Рішення № 139277237, 26.08.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11403/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Бедьо В.І., за участю секретаря судового засідання Малиновської І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, в м. Ужгород, за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою представника позивача Юхименка Юрія Юрійовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Сучасний Факторинг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 10200748238 від 20.03.2020 року в загальному розмірі 2 879,50 грн, з яких: 1 753,89 грн заборгованість за тілом кредиту; 1 125,61 грн заборгованість за комісією. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.03.2020 року між ТОВ «Сучасний Факторинг» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10200748238, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредитні кошти в загальному розмірі 22 592,62 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит та внести плату за користування ним у строки й на умовах, визначених договором.

Позивач зазначає, що належним чином виконав свої зобов`язання за договором, перерахувавши кредитні кошти на оплату обраного відповідачем товару та супутніх послуг.

Факт надання кредиту, за твердженням позивача, підтверджується кредитним договором № 10200748238 від 20.03.2020 року, заявою на отримання споживчого кредиту, додатком до кредитного договору, паспортом споживчого кредиту, документами щодо придбання та отримання товару, а також документами про перерахування кредитних коштів продавцю.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором виконав не в повному обсязі. Усього протягом дії договору ним було сплачено 40 156,62 грн, однак відповідно до наданої позивачем виписки з особового рахунку станом на 07.07.2026 року непогашеною залишилася заборгованість у загальному розмірі 2 879,50 грн, яка складається з 1 753,89 грн заборгованості за тілом кредиту та 1 125,61 грн заборгованості за комісією.

Позивач зазначає, що вживав заходів досудового врегулювання спору, зокрема звертався до відповідача засобами телефонного та поштового зв`язку з вимогами про погашення заборгованості, однак відповідні вимоги відповідачем виконані не були.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. У позовній заяві просив проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом напрвлення йому судової повістки, яка була надіслана рекомендованим поштовим відправленням № R067259515081 на адресу реєстрації громадянина. Проте поштові відправлення було повернуто з відміткою AT «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою», причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав..

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

Інші процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 06.08.2026 року дану цивільну справу передано на розгляд судді Бедьо В.І.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.08.2026 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази з погляду їх належності, допустимості, достовірності та достатності у взаємному зв`язку, суд доходить такого висновку.

Судом встановлено, що 20.03.2020 року між ТОВ «Сучасний Факторинг» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10200748238.

Відповідно до умов указаного договору ТОВ «Сучасний Факторинг» зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти в сумі 22 592,62 грн для придбання визначених ним товарів та послуг, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та комісію за управління кредитом у порядку та строки, установлені договором.

Кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Перед укладенням кредитного договору відповідач надав необхідні персональні дані, обрав товар і послуги, які мали бути придбані за рахунок кредитних коштів, ознайомився з умовами кредитування, паспортом споживчого кредиту, розміром щомісячних платежів, загальною вартістю кредиту та підтвердив свою згоду з такими умовами.

Зазначені обставини підтверджуються кредитним договором № 10200748238 від 20.03.2020 року, додатком до нього, заявою на отримання споживчого кредиту, паспортом споживчого кредиту, листом-зобов`язанням та іншими письмовими й електронними доказами, наявними в матеріалах справи.

Позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором, забезпечивши оплату обраного відповідачем товару та послуг за рахунок кредитних коштів.

Факт надання кредитних коштів підтверджується документами про їх перерахування продавцю, документами платіжного партнера, заявою відповідача на отримання споживчого кредиту та документами щодо придбання й отримання товару.

Оцінка суду.

Між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання зобов`язань за договором споживчого кредиту.

Для правильного вирішення спору суду необхідно встановити:

1.чи був укладений між сторонами кредитний договір у належній формі;

2.чи виконав позивач зобов`язання щодо надання кредиту;

3.чи виконав відповідач зобов`язання з повернення кредиту та внесення передбачених договором платежів;

Вирішуючи зазначені питання, суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона боржник зобов`язана вчинити на користь другої сторони кредитора певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За приписами статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Щодо укладення кредитного договору в електронній формі суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилався ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку та якщо він підписаний його стороною.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції та порядок вчинення електронних правочинів визначаються Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформлена в електронній формі.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні такого договору.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та прийняття такої пропозиції другою стороною.

Частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включно з обов`язковими реквізитами документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис, накладенням якого завершується створення електронного документа.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що електронний договір, підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора, прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19 та від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19.

Із наданих позивачем доказів вбачається, що відповідач самостійно ініціював отримання кредиту, надав свої персональні дані, зазначив інформацію про обраний товар, ознайомився з умовами кредитування, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів, після чого підтвердив прийняття умов кредитного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, суд доходить висновку, що кредитний договір № 10200748238 від 20.03.2020 року між ТОВ «Сучасний Факторинг» та ОСОБА_1 укладено з дотриманням передбаченої законом письмової електронної форми, а сторони досягли згоди щодо його істотних умов.

Щодо виконання позивачем обов`язку з надання кредитних коштів суд зазначає наступне.

За умовами договору кредитні кошти надавалися відповідачу для оплати товарів і послуг, визначених ним у заяві на отримання споживчого кредиту, шляхом перерахування відповідної суми на користь продавця.

У матеріалах справи містяться документи щодо обраного відповідачем товару, заява на отримання споживчого кредиту, кредитний договір, документи про перерахування кредитних коштів продавцю та підтвердження проведення відповідної платіжної операції.

Крім того, факт укладення та виконання кредитного договору підтверджується подальшою поведінкою самого відповідача, який протягом дії договору здійснював платежі на його погашення. Згідно з випискою з особового рахунку загальна сума внесених відповідачем платежів становить 40 156,62 грн.

Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до зазначених у пропозиції умов договору, така дія засвідчує її бажання укласти договір, якщо інше не зазначено у пропозиції або не встановлено законом.

Таким чином, здійснення відповідачем платежів на виконання кредитного договору додатково підтверджує прийняття ним умов договору та факт виникнення між сторонами договірних правовідносин.

Доказів, які б спростовували факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем майнового блага за рахунок наданих кредитних коштів або здійснення позивачем оплати вартості відповідного товару та послуг, відповідач суду не надав.

Щодо виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором суд зазначає таке.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, установлений договором чи законом.

Статтею 1049 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві грошові кошти в такій самій сумі, що була йому передана, у строк та в порядку, установлені договором.

Із виписки з особового рахунку за кредитним договором № 10200748238 від 20.03.2020 року вбачається, що відповідач здійснював платежі на погашення заборгованості, однак свої зобов`язання в повному обсязі не виконав.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 07.07.2026 року за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 2 879,50 грн, яка складається з: 1 753,89 грн заборгованості за тілом кредиту; 1 125,61 грн заборгованості за комісією.

Доказів повного погашення зазначеної заборгованості або доказів, які б спростовували правильність здійсненого позивачем розрахунку, відповідач суду не подав.

Разом із тим вимога про стягнення комісії підлягає окремій перевірці на відповідність положенням Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо правомірності нарахування комісії за управління кредитом суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включно з процентами за користування кредитом, комісіями та іншими обов`язковими платежами за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші подібні платежі.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» не встановлює абсолютної заборони щодо включення до договору споживчого кредиту комісії за його надання чи обслуговування.

Разом із тим можливість установлення такої комісії залежить від характеру послуг, за які вона нараховується, та від дотримання кредитодавцем гарантованих законом прав споживача.

Частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір заборгованості, суму повернутого кредиту, здійснені та майбутні платежі, дати сплати й іншу передбачену законом інформацію.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, установленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 зроблено висновок, що умова договору про щомісячну плату за надання інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно не частіше одного разу на місяць, є нікчемною.

Верховний Суд зазначив, що комісія може стягуватися лише за реально визначені додаткові або супутні послуги, які не зводяться до надання споживачу інформації, що відповідно до закону повинна надаватися безоплатно.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 сформульовано висновок, відповідно до якого, якщо у кредитному договорі кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності й переліку додаткових і супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, за які встановлена щомісячна комісія, відповідна умова договору є нікчемною.

Отже, для вирішення питання про правомірність заявленої до стягнення комісії суд повинен установити, чи визначено в договорі конкретний перелік послуг, за надання яких вона сплачується, чи була інформація про таку комісію доведена до відома споживача та чи включена вона до загальної вартості кредиту.

Зі змісту кредитного договору № 10200748238 від 20.03.2020 року вбачається, що сторонами передбачено щомісячну комісію за управління кредитом у розмірі 4,5 відсотка від суми кредиту.

Розмір комісії, порядок її нарахування та сплати були безпосередньо визначені кредитним договором, додатком до нього, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів.

Комісія була включена до загальних витрат за споживчим кредитом і врахована при визначенні реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту.

Відповідач до укладення договору був ознайомлений із розміром комісії та загальною вартістю кредиту, що підтвердив підписанням кредитного договору, паспорта споживчого кредиту та відповідної заяви.

Матеріалами справи також підтверджується фактичне вчинення кредитодавцем дій, пов`язаних з оформленням та супроводженням кредитної справи, обробленням наданої відповідачем інформації, організацією перерахування кредитних коштів продавцю та веденням обліку виконання кредитного зобов`язання.

Отже, установлена договором комісія не є виключно платою за надання інформації про стан кредитної заборгованості, яку кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно один раз на місяць.

Обставини цієї справи відрізняються від обставин, установлених у постановах Верховного Суду у справах № 496/3134/19 та № 204/224/21, оскільки у кредитному договорі № 10200748238 визначено перелік послуг, які охоплюються поняттям управління кредитом, а розмір відповідної плати був погоджений сторонами та включений до загальної вартості кредиту.

Відповідач не подав суду заперечень щодо правомірності комісії, не спростував обставин ознайомлення з умовами її нарахування та не надав доказів того, що відповідні послуги позивачем не надавалися.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що умова кредитного договору № 10200748238 від 20.03.2020 року щодо сплати комісії за управління кредитом не суперечить положенням Закону України «Про споживче кредитування», не обмежує передбачених законом прав відповідача як споживача та не є нікчемною.

Відтак заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 1 125,61 грн є обґрунтованою.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для її вирішення.

Відповідно до статей 7780 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми для висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано виписку з особового рахунку за кредитним договором № 10200748238 від 20.03.2020 року, кредитний договір, додаток до нього, паспорт споживчого кредиту, графік платежів та документи, що підтверджують здійснення відповідачем платежів.

Із наданої виписки вбачається, що відповідачем у рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором сплачено 40 156,62 грн.

Сплачені кошти зараховувалися в порядку, визначеному кредитним договором, на погашення тіла кредиту, процентів та комісії за управління кредитом.

Після врахування здійснених відповідачем платежів непогашена заборгованість станом на 07.07.2026 року становить 2 879,50 грн, із яких 1 753,89 грн заборгованість за тілом кредиту та 1 125,61 грн заборгованість за комісією.

Наданий позивачем розрахунок узгоджується з умовами кредитного договору та іншими матеріалами справи.

Відповідач свого контррозрахунку не подав, порядок зарахування здійснених ним платежів не спростував і доказів погашення заборгованості в повному обсязі суду не надав.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору, надання кредитних коштів, неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань та наявність заборгованості в заявленому розмірі.

Отже, позовні вимоги ТОВ «Сучасний Факторинг» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 10200748238 від 20.03.2020 року в розмірі 2 879,50 грн, яка складається з 1 753,89 грн заборгованості за тілом кредиту та 1 125,61 грн заборгованості за комісією, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжну інструкцію про оплату правничої допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та документи, що підтверджують повноваження представника позивача.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи відповідні витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис виконаних адвокатом робіт та наданих послуг.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, витраченим часом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Частинами п`ятою та шостою статті 137 ЦПК України передбачено, що в разі недотримання вимог щодо співмірності суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу. Обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат, їх необхідності та розумності розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 зробив висновок, що витрати на професійну правничу допомогу за умови підтвердження їх обсягу й вартості підлягають розподілу незалежно від того, чи вони вже фактично сплачені, чи лише підлягають сплаті.

З наданих позивачем доказів убачається, що адвокатом здійснено правовий аналіз матеріалів кредитної справи, підготовлено та подано позовну заяву, сформовано пакет письмових і електронних доказів, здійснено розрахунок заявлених до стягнення сум та забезпечено процесуальний супровід справи.

Загальна вартість наданої професійної правничої допомоги становить 6 500,00 грн.

Відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не подав, доказів їх неспівмірності зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт або витраченим часом суду не надав.

Ураховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, характер спірних правовідносин, кількість опрацьованих документів, підтвердження факту та розміру відповідних витрат, а також відсутність обґрунтованого клопотання відповідача про їх зменшення, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 500,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, сплачений позивачем під час звернення до суду судовий збір у розмірі 2 662,40 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими судом доказами, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 1013, 7681, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263265, 280289 ЦПК України, статтями 11, 202, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 626629, 638, 639, 642, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, статтями 1, 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 57 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», суд,

У Х В А Л И В:

Позов представника позивача Юхименка Юрія Юрійовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг», (код ЄДРПОУ 35310044, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 39, літ. А), заборгованість за кредитним договором № 10200748238 від 20.03.2020 року в загальному розмірі 2 879,50 (дві тисячі вісімсот сімдесят дев`ять) гривень 50 копійок, яка складається з: 1 753,89 (однієї тисячі семисот п`ятдесяти трьох) гривень 89 копійок заборгованості за тілом кредиту; 1 125,61 (однієї тисячі ста двадцяти п`яти) гривень 61 копійки заборгованості за комісією та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 500,00 (шість тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг», (код ЄДРПОУ 35310044, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 39, літ. А), судовий збір у розмірі 2 662,40 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області Бедьо В.І.