Рішення № 139283171, 18.08.2026, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/2308/26

Провадження № 2/0158/1073/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Костюкевича О.К.

за участю секретаря - Хмілевської І.О.

позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду міста Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Ківерцівської міської ради, про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Ківерцівської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач з відповідачем перебував у шлюбі з 15 травня 2009 року. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 грудня 2015 року даний шлюб було розірвано. У цьому шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу син залишився проживати з позивачем, а відповідач переїхала на постійне місце проживання до своїх батьків.

Зазначає, що після розлучення відповідач перестала цікавитись життям сина, не приділяла уваги його вихованню, перестала з ними спілкуватись. Весь час після розірвання шлюбу вихованням і утриманням сина позивач займався сам.

На підставі викладеного, просить суд визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду від 05.06.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 липня 2026 закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі, однак у підготовчому засіданні не заперечила щодо задоволення позову, зазначила, що син сам обрав проживати з батьком.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Ківерцівської міської ради Поліщук О.Л. в судове засідання також не з`явилась, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, також подано висновок органу опіки та піклування Ківерцівської міської ради про недоцільність визначення місця проживання дитини з батьком.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 грудня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 14).

Від даного шлюбу подружжя має сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , даний факт стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.11.2010 року (а.с. 4).

Як вбачається з акту обстеження умов проживання від 28.04.2026 підтверджено факт спільного проживання, утримання та виховання ОСОБА_1 сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

Згідно відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 28.04.2026 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , усього 3 осіб (а.с. 6).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Ківерцівської міської ради про недоцільність визначення місця проживання дитини з батьком від 24.07.2026 встановлено, що після розірвання шлюбу, дитина залишилась проживати разом з батьком за усною домовленістю обох батьків, оскільки ОСОБА_2 через скрутне фінансове становище не мала можливості утримувати та виховувати сина. Відділом Служби у справах дітей Ківерцівської міської ради обстежено умови проживання родини ОСОБА_5 . Неповнолітній ОСОБА_3 далі продовжує проживати разом з батьком, який забезпечує його виховання, догляд та утримання. Наявні достатні умови для проживання дитини. Відповідно до акту оцінки потреб сім`ї ОСОБА_1 складні життєві обставини в сім`ї відсутні, батько свої обов`язки виконує в повній мірі. Неповнолітній ОСОБА_3 висловив бажання і надалі проживати з батьком, з матір`ю спілкується рідко. На підставі вищевикладеного, комісія з питань захисту прав дитини, Орган опіки та піклування Ківерцівської міської ради вважає за недоцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , оскільки досяг 14-річного віку, самостійно обрав місце проживання із батьком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.41-42).

Згідно з частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно частини першої та другої ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За ч. ч. 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 зазначено, що саме лише висловлене дитиною бажання проживати з одним із батьків не може бути безумовною підставою для визначення місця проживання суд повинен ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи в сукупності.

У постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 та постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 сформульовано послідовну правову позицію: якщо батьки, які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким проживатиме дитина, і інший з батьків не заперечує проти фактичного проживання дитини з позивачем, відсутні правові підстави для задоволення позову про визначення місця проживання дитини, оскільки права позивача не є порушеними, невизнаними чи оспорюваними. Фактичне проживання дитини з одним із батьків та відсутність заперечень з боку іншого не свідчать про порушення прав і не є підставою для звернення до суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент розгляду справи досяг 16-річного віку.

Поряд з цим, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає разом із батьком, при цьому відповідачка не заперечує проти такого місця проживання сина та підтвердила це в підготовчому засіданні. Разом із тим, з огляду на досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чотирнадцятирічного віку питання щодо визначення його місця проживання не може бути вирішене судом за вимогою одного з батьків, оскільки відповідно до частини третьої статті 160 СК України таке місце проживання визначається самою дитиною.

Суд також враховує висновок органу опіки та піклування про недоцільність визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки останній досяг чотирнадцятирічного віку та відповідно до частини третьої статті 160 СК України має право самостійно визначати своє місце проживання.

Таким чином, щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , між сторонами фактично відсутній спір, а заявлена позивачем вимога про визначення місця проживання дитини разом із ним не підлягає задоволенню, оскільки не спрямована на захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що підстави для визначення місця проживання дитини з батьком у судовому порядку відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 18, 19, 141, 150, 151, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст. 15, 16, 29 Цивільного кодексу України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Ківерцівської міської ради, про визначення місця проживання дитини відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2

Третя особа: Орган опіки та піклування Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області, юридична адреса: м. Ківерці, вул. Шевченка, 14, Луцького району Волинської області, код ЄДРПОУ 26516861.

Повний текст судового рішення складено 26.08.2026

Суддя Ківерцівського районного суду О.К. Костюкевич