Рішення № 139285813, 27.08.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/7710/26

Провадження № 2/369/11961/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

при секретарі Мосійчук А.С.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр») звернулась через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначені позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 31.08.2025 ТОВ «Споживчий центр» (в якості Кредитодавця) та ОСОБА_1 (в якості Позичальника) уклали кредитний договір (оферти) № 31.08.2025-100000288.

Позичальник ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 31.08.2025-100000288 пройшов ідентифікація шляхом використання система BankID Національного банку.

Під час ідентифікації Позичальник ОСОБА_1 з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи.

Відповідно до умов договору Позичальнику надано кредит у розмірі 8 000 грн. на строк, вказаний в заявці.

Відповідно до умов договору заявка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою Позичальник ознайомився під час укладення кредитного договору.

За умовами договору датою надання/видачі кредиту є 31/08/2025; сума кредиту 8 000 грн.; строк, на який надається кредит 189 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 07.03.2026; комісія, пов`язана з наданням кредиту 7 % від суми кредиту та дорівнює 560 грн. 00 коп.; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 560 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів; денна процентна ставка та її розрахунок: 0,78 % (денна процентна ставка) = (11769,5/8000)/189х100 %; проценти розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

Відповідно до п.3.1 вищезазначеного договору, за цим договором Кредитодавець зобов`язується надати кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію (ї) (якщо комісія (ї) встановлена (і) договором).

Як зазначено в п. 3.2 договору кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позичальник зобов`язується не використовувати кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати кредит на рахунки організаторів азартних ігор.

Згідно з п.4.1 договору Кредитодавець надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позивальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-1562.

Як зазначено в позовній заяві, відповідно до умов договору від 31.08.2025 та квитанції про перерахунок коштів Кредитором надано Позичальнику кредит у розмірі 8 000 грн.

В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на день подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 29 440 грн., що складається з: тіла кредиту 8 000 грн., процентів 11 760 грн., комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 560 грн., додаткової комісії (за обслуговуванням кредитної заборгованості) 1 120 грн., відсотків, нараховані по 625 ст. ЦК України 8 000 грн.

У зв`язку з чим представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 31.08.2025-100000288 від 31.08.2025 у розмірі 29 440 грн. та покласти на нього судові витрати.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 травня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, просив здійснювати розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідач подав до суду заяву за вх. № 45807/26 від 23.07.2026 про часткове стягнення заборгованості в частині стягнення тіла кредиту з огляду на скрутне матеріальне становище.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Як встановлено в судовому засіданні, 31.08.2025 ТОВ «Споживчий центр» (в якості Кредитодавця) та ОСОБА_1 (в якості Позичальника) уклали кредитний договір (оферти) № 31.08.2025-100000288.

Позичальник ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 31.08.2025-100000288 пройшов ідентифікація шляхом використання система BankID Національного банку.

Відповідно до умов договору Позичальнику надано кредит у розмірі 8 000 грн. на строк, вказаний в заявці.

Відповідно до умов договору заявка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою Позичальник ознайомився під час укладення кредитного договору.

За умовами договору датою надання/видачі кредиту є 31/08/2025; сума кредиту 8 000 грн.; строк, на який надається кредит 189 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 07.03.2026; комісія, пов`язана з наданням кредиту 7 % від суми кредиту та дорівнює 560 грн. 00 коп.; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 560 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів; денна процентна ставка та її розрахунок: 0,78 % (денна процентна ставка) = (11769,5/8000)/189х100 %; проценти розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

Відповідно до п.3.1 вищезазначеного договору, за цим договором Кредитодавець зобов`язується надати кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію (ї) (якщо комісія (ї) встановлена (і) договором).

Як зазначено в п. 3.2 договору кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позичальник зобов`язується не використовувати кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати кредит на рахунки організаторів азартних ігор.

Згідно з п.4.1 договору Кредитодавець надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позивальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-1562.

За змістом ст. ст. 626, 628 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (далі - Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У ст. 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - пункт 12 ст. 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону № 675-VIII передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Отже, вказаний кредитний договір (оферти) № 31.08.2025-100000288 від 31.08.2025, укладений у формі електронного документу не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого законодавства.

Представник позивача звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за вищевказаним договором від 31.08.2025 загальною сумою 29 440 грн.

Проте, ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Аналізуючи матеріали справи, суд приходить до висновку, що звертаючись до суду з даним позовом та для підтвердження своєї позиції позивач мав би надати до суду належні докази з приводу фактичного виконання кредитором обов`язку переказу коштів кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-1562, що передбачено п. 4.1 вищезазначеного договору.

В той же час такого обов`язку позивачем дотримано не було.

Так, на підтвердження зарахування коштів за кредитним договором (офертою) № 31.08.2025-100000288 від 31.08.2025 представником позивача надано до суду розрахунок заборгованості за вищезазначеним договором станом на 06.04.2026 та довідку Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» за вих. № 1-604 від 16.04.2026 про успішне зарахування 8 000 грн. на платіжну карту клієнта № НОМЕР_1 .

Проте, розрахунок заборгованості не є доказом наявності заборгованості по договору, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом.

Посилання представника позивача на такі розрахунки як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованим, оскільки розрахунки заборгованості є внутрішніми документами фінансових установ та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17.

Із вищезазначеної довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» за вих. № 1-604 від 16.04.2026 про успішне зарахування 8 000 грн. на платіжну карту клієнта № НОМЕР_1 не можливо ідентифікувати належність відповідного рахунку саме відповідачу, і як наслідок встановити чи отримував ОСОБА_1 кредитні кошти на нього.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Фактично позивачем не надано належних та допустимих доказів видачі позичальнику кредиту у заявленій сумі, зокрема, меморіального ордеру, належним чином завіреної квитанції чи іншого первинного бухгалтерського документу, щоб підтвердив перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника первісним кредитором, чи виписки з рахунку кредитора за дату виплати коштів відповідачу відповідно до норм Закону України «Про платіжні послуги» та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

За таких умов у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку повернення кредиту будь-яких коштів.

В силу ст. 141 ЦПК України судові витрати суд покладає на позивача.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 626, 628, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 2, 12, 76-77, 82, 141, 263-265, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тетяна ДУБАС