надійного і безперебійного постачання електричної енергії споживачам з додержанням вимог енергетичної безпеки (пункт 18 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії".

Так, згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

У статті 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

При цьому, стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України "Про міжнародні договори України", статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами договору позивач, як виконавець, зобов`язався надавати відповідачу послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об`єктами користувача у складі Об`єднаної енергетичної системи України, а відповідач, у свою чергу, зобов`язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість отриманих послуг.

Відповідно до пункту 2.3 договору вартість послуги за розрахунковий період визначається як добуток обсягу наданої послуги на тариф, що діє у відповідному розрахунковому періоді.

Згідно з пунктом 2.5 договору за результатами розрахункового періоду виконавець оформлює та надає користувачу акт надання послуги.

На підтвердження факту виконання своїх договірних зобов`язань позивачем до матеріалів справи долучено акти надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за відповідні розрахункові періоди.

Дослідивши зазначені акти у сукупності з іншими доказами у справі, судом встановлено, що у кожному з відповідних розрахункових періодів позивачем були надані передбачені договором послуги, визначено їх обсяг та вартість, а відповідні документи містять відомості, необхідні для ідентифікації розрахункового періоду та вартості наданих послуг.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що відповідач заперечував факт надання відповідних послуг, їх обсяг або вартість у встановленому договором порядку.

Відповідачем також не надано суду доказів ненадання позивачем послуг у відповідних розрахункових періодах, наявності претензій щодо їх якості, обсягу чи вартості, а також доказів повернення актів, направлення мотивованих заперечень або відмови від прийняття наданих послуг.

Отже, позивач належним чином виконав покладені на нього договором обов`язки щодо надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а у відповідача, відповідно, виник обов`язок щодо їх оплати у встановлені договором строки.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості та долучених до матеріалів справи документів убачається, що загальна вартість послуг, наданих відповідачу за спірний період, становить 267 494,87 грн.

При цьому, відповідачем здійснювалися оплати за надані послуги на загальну суму 267 494,86 грн.

Таким чином, за результатами зіставлення вартості фактично наданих позивачем послуг із сумами, сплаченими відповідачем, судом встановлено, що за відповідачем залишилася несплаченою сума у розмірі 0,01 грн.

З огляду на встановлений судом факт належного надання позивачем послуг та відсутність доказів їх повної та своєчасної оплати відповідачем вимога про стягнення 0,10 грн основної заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 5 314,49 грн інфляційних втрат, 1 177,34 грн трьох відсотків річних, 579,25 грн пені та 1 285,66 грн штрафу.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Зазначена позиція викладена в Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Водночас, на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

З огляду на таке, суд зазначає, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок з урахуванням сум прострочених платежів, дат виникнення прострочення та здійснених відповідачем оплат, суд дійшов висновку про його арифметичну правильність та відповідність вимогам статті 625 ЦК України.

Відтак, вимоги про стягнення з відповідача 1 177,34 грн трьох процентів річних та 5 314,49 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 579,25 грн пені суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.4 договору сторони погодили, що розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період трьома платежами: до 10 числа розрахункового місяця - 35 % вартості послуги; до 20 числа розрахункового місяця - 35 % вартості послуги; до останнього банківського дня календарного місяця - 30 % вартості послуги.

Відповідно до пункту 3.2.1 договору користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за договором.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що за внесення платежів, передбачених договором, з порушенням установлених термінів Користувач сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, ураховуючи день фактичної оплати.

Отже, умовами договору безпосередньо передбачено відповідальність відповідача саме за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у вигляді пені.

Як встановлено судом та підтверджується наданим позивачем розрахунком, відповідач упродовж спірного періоду допускав порушення визначених договором строків внесення платежів.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок пені з урахуванням сум відповідних платежів, дат виникнення прострочення та дат фактичної оплати.

При цьому при визначенні допустимого періоду нарахування пені суд враховує положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, чинної у відповідний період, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 зазначила, що умова договору про нарахування пені «за кожен день прострочення» визначає механізм її обчислення, однак сама по собі не встановлює іншого строку нарахування пені порівняно з передбаченим частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Водночас спірний договір укладений відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», а його сторони є учасниками ринку електричної енергії, у зв`язку з чим при оцінці правомірності нарахування пені суд також враховує положення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 дійшла висновку про імперативний характер положень постанови НКРЕКП № 332 щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій за договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками такого ринку в період дії відповідного обмеження.

Разом з тим, зазначене обмеження не поширюється на пеню, право на нарахування якої виникло та яка нарахована за періоди прострочення, що передували введенню воєнного стану.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок та врахувавши, що при визначенні заявленої до стягнення пені позивачем розмежовано періоди її нарахування, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення пеня в сумі 579,25 грн нарахована в межах установленого законом та договором періоду та є арифметично правильною.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 579,25 грн пені підлягає задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 1 285,66 грн штрафу суд зазначає таке.

Пунктом 6.9 договору встановлено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Разом з тим, пунктом 6.11 договору передбачено спеціальну підставу для застосування штрафу, а саме: за необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 3 % від вартості послуг розрахункового періоду, в якому зафіксовано невиконання такого зобов`язання.

Отже, зі змісту наведеного положення договору вбачається, що передумовою застосування штрафу є не будь-яке порушення договірного зобов`язання та, зокрема, не прострочення виконання грошового зобов`язання, а встановлення факту необґрунтованої відмови сторони від виконання своїх зобов`язань.

Неналежне або несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та відмова від його виконання за своїм змістом є різними формами поведінки боржника та не можуть ототожнюватися.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, підставою заявлених вимог позивач визначає порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань за договором. При цьому позивач не зазначає обставин, які б свідчили про необґрунтовану відмову відповідача від виконання зобов`язань, не визначає розрахункового періоду, в якому така відмова була зафіксована, та не наводить доказів, які підтверджували б відповідне волевиявлення відповідача.

Навпаки, з наданого самим позивачем розрахунку вбачається здійснення відповідачем платежів за договором, хоча і з порушенням установлених строків, що свідчить саме про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, відповідальність за яке окремо врегульована пунктом 6.1 договору шляхом сплати пені.

Суд зазначає, що факт прострочення платежів не дає підстав для висновку про наявність необґрунтованої відмови відповідача від виконання зобов`язань у розумінні пункту 6.11 договору.

Крім того, перевіривши розрахунок заявленого до стягнення штрафу, суд встановив його невідповідність умовам договору.

Так, пунктом 6.11 договору встановлено розмір штрафу - 3 % від вартості послуг розрахункового періоду, в якому зафіксовано невиконання відповідного зобов`язання.

Натомість із наданого позивачем розрахунку вбачається, що штраф фактично обчислений із застосуванням ставки 7 %. Зокрема, на суму 6 280,52 грн позивачем нараховано 439,64 грн штрафу, на суму 3 843,08 грн - 269,02 грн, на суму 3 611,50 грн -252,81 грн, на суму 2 353,25 грн -164,73 грн, що становить 7 % від відповідних сум.

Таким чином, здійснений позивачем розрахунок штрафу в сумі 1 285,66 грн не відповідає погодженим сторонами умовам пункту 6.11 договору ані щодо підстави його застосування, ані щодо розміру штрафної санкції.

При цьому самостійний перерахунок судом заявленого штрафу із застосуванням ставки 3 % замість 7 % не усуває відсутності юридичної підстави для його нарахування, оскільки матеріалами справи не підтверджено настання передбаченої пунктом 6.11 договору умови відповідальності - необґрунтованої відмови відповідача від виконання своїх зобов`язань.

Крім того, до штрафних санкцій, нарахованих за період дії встановленого НКРЕКП обмеження, підлягають застосуванню положення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 з урахуванням правових висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої пунктом 6.11 договору, у зв`язку з чим вимога про стягнення 1 285,66 грн штрафу задоволенню не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АТЕК" (03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 83; ідентифікаційний код 00240112) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227) основний борг у розмірі 0 (нуль) грн 1 коп., 3% річних у розмірі 1 177 (одна тисяча сто сімдесят сім) грн 34 коп., інфляційних втрат у розмірі 5 314 (п`ять тисяч триста чотирнадцять) грн 49 коп., пені у розмірі 579 (п`ятсот сімдесят дев`ять) грн 25 коп. та судовий збір у розмірі 2 252 (дві тисячі двісті п`ятдесят дві) грн 80 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.08.2026

Суддя І.О. Андреїшина