Рішення № 139285964, 27.08.2026, Ржищевський міський суд Київської області

Головуючий суддя в суді І інстанції

Павленко Р.М.

Єдиний унікальний № 374/163/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року Ржищівський міський суд Київської області у складі :

головуючого судді - Павленка Р.М.;

за участі:

секретаря Маламан Я.О.;

представника позивача ОСОБА_1 (не з`явився);

відповідача ОСОБА_2 (не з`явився);

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Ржищів Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

28.04.2026 до Ржищівського міського суду Київської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 34 437,5 грн., також позивач просив стягнути понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн., витрати на правову допомогу 10 000 грн., витребувати докази банківську таємницю від АТ КБ «ПриватБанк», провести розгляд справи без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами та витребуваними доказами, проти заочного рішення не заперечує.

Стислий виклад позицій позивача та відповідача.

У своїй позовній заяві позивач свої вимоги мотивував тим, що 30.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» (далі ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ») та ОСОБА_2 укладено кредитний Договір №368-339-1 та було надано кредит у розмірі 2 500 грн.

Кредитні кошти в розмірі 2 500 грн, були перераховані відповідачу 30.09.2023 на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується довідкою надавача платіжних послуг, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансовою Компанією» ЕЛАЄНС» (далі ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС»), від 24.03.2026.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов`язання.

Заборгованість відповідача за кредитними Договором №368-339-1 від 30.09.2023 на день подання позовної заяви становить 34 437, 50 грн., що включає:

-суму кредиту 2 500 грн.;

-проценти за користування кредитом 31 937,50 грн.;

Відповідач у своєму відзиві від 08.06.2026 визнав борг по тілу кредиту, але заперечував заборгованість по процентах, в зв`язку з тим що він військовослужбовець та має законодавче право на відповідне списання відсотків, копії доказів в додатках додано до позовної заяви.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

21.05.2026 Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області було відкрито спрощене судове провадження з повідомленням сторін. Ухвалою постановлено витребувати від АТ КБ «ПриватБанк» докази, що становлять банківську таємницю.

21.05.2026 Ухвалою про виправлення описки, Ржищівського міського суду Київської області, було внесено виправлення в ухвалу Ржищівського міського суду Київської області від 21.05.2026 стосовно даної справи.

29.05.2026 до Ржищівського міського суду Київської області надійшло рекомендоване повідомлення про вручення від АТ «УКРПОШТА», листа з Ухвалою та судовою повісткою, відповідачем отримано особисто.

03.06.2026 до Ржищівського міського суду Київської області надійшло рекомендоване повідомлення про вручення від АТ «УКРПОШТА», листа з Ухвалою до виконання для АТ КБ «ПриватБанк».

08.06.2026 Відзив на позовну заяву надісланий відповідачем до Ржищівського міського суду Київської області, через електронний кабінет.

23.06.2026 надійшла відповідь від АТ КБ «ПриватБанк» витребована Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області.

21.06.2026 до Ржищівського міського суду Київської області від представника позивача адвоката Руденка К.В. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони, просить розглядати всі судові засідання без його участі за наявними в матеріалах справи документами.

Про проведення судових засідань у справі сторони повідомлялися повідомленнями в «Viber» та в систему електронний суд.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Обставини, встановлені судом.

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстру відповідача на веб-сайті в мережі інтернет https://procent.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію».

Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу інтернет, з яким він ознайомився підписанням кредитного договору та отриманням кредиту. Зразок кредитного договору, Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу інтернет викладені для загального доступу в мережі інтернет на сайті https://procent.com.ua/uk/about_us.

У відповідності до законодавства відповідач зареєструвався на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua, для чого пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету-заяву з зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту) підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовми надання кредиту, умовами кредитного договору, Правилами кредитування, здійснив акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором 045379 направлявся відповідачу 30.09.2023 о 15:22:37 год шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер НОМЕР_2 , який зазначений в кредитному Договорі та ІТС.

Кредитний договір був підписаний 30.09.2023 о 15:22:53 шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 045379 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua.

Кредитні кошти в розмірі 2 500 грн. були переказані відповідачу 30.09.2023 на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «КБ «ПриватБанк», що підтверджується довідкою надавача платіжних послуг.

Згідно з умовами кредитного Договору №368-339-1 від 30.09.2023, п.1.1. На умовах встановлених цим Договором, Товариство зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 2 500 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим Договором.

П.1.2. Процентна ставка за користування кредитом становить 3,5% від суми кредиту за кожен день (річна процентна ставка становить 1277,50%) користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою.

П.1.3. Строк надання кредиту становить 365 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 до цього Договору. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 10 днів.

П.1.5. Невідємною частиною цього Договору є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, через мережу інтернет ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ», які розміщені на сайті https://procent.com.ua.

П.1.6. Сума загального розміру кредиту та загальних витрат за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору зазначена в Додатку №1, що є невідємною частиною цього Договору.

П.1.7. Товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 , що належить позичальникові.

П.1.9. Продовження строку надання кредиту вказаного в п.1.3. Договору не передбачено.

П.3.1. Сторони несуть відповідальність за порушення умов цього Договору згідно з чинним законодавством України та цим Договором. Порушення умов цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

П.3.2. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії Договору.

П.п.2.4.1. Кредитного договору, позичальник зобов`язується у встановлений строк (п.1.3. Кредитного договору) повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

П.4.2. Кредитного договору, нарахування процентів за кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункті 1.1. Кредитного договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у рункті 8 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Норми права, застосовані судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За правилами, встановленими ст. 526, 530, 611, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та у встановлений строк, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Положеннями ст. 1048 ЦК України, яка на підставі ч. 2 ст. 1054 цього Кодексу застосовується до відносин за кредитним договором, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

При укладанні Кредитного договору сторони керувались ч. 1 ст 634 Цивільного кодексу України. Згідно цієї статті ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно із ч. 1 ст 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №44/9519/12 (№14-10це18) зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У відповідності до порядку визначеному ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», відповідач зареєструвався на веб-сайті в мережі Інтернет, для чого пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету-заяву з зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту) підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснив акцептування Кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

За ч. 2 ст 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між заявником/кредитором та боржником/позичальником не був би укладений.

Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд по справі №524/5556/19, що відображено в постанові від 12.01.2021 (провадження №61-16243 св 20).

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Згідно із ч. 3 ст 11 ЗУ «Про електронну комерцію» Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.Електронний договір, украдений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею, ст 11 Закону.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповідно про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч.6 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання:

-Електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», за умови використання цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;

-Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-Аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексом України, а також іншими актами законодавства.

При оформленні замовленя, зробленого під логіком і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно із ст. 1 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Згідно із ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до ст 100 Цивільного процесуального кодексу України

1.Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

3. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

4. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

5. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

За ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно із ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася

Згідно із абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

За ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За ч. 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 53 ст. 1 ЗУ «Про платіжні послуги», переказ коштів без відкриття рахунку платіжна послуга, що надається платнику з моменту переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.

Згідно із п.54 ст. 1 ЗУ «Про платіжні послуги», платіжна інструкція розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 4 ЗУ України «Про платіжні послуги», до фінансових платіжних послуг належать послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

Переказ коштів без відкриття рахунку мають право здійснювати платіжні установи, які мають відповідну ліцензію Національного банку України, а не виключно банківські установи.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові ВС від 11.09.2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків.

За Розділом 4 Положення № 254 визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис (електронний цифровий підпис) та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (абзац другий пункту 4.10. Положення 254).

Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (пункт 5.1 Положення 254).

Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них (згідно із абзацом першим пункту 5.3. Положення 254).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у договорі.

Цивільний кодекс України визначає настання правових наслідків у разі зміни договору.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ст. 137 ЦПК України

1. витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Оцінка судом аргументів сторін, доказів.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 3 ст. 27 ЦПК «…Особи, які беруть участь у справі, зобов?язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов?язки».

Згідно із ст. 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610,611 ЦК України).

Неявкою до судового засідання відповідача є його фактична відсутність, як відповідача під час розгляду справи. До того ж необхідно враховувати, що неявкою відповідача є його особиста відсутність, а також відсутність його представника. Так відповідно до ст. 38 ЦПК: Сторони можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника, та ст. 44 ЦПК: можливості вчинення представником усіх процесуальних дій від імені особи, яку він представляє, отже, у ч. 1 ст. 224 ЦПК законодавець має на увазі під неявкою відповідача його особиста відсутність, а також відсутність його представника.

Надані позивачем докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач внаслідок не виконання належним чином умов кредитного договору допустив утворення заборгованості за кредитом в сумі 34 437,50 грн.: тіло кредиту 2 500 грн., проценти за користування кредитом 31 937,50 грн.

Серед позовних вимог позивача, витребувати з АТ «КБ «ПриватБанк» докази, що становлять банківську таємницю.

Ухвалою суду від 21.05.2026 про відкриття спрощеного позовного провадження, судом постановлено витребувати докази по справі: банківську таємницю від АТ КБ «ПриватБанку».

23.06.2026 до суду надійшла відповідь від АТ КБ «ПриватБанк», банком підтверджено, що особу зазначену в Ухвалі ідентифіковано ОСОБА_2 , на його ім`я в банку емітовано картку № НОМЕР_3 , підтверджено його номер телефону, також надіслано Виписку за договором б/н за період 30.09.2023-05.10.2023. Дану виписку суд приймає, як достовірний доказ перерахування відповідачеві кредитної суми.

Беручи до уваги вищевикладене, позивач у передбаченому законом порядку набув право вимоги до відповідача за кредитним договором.

21.06.2026 представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності сторони, просить розглянути справу № 374/163/26 за відсутності представника ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» у всіх судових засіданнях.

У зв`язку з наведеним суд вважає за можливе слухати справу за відсутністю сторін, а матеріали, що є у справі, достатніми для цього.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

У свою чергу відповідачем 08.06.2026 надіслано до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач у своєму відзиві визнав борг по тілу кредиту, але заперечував заборгованість по процентах, в зв`язку з тим що він військовослужбовець та має законодавче право на відповідне списання відсотків, копії доказів, що відповідач військовослужбовець, додано до позовної заяви: копії довідок форми 5, копія контракту.

Зі слів відповідача, він військовослужбовець з 2021 року, захищає суверенітет і незалежність України під час дії особливого періоду.

Відповідач посилається на ЗУ «Про Соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», п. 15 ст. 14: Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля".

Щодо доводів про протиправність нарахування відповідачеві процентів за користування кредитом у зв`язку з наявністю в нього правового статусу військовослужбовця.

У свою чергу, суд звертає увагу, що в Україні з 17.03.2014 і по даний час діє особливий період, дана обставина є загальновідомою та такою, що відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції від 01.08.2021 року, що діяла на момент укладення кредитного Договору №368-339-1 від 30.09.2023, - військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Натомість чинна редакція ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Аналіз вищевикладених положень дає можливість зробити висновок, що пільги стосовно звільнення від нарахування процентів за користування кредитом мають не всі військовослужбовці, а лише ті, які підпадають під визначені у законі категорії. Категоріями військовослужбовців, які мають пільги щодо звільнення від нарахування процентів за користування кредитом, є: 1) військовослужбовці, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; 2) військовослужбовці, які призвані на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; 3) інші військовослужбовці, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у заходах, перелік яких наведено у ч. 15 ст. 14 вказаного Закону.

У постанові ВС від 15.07.2020 у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені п. 15 ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.09.2014 № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом абовійськовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

На підтвердження наявності у відповідача пільг, передбачених ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідачем надано: копію Довідки видану від 03.06.2026 №3627 за підписом начальника відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_4 підполковника ОСОБА_3 , про те що ОСОБА_2 дійсно проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_5 оперативно-тактичного зєднання 1-го корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 12.06.2025 року по теперішній час, копію Довідки від 05.02.2025, видана Начальником служби кадрової роботи майором ОСОБА_4 , про те що сержант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі та працює у військовій частині НОМЕР_6 Національної гвардії України, копію Контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу заключеного між Міністерством внутрішніх справ України в особі Командира військової частини НОМЕР_6 Національної гвардії України полковника ОСОБА_5 з одного боку та громадянин України (військовослужбовець) ОСОБА_2 строком на три роки та набирає законної сили з 15.07.2021; копія посвідчення серія НОМЕР_7 від 05 вересня 2024 за підписом командира військової частини НОМЕР_6 полковника ОСОБА_6 про перебування ОСОБА_2 на військовій службі в «Національній гвардії України» особистий номер НОМЕР_8 ; копія Довідки №292 від 24.05.2023 виданої начальником служби кадрової роботи майором ОСОБА_7 про те, що молодший сержант ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_6 Національної гвардії України.

Судом встановлено, що при укладанні кредитного Договору №368-339-1 від 30.09.2023 та при укладенні Додатку №2 від 30.09.2023 до Договору №368-339-1 від 30.09.2023, відповідач не надав жодних відомостей про наявність у нього правового статусу військовослужбовця.

Відповідно до вищевикладеного судова практика враховує :

«Колегія суддів розглянула у відкритому судовому засіданні справу №352/1156/24 за апеляційною скаргою представника військовослужбовця на рішення Тисменицького районного суду, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з повернення боргів (позивач) до військовослужбовця (відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням суду першої інстанції задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення за договорами позики з відповідача суми заборгованості, яка складається з основної суми боргу та відсотків.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача сум заборгованості за відсотками, його представник подав апеляційну скаргу.

Колегія апеляційного суду встановила, що відповідач з 2010 року і по даний час є військовослужбовцем Збройних сил України та виконував і виконує завдання із забезпечення національної безпеки та оборони, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням.

В період виконання умов кредитних договорів, а також станом на момент ухвалення судом першої інстанції рішення, відповідач мав статус військовослужбовця Збройних Сил України та на нього поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто до відповідача не могла застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій та пені за невиконання зобов`язань за користування кредитом, а також був відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом, чого судом першої інстанції враховано не було.

Враховуючи вищенаведені обставини та наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що та обставина, що позивач не знав і нараховував заборгованість включно зі всіма складовими, а суд першої інстанції також ухвалював рішення, не маючи даних про вказані обставини, не спростовують права відповідача, як військовослужбовця, на гарантоване законом надання йому відповідних пільг.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги представника відповідача-військовослужбовця обґрунтованими, а тому рішення суду в частині стягнення з відповідача відсотків скасувала і ухвалила в цій частині нове рішення про відмову позивачу у задоволенні цієї частини його вимог.»

Таким чином, з наданих суду копій документів вбачається, що відповідач є: 1) військовослужбовцем, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; перелік яких наведено у ч. 15 ст. 14 вказаного Закону, тобто відноситься до категорії мобілізованих військовослужбовців.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що стороною відповідача доведено ті обставини, що відповідач підпадає під перелік чітко визначених категорій військовослужбовців, які відповідно до ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають пільги на звільнення від нарахування процентів за користування кредитом. У зв`язку з цим підстави для застосування вказаних пільг судом встановлено, а відповідно нарахування процентів за користування відповідачем кредитними коштами є нікчемними.

У зв`язку з цим наданий розрахунок заборгованості відповідача зі сплати процентів за користування кредитом суд вважає не правильним та не обґрунтованим, тому відсутні правові підстави для задоволення позову у цій частині.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Позивач отримав відзив на позовну заяву поданий відповідачем, однак не надіслав до суду відповідь на відзив чи свої заперечення.

З огляду на викладене, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання обґрунтованості щодо стягнення судових витрат 10 000 грн витрати на професійну правову допомогу, слід взяти до уваги викладене нижче.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Рішенням ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04 вказано, що Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Рішення ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява № 58442/00 передбачає, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Постанови ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 01.06.2018 року у справі № 904/8478/16 передбачають, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Постанови ВС від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15 передбачають, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами.

Постанови ВС від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі № 910/12591/18 передбачають, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Тому суд звертає увагу, що при розподілі витрат на професійну правничу допомогу, необхідно було врахувати, що справа є незначної складності, у цій категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими та фактично шаблонними, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому суд вважає за необхідне зменшити суму стягнення з відповідача на користь позивача до 3000,00 грн витрат на правову допомогу. Саме такий розмір витрат є об`єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

Оцінивши надані у справі докази, суд дійшов висновку, що факт неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору знайшов своє підтвердження при розгляді справи і є підставою, відповідно до змісту договору, наданого позивачем розрахунку боргу та вимог чинного законодавства для часткового задоволення позову.

На підставі п. 12, 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» судом встановлено, оскільки ця справа пов`язана з виконанням відповідача свого військового обов`язку та стосується його прав як військовослужбовця чи учасника бойових дій. Підстави для звільнення відповідача від сплати судового збору:

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:

12) військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків;

Отже, застосування положень п. 12, 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» лише в категоріях справ, які пов`язані з правовим статусом військовослужбовця та його прав як військовослужбовця, викладено в ухвалі ВП ВС від 11.09.2024 року у справі № 567/79/23.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» до відповідача підлягають задоволенню частково в розмірі 2 500 грн, - заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту). У іншій частині позовні вимоги слід залишити без задоволення. Крім того, із відповідача на користь позивача слід стягнути 2 662,40 грн. - судового збору та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00.

Керуючись статтями 4, 11, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, на підставі статей 526, 610, 611, 625, 1049, 1054 ЦК України,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» заборгованість за кредитним договором № 368-339-1 від 30.09.2023 у розмірі 2 500 грн (дві тисячі п`ятсот гривень).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» судові витрати: витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 (три тисячі) грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ», код ЄДРПОУ 41466388, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Р.М.Павленко