Рішення № 139285682, 26.08.2026, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/1550/26

Провадження № 2/366/1305/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 селище Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Гончарука О.П., за участю секретаря судового засідання Дурицького М., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні батька,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач), через свого представника ОСОБА_3 , звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) про визначення місця проживання неповнолітньої дитини та встановлення факту її виховання та утримання.

В обгрунтування позову, позивач зазначає, що перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , яка являється відповідачкою по справі.

Від шлюбу у них народилась спільна дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України позивач відвіз їх спільну із відповідачкою дитину, разом із відповідачкою закордон, а саме, до Королівства Іспанія.

Влітку 2022 року відповідачка, разом з їх спільним із позивачем сином, повернулись до України.

Саме в той час, відповідачка попросила позивача забрати їх спільну дитину для подальшого постійного проживання разом з ним, а сама, повернулась проживати закордон.

3 того часу, неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який являється спільним сином позивача і відповідачки проживає разом з відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв?язку з тим, що фактичні шлюбні відносини між позивачем та відповідачкою припинились, рішенням Деснянського районного суду Київської області від 06.02.2023 року шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано.

Відповідачка періодично телефонує до їх спільного з позивачем сина, з?ясовує обставини про його життя, навчання.

За час проживання в с.Шпилі Вишгородського району Київської області у сина позивача склались стійкі відносини з його однолітками, друзями, у зв?язку з чим, він сам висловлює своє бажання у визначенні його місця постійного проживання разом з батьком. Вказаний факт він може особисто підтвердити суду.

Також, син позивача та відповідача - ОСОБА_4 навчається в селищі Іванків Вишгородського району Київської області.

Саме на навчання до селища Іванків Вишгородського району Київської області з с.Шпилі Вишгородського району Київської області доставляє позивач, який являється його батьком.

Згідно довідки Іванківського районного ліцею N?1 Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області N?146 від 23.04.2026 року вбачається, що позивач самостійно займається вихованням та утриманням сина, постійно відвідує батьківські збори, цікавиться шкільним життям дитини, спілкується з класним керівником та педагогами, привозить дитину до школи та забирає після уроків, чим забезпечує йому необхідний догляд, виховання та підтримку.

Крім того, за місцем проживання, а саме в с.Шпилі Вишгородського району Київської області неповнолітній син позивачки та відповідача - ОСОБА_4 перебуває на обліку для отримання медичних послуг, що підтверджується копіями довідок, які долучені до позовної заяви.

Позивач зазначає також, що має постійне місце роботи, сталий дохід.

За рахунок власного доходу та заощаджень, він утримує їх спільну з відповідачкою дитину - ОСОБА_4 , забезпечує його належним одягом, предметами побуту, їжею і т.д.

Крім того, оплачує додаткові оплатні освітні послуги, які отримує його син, оскільки він є вихованцем студії танцю « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що підтверджується доданими до позовної заяви документами.

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання йому відстрочки, на підставі п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв?язку з тим, що він має дитину до 18 років, яку самостійно утримує та виховує, однак йому, в усному порядку було повідомлено, про те, що для отримання відстрочки, в його випадку, необхідно рішення суду про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини, що і стало підставою для звернення до суду, оскільки встановити факт самостійного утримання і виховання дитини в інший спосіб, крім судового, неможливо.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено суддю Гончарука О.П.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 11.03.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 04.06.2026.

04.06.2026 розгляд справи було відкладено на 26.08.2026.

13.08.2026 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи рішення виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 10.08.2026 № 352 «Про затвердження висновку органу опіки та піклування Іванківської селищної ради про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини».

У судове засідання з`явився представник позивача, адвокат Харитончук Є.В., яка просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Про причини неявки суд не повідомила, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не зверталася.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору надіслали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом положень ЦПК України підготовче провадження має на меті, зокрема, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, з`ясування заперечень проти позовних вимог, визначення обставин, які підлягають встановленню, та дослідження доказів.

У даній справі судом встановлено, що відповідач була належним чином повідомлена про розгляд справи, однак у судові засідання двічі не з`явилася, причин неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву та будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог не подала.

При цьому суд враховує, що відповідно до принципу диспозитивності саме сторона визначає межі реалізації своїх процесуальних прав, а відповідач, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, не скористалася наданим їй правом заперечувати проти позову, подавати докази на спростування доводів позивача та брати участь у судовому розгляді.

Повторна неявка відповідача за умови її належного повідомлення, відсутність відзиву та будь-яких заперечень проти позову суд розцінює як фактичну відсутність заперечень щодо наведених позивачем обставин. Разом із тим сама по собі неявка відповідача не є формальним визнанням позову у розумінні статті 206 ЦПК України, у зв`язку з чим суд вирішує спір не лише з огляду на процесуальну поведінку відповідача, а й на підставі належної оцінки поданих позивачем доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що фактичні обставини справи є достатньо з`ясованими, предмет та підстави позову визначені, характер спірних правовідносин встановлений, доказів, які б потребували додаткового витребування чи дослідження під час окремого розгляду справи по суті, сторонами не заявлено, а відповідач не навела жодних обставин, які б спростовували доводи позивача.

За таких обставин суд доходить висновку, що подальше відкладення розгляду справи не сприятиме більш повному та всебічному з`ясуванню обставин справи, а тому наявні передбачені цивільним процесуальним законом підстави для ухвалення рішення за результатами підготовчого судового засідання.

При цьому суд виходить із того, що ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні саме по собі не порушує процесуальних прав відповідача, оскільки останній була забезпечена реальна можливість реалізувати свої процесуальні права, зокрема подати відзив, докази, заявити клопотання, заперечення проти позову та взяти участь у судовому розгляді, однак відповідач такими правами не скористалася.

З огляду на викладене, враховуючи належне повідомлення відповідача, її повторну неявку до суду без повідомлення причин, неподання відзиву та заперечень, а також достатність наявних у матеріалах справи доказів для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає можливим ухвалити рішення у підготовчому судовому засіданні та вирішити позовні вимоги по суті.

Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з`явилися, всіма учасниками до суду було подано клопотання про розгляд справи без їх участі, суд вирішує справу за наявними матеріалами, які містяться у справі.

Відповідно до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.

Суд, розглянувши подані стороною позивача документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З наданих доказів встановлено такі факти і обставини.

Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва 06.02.2023 (справа № 754/8147/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 30.04.2026 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , після розлучення, проживає разом з батьком та мачухою. Стосунки в сім`ї дружні, довірливі конфліктних ситуацій не виявлено.

Згідно довідок директора Іванківського ліцею № 1 Іванківської селищної ради від 23.04.2026 № 146 та 147 ОСОБА_4 навчається у Іванківському ліцеї № 1 Іванківської селищної ради. За інформацією класного керівника, ОСОБА_1 самостійно утримує та займається вихованням сина, постійно відвідує батьківські збори, цікавиться шкільним життям дитини, спілкується з класним керівником та педагогами, які навчають сина, привозить дитину до школи та забирає після закінчення уроків .

ОСОБА_4 знаходиться на обліку в КНП ІСР «Іванківська ЦРЛ» з 2016 року. Батько дитини по мірі необхідності привозить дитину на огляд, що підтверджено довідкою лікаря педіатра ОСОБА_5 від 05.05.2026.

Відповідно до довідки, виданої керівником студії танцю ОСОБА_6 , ОСОБА_4 є вихованцем студії танцю. За період навчання дитини в студії, саме батько дитини бере активну участь у вихованні та розвитку сина, а саме забезпечує відвідування занять, привозить та забирає дитину, здійснює оплату навчання, постійно комунікує з викладачем.

Як вбачається з довідки № 235 від 21.04.2026, виданої старостою Шпилівського старостинського округу, ОСОБА_4 фактично проживає разом з ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та знаходиться на його повному утриманні та вихованні.

Рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради № 352 від 10.08.2026 було затверджено висновок органу опіки та піклування з якого вбачається, що органи опіки та піклування вважають за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 за місцем реєстрації та постійного проживання: АДРЕСА_1 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Аналогічний обов`язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.

Цього ж дня Президент України видав Указ №69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 4 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Статтею 22 вказаного Закону визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.

Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.

У подальшому Законом України від 11.04.2024 №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11.04.2024 №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період з подальшими змінами.

У додатку 5 до вказаного Порядку наведено перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», серед яких рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Оцінивши докази суд дійшов наступних висновків.

Суд виходить із того, що при вирішенні спору щодо місця проживання дитини визначальним є не формальна рівність прав матері та батька, а забезпечення якнайкращих інтересів дитини, створення для неї стабільного та безпечного середовища проживання, належних умов для фізичного, психологічного, духовного та інтелектуального розвитку, отримання освіти, медичної допомоги, а також забезпечення права на підтримання сталих сімейних зв`язків.

Такий підхід відповідає статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до якої в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення статей 141, 150, 157, 160, 161, 171 СК України у їх системному взаємозв`язку свідчать про те, що обоє батьків мають рівні права та обов`язки щодо дитини, однак сама по собі рівність батьків не означає необхідності визначення місця проживання дитини з кожним із них по черзі або неможливості визначити її постійне місце проживання з одним із батьків.

Частина друга статті 160 СК України передбачає, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Водночас у разі виникнення спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини такий спір відповідно до статті 161 СК України підлягає вирішенню органом опіки та піклування або судом.

При цьому, відповідно до частини другої статті 171 СК України, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору щодо її виховання та місця проживання. Суд, вирішуючи спір, повинен враховувати думку дитини відповідно до її віку та ступеня зрілості, однак така думка не є безумовно визначальною, якщо її врахування суперечило б найкращим інтересам самої дитини. (Законодавство України?)

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином сторін у справі. Після розірвання шлюбу між батьками дитина фактично проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт проживання дитини разом із батьком підтверджується, зокрема, актом обстеження умов проживання від 30 квітня 2026 року, довідкою старости Шпилівського старостинського округу № 235 від 21 квітня 2026 року, а також іншими матеріалами справи.

При цьому з акта обстеження умов проживання вбачається, що за місцем проживання батька для дитини створені належні умови, сімейні взаємовідносини характеризуються як дружні та довірливі, конфліктних ситуацій не встановлено. Будь-яких відомостей про неналежні умови проживання дитини, загрозу її життю, здоров`ю чи моральному розвитку за місцем проживання батька матеріали справи не містять.

Навпаки, сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що проживання дитини з батьком має не тимчасовий чи випадковий характер, а є сталим способом організації її повсякденного життя.

Так, відповідно до довідок Іванківського ліцею № 1 Іванківської селищної ради від 23 квітня 2026 року № 146 та № 147 саме батько систематично бере участь у навчанні та вихованні сина: відвідує батьківські збори, підтримує постійний зв`язок із класним керівником та педагогами, цікавиться навчанням та шкільним життям дитини, забезпечує її доставлення до закладу освіти та забирає після закінчення занять.

Аналогічні обставини підтверджуються довідкою лікаря-педіатра від 05 травня 2026 року, згідно з якою саме батько забезпечує доставлення дитини до медичного закладу для проходження оглядів у разі необхідності.

Крім того, відповідно до довідки керівника студії танцю ОСОБА_6 , батько забезпечує участь дитини у позашкільній діяльності, привозить та забирає її із занять, здійснює оплату навчання та підтримує постійну комунікацію з викладачем.

Таким чином, наведені докази не лише підтверджують факт спільного проживання батька та дитини, а й характеризують фактичну модель виконання батьком батьківських обов`язків: забезпечення навчання, медичного обслуговування, позашкільного розвитку, організації повсякденного життя, матеріального утримання та безпосередньої участі у вихованні дитини.

Суд також бере до уваги, що рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 10 серпня 2026 року № 352 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_4 разом із батьком за адресою його фактичного проживання.

Вказаний висновок органу опіки та піклування суд оцінює не як доказ, що має наперед встановлену силу, а в сукупності з іншими доказами у справі.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів у справі, який підлягає оцінці судом разом з іншими доказами, а відступ від нього має бути належно мотивований, зокрема у разі його необґрунтованості або суперечності інтересам дитини. Такий підхід узгоджується і з правовими висновками Верховного Суду щодо обов`язковості участі органу опіки та піклування у спорах щодо місця проживання дитини. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 наголошено на необхідності участі органу опіки та піклування у справах, де вирішується питання самостійного виховання та утримання дитини. (Державний реєстр судових рішень?)

У цій справі висновок органу опіки та піклування узгоджується з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема з актом обстеження житлово-побутових умов, довідками закладу освіти, медичного закладу, позашкільного закладу та довідкою органу місцевого самоврядування про фактичне проживання дитини з батьком.

Відтак суд не вбачає підстав для відхилення висновку органу опіки та піклування.

При визначенні місця проживання дитини суд також враховує її вік. ОСОБА_4 на час розгляду справи є малолітньою дитиною, яка досягла десяти років, а тому його інтереси та ставлення до обох батьків мають бути предметом особливої уваги суду.

Разом із тим суд виходить із того, що найкращі інтереси дитини не можуть ототожнюватися виключно з її бажанням проживати з одним із батьків. Вони охоплюють сукупність об`єктивних факторів, серед яких стабільність умов проживання, фактична участь батьків у вихованні, забезпечення освіти та медичної допомоги, психологічна безпека, сталість соціального оточення та можливість подальшого повноцінного розвитку дитини.

Установлені у справі обставини свідчать, що саме батько на даний час забезпечує дитині сталі умови проживання, навчання, медичного обслуговування та позашкільного розвитку, здійснює безпосередній щоденний догляд за сином та бере активну участь у його вихованні.

При цьому судом не встановлено обставин, які б свідчили про неналежне виконання позивачем батьківських обов`язків, негативний вплив на дитину або неможливість забезпечення її належного фізичного, психологічного, морального та інтелектуального розвитку.

Суд також враховує, що визначення місця проживання дитини з батьком не припиняє та не обмежує батьківських прав матері.

Відповідно до статей 141 та 157 СК України розірвання шлюбу та проживання батьків окремо не впливають на обсяг їхніх батьківських прав та обов`язків. Мати, з якою дитина проживатиме окремо, зберігає право на особисте спілкування з дитиною, участь у її вихованні, отримання інформації щодо дитини та реалізацію інших прав, передбачених законом.

Отже, визначення місця проживання дитини разом із батьком не є способом усунення матері від виховання сина, а лише юридично закріплює фактичний стан, який склався після припинення шлюбних відносин та який, за результатами судового розгляду, відповідає найкращим інтересам дитини.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що вимога позивача про визначення місця проживання ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_1 є обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини суд зазначає таке.

Суд погоджується з тим, що сам по собі факт проживання дитини з одним із батьків не є тотожним факту її самостійного виховання та утримання цим батьком. Для встановлення останнього необхідно дослідити фактичну участь кожного з батьків у виконанні обов`язків щодо дитини, характер такої участі, забезпечення її матеріальних потреб, освіти, лікування, розвитку та повсякденного догляду.

Такий підхід відповідає правовій природі сімейних обов`язків, які відповідно до статті 15 СК України нерозривно пов`язані з особою того з батьків, на якого вони покладені законом.

Водночас встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у цій справі здійснюється не в порядку окремого провадження, а в межах спору між батьками, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Верховний Суд виходить із того, що факт самостійного виховання дитини може бути встановлений у позовному провадженні як обставина, яка входить до предмета доказування у спорі між батьками щодо виконання ними батьківських обов`язків та може породжувати передбачені законом юридичні наслідки.

При цьому суд враховує і актуальну судову практику 2026 року, відповідно до якої вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини підлягає оцінці з урахуванням конкретних фактичних обставин справи та участі органу опіки та піклування. (Державний реєстр судових рішень?)

У цій справі така участь забезпечена, а орган опіки та піклування, дослідивши обставини проживання дитини та сімейні умови, дійшов висновку про доцільність проживання дитини саме з батьком.

Сукупність доказів свідчить, що позивач не обмежується лише проживанням із сином, а фактично здійснює комплекс батьківських функцій, необхідних для забезпечення повсякденного життя дитини.

Зокрема, саме позивач забезпечує відвідування дитиною закладу освіти, контактує з педагогічними працівниками, відвідує батьківські збори, доставляє дитину до школи та забирає її, забезпечує отримання медичної допомоги, організовує участь у заняттях у студії танцю, здійснює оплату таких занять, забезпечує побутові потреби дитини та постійно бере участь у її вихованні.

Таким чином, участь позивача у житті дитини має системний, постійний та безпосередній характер і охоплює як виховну, так і матеріальну складову батьківського обов`язку.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що відповідач фактично здійснює аналогічний обсяг повсякденних обов`язків щодо виховання та утримання дитини або бере систематичну участь у забезпеченні її навчання, лікування, позашкільного розвитку та повсякденного догляду.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, до суду не з`явилася, заперечень проти позовних вимог не подала, доказів на спростування наведених позивачем обставин не надала.

При цьому суд наголошує, що сама по собі неявка відповідача та відсутність заперечень не є підставою для автоматичного задоволення позову. Однак у цій справі висновок про самостійне виховання та утримання дитини ґрунтується не на пасивній процесуальній поведінці відповідача, а на сукупності належних та взаємопов`язаних доказів, досліджених судом.

Саме така сукупність доказів дає суду підстави встановити, що після припинення спільного проживання батьків фактичне забезпечення основних життєвих потреб дитини та здійснення повсякденного виховання були зосереджені на позивачеві.

Суд враховує також, що встановлення такого факту має юридичне значення для позивача, оскільки законодавство України пов`язує із самостійним вихованням та утриманням дитини певні юридичні наслідки у сфері військового обов`язку та мобілізації.

Згідно з чинним законодавством у переліку підстав для відстрочки від призову під час мобілізації передбачена ситуація, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду, а відповідні документи можуть підтверджувати таку обставину. Тому юридичне значення заявленої вимоги саме по собі не свідчить про її необґрунтованість, якщо відповідний факт підтверджений доказами.

З огляду на встановлені судом обставини, а саме: фактичне та постійне проживання дитини з батьком; безпосередню та систематичну участь позивача у навчанні, медичному забезпеченні та позашкільному розвитку дитини; забезпечення ним повсякденного догляду, виховання та матеріального утримання сина; відсутність у матеріалах справи доказів фактичної систематичної участі відповідача у виконанні зазначених обов`язків; висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з батьком; відсутність доказів неналежного виконання позивачем батьківських обов`язків, суд доходить висновку про доведеність факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_4 його батьком ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що встановлення зазначеного факту не означає припинення або позбавлення відповідача батьківських прав, не звільняє її від виконання передбачених законом батьківських обов`язків та не перешкоджає їй підтримувати особисті стосунки із сином і брати участь у його вихованні.

рім того, суд приймає до уваги той факт, що поняття «утримання» законодавчо не визначено і його встановлення покладається на розсуд суду, який з урахуванням принципів належності та достатності доказів, наданих позивачем, підтверджених відповідачем та третьою особою, уповноважений встановити такий факт.

Суд також вважає, що позивач дійсно не може встановити факт утримання ним сина в інший спосіб, відмінний від судового рішення.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивач у інший спосіб не може довести факт утримання і виховання ним дитини і зазначені обставини перешкоджають реалізації прав позивача та гарантованого захисту його дитини у визначений законом спосіб, а також враховуючи, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком відповідає інтересам дитини, оцінюючи всі досліджені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено, то суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 1 331, 20 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтям 19, 141, 142, 160, 161 СК України, статтями 12, 13, 199, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Іванківської селищної селищної ради Вишгородського району про визначення місця проживання неповнолітньої дитини та встановлення факту її виховання та утримання задовольнити.

2.Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за місцем проживання та реєстрації батька ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) за адресою: АДРЕСА_1 .

3.Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) дитини, малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

4.Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1331, 20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, ідентифікаційний код юридичної особи: 44145537, місцезнаходження: 07201, Київська область, Вишгородський район, селище Іванків, вул.Івана Проскури, буд.7.

Суддя О.П.Гончарук